"Радіомовлення в часи війни, окупації та цифрових трансформацій – Андрій Куликов, Валентин Коваль, Наталія Лигачова та Тетяна Волошина."
Андрій Куликов: "Радіо -- це природний спосіб спілкування"
Така нематеріальна, ефемерна річ, як радіохвиля, чому саме вона сьогодні, коли технологічно є все, що можна собі уявити, залишається оцим джерелом єдності? У чому феномен?
Андрій Куликов: Справа в тому, що радіо, на моє глибоких переконання -- і це підтверджується досвідом -- це найприродніша платформа для організації широкого суспільного обговорення тих питань, які нас хвилюють. Радіо -- це природний спосіб спілкування. От ми з вами розмовляємо -- і це найлегше, як можна спілкуватися одне з одним. Не картинки показувати і навіть не накладати на себе грим, тому що при всій правдивості правдивого телебачення там все одно є певний ступінь того, що ти вдаєш. Я, до речі, проти трансляції на ютубі. Показувати радіо на відео -- це контрпродуктивно, тому що треба стільки докладати зусиль, щоб це зображення було якісним.
Отже, радіо є чудовим засобом комунікації. Людина має можливість зателефонувати, надіслати повідомлення або просто насолоджуватися прослуховуванням. Крім того, вона може вставити батарейку і отримати доступ до глобальної інформації.
Пані Тетяно, ви вирішили саме за допомогою радіоформи, хай навіть і онлайн, промовляти до українських біженців. Розкажіть, будь ласка, чому ви зробили саме так?
Тетяна Волошина: Щиро вітаю всіх з Днем радіо, телебачення та зв'язку! Чому я обрала таку форму мовлення? Все досить просто. Вважаю, що радіо — це не просто продукт, а можливість, яка може реалізуватися на різних платформах, особливо в наш час. Це мій перший досвід роботи в онлайн-форматі, адже до цього я 25 років працювала на FM-станціях, де все було звично. Тепер ми транслюємо через додатки, які користувачі можуть завантажити, щоб слухати українське радіо в Німеччині. Для запуску FM-радіо в Німеччині потрібна ліцензія, як і в Україні, що є тривалим і затратним процесом. Водночас онлайн-радіо також вимагає ліцензії, але це дає можливість охопити всю територію Німеччини. На сьогодні ми вже досягли понад 60 міст, хоча кількість слухачів поки що не є великою. Я також займаюся самостійним просуванням нашої радіостанції, і ми задоволені розвитком подій. Сьогодні, до речі, виповнилося рівно 7 місяців з моменту, як ми вийшли в ефір. Ми ділимося інформацією про Україну на наших платформах і в соціальних мережах. Поки що в ефірі звучить переважно музика та резервні програми, але в майбутньому сподіваюся, що радіо зможе працювати на повну потужність, адже людям важливо отримувати актуальну інформацію. Це стосується новин про Україну, які вони можуть знайти в соцмережах, новинних сайтах, українському телебаченні, а також українському радіо. На жаль, релевантну інформацію про Німеччину вони не завжди можуть отримати з надійних джерел. Я вважаю, що боротьба з дезінформацією є надзвичайно важливим напрямком нашої роботи.
Пролунала думка, що ефірне радіо достатньо жорстко зарегульоване, цим займається держава. З нами є представник регулятора -- Валентин Коваль. Пане Валентине, ми говоримо про радіо як природну форму донесення розмови, мало не синонім свободи і доступності, а водночас -- жорстка регуляція. Це парадокс? Що ви про це думаєте?
Валентин Коваль: Із 42 років, які я працюю у медіа, лише останні 10 я на боці регулятора. Тобто -- по цей бік барикад, хоча насправді барикад тут не існує. У кожного з нас є певне еталонне джерело інформації. Ми завжди маємо десь всередині розуміння, що коли щось трапляється і потрібна інформація, ми знаємо, на який канал ввімкнутися, на яку радіостанцію зайти, яке інше джерело інформації взяти. Тому радіо, на відміну від телебачення, більш швидке насправді. А телебачення з усіх медіа -- найбільш довге, бо підготовка матеріалів, тим більше аналітичних до ефіру, бере час. Радіо значно швидше може видати всю цю інформацію.
В студії Українського Радіо зібралися Валентин Коваль, Андрій Куликов та Роман Коляда.
Валентин Коваль висловив думку: "Мабуть, на радіо немає місця для випадкових осіб".
