Я звернулася до Залужного з питанням: "Де мій чоловік?" Дружина Сенцова розповідає про зникнення Олега на фронті, про сина, який пішов до школи у три роки, а також про життя старших дітей.

Правозахисниця Вероніка Сенцов-Вельч є дружиною режисера Олега Сенцова, який став одним із найвідоміших політичних в'язнів Кремля. За його звільнення боролися та переживали люди по всьому світу. Після звільнення Сенцов повернувся до України і, з початком широкомасштабної війни, вирішив стати на захист своєї країни.

Ми поспілкувалися з Веронікою на відкритті Міжнародного кінофестивалю "Молодість", журі якого цьогоріч очолює Олег Сенцов. В інтерв'ю OBOZ.UA вона розповіла, як дізналася про вагітність сином Дем'яном на четвертий день повномасштабного вторгнення, чому їхній маленький хлопчик ображається, коли тато їде на фронт, і як переживає час без звісток від чоловіка. А ще - про горіх, який Олег посадив у Криму перед ув'язненням, і його слова про море: "Ну, це не таке, як моє".

Вероніко, перше, що я знайшов у пошуковій системі про вас, це те, що ви з Олегом Дем'яном відправилися до школи. Але ж він ще зовсім юний!

Отже, Дем'ян почав відвідувати християнську школу, відому як Київська християнська академія, де навчання розпочинається раніше, ніж в більшості звичайних навчальних закладів. У листопаді йому виповниться чотири роки. Приймати таке рішення в нинішніх умовах було нелегко, адже діти зараз проводять багато часу в підвальних приміщеннях, що викликає у нас постійне занепокоєння. Проте враховуючи, що його старший брат Лев вже навчається в цій школі, вибір став для нас досить очевидним. Ми добре знали цю школу, розуміли, як організовано навчальний процес, тому рішення прийняти цей крок стало легшим. Ми прагнули, щоб Дем'ян продовжував розвиватися, пізнавати навколишній світ і спілкуватися з іншими дітьми, навіть за таких складних обставин.

Дем'ян з'явився на світ у розпал великої війни, коли Олег вже боровся за Україну на передовій. Які емоції і відчуття ви переживали, ставши матір'ю в такий складний період, коли майбутнє здавалося настільки непрогнозованим?

- Я дізналася про вагітність на четвертий день повномасштабного вторгнення. Це дитина кохання, на яку ми дуже чекали й яку довго планували - протягом двох років. На той момент я зі старшим сином Левом вже не перебувала в Києві, а Олег був десь в окопах під Мощуном. Я зателефонувала йому й повідомила новину. Він спочатку не повірив: "Ти жартуєш? Не може бути!"

Уся моя вагітність проходила на фоні повномасштабної війни, і це було справді складно. Обставини, з якими ми зіштовхнулися, були важкими, як і для багатьох українців. Протягом понад двох років ми жили в США, а Дем'ян з'явився на світ у Вашингтоні. Я вперше відвезла сина в Україну, коли йому виповнилося чотири місяці. Це була, знаєте, неймовірно сюрреалістична ситуація: переходити польський кордон із немовлям на руках.

Проте ми усвідомили, що прагнемо повернутися, і в 2024 році здійснили це. На той момент у мене вже була успішна кар'єра у Сполучених Штатах. Але це було далеко, і для нас було вкрай важливо, щоб наш син міг підтримувати зв'язок з батьком. Звісно, це відбувалося лише у короткі проміжки часу, коли це було можливо. Мені здається, це питання хвилює багато українських сімей: як довго чоловік може перебувати у відпустці та на який термін його відпустять? Як узагалі планувати життя за умов, коли твій чоловік на фронті?

Телеведуча Марічка Падалко поділилася в інтерв'ю, що вона з чоловіком, який служить у Збройних силах України, щодня в один і той же час телефонують один одному разом з дітьми, обмінюючись враженнями про свій день. А чи є у вашій сім'ї подібні традиції, які сприяють зміцненню зв'язків і відчуття близькості?

У нас немає чітко визначеного ритуалу: Олег телефонує, щойно з’являється така можливість. Він провів майже два роки в штурмових підрозділах, тому кожен його дзвінок приносив нам велике щастя. Пам'ятаю, коли він був під Бахмутом, він зник зі зв’язку на два тижні, і ми не знали, що з ним. Це було дуже важко. Ми намагалися не піддаватися паніці, адже коли починаєш уявляти найгірше, хоч і не маючи жодної інформації, стає ще важче. Звісно, коли Олег телефонує, діти одразу біжать його вітати. Але молодший син ображається, коли тато відсутній, і під час розмов намагається уникати спілкування. Мабуть, це надто складно для нього: він радіє, коли тато поруч, а потім знову відчуває його відсутність. Можливо, так він намагається захистити себе від болісних емоцій.

