Поклав хрест, умив обличчя, розклав піжаму. Інформація про вбивство лідера ОУН Євгена Коновальця міститься в документах та архівах засобів масової інформації.

"Я народився у 1907 році на Україні, в місті Мелітополі, у багатому фруктами регіоні, - згадував 1994 року у своїх мемуарах Павло Судоплатов, виконавець і організатор політичних вбивств Кремля. - Як і всіх дітей - а нас було в родині п'ятеро, - мене хрестили в російській православній церкві".

Початкова освіта Судоплатова, який став винуватцем смерті лідера ОУН Євгена Коновальця в Роттердамі за допомогою вибухового пристрою, прихованого в коробці з цукерками, включала вивчення як Нового, так і Старого Завіту, а також основи російської мови. "У часи царської Росії викладання української мови у школах було заборонене. Її використовували лише в розмовному спілкуванні," - згадував співробітник спецслужб, який, після смерті Сталіна, провів 15 років у в'язниці як "спільник Берії".

Судоплатов - це ідеальний представник України для будь-якого російського режиму: царського, більшовицького, комуністичного, путінського, а також навіть казково-ліберального. Такі постаті завжди відповідали уявленням Петербурга та Москви про те, якими мали б бути "молодші брати" - людьми, чий життєвий шлях неможливий без імперської політики, культури та історії.

Судоплатов слідом за Сталіним був переконаний, що на заході України живуть "не такі" українці, а потяг націоналістів до незалежності прирівнював до одного з найстрашніших злочинів в СРСР. Не дивно, що напередодні Другої світової, що вела до перекроювання світової мапи, серед головних ворогів сталіністів опинився Євген Коновалець, очільник ОУН, який бачив Україну самодостатньою та соборною.

У Москві не могли ігнорувати вплив Коновальця на знищення більшовицького повстання в Києві в 1918 році. Кремль хвилювався через його організаторські таланти та непохитність у відстоюванні ідеї незалежності, яку він не залишив, навіть перебуваючи в еміграції після поразки Української революції. Коновалець активно сприяв розвитку націоналістичного руху як за межами країни, так і в підпіллі на територіях, що перебували під контролем радянської влади.

Перед зустріччю з Коновальцем, колишнім полковником Січових стрільців, Судоплатов мав особисті причини для неприязні - його брат загинув у 1921 році під час бою з січовиками за Житомир.

"Кривава маса"

На вулиці Колсінгель в Роттердамі в обідню пору 23 травня 1938 року панувала звична для цього часу тиша та спокій. Проте о 12:16 відбулося подія, що приголомшила випадкових перехожих, серед яких опинився місцевий житель Г. де Йонг. Цього ж дня в вечірньому виданні Rotterdams Nieuwsblad була опублікована емоційна свідчення очевидця.

Йонг помітив чоловіка середнього зросту, що носив "сивий" капелюх і здавався "справжнім джентльменом", хоча його одяг був дещо скромним. У правій руці він тримав "валізку", і коли той зупинився на мить біля кінотеатру "Люм'єр", раптово пролунав вибух.

"Бачу, як носій валізочки розлітається на шматки, - розповідав репортеру Йонг. - Направо й наліво летять ноги й руки. Кривава маса. Тулуб з великим розмахом летить за тротуар на двадцять метрів. Я відчуваю шок від важкого тиску повітря, але втримуюсь на ногах. Лунає дикий брязкіт побитого скла. З усіх сторін падають на вулицю шибки".

У центрі Роттердама стався трагічний інцидент, внаслідок якого загинув Євген Коновалець, проте громадськість дізналася про це не одразу. Також згодом з’ясувалася ймовірна причетність Москви до цього злочину. Спочатку в дипломатичних колах та медіа поширювалася найбільш зрозуміла версія: загибель терориста, який або ж невдало транспортував вибухівку, або ж не зміг доставити свій смертоносний пристрій до цілі.

Як зазначив журналіст і науковець, професор Євген Онацький, Коновалець провів декілька зимових місяців у Римі перед своєю трагічною загибеллю. Для спростування версії про "нещасливе самогубство" було потрібно чимало зусиль.

