Студенти проти Вучича: чи зможе Сербія змінити уряд після 14 років правління?

У неділю, 25 жовтня, Сербія обирає новий парламент, і вперше за чотирнадцять років правління Сербської прогресивної партії опозиційний список вийшов уперед в одному з національних опитувань

Все почалося з обвалу даху на вокзалі в Новому Саді, а закінчилося тим, що колишні студенти-блокадники потрапили до виборчих списків. Президент, який два тижні тому подав у відставку з метою стати прем'єром, запевняє всіх, що нічого незвичайного не відбувається. Розглянемо, чому ці вибори є позачерговими, хто має шанси на перемогу, які вимоги мають студенти, що протестують на вулицях Белграда, і чому українцям варто бути в курсі результатів.

Чому вибори позачергові: розпуск парламенту як тактика

Формально цей парламент міг працювати до грудня 2027 року. Але 9 вересня Александар Вучич розпустив Народну скупщину за пропозицією уряду й призначив голосування на 25 жовтня. Ще влітку його однопартійці запевняли, що раніше за 2027-й нічого не буде, а сам Вучич напередодні гадав уголос, чи це буде 18-е, чи 25-е.

Чому ж це сталося раніше, ніж очікувалося? Існує кілька факторів, але жоден з них не пов'язаний з прагненням до передчасної демократії.

По-перше, студенти виступали за проведення виборів протягом майже двох років. Ця вимога була центральною у всіх протестних акціях, і ігнорування її коштувало все більше.

По-друге, календар грав проти Вучича. Конституція забороняє йому втретє балотуватися в президенти, а його другий термін спливає 2027 року. Тому 27 вересня він подав у відставку з посади президента, очолив список правлячої Сербської прогресивної партії (SNS) "Александар Вучич - Єдина Сербія" й ліг на курс до крісла прем'єра. Тимчасово главою держави стала його соратниця, спікерка парламенту Ана Брнабич. Перший тур президентських виборів Вучич обіцяє до кінця грудня. Сам він пояснив, що йде на вибори "як звичайний громадянин". Для людини, яка при владі близько 12 років (спочатку прем'єром, потім президентом), а її партія - 14, це звучить дуже "по-звичайному".

По-третє, йдеться про зменшення ризиків. Таку точку зору висловив дослідник з Белградського інституту політичних досліджень Віктор Стаменкович в розмові з Al Jazeera. На місцевих виборах у березні партія SNS здобула перемогу в усіх районах, де проходили вибори, але її підтримка зменшилась. За оцінками аналітиків, рейтинги продовжували падати, і залишалося лише обирати між проведенням виборів зараз або відкласти їх на потім, коли ситуація погіршиться.

Є ще один нюанс. Посада прем'єра в Сербії формально сильніша за президентську. Тож цей хід можна читати як спробу не втратити контроль, а закріпити його. Вучич змінює крісло, але чи змінює владу - залежить від результату.

Хто виступає за зміни і хто, ймовірно, отримає контроль над ситуацією.

Александар Вучич, изображение: Getty Images

У бюлетені представлені 18 партій, які змагаються за 250 місць. Для отримання більшості необхідно 126 мандатів, а прохідний бар'єр складає 3%. Проте насправді основна конкуренція спостерігається між двома з них.

* "Александар Вучич - Єдина Сербія" - це політична партія SNS. Серед її сильних сторін можна виділити ефективну організацію, наявність адміністративних ресурсів та суттєвий вплив на засоби масової інформації. Проте, є й недоліки: громадяни втомилися від тривалої влади та спостерігають за помітним зниженням довіри до керівництва.

* "Список студентів - Студенти на передовій". У ньому 250 кандидатів, по одному на кожну парламентську посаду. Кандидатів було обрано під час пленарних зборів студентів університетів, а на чолі списку стоїть кардіолог і професор з Нового Саду Ілія Срдановіч. Серед кандидатів є багато осіб, які не мають досвіду в політиці: викладачі, вчителі, спеціалісти та спортсмени.

Решта - на периферії. Соціалістична партія Івіци Дачича, давній партнер SNS по коаліції, йде окремим списком і балансує біля порогу. "Європейська Сербія" Марінікі Тепич і Здравка Поноша та правий список "Автентична правиця" Мілоша Йовановича в опитуванні NSPM лишаються нижче 3%.

Які результати показують дослідження?

Картина суперечлива. Опитування дослідницького інституту NSPM, оприлюднене 20 жовтня, дає студентам 44,5% серед тих, хто визначився, а списку Вучича - 42,7%. Це перший раз за понад десять років, коли опозиційна сила веде у національному опитуванні. Водночас частка невизначених - 18,3%. За іншими даними є майже діаметрально протилежна картина. А опитування, замовлене самим списком Вучича, дає 47,4% проти 40%.

Прогнозні ринки на кінець тижня оцінювали шанси його списку фінішувати першим приблизно в дві третини. Хто виявиться правим, буде відомо вже незабаром.

Якщо жоден з основних списків не зможе отримати 126 мандатів, тоді ключову роль відіграють дрібні партії, зокрема соціалісти. За оцінками іспанського видання Democrata, Вучичу знадобився б лише один додатковий союзник, наприклад, соціалісти.

Найбільш ймовірний розвиток подій - це ситуація, коли представник правлячої партії стане слабким фаворитом, а переговори щодо формування коаліції затягнуться, замість очевидного вибору між двома варіантами. Якщо студенти обженуть SNS за кількістю голосів, але не зможуть отримати достатню кількість мандатів, країна опиниться у політичній кризі.

