"Дім — це місце, де навіть стіни можуть стати лікувальними": Юлія Лякішева з Донеччини поділилася своєю історією для музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Коли медики повідомили Юлії Лякішевій, що їй залишилося жити всього три місяці, вона звернулася до матері з проханням - повернути її додому, на Донеччину. Юлія була впевнена, що саме в рідних стінах зможе протистояти тяжкій недузі. Свою історію боротьби та перемоги вона поділилася з Музеєм "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Юлія народилася та все життя прожила в Костянтинівці. Ще у чотирирічному віці вона пережила клінічну смерть після того, як її збив мотоцикліст. Відтоді має значні проблеми зі здоров'ям. З початком повномасштабного вторгнення рідне місто ставало дедалі небезпечнішим, тож Юлія разом із сестрою та мамою переїхала до Києва. У столиці на неї чекав новий удар - онкологічний діагноз. Хвороба прогресувала стрімко. Юлія важила лише 38 кілограмів, майже втратила можливість ходити, майже не їла, а лікарі відмовлялися проводити операцію.

"Медики повідомили: 'Їй залишилося всього кілька місяців. Рекомендуємо або помістити в хоспіс, щоб не страждати, або забрати додому'. Я тоді звертаюся до мами і згадую, що Юля просила нас повернути її додому. Тож давай здійснимо цю її бажання", - ділиться Олена Тютюник, сестра Юлії.

Незважаючи на небезпеки та близькість до зони бойових дій, жінки вирішили привезти Юлію до Костянтинівки. Там відбулися події, які важко описати медичними термінами. У знайомій атмосфері її самопочуття почало швидко покращуватися: Юлія знову змогла ходити, їсти та поступово відновлювати свою вагу.

"Не без причини стверджують, що рідні стіни мають лікувальну силу. Я повернулася додому і протягом двох-трьох місяців проводила час, просто лежачи. Потім почала обережно пересуватися, немов черепаха – туди-сюди. Згодом стало трохи легше. Так, навколо все ще греміло, пострілювали і літали дрони. Але мене це вже не турбувало, адже я прагнула залишатися вдома. Саме в цьому місці я почала відновлюватися. Через чотири місяці я навіть сіла на велосипед! Зараз 2026 рік, і я все ще тут, живу і радію," – ділиться Юлія.

Проте життя в Костянтинівці мало свої складнощі. Одного разу Юлія разом із товаришем опинилася під вогнем. Чоловік загинув миттєво, а Юлія, незважаючи на отриману контузію та тяжкі травми руки, дивом зуміла зберегти свідомість. Втрачаючи кров, їй вдалося добігти до військових.

"Вибух стався з моєї сторони, і виглядає так, що осколки потрапили до нього. Це справжнє диво, що я залишилася жива, адже постраждала тільки рука і нога," - поділилася Юлія.

Серйозне поранення значно послабило здоров'я жінки, майже позбавивши її можливості рухати рукою. Після проведення операції їй було встановлено спеціальний фіксатор, проте кістка не зросталася. На щастя, на допомогу прийшов Фонд Ріната Ахметова, який надав Юлії імплант для остеосинтезу ліктьової кістки та необхідні ліки. Сьогодні жінка почала знову освоювати основні побутові навички: поступово розробляє руку і вже досягла перших помітних результатів.

"Я безмежно вдячна Фонду за надану допомогу, адже мені вдалося врятувати руку. Я була дуже схвильована, що вона може не відновитися. Але тепер все зажило, і я бачу позитивні зміни," - ділиться своїми емоціями жінка.

Зараз Юлія разом із родичами мешкає в Полтавській області. Її численна сім’я не тільки забезпечила собі дах над головою, але й стала притулком для інших співвітчизників з Донеччини. Під одним дахом живуть кілька поколінь родини Лякішевих, літні люди, особи з інвалідністю, а також переселенці.

"У нашому домі проживає 12 людей. Це наша велика родина - земляки, які не мали куди йти, і ми прийняли їх, запропонувавши притулок. Я прагну, щоб у світі панувала любов і мир, а людей із злими намірами ставало менше," - ділиться Любов Миколаївна, мама Юлії.

Познайомтеся з історією Юлії Лякішевої та її сім'ї за цим посиланням.

Колекція Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.