На зустрічі з поважним представником МЗС Італії Онацький почув: "Відомо, що полковник Коновалець був знаним терористом". Тож чому не вірити, що він і є винуватцем власної смерті?

"Саме так прагнуть його змалювати наші опоненти!" - заперечував Онацький, вказуючи переважно на польських дипломатів. - "Лише у голову такого пана Бека (Юзеф Бек, міністр закордонних справ Польщі - УП) могло прийти, що Коновалець займається терористичною діяльністю".

"У такому широкому рухові, як український націоналістичний рух, існує й бойова частина, - не приховував український професор. - Але акти терору виникають тільки на нашій національній території як реакція на акцію, як вияв протесту проти поневолення. Смішно навіть думати, щоб Вождь такого руху, як український націоналістичний, міг займатися виготовленням чи перевозкою бомб".

Ярослав Чиж, відомий також під псевдонімом "Ярослав Кутько", у своєму дослідженні "Пекельна машина в Роттердамі" (1953 рік) аналізував тактику, яку Кремль почав використовувати після вбивства Коновальця. Цей метод, що передбачає розповсюдження кількох альтернативних версій подій, залишається актуальним і до сьогодні. Наприклад, подібна стратегія спостерігалась під час інциденту зі збитим рейсом MH17 на Донбасі в 2014 році, коли російська сторона намагалася відвернути увагу від істини.

Про реакцію на вбивство Коновальця Чиж писав: "Комуністична преса на всіх мовах зручно звертала підозріння щодо вчинення замаху в Роттердамі в різні боки: на польську політичну поліцію, на німецьке Гестапо і навіть на внутрішні українські політичні чвари".

Майстрами з дезінформації, за словам Чижа, були також українські комуністи, які отримали відповідні директиви з Москви: "Тою димовою заслоною оперували не тільки в пресі і в промовах на всяких зборах, але також у спеціальних брошурах, які розкидали тисячами між людьми".

Читайте також: Відновлення України. УП презентує оцифровані в Сполучених Штатах столітні архівні фотографії Українських січових стрільців.

Операція "Ризик"

Хоча можна провести паралелі з класичними сюжетами про зраду, такими як історія Каїна та Авеля, розповідь про зраду, яка призвела до загибелі лідера ОУН у 1938 році, має своїх конкретних героїв. Досить згадати Євгена Коновальця та Василя Хомяка, обох січовиків, які боролися проти російської агресії і на деякий час стали військовополоненими під час Першої світової війни. Їхня історія є яскравим прикладом зрадництва в контексті боротьби за незалежність.

Після краху Директорії УНР Василь Хомяк виявився за межами країни, де продовжив свою діяльність у націоналістичному русі. Згодом він став агентом ГПУ/НКВС, діючи під псевдонімами "Лебедь" та "82". За свою діяльність отримав трикімнатну квартиру та тисячу рублів за те, що залучив до оточення Євгена Коновальця його майбутнього вбивцю Павла Судоплатова.

Згідно з розсекреченими документами Служби зовнішньої розвідки України (СЗРУ), до рук чекістів Хомяк потрапив у 1921 році. На територію СРСР, як і деяких інших побратимів, його на рік раніше відправив Коновалець - розбудовувати підпільні повстанські осередки. "Вибір перед Лебедем стояв простий, - згадував у 1990-х Судоплатов про Хомяка, якого розкрили радянські спецслужби. - Або працювати на нас, або вмерти".

У межах операції "Ставка", метою якої було вбивство лідера ОУН, агента Лебедя / Хомяка "вивели" з території СРСР у 1933 році, за п'ять років до теракту в Роттердамі. Він прибув у Бельгію як член команди радянського вантажного судна, а потім "втік" і попросив політичного притулку.

Коли українські націоналісти дізналися про вигадану "втечу" Хомяка до Європи, вони організували детальні перевірки ще перед його зустріччю з керівником ОУН.

