Саміт АТЕС 2026: що відомо про зустріч Трампа, Сі та Путіна та які перспективи для України?
Сьогодні, 18 листопада, у середу, в китайському місті Шеньчжень стартував 33-й саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Цей форум, як і завжди, об'єднує керівників більше двадцяти країн регіону, які зустрічаються для обговорення питань вільної торгівлі, інвестицій та забезпечення стабільності світових ланцюгів постачання.
Цього року економічні питання потрапили на другий план через значні міжнародні політичні події, оскільки Шеньчжень став ареною для безпрецедентних переговорів на найвищому рівні. У четвер, 19 листопада, відбудеться вперше в історії тристороння зустріч президента США Дональда Трампа, голови Китаю Сі Цзіньпіна та російського лідера Володимира Путіна. Цей формат вже отримав назву "нової Ялти" в медіа та експертних колах, викликавши тривогу, що лідери трьох країн можуть спробувати перерозподілити сфери впливу за зачиненими дверима, подібно до того, як це зробили Рузвельт, Сталін і Черчіль у минулому.
Очікування від переговорів у Шеньчжені залишаються надзвичайно напруженими та суперечливими. Які угоди плануються в кулуарах китайського саміту? Чи дійсно йдеться про якісь підготовлені домовленості? Що можуть очікувати Україна та світ у цьому контексті? Видання UA.News звернулося до політичних аналітиків за відповідями на ці питання. Більше деталей можна знайти в нашому матеріалі.
Занепокоєння навколо майбутньої зустрічі Трампа, Путіна та Сі не відповідають реальності, стверджує Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента".
Необхідно чітко розрізняти події, які відбуваються в Китаї в ці дні. Саміт АТЕС у Шеньчжені є важливою подією, що об’єднує представників багатьох країн. Однак, "паралельно" з цим самітом відбудеться окрема зустріч між Трампом, Путіним та Сі. Варто зазначити, що це формат зустрічі "на полях", що є дещо незвичним, адже зазвичай подібні зустрічі проходять в двосторонньому форматі. Але цього разу ситуація склалася саме так.
Безумовно, все це викликає інтерес і напругу. Саме з подачі Росії, до речі, ось цей термін про "нову Ялту" почав використовуватися в світі. Це давня ідея Путіна, він її просуває вже понад 10 років. І скориставшись можливістю, що на саміті буде три лідера, Кремль запропонував зустріч на трьох і подає це як "нову Ялту". Але йдеться про суто символічні речі. Путін хоче виступити в ролі такого собі Сталіна, який ділить світ після перемоги, як в 1945-му. Але реальність, м'яко кажучи, інша. З цієї трійці лише Сі має потужні позиції. А Путін і Трамп виглядають скоріше як "кульгаві качки". Трамп програв вибори до Конгресу, у Путіна теж є проблеми, особливо символічним був удар по Кримському мосту. Тому називати це зустріччю переможців -- велике перебільшення.
Крім того, в 1945 році Сталін, Черчілль та Рузвельт виступали як союзники. Натомість сучасні лідери, такі як Путін, Трамп і Сі, не можуть вважатися партнерами, оскільки між ними існують суттєві розбіжності. Найімовірніший сценарій на сьогодні – це просте обговорення міжнародних викликів без досягнення конкретних домовленостей. Росія пропонує підготовку спільної декларації після зустрічі, проте наразі немає згоди з боку США та Китаю. Також відсутній чіткий порядок денний для переговорів.
Невідомо, чи буде обговорено питання України. Є свідчення, що ані Сполучені Штати, ані Китай не зацікавлені піднімати цю тему. Якщо це дійсно так, то спроби Путіна домогтися згоди на російський варіант завершення війни навряд чи матимуть успіх. Важливо зазначити, що навіть якщо вдасться знайти якусь спільну позицію щодо України — а це малоймовірно — без згоди Києва неможливо буде завершити конфлікт на умовах Росії. Тому, на мою думку, не варто очікувати суттєвого впливу на переговорний процес. Це було б серйозним перебільшенням.
Найзначніший ризик полягає в двосторонній зустрічі між Путіним і Трампом, адже Путін може мати вплив на президента США. Проте, загалом, всі побоювання щодо того, що ця зустріч може кардинально змінити світову політику та інші аспекти, не відповідають реальності.
Важко обговорювати концепцію "нової Ялти", якщо немає надійного шляху до Криму, - зазначив директор Інституту світової політики Євген Магда.