Протести: від залізничного вокзалу до виборчого бюлетеня

Зіткнення між протестувальниками та поліцією відбувається в центрі Белграда, Сербія, 28 червня 2025 року, фото: Getty Images

1 листопада 2024 року в Новому Саді стався обвал бетонного навісу залізничного вокзалу, внаслідок чого загинуло 16 осіб. Реконструкція станції була проведена незадовго до цієї катастрофи. Студенти вважають, що це не просто нещасний випадок, а наслідок корупційних схем і безвідповідальності: коли все під контролем, ніхто не несе відповідальності за свої дії.

Студентські університети оголосили про блокаду факультетів. У березні 2025 року на вулиці вийшло більше 100 тисяч людей. З часом вимоги протестуючих значно розширилися: від розслідування причин обвалу до вимог про чесне управління, незалежні ЗМІ та перегляд роботи правоохоронних органів. Критики влади заявляли про зростання корупції, зв'язки з організованою злочинністю, тиск на незалежні медіа та насильство з боку поліції щодо мітингувальників. Вучич заперечує всі звинувачення, стверджуючи, що студенти є інструментом впливу ззовні.

З плином часу протест зазнав змін. 23 травня 2026 року на площі Славія в Белграді зібралися десятки тисяч учасників. Після завершення мітингу розпочалися заворушення, і поліція повідомила про 23 затриманих осіб. Студенти не вказали на владу як на організаторів насильства, проте підкреслили, що в той день центр міста був під пильним наглядом правоохоронців.

14 вересня студентський рух офіційно представив свій список до Республіканської виборчої комісії, завершивши марш по центральних вулицях Белграда. Як зазначив один з місцевих експертів, це вже не просто акції протесту з вимогами до влади, а справжні передвиборні зустрічі.

Кампанія проходила в атмосфері протесту. Кандидати подорожували країною на велосипедах, а студенти та їхні прихильники пішки вирушили до столиці з трьох різних напрямків. Завершальний мітинг відбувся 22 жовтня на площі Славії під девізом "Перемога кличе". За деякими даними, на заході зібралося близько 150 тисяч людей, хоча ця цифра може бути завищеною. Основною проблемою студентів залишається їхня програма. Вони вміють залучати людей, проте питання зовнішньої політики все ще залишається для них великою загадкою, як зазначив директор Белградського центру політики безпеки Ігор Бандович.

Яке це має значення для України?

Володимир Зеленський та Александер Вучич, зображення: Офіс Президента України.

Парадокс полягає в тому, що для Києва ці вибори не є битвою "хороших проти поганих".

По-перше, жоден з двох основних сценаріїв не передбачає введення санкцій проти Росії. Студентський список, оприлюднений 30 вересня, чітко зазначив, що Сербія дотримуватиметься "принципової позиції" і не запроваджуватиме обмеження щодо Російської Федерації. Президент Вучич вже давно займає таку ж позицію: Сербія підтримала резолюції в ООН, які засуджують агресію, але відмовилася долучитися до санкцій. Єдиним винятком є "Європейська Сербія" на чолі з Тепичем і Поношем, яка пропагує узгодження з політикою Європейського Союзу, зокрема в питаннях санкцій. Проте, згідно з опитуванням NSPM, ця партія не має шансів подолати 3%-й бар'єр.

По-друге, позиція Вучича не є такою вже простою. У січні 2023 року він заявляв, що Крим і Донбас залишаються частиною України. Сербія надає Україні гуманітарну допомогу і, за деякими даними, не перешкоджає постачанню боєприпасів до Києва через посередників. Проте, водночас Вучич підтримує традиційні "братні" зв'язки з Москвою та Пекіном і залишається залежним від російського газу. Белград продовжує укладати короткострокові контракти з "Газпромом". Нафтова компанія NIS, яка на 44,9% належить "Газпром нафті", опинилася під американськими санкціями з жовтня 2025 року, а російська сторона веде переговори про продаж своєї частки угорській компанії MOL. Іронія полягає в тому, що тиск, який змушує росіян залишити сербську нафтогалузь, виходить не з Брюсселя, де роками закликали до санкцій, а з Вашингтона.

По-третє, акцент слід робити не на НАТО, а на Європейському Союзі. Процес вступу Сербії до ЄС наразі ускладнений, зокрема через недостатню відповідність санкційним вимогам та проблеми з дотриманням верховенства права. Якщо після виборів сформується уряд, здатний реалізувати реформи, це може відкрити нові можливості для просування у напрямку ЄС. Варто зазначити, що вступ до ЄС зазвичай супроводжується необхідністю дотримання зовнішньополітичних стандартів. Це тривалий процес, і жодних гарантій його успішності немає. Експерти зауважують, що зміна уряду не призводить до автоматичних змін у зовнішній політиці.

Не можна не зазначити, що найбільша загроза для Києва полягає не в перемозі однієї зі сторін, а в хаосі. Якщо результати виборів будуть оскаржені, вулиці та влада зіштовхнуться в конфлікті, а Москва отримає ще один зручний привід для того, щоб відволікти увагу Європейського Союзу на Балканський регіон. Вучич вже висловив думку про "іноземні сили", які нібито готові спровокувати заворушення, тож сценарій для пропаганди вже підготовлений заздалегідь.

До речі, українському читачеві ця історія із студентами знайома. У жовтні 1990 року студенти в Києві оголосили голодування на площі, що пізніше назвали Революцією на граніті, і змусили піти у відставку прем'єра Віталія Масола. Через 23 роки студентів побили на Майдані, і це перетворило протест на Революцію гідності. Тож, тепер сербські студенти, що втримують увагу вулиці, мусять довести, що можуть виграти ще й політичних виборах, якщо хочуть зміни влади.