Що стосується зарегульовано чи ні, тут є інший бік цієї регуляції. Певна важкість входу в медіа під назвою "радіо" забезпечує те, що на радіо, напевно, взагалі немає випадкових людей. І людина, яка працює на радіо -- від найнижчого рівня працівників до керівника -- дбає про своє медіа, про своє радіо, вони двічі-тричі думають перед тим, як щось сказати. І роблять це набагато частіше, ніж новомодні онлайн-медіа, які взагалі можуть собі дозволити будь-що, тому що там регуляції досить небагато.
Цікаво, чи пані Наталія Лигачова поділяє думку, що в радіоефірі більше уваги приділяється формулюванню висловлювань, ніж в інших формах медіа?
Наталія Лигачова висловила свою думку щодо онлайн-платформ: "Я погоджуюсь. Особливо, якщо мова йде про телеграм-канали чи соціальні мережі. Завдяки державному регулюванню радіо та телебачення, відповідальність у цих сферах є значно вищою. Це змушує нас дотримуватися певних стандартів, хоча не завжди це вдається на радіо чи телебаченні. Отже, я вважаю, що радіо все ж має більшу відповідальність."
У Радянському Союзі був норматив будівельних норм, що на кожні дві людини має бути одна радіоточка, відповідно, великий брат говорив до тебе в кожній кухні гарантовано. І сьогодні на окупованій Луганщині у межах цифрової трансформації, як не дивно, збираються відновлювати проводове радіо, щоб так само гарантовано доносити цей сигнал. Ми все одно говоримо про радіо як платформу для єдності. Чому?
Андрій Куликов: Ми часто створюємо враження, ніби те, що ми маємо зараз, ніколи не існувало раніше. Коли ми згадуємо, що радянську пропаганду можна було почути в кожному домі або з кожного стовпа, багато людей просто відключалися від цього. І тоді у них виникало питання: що ж слухати натомість? Дехто налаштовувався на так звані "ворожі" радіостанції, хоча, на мою думку, їхній внесок у розпад Радянського Союзу значно перебільшений. Адже основними причинами краху СРСР стали внутрішні конфлікти та героїчні дії людей, які не підкорилися системі. Якщо тебе змушують слухати гучномовець на стовпі, ти можеш просто ігнорувати його.
Щодо єдності, цікаво, де саме проходить Диктант національної єдності? Його транслюють на радіо, що є цілком природним рішенням. Єдність можна порівняти з гідністю, і це має величезне значення. Коли радіо зберігає свою гідність, воно підтримує нашу спільність.
Тетяна Волошина: "Кожну пісню, яку відбирала у плейлист, я пропускала крізь свій внутрішній фільтр"
Цікаве, майже як гасло, і я знову хочу звернутися до пані Тетяни Волошиної. Чи знаєте ви, скільки людей насправді вас слухає? Зазвичай ми говоримо про розмовне радіо, але радіо для переселенців наразі залишається радіо з піснями, яке все ще виконує роль єднання.
Тетяна Волошина: Дійсно, поки що це музичне радіо. І для мене був деякою мірою парадокс. Здавалося б, люди можуть включитися на будь-якій платформі і слухати українську музику. Вони можуть слухати FM-радіостанції, обирати і складати собі плейлисти. Тому, коли я отримала дуже великий відгук після запуску станції, то була здивована, бо я думала, що перші два місяці буду слухати лише я і мій брат, який допомагає мені робити це радіо. Але ні, цього не відбулося. А відбулася ота магія, про яку ми говорили нещодавно, чому люди все-таки слухають радіо. Я думаю, що це певна довіра, яка складається з того, що ви чуєте в ефірі, особливо коли там з'являється голос ведучого. Чому це відбулося з нами? Тому що, наприклад, кожну пісню, яку відбирала у плейлист, я пропускала крізь свій внутрішній фільтр: чи буде вона цікава, чи буде вона зачіпати ті теми, які актуальні для людей, котрі опинилися тут, зовсім не збираючись жити в Європі. Які почуття вони переживають? Мені вони знайомі. Тобто це був нібито плейлист із тих самих пісень, які лунають в Україні, але він був ретельно відібраний.
Скільки людей нас слухає? На даний момент цифри не вражають – приблизно 4 тисячі завантажень нашого додатка для iPhone та Android. Це досить скромні показники, якщо врахувати, що в Німеччині мешкає близько 1,3 мільйона українців. Проте важливо зазначити, що ми не використовували жодної реклами. Я впевнений, що з часом більше людей дізнаються про наше існування. Зараз все відбувається, в основному, завдяки "сарафанному радіо".