У своїх звітах до московського керівництва Лебідь пізніше зазначав, що, незважаючи на недовіру деяких членів ОУН, його перше зібрання з Коновальцем відбулося в переважно позитивній атмосфері. "Лідер тепло привітав його, обійняв і почав розповідати всім присутнім, як добре знайомий з ним", - згадував Лебідь.

Коновалець активно розпитував Хомяка про ситуацію в Україні під радянською владою. Його цікавили деталі голоду, опору селян проти колективізації, випадки саботажу в промисловому секторі, ставлення молоді до уряду, національний склад Червоної армії, а також погляди українських комуністів щодо незалежності від Москви. З огляду на методи московських спецслужб, Коновалець також цікавився, як саме Хомяк втік від більшовиків і зміг дістатися до Європи.

З аналітичних матеріалів СРЗУ:

Згідно з матеріалами справи, після понад року перебування В. Хомяка за межами країни, Провід ОУН дійшов висновку, що йому варто повернутися до радянської України. Там він мав намір організувати розгалужену підпільну структуру для участі в майбутній боротьбі за незалежність. У жовтні 1934 року він повернувся до СРСР і звітував перед НКВС про виконання завдання щодо завоювання довіри керівництва ОУН. У подальшому, у своїх листах за кордон, він інформував про створення підпільної мережі та залучення до неї відданих справі осіб.

Невдовзі визріло рішення ввести у розробку Проводу ОУН кадрового співробітника центрального апарату НКВС. На цю роль обрали Павла Судоплатова (оперативне псевдо "Андрій"). У листах до Є. Коновальця В. Хомяк повідомив, що до роботи в підпіллі залучив свого далекого родича, з яким давно знайомий, виховував його у націоналістичному дусі і вважає, що з цієї молодої людини вийде корисний борець за ідею незалежності України.

У липні 1935 року вони удвох перетнули радянсько-фінський кордон і опинилися в Фінляндії. Невдовзі В. Хомяк повернувся до СРСР, а його "вихованець", якого в середовищі ОУН прозвали Приймаком, а згодом - Павлусем, Вельмудом, Норманом, Валюхом, залишився за кордоном. Упродовж кількох місяців до нього придивлялися, вивчали, перевіряли, перш ніж прийняти рішення про залучення до роботи і посвячення в найпотаємніші аспекти роботи організації за кордоном.

Читайте також: Росіян, які б підтримували українську незалежність, немає. Яким бачили життя в Україні агенти ЦРУ - дослідження УП

Прогулянки з убивцею

Вперше Євген Коновалець зустрівся зі своїм вбивцею в Берліні навесні 1936 року, коли поруч були інші представники ОУН. Через кілька днів лідер українських націоналістів запросив Судоплатова на вечерню прогулянку містом. Згідно з інформацією, що зберігається в документах Служби зовнішньої розвідки України, цей вихід тривав майже до півночі, і про нього згадується так:

"Є. Коновалець зауважив, що був би радий, якби П. Судоплатов разом з В. Хомяком підшукали й допомогли переправити до Європи когось із відомих українців, із ім'ям, типу Олександра Шумського, якого він ввів би у міжнародні кола для привернення уваги до вирішення українського питання.

При цьому Коновалець цікавився й долею самого О. Шумського, що з ним і чи не могли б організувати його втечу за кордон. На той час український радянський і партійний діяч О. Шумський перебував у засланні в Красноярську за антирадянську націоналістичну діяльність, убитий у 1946 році за вказівкою Сталіна і безпосередньої участі П. Судоплатова на шляху із заслання до Києва".

Про одну з подальших зустрічей з лідером ОУН, цього разу в Парижі, докладно згадував у 1990-х вже сам Судоплатов у мемуарах. Щоправда, порівнюючи його книги та задокументовані, деталізовані доповіді московському керівництву, в Службі зовнішньої розвідки України сумніваються у правдивості багатьох деталей, згаданих Судоплатовим на пенсії.