Головним бенефіціаром або фактором впливу на зустріч у Шеньчжені стали Сили оборони України. Вони завдали прицільного удару по Керченському мосту. Знаєте, дуже складно говорити про "нову Ялту", якщо ти не маєш безпечної дороги до Криму. І Україна це продемонструвала достатньо яскраво.
Російська дипломатія, зокрема особисто президент Путін, витратили значні зусилля, щоб у Шеньчжені відбулася тристороння зустріч з обговорення майбутнього світового порядку. Проте реальність виявилася зовсім іншою. Сьогодні на порядку денному розглядається широкий спектр тем, і Росія бере участь у цих дискусіях, але не на тому рівні, як сподівалася.
Тому закликаю не перебільшувати ситуацію в Шеньчжені, адже між США та Китаєм існує безліч суперечностей. Важко буде знайти спільну мову між цими двома країнами. А Росія, по суті, займатиме невелику роль. Незалежно від того, як Путін намагатиметься показати свою значущість, вона не стане ключовим гравцем у цьому контексті.
Політолог Андрій Вігірінський вважає, що ми надаємо надмірну увагу зустрічі в Шеньчжені.
Я загалом є противником паралелей, пов'язаних із Ялтою. Люди, які дозволяють собі такі припущення, чомусь абсолютно не враховують обставин, за яких відбувалася Ялтинська конференція. Ялта передбачала впорядкування світу, в якому всі три учасники, що брали в ній участь, становили коаліцію, яка перемогла Гітлера та нацистську Німеччину. Відповідно, усі вони вже були достатньо виснажені бойовими діями, які протягом попередніх років фактично становили для них загрозу. І далі ці суб'єкти мали визначити між собою, яким чином співіснуватимуть у сформованому світі, де вони є переможцями.
Саме звідси виникла оповідь, що стосується сфер впливу та їх розподілу: хто в рамках своїх зон безпеки, відповідно до різноманітних угод, контролює певні території або здійснює їх управління. Ці відносини мали більш-менш взаємний характер і включали як конкуренцію, так і, часом, співпрацю. Тож, якщо провести паралелі з Ялтою, то зустріч трьох найбільших ядерних держав світу є, перш за все, моментом, коли вони мають знайти спільну мову щодо того, як співіснувати без конфліктів. Важливо, щоб вони досягли порозуміння з питань, які є критично важливими для кожної з цих націй. Для США це стосується впливу Китаю та Росії в Західній півкулі. Для Росії актуальним є питання євразійської безпеки, а для Китаю — ситуація з Тайванем.
Отже, така зустріч є ще однією стадією багаторівневого процесу переговорів, в рамках якого сторони раніше окреслили свої умовні червоні лінії. Це, зокрема, стосується ситуації з Тайванем: важливо уникнути збільшення числа держав, які визнають його незалежність або підтримують прагнення Тайваню до автономії від Китаю. Це являє собою окремий напрямок переговорів, що постійно залишається на порядку денному діалогу між Китаєм та Сполученими Штатами. Що стосується гарячих конфліктів та запобігання ескалації, то в першу чергу йдеться про збереження угод, які забороняють розширення кількості країн, що володіють ядерною зброєю, а також про недопущення її використання в існуючих конфліктах.
Якщо ж говорити про конфлікти, які обмежують можливість взаємодіяти й конкурувати та завдають шкоди всім учасникам приблизно однаковою мірою, то насамперед фокус уваги зосереджений навколо Ормузької протоки. Йдеться про те, як завершити конфлікт, забезпечити відновлення судноплавства та функціонування газових і нафтопереробних комплексів. Це, своєю чергою, сприятиме зниженню цін, послабленню інфляційного тиску, тощо.
Отже, в умовах конкуренції, де учасники планують змагатися один з одним без використання військової сили та прямого зіткнення, не йдеться про повне узгодження з усіх аспектів. Подібні зустрічі або взаємодії мають на увазі ситуативне, короткострокове — до наступного саміту чи консультацій — визначення характеру дій стосовно питань, що викликають спільний інтерес.
Ядерна зброя є спільною турботою, так само як і Ормузька протока. Щодо питань безпеки в Європі або Євразії, Китай може висловити свою думку: "Ми вважаємо, що результат війни — це ваше діло. Проте, якщо ви вирішите організувати певний формат угоди через Раду Безпеки ООН, ми готові підтримати цю ініціативу".
