Стратегія тривалого життя. Яким чином Україна має намір взаємодіяти з людьми старшого віку (60+)

Україна знаходить свій власний шлях до адаптації до старіння населення, зважаючи на японські досягнення в роботизації та європейську модель "срібної економіки".

Нещодавно Денис Улютін, міністр соціальної політики, сім'ї та єдності України, зустрівся із послом Японії. На зустрічі міністр оприлюднив цифри: "Майже 22% українців - це люди віком 65 років і старше". Те, про що вже давно говорили і прогнозували демографи (мовляв, Україна старішає і вже входить до ТОП-30 країн світу із високою часткою населення 60+), нарешті було озвучено як визнання проблеми. І що дуже важливо, здається, є підстави бачити кардинальні зміни у підходах до державної стратегії.

Донедавна головний акцент соціальної політики держави був сфокусований на молодих сім'ях, в які держава інвестує і очікує активної економічної віддачі досить швидко. А за тими, хто нині вже становить п'яту частину населення України, залишалась сфера виключно соціальної допомоги. Ані економічних, ані соціальних вигід державна політика за цією категорією українців донедавна не бачила.

Акцент на стимулюванні народжуваності називається пронаталізмом. Це спроба "виправити" демографічну піраміду знизу. Втім, більшість країн, які теж входять до ТОП-30 старіючого населення, уже відмовилися від цієї стратегії як виключної, переключаючи увагу і на підтримку та адаптацію активного довголіття.

Чому фокус виключно на народжуваності малоефективний? Ця стратегія має тривалу інерцію у 20-25 років. Навіть якщо завтра кожна українська жінка народить по троє дітей, вони стануть платниками податків лише у 2045-2050 роках, та й навряд чи загальна тенденція одразу виправиться, а про репродуктивний тиск варто розказати окремо. Але ж економіка, особливо в нинішніх умовах, має жити тут і зараз.

Український міністр запропонував Японії стати стратегічним партнером у флагманському напрямку державної політики "Активне довголіття". Серед пріоритетів йдеться, зокрема, про розвиток безбар'єрної інфраструктури, впровадження сучасних засобів реабілітації, створення інклюзивних маршрутів тощо. Саме ухвалення стратегії і зміщення акцентів уваги держави на категорію 60+ як на економічну складову означає фундаментальні зміни у державній логіці.

Давайте розглянемо, чим різняться європейські та японські методи підтримки людей старше 60 років. Проаналізуємо, як функціонують різноманітні програми, а також почуємо думки соціального психолога і демографа щодо старіння населення та його майбутнього.

Що поєднує Ватикан, Францію, Канаду та Україну? На перший погляд - нічого, але статистика невблаганна: це сусідство у глобальному списку країн з найвищою часткою населення старшого віку. Україна офіційно входить до ТОП-30 "найстаріших" націй світу. У цьому рейтингу ми на 22-му місці і стоїмо пліч-о-пліч з економічно розвиненими державами Європи та Північної Америки. Станом на 2026 рік, лідерами за кількістю людей 60+ залишаються Японія (майже 30% населення), Італія та Німеччина, де кожен третій мешканець уже переступив поріг шостої декади. Для розвинених країн це - результат високої якості життя та медицини, для України - наслідок складної демографічної "вилки" між низькою народжуваністю та масовою міграцією молоді.

Проте, потрапляння в один список за кількістю літніх людей не свідчить про те, що їхнє життя має однакову якість. Існує ще один, значно більш тривожний рейтинг – Індекс готовності суспільства до старіння. Цей показник аналізує не лише статистичні дані, а й здатність держави забезпечити своїм громадянам похилого віку добробут, безпеку та інклюзію.

На жаль, Україна опинилася серед країн, які займають "глибокі" середні позиції, зайнявши 79-те місце в рейтингу з 143 держав. Цей показник свідчить про наші труднощі у залученні старшого покоління до активного життя в громаді, а також у забезпеченні рівності та базової фізичної безпеки. В той час як Швейцарія лідирує у списку як ідеальне місце для активного довголіття, а останнє місце займає Руанда, Україна, на жаль, перебуває у "сірій зоні". У нас є демографічна структура, схожа на заможні країни Європи, але інфраструктура та рівень соціальної згуртованості потребують суттєвих змін.

