Продаж нерухомості, де власником або співвласником є дитина: важливі аспекти - sud.ua

Кожен власник має право на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, зокрема продавати, дарувати чи іншим чином його відчужувати.

Проте, у випадку, якщо дитина є власником або співвласником нерухомості, закон вимагає дотримання певних додаткових норм при її продажу. У Міністерстві юстиції підкреслили, що українське законодавство встановлює особливу процедуру для управління таким майном. Це зумовлено необхідністю гарантувати захист майнових прав та інтересів дитини.

До якого віку людина вважається дитиною з правової точки зору?

Відповідно до положень статті 6 Сімейного кодексу України (далі - Кодекс), особа вважається дитиною до моменту, коли їй виповниться вісімнадцять років, що визначає її правовий статус.

Дитиною вважається особа, яка не досягла віку 14 років.

Неповнолітніми є особи, які мають вік від 14 до 18 років.

При розгляді питання відчуження майна важливо враховувати вік дитини. Це впливає на рівень її цивільної дієздатності та здатність бути активним учасником правових відносин.

Продаж нерухомості малолітньої дитини

Дитина, яка не досягла повноліття, володіє обмеженою цивільною дієздатністю. Відповідно до положень Цивільного кодексу України, їй дозволено самостійно здійснювати лише незначні побутові угоди.

Договори щодо транспортних засобів або нерухомого майна від імені такої дитини укладають батьки (інші законні представники).

Для здійснення продажу майна дитини необхідно отримати дозвіл від органу опіки та піклування. Без цього документа нотаріус не зможе засвідчити угоду.

Відповідно до статті 177 Кодексу, батьки (або усиновлювачі) та опікун мають право управляти власністю малолітньої дитини без необхідності отримання спеціальних повноважень. Вони зобов’язані дбати про збереження та раціональне використання майна дитини, керуючись її інтересами.

Вони не мають права здійснювати угоди щодо відчуження (включаючи продаж, дарування, обмін або внесення до статутного капіталу юридичної особи, а також як вступні, членські чи цільові внески в кооператив) без попереднього отримання дозволу від органу опіки та піклування. Це стосується також поділу, виділу, передачі в заставу, іпотеки нерухомості, незавершених будівельних об'єктів, майбутніх нерухомих активів та іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, які належать їх малолітній дитині.

Для здійснення продажу нерухомості зазвичай необхідна згода обох батьків.

У випадку, коли одну зі сторін угоди представляє один з батьків, необхідно, щоб згода іншого батька була підтверджена нотаріально.

Продаж майна, що належить неповнолітній особі.

Неповнолітня особа володіє обмеженою цивільною дієздатністю. Проте вона має значний спектр прав.

Вона може здійснювати правочини, проте тільки за умови отримання згоди від обох батьків або інших законних представників.

Відповідно до статті 177 Кодексу, батьки (усиновлювачі) або опікун можуть надати згоду на здійснення правочинів з відчуження нерухомості неповнолітньою дитиною тільки за умови отримання дозволу від органу опіки та піклування.

Згода батьків на підписання угоди повинна бути засвідчена нотаріусом.

В яких ситуаціях можливе здійснення правочину без погодження одного з батьків?

Дію можна здійснити без дозволу одного з батьків або інших законних представників, якщо вони:

- захоплені у полон або заручники;

- переміщені до нейтральних країн;

- зникли безвісти за особливих обставин, визнані безвісно відсутніми;

- живуть окремо від дитини протягом щонайменше шести місяців безперервно і не беруть участі в її вихованні та забезпеченні.

- місце їх проживання невідоме.

Оформлення дозволу від служби опіки та піклування.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", забороняється зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час укладення будь-яких угод, що стосуються житлових приміщень.

Органи опіки та піклування мають обов'язок контролювати, як батьки або їхні замісники дотримуються майнових і житлових прав дітей у випадках продажу житлових приміщень та придбання нового житла (стаття 18 Закону України "Про охорону дитинства").

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло (стаття 177 Кодексу).

Щоб отримати дозвіл, слід звернутися до:

- районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації;

- виконавчого органу міської, районної у місті (якщо вона створена), селищної або сільської ради.

Дозвіл видається на підставі звернення служби у справах дітей після проведення перевірки документів, що стосуються місцезнаходження майна, протягом місяця з моменту отримання заявки на укладення угод щодо нерухомості, що належить дитині. Це можливо лише за умови забезпечення збереження її права на житло. Оформлення відбувається через прийняття рішення, з якого заявники отримують витяг від служби у справах дітей.

Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (далі - Порядок).

Служба у справах дітей має термін 10 робочих днів для аналізу поданих документів, а також для вивчення наявності або відсутності обставин, які можуть стати причинами для відмови у наданні дозволу на здійснення правочинів стосовно нерухомості, що належить дитині.

Рішення органу опіки та піклування про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду (пункт 67 Порядку).

Відмовлення від органів опіки та піклування в поєднанні із зверненням до нотаріуса з метою встановлення заборони на відчуження майна.

Органи опіки та піклування мають право відмовити у видачі дозволу на здійснення угод з нерухомістю, що належить дитині, одночасно звертаючись до нотаріуса з проханням про накладення заборони на відчуження цієї власності, лише у тих випадках, коли вони визначать, що:

- мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;

Суд, орган опіки та піклування або прокурор ухвалили рішення про відібрання дитини від батьків (або одного з них, який звернувся за дозволом) без анулювання їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу.

- до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;

- особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

- між батьками дитини існують розбіжності щодо здійснення правочину, пов'язаного з нерухомістю, що належить дитині;

- між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);

Виконання даної угоди може спричинити зменшення обсягу майнових прав дитини та/або завдати шкоди законним інтересам дитини (стаття 177 Кодексу).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.