Хай там як, вбивця Коновальця хизувався прогулянками з Коновальцем у Франції, які нібито зміцнили довіру лідера українських націоналістів до кремлівського агента.

З твору Судоплатова "Розвідка і Кремль. Спогади небажаного свідка":

Коновалець став моїм близьким товаришем (...) Під час нашого візиту до Парижа він запропонував мені відвідати разом могилу Петлюри. Коновалець захоплювався цією особистістю, вважаючи її "нашим символом та найулюбленішим лідером". Він неодноразово підкреслював, що пам'ять про Петлюру повинна залишатися в нашій свідомості (...).

Ми пройшли весь цвинтар і зупинилися біля простого надгробка, що позначає місце останнього спочинку Петлюри. Коновалець зробив хрестне знамення, і я повторив його жест. Ми кілька хвилин мовчали, а потім я дістав з кишені носову хустку і обережно загорнув у неї жменю землі з могили.

- Що ти замислив? - вигукнув Коновалець.

- Цю землю з могили Петлюри відвезу на Україну, - відповів я, - ми на його пам'ять посадимо дерево і доглядатимемо за ним.

Коновалець був у захваті. Він обняв мене, ніжно поцілував і щиро висловив своє захоплення чудовою ідеєю. У підсумку наша дружба та його довіра до мене стали ще міцнішими.

Ознайомтеся також: Лідер сепаратистів № 1. Як житель Курщини Сергєєв-Артем збудував легенду про незалежність Донбасу.

Фінальна година

23 травня 1938 року о 11:24 на залізничному вокзалі Роттердама з'явився незнайомець з двома чемоданами. Він звернувся до таксиста, говорючи німецькою з помітним акцентом, з проханням відвезти його до готелю "Централь". Поїздка тривала всього близько 10 хвилин.

"Зайнявши місце, як Новак, він замовив невелику кімнату... Урегулювання формальностей зайняло кілька хвилин," - так описував останню годину життя Євгена Коновальця дослідник Омелян Кушпета у 1970-х роках.

У кімнаті лідера ОУН були розкладені речі. На столі, що стояв поруч із вікном, розташувалася друкарська машинка, а на маленькому столику - будильник і хрест, який, згідно з родинною легендою, подарувала йому мати. Цей хрест він завжди носив із собою.

Гість "Централю" освіжився, акуратно розклав піжаму на ліжку, а ближче до опівдня залишив свій номер. Трохи нервуючи, він пройшов коридором, знову зайшов до кімнати, а потім знову вийшов і вирушив на вулицю. Обійшовся без плаща, адже на вулиці панувала тепла весняна атмосфера.

В обідній час Коновалець і Новак вже перебували в кав'ярні "Атланта". Офіціант запам'ятав Новака, оскільки він зробив незвичний вибір, замовивши склянку хересу — це не було поширеним явищем у цей час. Невдовзі до Новака підійшов невідомий чоловік і попросив пива.

"Це була впевнена в собі особа приблизно тридцяти років, зростом близько 1,76-1,78 метра, старанно одягнена та акуратно поголена. Волосся темно-коричневе, доглянуте та акуратно укладене. Брови у нього були злиті, а очі темного відтінку, скоріш за все, карі", - зазначав Омелян Кушпета.

Після привітання з чоловіком за столиком біля вікна, автор продовжив описувати подію, зазначивши, що вони обмінялися кількома словами. Новий відвідувач передав невеличкий пакунок, швидко розрахувався за пиво, поспішно попрощався і залишив заклад "Атланта". Згодом і перший незнайомець розрахувався та о 12:13 вийшов на вулицю.

Через кілька хвилин у центрі Роттердама стався вибух. Лише через тиждень нідерландські ЗМІ повідомлять, що загиблим виявився лідер українських націоналістів.