Чи траплялися ситуації, коли ваша тривога досягала піку? Наприклад, коли Олег отримував травму або надовго зникав без звістки?

Ой, це відбувалося постійно. Я постійно переживала, адже не знала, що насправді відбувається. У Олега було кілька травм і контузій. Коли він довго не виходив на зв'язок, я зверталася до всіх, хто міг допомогти, навіть написала Залужному: "Де мій чоловік? Що з ним сталося?" Пан Валерій дійсно дуже чуйна людина. Хоча він особисто мені не відповідав, проте його команда відгукувалася: "Не переживайте, все в порядку, чоловік незабаром зв'яжеться". Я також написала йому у Facebook, сподіваючись, що не я одна зверталася туди. Не очікувала, що особа такого рангу відповість на мої повідомлення. У нього є набагато важливіші справи, які потребують уваги. Але варто зазначити, що як Валерій Залужний, так і його команда виявили велику людяність, що було для мене дуже важливо.

Я насправді дуже переймалася, і таких моментів було чимало. Ви запитували про ритуали, і я згадала одне: чорний колір завжди був моїм улюбленим, але довгий час я уникала купувати чорний одяг. Мене лякала думка, що він може стати символом чогось страшного, негативного. Згодом я зрозуміла, що це всього лише колір, який мені подобається, і не більше. Проте в той час це була моя справжня вразлива точка, і я дійсно дуже боялася цього.

Тепер Олег отримав більше шансів проводити час у вас вдома, чи все ще ваші зустрічі відбуваються досить рідко?

На жаль, Олега немає вдома. Він більше не служить у штурмових підрозділах, що, з одного боку, вирішує багато питань, але, з іншого, все ще залишається в зоні бойових дій. Як і інші військовослужбовці, він має право на дві стандартні відпустки щороку, а також іноді проходить короткі ротації. Тож жодних особливих умов або привілеїв для нього немає — всі виконують свої обов'язки за однаковими правилами.

Чи відвідували ви Олега на фронті? Акторка Дарія Творонович, чий чоловік Денис Капустін служить у Збройних силах, поділилася з нами в інтерв'ю, що раз на місяць вирушає до нього в Ізюм. А як у вас - чи думали про таку можливість?

Я лише один раз відвідала фронт, і то в рамках професійної місії американської делегації, що перебувала в Україні. Олег завжди наполягав на тому, щоб я не їхала до нього, і тому я не наважувалася. Хоча кілька разів думала про це, він щоразу запевняв: "Ні, краще не треба". Тому ми вирішили, що так буде найкраще для нашої родини. Ми вважаємо, що принаймні один з батьків має бути поруч з дітьми, у відносній безпеці. У нас існує сімейне правило: намагаємося не залишати дітей без нагляду, коли когось із нас немає вдома. Звичайно, вони завжди можуть розраховувати на бабусю та дідуся. Вони надійні, люблячі та завжди готові прийти на допомогу.

Як ви спілкуєтеся з Дем'яном щодо поточних подій? Мимоволі на думку спадає фільм Роберто Беніньї "Життя прекрасне", де батько, потрапивши в концтабір разом із маленьким сином, вигадує для нього цілий ігровий світ, щоб захистити його від жахливих реалій нацизму. Чи відчуваєте ви бажання створити для дитини атмосферу безпеки та нормального дитинства, навіть у часи війни?

- Думаю, на початку повномасштабного вторгнення так і було. Я справді намагалася створити для дітей певну ілюзію звичного життя. Зараз вони вже знають, що відбувається. Але все ж таки дитинство має залишатися дитинством. Ми не розповідаємо їм якихось жахливих подробиць, не показуємо фотографій. Але вони знають, що в країні війна, що бувають повітряні тривоги, що летять "шахеди".

Дитина осмислює все це по-своєму. Наше завдання - не додавати до того, що вона й так бачить і чує, ще й зайвих, надмірно травматичних емоційних інтерпретацій. Але повністю ізолювати від реальності неможливо - діти спілкуються між собою, обмінюються інформацією. Старший син Лев уже багато розуміє. Зараз він дуже цікавиться подіями 2014 року, Революцією гідності, хоче знати, що тоді відбувалося. Йому чотирнадцять, і ми багато про це говоримо. Він намагається зрозуміти історію своєї країни й те, що відбувається навколо нього, адже саме в цій реальності доводиться дорослішати.

