Живий діалог поруч з муралом: як мати загиблого бійця "Азову" вшановує пам'ять свого сина.

Мурал на стіні будівлі, в якій провів своє дитинство Олег Христенко, не є лише пам'ятником. Це спосіб, яким його мати Олена Крилова спонукає людей зупинитися, вислухати голос свого сина та пригадати, скільки років йому було, коли він загинув.

З вуличних колонок лунає молитва українського націоналіста, яку виконують Олег Христенко та його товариші. На мить створюється враження, що він близько - стоїть поруч, майже за спиною, і ось-ось підійде.

Олег зник 7 червня 2023 року. Проте, на проспекті Червоної Калини, 127А у Львові, на стіні будинку, де він виростав, вже два роки розташовані його портрети, звучить його голос та розповідається його історія. Цю ініціативу реалізувала його мама, Олена Крилова, разом із близькими друзями та сусідами.

Детальніше про цю історію вшанування пам'яті можна дізнатися в програмі "По живому".

Стіна, з якої все стартувало.

Олена свідомо вибрала локацію для муралу. Це під'їзд та стіна крамниці, що розташована поряд із будинком, де пройшли дитячі роки її сина.

"З цього під'їзду моя дитина виходила змалечку, тут ми дорослішали, катались на велосипеді. І ця стіна належить магазину, де саме Олежик вперше взяв кошти у трирічному віці й пішов зробив свою першу покупку з чіткою задачею принести здачу. І я так відчула, що це саме те місце, де все наповнено моєю дитиною, ми тут зростали", - розповідає Олена Крилова.

Кожен, хто проходить поруч, відразу відчуває, що це справжнє "місце Олега": мурал не захований у дворі й не потребує спеціального походу. Він розташований у самому серці життя, де люди щоденно відвідують магазини та повертаються додому.

Хто такий Олег?

Олег Христенко в рядах Збройних Сил України, зображення: архів Олени Крилової.

Олег Христенко з'явився на світ 19 жовтня 2001 року у місті Львів. Він завершив навчання в Національному університеті "Львівська політехніка". У своєму професійному житті займався ІТ, реалізуючи особисті проєкти в галузі доповненої реальності (AR) та 3D-моделювання. З ранніх років він виявляв активну громадянську позицію та брав участь у різноманітних патріотичних ініціативах.

На початку повномасштабного вторгнення я вирушив до Києва, де приєднався до загону спеціального призначення "Азов", що згодом трансформувався у 3-тю окрему штурмову бригаду Збройних Сил України. Спочатку я захищав Київську область, а потім брав участь у бойових діях на Запорізькому та Донецькому фронтах. Мій позивний - "Крилов".

Загинув 7 червня 2023 року під час штурму ворожих позицій на Донеччині - в районі села Кліщіївка поблизу Бахмута. Йому було 21 рік. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

У серцях рідних він назавжди залишився відважним, відкритим і сповненим життєвого оптимізму.

"Його очі завжди випромінювали теплоту, він мав дар допомагати і знаходити найвлучніші слова", - згадувала про нього його кохана, Валерія Коваленко.

"Ми не можемо залишити цю війну наступним поколінням."

Олена Крилова поруч із муралом, присвяченим її сину, 15 червня 2024 року. Фото: Суспільне Львів/Маріанна Попович.

Мати згадує, що Олег приєднався до захисту України у віці 20 років. Він пояснив свій вибір дуже просто.

"Мам, дивись, якщо зараз кожен порахує, як я, і залишиться вдома, хто буде захищати? Покоління моєї бабусі і твоє покоління передало нам цю війну у спадок. Ми ж не маємо права передати її у спадок наступним поколінням", - переказує слова сина Олена Крилова.

Тоді, згідно з її словами, вона усвідомила, що не може більше "використовувати дитину" у своїх цілях.

"Це одночасно і моя радість, і мій сум, адже в нашій родині ми виховали справжнього чоловіка."

Ще в день похорону вона сказала слова, які стали для родини своєрідним заповітом:

"Хоча нелюди заволоділи твоїм тілом, вони ніколи не зможуть відібрати велич, силу та могутність мого дивовижного сина."

Що зображено на стіні

Мурал у Львові, присвячений українському захиснику, фото: ЛМР.

Через кілька місяців після загибелі сина Олена разом із друзями родини й сусідами створила мурал. На ньому - два портрети Олега та символи, які відображають його життя й цінності: зброя, автомобіль, шеврон 3-ї ОШБр, емблема патронатної служби "Янголи Азову" і молитва українського націоналіста.

Також присутні три QR-коди:

Перше посилання веде на веб-ресурс, присвячений Олегу, де можна знайти його фотографії та відеоматеріали: від раннього дитинства до перших днів служби на фронті, включаючи моменти його поранення.