Отже, ми вважаємо цю зустріч надзвичайно важливою, оскільки на ній зустрічаються перша та друга економіки світу, а також три ключові ядерні держави. Однак їхні відносини не передбачають наявності спільного ворога, як це було під час Ялтинської конференції, коли вони об'єднувалися проти загального супротивника. Натомість, Сполучені Штати та Китай мають намір вести тривале змагання, зокрема в контексті їхньої ролі в Індо-Тихоокеанському регіоні. Важливим аспектом цього процесу є підтримка діалогу та конкуренції, щоб уникнути ескалації до відкритого військового конфлікту.
Проте це, скоріше, стосується двосторонніх зв'язків між Сполученими Штатами та Китаєм. У цих взаєминах Росія виконує роль, яку визначають самі учасники, вважаючи, що вона може підтримати Китай так само, як і Китай підтримував її. Однак, наприклад, вступати у війну безпосередньо, через активні бойові дії чи використання збройних сил, Росія не планує.
Для нас має стати нормальною практикою те, про що говорив Залужний: так зване global decision, тобто глобальне рішення, яке не виробляється без global emergency, тобто глобальної небезпеки, глобальної надзвичайної ситуації. Якщо користуватися цією термінологією, то глобальної небезпеки для цих країн у такому масштабі станом на сьогодні немає. Тому немає й предмета для вироблення якогось спільного, загального, всепланетарного рішення.
Зустріч між Сі, Трампом і Путіним не свідчить про наявність єдиної стратегії, зазначає політолог Максим Гончаренко.
Саміт Трампа, Путіна та Сі у Шеньчжені має передусім демонстративний характер. Це демонстрація повернення дипломатії великих держав, у межах якої питання міжнародної безпеки стають предметом обговорення між потужними центрами сили. Але називати це реінкарнацією "Ялти" передчасно. Мова не йде ані про розподіл сфер впливу, ані про спільне бачення майбутнього. Найімовірніше, зараз ми бачимо спробу кожного з учасників продемонструвати власний вплив на міжнародні процеси.
Країни підходять до переговорам з різними поглядами та намірами. Трамп має на меті зміцнення свого іміджу як глобального лідера і прагне досягти дипломатичних успіхів. Тому у Сполучених Штатах можна очікувати, що президент представить медійну перемогу незалежно від результатів: сам факт зустрічі буде трактуватися його командою як нормалізація відносин і вияв поваги з боку Китаю, а також як сигнал до діалогу з Росією. Для Путіна ця зустріч є можливістю зробити крок до виходу з міжнародної ізоляції. Російська сторона представить її як відновлення статусу рівноправного партнера у спілкуванні з "великими гравцями" глобальної безпеки — Вашингтоном та Пекіном. Сі, в свою чергу, зміцнює міжнародну роль Китаю, забезпечуючи собі дипломатичну підтримку та закріплюючи статус нейтрального "посередника в конфліктах". Все це веде до висновку, що сама наявність спільної зустрічі не гарантує спільності стратегій.
Існує ризик для України, який варто врахувати. Він полягає в основі самої концепції обговорення майбутнього країни без її активної та повноцінної участі. Переговори між Вашингтоном і Москвою стосовно українського питання можуть стосуватися не лише шляхів досягнення миру, а й геополітичної перспективи Києва: зовнішньої політики та безпекових гарантій. Це створює очевидну загрозу, що позицію України як учасниці можуть вважати змінною величиною, яку можна змінювати в односторонньому порядку.
Пекін виступає тут як найцікавіший учасник подій. Він є безпосереднім економічним суперником Сполучених Штатів і має суттєвий вплив на Росію. Проте наразі Китай не готовий скористатися цими можливостями, щоб чинити тиск на Москву і завершити конфлікт на умовах, які були б прийнятні для України. Для Сі Цзіньпіна не є критично важливим, чим займається Путін, доки російська влада залишається під контролем і поступово стає залежною від Китаю. Він усвідомлює, що Росія переживає кризу, але якщо ця криза залишається під управлінням, то Китай підтримуватиме співпрацю з Москвою, намагаючись водночас не погіршувати відносини з США. Ймовірно, роль Китаю полягає у балансуванні інтересів обох цих країн.
Один із ключових аспектів полягає в змаганні за вплив на Європу та спробах стратегічно відсторонити її від ухвалення рішень. Європейські держави є найбільш зацікавленими в досягненні справедливого та тривалого миру, тому вони будуть уважно ставитися до умов і гарантій майбутніх угод. У той же час, Трамп, який прагне отримати угоди як факт, та Путін, що бажає не обмежувати свої можливості в майбутньому, виступають проти залучення представників ЄС. У цих умовах для Києва надзвичайно важливо зберігати координацію з європейськими партнерами та уникати розриву між реаліями переговорного процесу та безпековими інтересами України.