Вероніко, поділіться, будь ласка, інформацією про себе. Чим ви займаєтеся в даний момент?

Я є адвокаткою в сфері міжнародного права та очолюю українське представництво Amnesty International, яке розташоване в Києві. Моя діяльність зосереджена на захисті прав людини, що передбачає численні поїздки. Звичайно, поєднувати цю роботу з вихованням дітей зовсім не легко, проте я продовжую працювати у своїй професії. Моя освіта пов'язана з міжнародною адвокацією, і саме цим я займаюся.

Цікаво, коли ви вперше зустріли Олега, чи усвідомлювали ви, наскільки він популярний?

Я не усвідомлювала, наскільки популярним є Олег. Тема прав людини була частиною моєї професійної діяльності у Вашингтоні, але вперше ми зустрілися в Лондоні. Я прибула туди з американською делегацією, а Олег приїхав з України, щоб отримати премію імені Сергія Магнітського, яку йому вручили ще у 2018 році, коли він перебував у російській в'язниці. Ось так і відбулася наша зустріч. У нас навіть є свій маленький жарт: Олег любить жартувати: "Ти нічого не зробила для мого звільнення, окрім того, що поставила на аватарку в соцмережах Free Sentsov". Це дійсно так, на той момент я не була настільки залучена в цю справу. Коли він голодував, було багато людей, які писали листи та докладали зусиль для його звільнення. Ми познайомилися вже після його звільнення, у 2019 році. Після цього я ще деякий час жила за кордоном, а під час пандемії повернулася в Україну. Ми почали спілкуватися, подружилися, і врешті-решт між нами виникли романтичні стосунки.

- А чому саме він?

Кохання – це складне почуття, і важко його точно описати. Це моя людина, яка володіє чудовим почуттям гумору. Він дбає про мене і є прекрасним батьком. Наша сім'я досить різноманітна, адже у нас є як старші, так і молодші діти. Олег Сенцов має двох старших дітей з першого шлюбу: доньку Аліна і сина Владислава. Під час його ув'язнення в Росії діти жили в Криму, а згодом переїхали до Києва. В сумі ми виховуємо чотирьох дітей разом. Коли в дорослому віці зустрічаєш людину, з якою тобі справді комфортно, ти починаєш цінувати це по-іншому. Найстарша з наших дітей – Аліна, за нею йдуть Влад, Лев і Дем'ян. Олег також має доньку Емму, яка з'явилася на світ у грудні 2020 року. Її мама – фотохудожниця та поетеса Юлія Бабич. Олег і Юлія були разом кілька місяців на початку 2020 року, але розійшлися ще до того, як дізналися про те, що стануть батьками.

А старші діти також приєдналися до вас?

- Так, ми жили всі разом, але тепер вони вже з'їхали. Влад навчається в театральному Карпенка-Карого, цього року закінчує. А Аліна вже має власне життя - їй 25 років, і їй не так цікаво постійно бути з нами.

Можливо, ви допомагали у вихованні старших дітей Олега?

Не можна сказати, що вони проявляли надмірну активність, адже вже були в зрілому віці. Проте, вони прийняли мене і щиро бажали, щоб Олег був радісний. Вони помічали, як добре нам разом, і активно підтримували наші стосунки.

Чи коли-небудь ви думали про те, що ваша родина стане такою великою? Чи мрієте ви про ще більше дітей?

Не можу сказати, але я не заперечувала б. Якщо доля надасть нам ще одну дитину, будемо лише щасливі. Найважливіше, щоб усі були здорові.

Олег ділиться з вами своїми думками про Крим? Чи бажає він знову відвідати це місце?

Я знаю, що в Криму у Олега залишився горіх, який він посадив перед тим, як його ув'язнили. Для нього цей горіх став символом опору. Він постійно повторює, що прагне повернутися до Криму, адже там росте його горіх. Це один із найцінніших спогадів про Крим, але водночас і джерело великого болю. Оскільки повернення туди наразі виглядає малоймовірним, ми намагаємося уникати цієї теми і не говорити про неї занадто багато. Проте куди б ми не вирушали за кордон, коли Олег бачить море, він завжди зауважує: "Це не таке, як моє".

Також на OBOZ.UA ви можете знайти інтерв'ю з Андрієм Халпахчі, в якому він розкриває закулісся кінофестивалю "Молодість" і ділиться цікавими фактами про світових зірок, що відвідали Київ.