"Цей фільм не про росіян, а про наших героїнь": Марися Нікітюк ділиться думками про "Сліди" та жіночий погляд на досвід війни.

Журналістка порталу LIGA.net, секція "Життя"

Як донести інформацію про сексуальне насильство, не викликаючи у глядачів повторні травматичні переживання разом з жертвами? На думку співрежисерки Марисі Нікітюк, ключ до цього полягає не у показі жахливих деталей, а у розповідях жінок, які, незважаючи на пережите, знаходять сили повертатися до нормального життя. У фільмі "Сліди" природа стає символом відновлення: одна з героїнь вирощує сад біля свого нового дому, інша займається городництвом. Завдяки таким елементам, стрічка досліджує не лише наслідки злочинів, скоєних Росією, але й людську здатність до відновлення і повернення контролю над власним життям. LIGA.net відверто поспілкувалася з Марисею Нікітюк про режисерські вибори, співпрацю з Алісою Коваленко, реакції українського та міжнародного глядача, а також про цілі, які команда ставить перед собою в рамках оскарівських та адвокаційних кампаній.

Примітка: "Сліди" - український документальний фільм режисерки Аліси Коваленко та співрежисерки Марисі Нікітюк. Стрічка розповідає історії українських жінок, які пережили сексуальне насильство й катування з боку російських військових під час повномасштабної війни. У центрі уваги - не лише пережита травма, а й шлях героїнь до відновлення, боротьба за справедливість і повернення права самостійно визначати власне життя. Фільм отримав Приз глядацьких симпатій у секції Berlinale Panorama. Україна подала його на 99-ту премію "Оскар" у категорії міжнародного повнометражного фільму. Нині команда проводить міжнародну оскарівську та адвокаційну кампанії, зокрема організовує покази у США та Європі.

"Це шлях героя - про силу і стійкість"- Для тих, хто ще не бачив "Слідів": про що цей фільм і що ви хотіли б, щоб глядач зрозумів після перегляду?- "Сліди" - про те, як українські жінки, які постраждали від насильства російських солдатів, справляються з цією жахливою травмою. Про те, як життя перемагає смерть, як ми як нація боремося і набуваємо суб'єктності.Якщо хочете, це шлях героя. Це фільм про силу і стійкість, про те, як ми повертаємо собі право визначати власне життя.- Ви долучилися до Аліси Коваленко як співрежисерка. Як відбувалася ваша співпраця і який внесок ви зробили у створення фільму?- Спочатку ми хотіли робити гібридне кіно - поєднувати ігрові елементи з документальними.

Але в процесі роботи над матеріалом зрозуміли, що це голий документ, гола правда, яка б'є точно в ціль. Вона самодостатня, тому ігрова образність була б зайвою.Я допомагала Алісі знімати, формувати структуру, шукати тон, монтувати. Ми працювали разом над матеріалом, шукали спільні рішення. Якоїсь окремої прям ділянки роботи в мене не було. Це була співтворчість. Ми підтримували одна одну в цьому складному емоційному процесі.Сестринство - всередині фільму, сестринство - назовні фільму".- Як ви шукали кінематографічну мову для історій жінок, які пережили сексуальне насильство й катування?- Кінематографічна мова була продиктована самим процесом відновлення жінок.

Усі вони проявляли неймовірну силу волі, щоб продовжувати своє існування, рухатися вперед і повертатися до звичного життя. Ми стали свідками посттравматичного зростання, яке, безумовно, відбувалося б у кращих умовах. Багато героїнь інстинктивно шукали відновлення в природі, з'єднуючись з основною енергією життя. Ми є дуже життєрадісною нацією. Ця війна стала символом боротьби між життям і смертю. Тому відновлення героїнь і природи стало матерією, що диктується самим життям. Наприклад, Ірина Довгань, головна героїня, виростила цілий сад біля свого нового дому в Києві. Вона порівнює жінок з деревами: навіть якщо їх пересадити в новий ґрунт, вони можуть відродитися за сприятливих умов. Інша героїня, Оля, займається городництвом.

У нашому фільмі ми досліджуємо різні природні цикли, які символічно ілюструють процес відновлення. Одночасно ми акцентуємо на слідах, які залишила окупація та агресія Росії на навколишньому середовищі і життях наших героїнь. Щодо аспектів, які ми вирішили не зображувати, ми свідомо уникали найжорсткіших сцен насильства. Ми усвідомлюємо, що цей фільм не про агресора, а про наших відважних героїнь. Деякі моменти залишилися без коментарів, щоб не відволікати увагу глядачів і не змінювати основний акцент. Що стосується міжнародного визнання та кампанії за Оскар, "Сліди" отримали Приз глядацьких симпатій на Berlinale Panorama. Яке значення ця нагорода мала для вас і чи змінила вона сприйняття фільму в міжнародній кіноспільноті? – Це надзвичайно важлива нагорода, яку вручає глядацька аудиторія секції Panorama.

Для мене це є свідченням безпосереднього реагування на фільм, а також знаком солідарності з Україною. Ця нагорода надала стрічці міжнародного визнання. - Чи помітили ви різницю в тому, як українські та закордонні глядачі сприймають фільм? Які їхні реакції вас найбільше вразили? Слава Богу, у всіх країнах люди залишаються людьми. Вони здатні співпереживати однаково – як в Україні, так і за її межами. В Україні глядачі зазвичай готуються до найгіршого. Проте після перегляду фільму вони виходять з кінозалу і кажуть, що очікували на щось важче, а насправді побачили світлу та важливу стрічку. - Україна висунула "Сліди" на 99-ту премію "Оскар" у категорії міжнародних повнометражних фільмів.

Що відбувається з картиною після цього рішення і які етапи кампанії попереду?- Зараз триває оскарівська кампанія. Аліса активно в ній залучена.- У листопаді "Сліди" покажуть у межах української програми Women and the World International Film Festival у Лондоні. Чи може така участь допомогти знайти міжнародного дистриб'ютора, партнерів або нові можливості для фільму?- Ми вже маємо сейлз-агентів і дистриб'юторів, але, звісно, відкриті до нових партнерств та можливостей.Про наслідки, які мають вийти за межі кіно- Які зміни ви хотіли б побачити після виходу "Слідів" у світ?- Головна зміна, яку хотілося б побачити, - сексуального насильства не повинно бути.

Ні в умовах війни, ні в будь-який інший час. Це невимовно жахливий злочин. Важливо, щоб постраждалі мали можливість висловлюватися без почуття сорому та страху перед осудом, отримуючи допомогу вільно, а винуватці завжди несли відповідальність за свої дії. Також зверніть увагу: Українське кіно 2026 року – що варто переглянути, за що платити, і чим воно конкурує з Netflix.