Соціальний психолог, професор, завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадим Васютинський розпочинає розмову з того, що пояснює: тема старішання нині "невидима" для суспільства, бо люди віком 60+ поступово "випадають із суспільного поля зору". Те, що ми називаємо ейджизмом, він описує як почасти історичний конфлікт поколінь, де домінує традиційне ставлення: "Молодь завжди ставиться трошки критично, скептично до літніх людей. Їм узагалі дивно: як це, людині 60 років, а вона ще живе?" - дещо іронічно зауважує психолог.

За словами Васютинського, ми переживаємо період змін у етичних цінностях. Психолог наводить приклад обов'язку поступитися місцем літнім людям у транспорті, який раніше сприймався як обов'язковий жест доброти. Він зазначає, що раніше це було свідченням того, що літні люди були виділені у групу безпорадних, які не такі, як звичайні "нормальні" особи. Натомість, сьогодні домінує західна модель, яка стверджує, що комфорт кожного — це його особиста відповідальність. "Ця нова західна норма виглядає дещо менш гуманною, адже вона спонукає до індивідуалізму, де людина повинна дбати про себе сама", — підкреслює він.

Вадим Васютинський, обговорюючи фактори старіння населення, акцентує увагу на важливості стимулювання народжуваності. Психолог ставиться до фінансових виплат при народженні з певним скептицизмом: "Це очевидно: з підвищенням рівня освіти кількість дітей, які народжуються, зменшується. Суспільство може впливати на цю ситуацію лише в обмежених межах, вкладаючи кошти в народження дітей. В корені змінити ситуацію не вдасться".

Як і в багатьох інших європейських країнах, Україні також необхідно буде вирішити цю проблему дисбалансу. На думку професора, ключовим чинником тут є міграція. Соціальний психолог підкреслює, що цей шлях для України є неминучим, хоча й надзвичайно важким для сприйняття. "Якщо розглянути це питання в історичному контексті та на основі прогнозів, можна стверджувати, що міграція є ефективним рішенням. Протягом 400-500 років Європа колонізувала Африку та Азію, впроваджуючи свою культуру і стимулюючи потоки мігрантів у ті регіони. Тепер ж ми спостерігаємо зворотний процес, і в певному сенсі Європа отримує те, що заслужила".

Соціальний розрив ще більше загострюється через війну. Навіть якщо Україні вдасться досягти бажаної перемоги, за словами Васютинського, це не призведе до миттєвого "бебі-буму". Ми продовжимо старіти, і головне питання, яке постане перед нами, звучить так: хто ж житиме на цих родючих землях? "Але також існує питання, чиїми стануть ці землі... У глобальному контексті, якщо ми заглянемо в майбутнє на сто років вперед, переважатимуть ті нації, які активно збільшують населення. На жаль, Україні в такій перспективі відведено дуже обмежене місце".

Слід прийняти реалії і звернути увагу на тих, хто готовий і бажає продовжувати активно займатися роботою й після 60 років. Крім того, важливо генерувати додаткові "сиві" відсотки до валового внутрішнього продукту, стимулювати та заохочувати здорове довголіття. У Європі підхід до старіння вже давно переступив межі простої виплати пенсій.

У даному контексті переважає концепція активного довголіття, яка сприймає літніх людей не як пасивних отримувачів допомоги, а як повноцінних учасників економічного та соціального життя. Основою цієї концепції є "Зелена книга зі старіння", ухвалена Єврокомісією як стратегічний план. Її суть полягає в тому, що підготовка до старості має починатися не в 60 років, а з самого моменту народження. Європейський Союз реалізує цю ініціативу в чотирьох основних напрямках:

1. Срібна економіка (Silver Economy), вже звичний термін. Європа зрозуміла, що люди 60+ - це величезний споживчий ринок. Вони мають заощадження, вільний час і специфічні потреби. Держава підтримує стартапи, що розробляють товари для літніх: від ґаджетів для моніторингу здоров'я до спеціалізованого туризму. Замість того щоб "виштовхувати" людину на пенсію, компанії заохочують продовжувати роботу, впроваджують age-management - це гнучкі графіки, ергономічні робочі місця та роль "внутрішнього коуча" (досвідчений працівник допомагає молодим).