Тетяна Волошина. Зображення: amalfrankfurt.de
Хочу поговорити про довіру. Звідки вона береться, як вона формується? Чи допомагає наявності довіри ліцензія від державного регулятора? Чи допомагає формуванню довіри те, скільки часу людина в ефірі пропонує свій продукт?
Валентин Коваль висловив думку, що ліцензія є своєрідним захисним документом, який державні органи видають певним медіа. Це документ гарантує, що протягом семи або десяти років держава не має права змушувати це медіа змінювати свою діяльність у порівнянні з тим, що було заявлено під час отримання ліцензії. Таке розуміння ліцензії є для мене вкрай важливим, оскільки, навіть якщо ми прагнемо внести нові ідеї у медійну сферу України, нам слід усвідомлювати, що вже існує понад тисячу ліцензій. Хоча зараз їх стало менше через новий Закон про медіа, попередні ліцензії, безумовно, формують загальну картину медійного середовища, що склалася на момент їх видачі.
Андрій Куликов: А потім настає обставина непереборної сили -- і з'являється "Телемарафон".
Валентин Коваль: Я був би вдячний, якби не виникли ті обставини непередбачуваної сили, і наші канали залишилися б без резервних копій для розваги. Хочу згадати про марафон і важливість радіо. Після початку повномасштабного вторгнення я провів три дні в автомобілі під Львовом, очікуючи на виїзд до кордону, супроводжуючи своїх близьких. Поряд зі мною працювало дев’ять радіостанцій: вісім з Польщі та одна українська, яка транслювала те, що згодом почали називати марафоном. Цей термін з'явився лише трохи пізніше, а в перші дні після вторгнення наявність інформації про те, що Київ тримається, була надзвичайно важливою. Коли ти чуєш знайомі голоси, які звучать протягом багатьох років, усвідомлюєш, що Україна не здається. Саме радіо стало тією ниткою, що з’єднувала мене з державою і Києвом.
Наталія Лигачова зазначила: "Важливо, що на Суспільному транслюється велика кількість програм, присвячених культурі."
Можливо, саме в цьому криється суть довіри. Пані Наталю, як ви вважаєте, як формується феномен довіри в епоху миттєвих повідомлень, коли люди так легко піддаються дезінформації? Чи залишаються якісь базові принципи, яким можна довіряти в критичних ситуаціях? Яким чином це все функціонує?
Наталя Лигачова: Я вважаю, що успіх Суспільного мовлення зумовлений, перш за все, його дотриманням стандартів інформаційного контенту. Важливу роль також відіграє той факт, що на Суспільному активно виходять численні культурні програми. Слухаючи такі передачі, де детально розповідають про історію та культуру України, знайомлять з новими особистостями, глядачі формують довіру і відчуття єдності, яке ми вже згадували. Я підкреслила б, що значення мають не лише соціальні та політичні аспекти мовлення, а й культурний контент.
Наталія Лигачова. Зображення: "Детектор медіа"
Пане Андрію, ще ви про довіру, здається, не висловилися.
Андрій Куликов: Пані Волошина з Німеччини зазначила, що кожну пісню, яку вона відправляє в ефір, вона спершу проходить через власні переживання. Це підкреслює важливість культурного продукту, його дослідження та обрання правильної форми для подачі слухачам — адже саме це сприяє довірі. Цікаво, що навіть новини, які читаються з емоційною інтонацією та відповідними акцентами, також створюють атмосферу довіри. А якщо просто механічно їх озвучити, довіри вже не буде.
Те, що згадував пан Валентин щодо восьми польських та однієї української станції, є доволі типовим прикладом, про який ми дискутували ще 20 років тому, а також 10 років тому. І, на жаль, ситуація залишалася незмінною. Проте, варто зазначити, що Харківський медіахолдинг "Накипіло" відновлює свою діяльність після звільнення тимчасово окупованих територій Харківщини, і, що цікаво, вони не просто повертаються, а й розширюють свою діяльність, зокрема, запускаючи нове радіо. Вони успішно витісняють з ефіру російську радіостанцію "За жизнь" і займають її частоту. У цьому контексті я хочу відзначити роботу Національної ради з питань радіомовлення і телебачення.
