Про податківця Понтія Пілата, Книгу Останнього Суду та податок на привабливу локацію.

Майже кожен із нас має у власності нерухомість. Квартиру чи приватний будинок, дачу із земельною ділянкою під нею. Сад чи город. Гараж. Шматок сільськогосподарської землі. І так само майже кожен із нас стикався з необхідністю платити податки державі лише через сам факт володіння цим нерухомим майном.

Ці податки можуть здаватися незбалансованими, оскільки вони не залежать від нашого прибутку чи доходу. Наприклад, особа могла успадкувати власність або, навпаки, втратити економічно активного члена сім'ї, який цю власність створив або придбав. Внаслідок цього у неї може не бути достатньо фінансових засобів для покриття податкових зобов'язань.

Чи справді все проходило саме так? Коли ж з'явилися податки на землю чи нерухоме майно?

Наш пристрій для подорожей у часі відкриває нам таємниці, які існували понад 5 000 років тому!

В той час, коли Стародавній Єгипет об'єднався, фараон Нармер (хоча його роль у цьому процесі не є остаточно підтвердженою) запровадив ефективну систему оподаткування. Після кожного розливу Нілу, єгипетські чиновники вимірювали площі земель, оцінювали можливий врожай і встановлювали податкові зобов'язання для землевласників. Сплату податків можна було здійснити у формі зерна, худоби або виконання фізичної праці.

Отже, можна стверджувати, що давні єгиптяни насправді розробили систему земельного кадастру. Ця система функціонувала протягом тисячоліть, що підтверджують, зокрема, документи, як-от "папірус Вілбура", що датується епохою фараона Рамзеса V (близько 1140 року до н. е.). У цьому документі наведені відомості про земельні наділи, їхніх власників та податкові зобов'язання перед державою або храмами.

Схожі норми діяли і в містах Шумеру та Вавилону. Мешканці віддавали частину свого врожаю в обмін на право користування землею — це був своєрідний мікс між податком і орендною платою.

Вірогідно, що римляни запозичили концепцію оподаткування земельних володінь саме з Єгипту. Як майстри бюрократії, римляни розробили чіткі закони та регламенти для збору цього податку, який отримав назву tributum soli, що означає "податок на землю". За часів імператора Октавіана Августа його обчислювали, враховуючи дані переписів населення, розмір земельних ділянок та їх якість.

Варто зазначити ще один цікавий аспект: цей податок не поширювався на римських громадян. Його стягували з жителів провінцій, що слугувало символом їхньої залежності від Риму. По суті, цей податок також виконував роль данини, яку сплачували підкорені народи.

Римські посадовці в провінціях, що контролювали ефективність та своєчасність збору податків, мали назву... прокураторами. Наприклад, усім відомий Понтій Пілат був просто високопрофесійним представником стародавньої римської податкової служби, наділеним значними повноваженнями.

А ось після падіння Риму про земельний податок у Європі забули. Його замінили феодальні повинності або десятина, яка сплачувалася в натуральній формі та залежала виключно від обсягів врожаю. Нікого не цікавило, на якій, власне, землі цей врожай вирощувався, якою є площа земельної ділянки і де вона розташована.

Поки не з'явився новий реформатор -- Вільям Завойовник, король Англії.

У 1066 році він завоював країну, а всього через два десятки років розпочав амбітний проєкт, який навіть за сучасними мірками виглядає вражаюче. Вільям розділив Англію на окремі регіони і направив туди своїх представників, яких назвав "комісіонерами". Вони проводили опитування серед усіх землевласників, цікавлячись різними аспектами: від площі та вартості земельних ділянок до кількості мешканців і тварин, а також обсягу лісів і наявності будівель на цих територіях.

І вже в серпні 1086 року з'явилася книга, в якій були викладені результати дослідження. Вона отримала назву Domesday Book (Книга Страшного Суду)! Фактично це був перший повноцінний реєстр нерухомості та земельний кадастр, на підставі якого державі було зручно збирати податки з усіх землевласників.

Таким чином, у багатьох державах земельний податок залишається у силі й до сьогодні. Лише у ХХ столітті відбулася важлива реформа, що полягає у відокремленні податку на будівлі та споруди, котрий у багатьох країнах став абсолютно автономним від податку на землю.