2. Пожиттєве навчання (Lifelong Learning). В ЄС вважають, що диплом, здобутий у 22 роки, не може годувати тебе до 65. Державні ваучери на навчання для старших дозволяють людині в 60 опанувати цифровий маркетинг або й основи IT-менеджменту. Мета такого перенавчання - людина має залишатись "актуальною" на ринку праці якомога довше.

3. Деінституціоналізація догляду. Європейський Союз поступово відмовляється від традиційних установ для літніх людей, таких як будинки для престарілих або пансіонати, що часто асоціюються з "холодними" медичними закладами. Натомість впроваджується модель "догляду вдома", за якою соціальні працівники та медичні спеціалісти відвідують літніх людей у їхніх оселях. Спільноти розробляють житлові проекти, що сприяють співіснуванню літніх людей з молодшими поколіннями, створюючи можливості для взаємодопомоги. Використання технологій, таких як датчики падінь, розумні системи для дому та телемедичне обслуговування, дозволяє людям підтримувати свою незалежність у власних квартирах якомога довше.

4. Інклюзивність для різних вікових груп у містах (Age-friendly Cities). Це концепція, запропонована ВООЗ, яка активно реалізується в країнах Європейського Союзу. Вона охоплює не тільки такі елементи, як автобуси з низьким підлогом, але й загальний дизайн міського середовища. Наприклад, це передбачає подовження часу зеленого світла на світлофорах для пішоходів, встановлення лавок через кожні 100 метрів, а також покращення освітлення вулиць для людей із зором. Важливою складовою є створення громадських центрів у кожному районі, де літні громадяни можуть долучатися до волонтерської діяльності або участі в місцевому самоврядуванні. В умовах війни в Україні, що призводить до зростання кількості людей з обмеженими можливостями, цей підхід стає особливо актуальним.

Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова бачить ситуацію із старішанням наслідком зростання тривалості життя. У розмові з Укрінформом вона пропонує своєрідну "прагматичну відповідь" на "історичний фаталізм" Вадима Васютинського. Науковиця радить змінити оптику: "Люди живуть довше, і те, що їхня частка в суспільстві зростає, є свідченням того, що ми нарешті досягли мети, якої прагнули століттями".

На думку Лібанової, Україні варто орієнтуватися на європейські стандарти: "У Європі вже давно активно впроваджують концепцію Silver Economy, яка акцентує увагу не стільки на пенсійних виплатах, скільки на потенціалі трудової діяльності людей похилого віку. А що ми можемо запропонувати нашим старшим громадянам? Вибачте за різкість: робота, лікарня, цвинтар. Таке життя не є нормою в Європі. Ми не та країна, де літніх людей залишають в горах, щоб вони не заважали молоді. Якщо ми дійсно прагнемо європейських цінностей, то повинні забезпечити людям можливість жити, працювати і гідно старіти," - підкреслює Лібанова.

Директорка інституту заперечує думку, що лише молоде покоління зможе відновити Україну. "Незважаючи на наше бажання підтримувати молодь, цього не буде достатньо. Нам бракує робочої сили для відновлення економіки. Тому ми повинні залучити людей старшого віку. Їм необхідно допомагати у перекваліфікації, адаптації до робочих умов і знаходити індивідуалізовані рішення для кожного бізнесу".

Основною перевагою цієї вікової групи, за словами Лібанової, є їхній неповторний соціальний капітал. "На відміну від молоді, яка вимірює свій капітал через популярність у соціальних мережах, люди віком 60 років і старше володіють справжніми зв'язками та безцінним досвідом, який не може бути заміненим жодним атестатом," - зазначила вона.