Історик, журналіст і політичний діяч Петро Мірчук у книзі "Євген Коновалець" (у 20-річчя смерті)" про вразливі місця в безпеці лідера ОУН:

Безпосереднє управління організаційною мережею на Наддніпрянщині та зв'язки з кур'єрами, які прибували для зустрічі з полковником Євгеном Коновальцем з підбольшевицької України, несли в собі значну загрозу для його життя. Проте він рішуче дотримувався думки, що специфіка ситуації в підбольшевицькому регіоні вимагає, аби керівництво окремими осередками підпільної революційної організації та контакти з лідерами цих осередків залишалися під його безпосереднім контролем.

Весною 1938 р. полк. Коновалець подав своїм найближчим співробітникам, що приготовляється до того, щоб в найближчих місяцях особисто дістатись нелегально, організаційним зв'язком до УРСР і там на місці перевірити ситуацію, стан і можливості підпільно-революційної дії".

Ознайомтеся також з матеріалом: "Сто відсотків гарантії". Як керівники Угорської революції вирішили вступити в мирні переговори з Кремлем та в підсумку опинилися на шибениці.

"Ніколи не уявляла, що зможу жити в такому будинку."

Радянський режим, що йому вірно служили Василь Хомяк і Павло Судоплатов, зазнав краху 1991 року. Натомість Україна на 35-му році незалежності повернула рештки Коновальця додому та продовжує боротися за право бути собою поза межами імперії. Б'ється з тим самим ворогом. За обставин, значно сприятливіших, ніж сто років тому: із соборністю, наявністю своєї армії та міжнародного визнання. Але й за наявності того ж невігластва, що й раніше.

У 2022 році в Мелітополі, де народився Судоплатов, російські війська ввійшли на танках. Окупаційна влада встановила рекламні щити з портретом Судоплатова та написом російською мовою: "Он знал, что делать с бандеровцами!". Окупанти скасували рішення місцевої адміністрації 2016 року, згідно з яким одна з вулиць була названа на честь видатного уродженця міста, ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова. Тепер цю вулицю знову перейменували на честь Судоплатова.

Не має значення, як саме називається вулиця, адже вона має освітлення та асфальтоване покриття. Ці слова, які Володимир Зеленський виголосив у своєму першому новорічному зверненні 2020 року, історія неодноразово піддала сумніву. Незалежно від того, наскільки привабливим є будинок, важливо, кому він насправді належить.

Після закінчення операції "Ставка" Василь Хомяк надіслав Павлу Судоплатову запрошення відвідати нове помешкання, яке було відібрано у його репресованих власників.

Доброго дня, Павле Анатолійовичу! Насамперед, хочу щиро привітати вас із успішним завершенням справи. Ось уже близько десяти днів я не працюю, але сподіваюся, що невдовзі знайду нову роботу, в цьому мені допомагає товариш Тимошенко. Щодо житла, то я змінив квартиру. Товариш Тимошенко надав мені таку оселю, про яку я навіть не міг мріяти. Це трикімнатна квартира в прекрасному районі, чудово мебльована. Хоча меблі можуть забрати в будь-який момент, наразі їх не чіпають, і я із задоволенням насолоджуюсь ними. Було б чудово, якби ви змогли приїхати і побачити, як мене влаштував товариш Тимошенко.

На думку дослідника історії спецслужб Олександра Скрипника, у 1937 році попереднього власника квартири засудили до смертної кари за звинувачення у "зраді батьківщині", а його дружину відправили на п'ятирічне заслання до Казахстану.

Усі ті матеріальні блага, які нажили "вороги народу" (повністю реабілітовані у 1959 році через відсутність злочинного складу), стали предметом насолоди для співучасника вбивства Євгена Коновальця. Згідно з документами, серед меблів були старовинні книжкові шафи виробництва Цейса, камін з бронзовими годинниками, дубові меблі на кухні, фарфорові сервізи, срібні столові прибори, віденська качалка, піаніно, гобелени, килими та патефон.

Якби не розпад Радянського Союзу, комуністичний Кремль міг би залишити свій слід в історії як творець "остаточного розв'язання українського питання". Проте, колишні триумфатори, які відповідали за вбивство лідера ОУН у Роттердамі в 1938 році, за кілька десятиліть опинилися в програші. Сьогодні знищенням України займається режим Путіна.