Проміжний підсумок такий: податок на землю в історії людства виявився дуже "живучим". Еволюціонував лише метод оцінки зобов'язань: спочатку збирали частину врожаю, потім оподатковували площу землі та її родючість, а далі з'явилися поняття оцінки та кадастрової вартості.

Для влади земельний податок завжди був зручним і вигідним способом наповнення бюджету. Незалежно від того, хто його стягував — єгипетські фараони, римські імператори чи англійські монархи — цей податок залишався актуальним. Землю неможливо перемістити чи приховати, а її площу легко виміряти. Багато видатних економістів, починаючи від Адама Сміта і закінчуючи Джозефом Стігліцом, вважали, що земельний податок є одним із найефективніших і найсправедливіших способів оподаткування.

Але чи це дійсно правда?

Відомий американський економіст і журналіст Генрі Джордж, автор знаменитої книги "Прогрес і бідність", поставив під сумнів справедливість і ефективність земельного податку. Його глибокі дослідження у сфері оподаткування і його впливу на суспільство зробили його видатною фігурою в цій галузі.

Джордж піддав нищівній критиці сучасну систему оподаткування нерухомості та землі. Наприклад, він вважав неправильною ситуацію, коли власник порожньої земельної ділянки сплачує незначний податок, а людина, яка покращила ділянку, звівши на ній будинок, завод чи офіс, через це має платити більше. Інакше кажучи, ситуацію, коли держава карає інвесторів і стимулює нероб.

Він також висловив критику з приводу так званого "необґрунтованого зростання доходів", на прикладі двох будинків: один розташований у центрі великого міста, а інший – у невеличкому населеному пункті. Перший будинок має цінність, що в сто разів перевищує вартість другого, але це не заслуга власника – справа в тому, що поруч є розвинута інфраструктура, магазини, офіси та ресторани. Усе це створено суспільством, але воно не отримує жодної вигоди від цього, і цю ситуацію слід змінити.

Як альтернативу Генрі Джордж запропонував "податок на вартість землі" -- Land Value Tax (LVT). На його думку, цей податок має стягуватися лише із земельних ділянок залежно від їхньої локації (права на місцезнаходження). Він вважав, що будинки не повинні оподатковуватися взагалі.

Ця концепція викликала значний інтерес серед урбаністів. Адже багато з нас не раз стикалися з занедбаними та зруйнованими будівлями, покинутими ділянками землі та нереалізованими проектами, про які забудовники, здається, "забули". Їхні власники нічого не вживають, сподіваючись, що вартість землі зросте, щоб продати її з вигодою. В результаті, місто чи громада зазнають збитків.

Проте, якщо запровадити LVT, кардинально зміниться ситуація. Власник опиниться перед дилемою: або сплачувати значний податок за "цінну" ділянку, не отримуючи при цьому жодного доходу, або ж вжити заходів. Це може включати початок будівництва, здачу землі в оренду або продаж тим, хто має намір ефективно її використовувати. Такий підхід стимулюватиме економічний ріст громади та сприятиме її прогресу.

Генрі Джордж удосконалив свої погляди, запропонувавши ліквідувати майже всі податки, залишивши лише один — земельний, який він назвав "єдиним податком". Він вважав, що такого заходу буде цілком достатньо для фінансування державних потреб. Проте, на жаль, ця концепція не має математичного підтвердження.

Ідею LVT розвинув уже наш сучасник Домінік Фрізбі, який оперує поняттям "податку на гарне місцезнаходження". Він закликає:

Звільнити працю від оподаткування.

* звільнити капітал від оподаткування

* стягувати податки виключно з вартості земельної ділянки.

На мою думку, під час реформування податкової системи України слід орієнтуватися на концепції, запропоновані Джорджем та Фрізбі. У ситуації, коли значна частина земельних ділянок не використовується ефективно, а деякі з них втрачають свою вартість через близькість до зони бойових дій, логічно було б врахувати "цінність" локації як основний критерій. Податкові ставки повинні бути практично нульовими в Харкові чи Запоріжжі, підвищеними в центральних регіонах України та ще вищими в безпечніших західних областях.

Власникам земельних ділянок знадобилося б покинути звичну зону комфорту. І зовсім скоро ми могли б позбутися занедбаних та зруйнованих споруд у серці Києва, а також покинутих довгобудів, які простояли без діла в Трускавці вже протягом 20 років.