Один з найцікавіших аспектів, на які звертає увагу Лібанова, стосується умов, що панують під час війни. Раніше вік вважався обмеженням, але нині він перетворюється на ознаку стабільності для бізнесу. "Ви знаєте, хто сьогодні є найпривабливішим працівником для роботодавців? Це людина старше 60 років. Адже її не мобілізують. Вона не залишить роботу через три місяці, щоб піти до армії. А от про молодь ніхто не може дати жодних гарантій".

Однак у цій ситуації думка співрозмовниці стикається з іншою реальністю ринку. За даними рекрутерів, з якими спілкувався Укрінформ, українські роботодавці продовжують залишатися скептичними. Кількість претендентів віком 50+ значно перевищує готовність компаній приймати їх на важливі посади. Незважаючи на очевидну перевагу – відсутність мобілізації, людям старше 45, а особливо 60 років, часто пропонують лише низькокваліфіковану працю. Вакансії для охоронців, прибиральників або консьєржів не завжди відповідають їхнім знанням і навичкам. Інтелектуальний і управлінський потенціал "срібного" покоління досі залишається недостатньо оціненим та незрозумілим на українському ринку праці.

Зі зростанням пропорції літніх людей у суспільстві їхня політична вага також значно збільшується. Лібанова зауважує, що існує ризик посилення патерналізму, коли старше покоління чекає підтримки від держави, що може спонукати виборців до підтримки популістських лівих партій. Однак вона не вважає, що це обов'язково призведе до конфлікту між поколіннями: "Літні люди частіше покладаються на державну допомогу. Це дійсно ризик, але з цим нічого не вдієш. Необхідно працювати з потенційними виборцями та пояснювати їм ситуацію. Я не вірю, що між поколіннями виникнуть серйозні конфлікти".

Елла Лібанова також підкреслює небезпеку примусового виходу людей на пенсію. Раптове завершення професійної діяльності може стати причиною численних проблем зі здоров'ям: "Різка зміна в способі життя та відсутність готовності до нового статусу негативно впливають на фізичний стан, зокрема на серцево-судинну та нервову системи. Люди повинні підтримувати активність, щоб зберігати якість життя".

Експертка підкреслює, що європейська концепція цілком відповідає українським умовам. Це зумовлено також тим, що війна та масовий виїзд українців за кордон суттєво змінили демографічну ситуацію в країні. За словами Елли Лібанової, Україна стикається з новим явищем, яке можна охарактеризувати як "постаріння через міграцію": "В ЄС наразі перебуває близько 4,3 мільйона наших співгромадян, ще приблизно 5 мільйонів знаходяться за його межами. Лише 6% з них — це особи віком 65 років і старше. В основному виїжджають матері з дітьми та молодь. Це істотно прискорило процес старіння в Україні. І ми добре усвідомлюємо, що після закінчення війни не всі зможуть повернутися, тому показник старіння залишиться на високому рівні. З цим потрібно буде щось робити", — зазначає експертка.

Однак маємо ще один досвід роботи із "дорослим населенням". Японія як країна довгожителів має дещо інший підхід, аніж європейці.

СУСПІЛЬСТВО 5.0: ЯПОНСЬКИЙ ПІДХІД ДО СТАРІННЯ ТА ЦИФРОВА САМОСТІЙНІСТЬ

Японія є надзвичайно закритою нацією, яка категорично проти масового іммігрантського потоку, на відміну від країн Європейського Союзу. Тому альтернативним рішенням для них стала роботизація. У цій країні існує унікальна вікова філософія, що втілюється в кількох основних стратегічних планах. Ось три основні стовпи, на яких базується японська державна політика у зв'язку з проблемою старіння населення.

1. Концепція "Суспільство 5.0" або всеосяжна цифровізація. Японія офіційно оголосила про перехід до "Суспільства 5.0" (в Європі ми знаємо про "третій вік"). Це стосується автоматизації повсякденного життя. Держава підтримує розробку роботів-асистентів не лише для медичних закладів, а й для звичайних домогосподарств, щоб люди з обмеженими можливостями не потребували окремого догляду. Вже сьогодні в сільських регіонах, де населення старіє швидше за все, запроваджують безпілотні шатли, щоб мешканці могли легко дістатися до магазинів чи лікарень.