Валентин Коваль: Національна рада прийняла виважене рішення, відоме як "дозвіл на тимчасове мовлення". Суть в тому, що раніше ми повинні були погоджувати кожну частоту з російською стороною на кордоні, так само як і з будь-якою іншою державою. Однак ми вирішили відмовитися від цього, усвідомлюючи, що це не матиме сенсу, і запровадили механізм тимчасового мовлення. З початку війни 141 частота працює в цьому режимі. З них 111 — це абсолютно нові частоти, запущені спеціально для забезпечення українського мовлення та протидії російському інформаційному впливу на прикордонній території та вздовж лінії конфлікту. Для 30 частот ми просто збільшили потужність передавачів, щоб зменшити можливість проникнення російського радіомовлення на нашу територію. Це все реалізується саме на межі між Україною та Росією або в районі лінії зіткнення.
Додам, що внаслідок агресії та подій 2014 року Україна втратила понад 400 радіочастот, які відповідно до міжнародних норм належать їй. Зараз ці частоти використовуються на територіях, тимчасово окупованих Росією. Зокрема, близько 200 частот були втрачені в Луганській і Донецькій областях, а також у Криму, а ще близько 210 — на територіях, окупованих у 2022 році. Приємно відзначити, що жодна з українських радіостанцій не викреслила ці частоти зі своїх ліцензій. Вони продовжують сплачувати за використання радіочастот, на які не мають права, але впевнені, що одного дня повернуться до цих ефірів. Що стосується радіо, то ситуація в телебаченні дещо інша, оскільки технології змінилися — аналогове мовлення поступилося місцем цифровому. Хоча ми все ще маємо деякі дозволи на тимчасове аналогове мовлення.
Наталя Лигачова стверджує: "Штучний інтелект не зможе так точно відтворити живі голоси."
Промайнуло слово — інтонація. Це аспект, який має велике значення для радіо, але його не знайдеш у багатьох інших формах медіа. І тут виникає чимало запитань у контексті розвитку штучного інтелекту. Що нас чекає в найближчому майбутньому? Пані Наталю, розпочнемо з вас.
Наталя Лигачова висловила свою думку, що живе спілкування, з його інтонаціями і голосами, навряд чи зможе бути повністю підробленим штучним інтелектом. Водночас, текст вже може бути настільки досконалим, що його важко відрізнити від справжнього. Вона згадала, що одного разу сама потрапила в ситуацію, коли поширила у Facebook текст, який виявився створеним штучним інтелектом. Проте, на її думку, відрізнити голоси буде значно складніше. Вона вважає, що радіо, принаймні на певний період, залишиться бар'єром для використання нових технологій.
Андрій Куликов: Знову ми намагаємося зробити вигляд, ніби це щось нове. Насправді можливість підробки голосів існувала вже 50, 60, 80 років тому. Ті плівки, відомі як записи, які завдали стільки шкоди Україні, все ще залишають в собі певний відсоток змонтованих фрагментів. Адже магнітофонна плівка дозволяє вирізати, склеювати, і в результаті слова можуть зникнути, але виглядати так, ніби вони були... Це ті виклики, з якими ми завжди стикалися і які успішно долали. Я закликаю всіх дивитися на це так: ми не відповідаємо на неправду та інші негативні досягнення штучного інтелекту, а це ті, хто намагається завадити нашому прогресу і чесності, вигадують дедалі нові бар'єри.
Валентин Коваль: Я додам, що насправді в українському радіоефірі вже досить багато експериментів зі штучним інтелектом. І не тільки з формуванням текстів, а навіть із прочитанням сюжетів та прочитанням прогнозів погоди, коли ти чуєш: місто, дощі, місто, дощі, місто, дощі. Якби це була людина, вона б назвала спочатку 10 міст, а потім сказала, що всюди дощі. А ШІ цього не розуміє, він просто перераховує. Пане Андрію, ви дуже цікаво знаходите відповідники українські західним термінам. Слово бренд?
Андрій Куликов: У нас існує стародавнє запозичення — бренд.
Валентин Коваль: Абсолютно вірно. Радіо, яке здатне об’єднувати, завжди підтримує високу якість. Це формує довіру у слухачів. Голос, який ти впізнаєш з першого звуку. Можливо, це позивні, які завжди викликають асоціації, як "Реве та стогне Дніпр широкий" чи фрагмент зі "Щедрика". Це також є свідченням нашого бренду. І в цьому полягає сила радіо: воно може бути технологічно простим, але люди, які працюють у цій сфері, залишаються в ній назавжди. Радіо — це інша реальність.