* Другий дозволяє побачити мурал у доповненій реальності й почути молитву -- цей елемент перегукується з професійним світом самого Олега, який працював із AR.

Третій запускає портал "Янголи Азову", на якому є можливість підтримати роботу цієї служби.

Мама демонструє відео, зчитуючи QR-код, і коментує, ніби розповідає про реальні події: "Дивіться, як чудово, тут котики, це з полігонів, а ось кадри з осколком". Під час свого лікування після травми Олег регулярно публікував пости в соцмережах, пояснюючи, чому важливо підтримувати фінансово.

"Цей мурал, у першу чергу, я створила для суспільства. Бо вони повинні пам'ятати: війна поруч. Бо вони повинні розуміти, який вік загиблих бійців. Вони повинні усвідомлювати, які це талановиті люди", - каже Олена Крилова.

Для неї це більше, ніж просто фрази. Мати стверджує, що важливо, щоб люди не просто ігнорували, а зупинялися й дізнавалися про долю свого сина.

Розмова біля стіни

Одна з найглибших і найзворушливіших частин цієї розповіді - це момент, коли Олена вперше стикається з муралом:

"Я ніжно цілу його руки, обіймаю і роблю легкі повітряні цьомчики, ділюсь враженнями про те, що ми встигли зробити за день," - говорить вона.

Так стіна стає чимось більшим за пам'ятник. Це місце щоденної розмови мами із загиблим сином. Саме тому її й не відокремлено від міста якоюсь огорожею й табличкою: мурал живе, поки до нього приходять.

Зайнятися справою сина.

Після загибелі сина Олена вирішила продовжити його справу. Вона долучилася до патронатної служби "Янголи Азову" - волонтерського проєкту, який опікується пораненими, звільненими з полону й полеглими бійцями азовських підрозділів, зокрема 3-ї ОШБр. Служба заснована 2014 року. Першими її підопічними були поранені під час визволення Маріуполя 13 квітня 2014 року.

А потім вона вирушила ще далі - до армії.

"Я неймовірно щаслива, що пройшла мобілізаційний етап. З 24 травня я служу у війську, в Збройних Силах України, і цим дуже пишаюся. Особливо горда тим, що можу носити кітель свого сина. Це для мене, можна сказати, як додатковий подих, адже, незважаючи на бажання виглядати сильною в очах інших, я перш за все залишаюсь мамою, яка пережила втрату," – ділиться Олена.

Муралі та QR-коди: інноваційна форма збереження спогадів.

Мурал у Львові, присвячений українському захиснику, фото: ЛМР.

Історія Олега Христенка є складовою більшого явища, яке пов'язане з культурою пам'яті. У багатьох українських містах з'являються мурали, які вшановують пам'ять загиблих героїв.

Паралельно з цим розвивається і цифрова меморіалізація. Як зазначає засновник платформи Inheart Memorial Олександр Сидоров, протягом двох з половиною років існування сервісу було створено понад 1400 пам'ятних сторінок, а QR-коди на надгробках вже встановлені в майже ста містах України. Він підкреслює, що традиційний пам'ятник відповідає на запитання про місце поховання людини, тоді як цифровий формат розповідає, ким вона була: містить біографічні дані, інформацію про нагороди, спогади рідних, а також відео та голосові записи.

"Ми не збиралися перетворюватися на військовий меморіал - це сталося завдяки самим користувачам," - зазначає Сидоров.

Схожі проєкти є й у Львові (стартап Immortal, що створює сторінки пам'яті з табличками з QR-кодами), й у Прикарпатті, де волонтери "Спогади України" разом зі стартом Bank of Memories виготовляють "цифрові пам'ятники" - мініфільми з фото й відео, які надають рідні та побратими загиблих.

Мурал, створений Олегом Христенком, демонструє синергію візуального та цифрового шарів. Стіна привертає увагу, QR-код відкриває доступ до історії, а доповнена реальність разом із голосовими вставками відновлює присутність. У класичному пам'ятнику людина представлена лише через ім'я та дати, тоді як тут вона постає у всій своїй людяності – через обличчя, голос, жарти та дії, що відображають справжнє життя.

Олена Крилова вважає, що пам'ять не повинна бути беззвучною. Вона охарактеризувала мурал як "для суспільства" — і, напевно, в цьому полягає його основна мета. Людина, яка підходить до стіни та сканує QR-код, отримує інформацію про життя загиблого героя. Завдяки таким проектам "хвилина мовчання" о 9:00 набуває особистісного значення: ти зупиняєшся, щоб віддати шану та дізнатися більше про людину, яка дивиться на тебе з муралу.