2. Реформа "Суспільство без віку" (Ageless Society). Японський уряд офіційно переглянув і уникає терміну "старість". Тепер вони намагаються стерти межу між працездатним віком і пенсією. У 2021 році в Японії набрав чинності закон, який зобов'язує компанії працевлаштовувати чи утримувати співробітників до 70 років. Стратегія передбачає, що людина сама обирає момент виходу на пенсію між 60 та 75 роками. Чим пізніше ти виходиш, тим вищу виплату отримуєш. Це стимулює японців працювати, поки дозволяє здоров'я.

3. Поліпшена та обов'язкова система страхування "Догляд на довгий термін" (Long-Term Care Insurance, LTCI). Хоча ця модель не є унікальною для Японії і має свої корені в німецькій системі, вона була впроваджена в Японії у 2000 році і нині слугує прикладом для інших країн. Всі японці після досягнення 40-річного віку починають сплачувати спеціальний внесок на забезпечення майбутнього догляду (у Німеччині цей внесок починається з початку професійної діяльності). Ключовою фігурою в цій системі є менеджер з догляду. Коли людині стає важко самостійно справлятися, держава призначає фахівця, який розробляє індивідуальний план підтримки. Японське страхування покриває до 90% витрат на "розумну" адаптацію житла, оренду допоміжних роботів та відвідування центрів для денного перебування. Основна мета системи полягає не лише в забезпеченні догляду, а й у фінансуванні превентивних заходів, які максимально затримують розвиток деменції та втрату незалежності. Держава усвідомлює, що інвестиції в профілактику є більш вигідними, ніж витрати на лікування.

Тож японська система унікальна тим, що страховка покриває технологічну адаптацію. Тут і суспільне ставлення до людей віку 60+ як до повноцінних членів суспільства. Усе це дуже контрастує з українськими реаліями, де соціальний працівник часто сприймається лише як людина, що принесе продукти чи прибере в хаті, а пенсіонер лише доживає віку. І ще варто зважати на "маленькі" деталі. Японія - одна з найбагатших країн світу з величезними внутрішніми інвестиціями в технології та пропаганду довголіття.

На даний момент у нас немає можливостей для автоматизації догляду. Також слід враховувати стан здоров'я. Японська модель є успішною, адже японці у віці 70 років часто мають кращий стан здоров'я, ніж українці у 55, і це пов'язано не лише з харчуванням та системою профілактичної медицини, але й з війною, яка прискорює процеси старіння.

Незалежно від того, яку модель ми аналізуємо - технічну японську або орієнтовану на людину європейську - обидві стикаються з одним і тим самим українським викликом: постійним дефіцитом фінансових ресурсів та інерцією системи. Ідеї про "срібну економіку" та активне довголіття виглядають досить прогресивно, але виникає запитання: чи не стануть вони лише черговим набором декларацій для міжнародних донорів?

Справжня перевірка українського підходу до довголіття, здається, відбудеться не в урядових офісах, а в кадрових агентствах, районних лікарнях та коридорах пенсійних фондів. Врешті-решт, у нас є вибір: або дійсно залучити старше покоління до процесу відновлення, надавши їм цифрові навички та гнучкі графіки роботи, або продовжувати спостерігати, як "невидима армія" пенсіонерів виживає, часто в критичних умовах.

Тягар війни та демографічної кризи ми повинні розділити між усіма поколіннями. Суть справи не в патріотизмі, а в прагматизмі: щоб, у кінцевому підсумку, жоден з нас не опинився в тих самих байдужих до людських доль коридорах, які ми не наважилися змінити сьогодні.

Ярина Скуратівська, місто Київ.

Перше фото: ГО "БА і ДІ Клуб"-це спільнота людей,які не бояться слова "старість", а творить своє здорове довголіття. Фото Юрій Рильчук, Укрінформ