Паліативна допомога в Україні: як організована система та які проблеми залишаються актуальними.

Коли Володимиру повідомили, що його шанси на виживання вкрай мізерні, його родина не здалася. Після важкої бойової травми, перебування в комі, місяців інтенсивної реабілітації та домашнього догляду, чоловік знову почав робити свої перші кроки. Його історія також ілюструє, як в Україні функціонує паліативна допомога: вона не є лише "супроводом у фінальні хвилини життя", а виконує роль системи підтримки для пацієнта та його рідних.

Онкологічні захворювання, прогресуючі неврологічні хвороби, а також травми, отримані внаслідок бойових дій чи побутових ситуацій, є лише деякими з випадків, коли паліативна допомога може стати необхідною. Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, паліативна допомога охоплює цілий ряд заходів, спрямованих на поліпшення якості життя як пацієнтів (як дорослих, так і дітей), так і їхніх родичів, які опинилися в умовах загрозливих для життя захворювань. Цей вид підтримки може надаватися протягом тривалого часу, іноді навіть років, і має на меті забезпечити, щоб ці роки були максимально комфортними і гідними.

Вивчаючи історію Володимира та його сім'ї, ми аналізуємо, яким чином паліативна допомога, реабілітаційні послуги та тривале доглядання можуть взаємодіяти і доповнювати один одного; які труднощі виникають у родини та як можна отримати безкоштовну підтримку в Україні.

"Він отримує 1% для життя."

До великої війни Володимир був будівельником, їздив на заробітки за кордон. На початку 2022 року він повернувся в Україну та вступив до тероборони. За рік його підрозділ перевели на позиції на межі Донецької та Луганської областей.

"Він у нас справжній працьовитий і наполегливий. Не будемо приховувати, що ми намагалися його відмовити, адже дуже переживали за нього. Проте з часом ми зрозуміли і прийняли його вибір. Саме так все і сталося. Це не зовсім звичайне поранення. Справа в тому, що Володя переніс багато складних контузій, і через них у нього час від часу виникали епілептичні напади. Під час одного з таких нападів на позиціях він отримав серйозну черепно-мозкову травму з крововиливом. У шпиталі нам повідомили, що його стан нестабільний і надзвичайно важкий, шанси на виживання – лише 1%," – розповідає сестра ветерана Марина.

Після трьох тижнів у комі Володя прийшов до тями. Спочатку реагував лише очима. Однак для родини це вже було відповіддю: житиме.

"Ми завжди були поряд, адже в реанімації час минає за лічені хвилини. Ніхто не може передбачити, що станеться далі. Ми розмовляли з Володею, запевняючи його, що все буде гаразд, що він сильний і зможе витримати ці труднощі," - ділиться спогадами Марина.

Вісім місяців, і поступово, крок за кроком.

Володимира перевели з київської лікарні до нейрохірургічного відділення психоневрологічної клініки в Тернополі, де він разом із родиною провів вісім місяців.

"Тоді нам сказали це болюче: не тримайте надій, він буде просто "овочем". Проте щодня ми продовжували з ним розмовляти. І згодом Вова почав реагувати. Спочатку кліпанням очима, потім мімікою, потім -- простими звуками, -- розповідає Марина. -- Лікарі нам спершу не вірили, казали, що ми бачимо лиш те, що хочемо бачити. Однак пізніше впевнилися самі: Володя все розумів і розмовляв із нами як міг".

Після виписки з лікарні Володимир повернувся додому. Мати та сестра допомагали йому освоювати нові навички: сидіти, тримати голову, користуватися ложкою, їсти та чистити зуби. Все починалося з нуля.

Олександр Павлішевський, медичний експерт проєкту "Всетурбота", зазначає, що навіть у випадках серйозних травм паліативна допомога та реабілітація можуть бути необхідні одночасно. "Є стани, при яких шанси на відновлення є вкрай обмеженими, як, наприклад, у випадках паліативу при бойових ушкодженнях, як у випадку Володі. У такій ситуації завдання лікарів полягає в тому, щоб надати родині реалістичний прогноз та пояснити можливі сценарії розвитку подій. Якщо існує хоча б невеликий шанс на відновлення частини втрачених функцій, варто спробувати. Якщо ж покращення не відбувається, паліативна допомога фокусується на зменшенні страждань пацієнта та збереженні його гідності", -- пояснює він.

Не виконувати завдання від імені іншої особи.

Догляд за родиною перетворився на безперервний процес, наповнений страхами, невизначеністю та щоденним навчанням. Марина підкреслює, що в тих випадках, коли Володимир міг щось зробити самостійно, родина намагалася не позбавляти його цієї можливості. Простих справ, як-от вмивання обличчя, чищення зубів, вибір одягу чи покупок у магазині, допомагають підтримувати відновлення втрачених навичок і відчуття незалежності.

Завідувачка центру мобільної паліативної допомоги Івано-Франківської обласної лікарні Марія Гладка пояснює, чому це принципово: "Коли людина має важкий діагноз, родина природно хоче зробити для неї все. Однак іноді турботи стає настільки багато, що людина поступово втрачає навіть те, що ще може робити сама. Я завжди кажу близьким: якщо пацієнт може сам взяти чашку, то нехай бере. Якщо може обрати, що вдягнути, дайте можливість обрати й вдягнути те, що він або вона хоче. Якщо людина може сказати, чого хоче зараз, дайте їй можливість це сказати. Здається, це дрібниці, але коли людина залежить від інших, можливість самостійно щось вирішити стає дуже великою цінністю. Для мене паліатив -- це не про те, скільки процедур ми виконали. Це про те, чи залишилася в людини можливість бути собою, ухвалювати рішення, бути почутою і відчувати, що її життя все ще має значення".

Більше інформації про функціонування паліативної допомоги в Україні та можливості отримання підтримки можна знайти на веб-сайті ініціативи "Всетурбота".

Коли допомога приходить додому

Волонтери допомогли родині з кріслом колісним і медичним ліжком, а ОСББ вдалося "вмовити" на пандус. Важливою підтримкою для Володимира стали візити побратимів. "Коли вони приходять, він дуже щасливий, -- усміхається Марина. Побратими часто йому дякували. А на наші запитальні погляди відповідали: "Він знає, за що"".

За рекомендацією сімейного лікаря, сім'я звернулася до мобільної паліативної команди, яка протягом шести місяців щотижня проводила візити до ветерана та його рідних.

"Це значно спростило наше щоденне життя. У лікарні працювали медсестри та лікарі, які виконували безліч важливих процедур, а вдома ми залишалися наодинці зі своїми питаннями. Особливо це було корисно, коли Вова хворів на застуду або з'являлися нові симптоми. Ми знали, до кого звернутися, і були впевнені, що нам допоможуть – приїдуть, оглянуть і нададуть консультацію. Навіть здавати аналізи стало простіше. Завдяки мобільній команді нам не потрібно було турбуватися про організацію всіх цих процесів," – ділиться Марина.

Марія Гладка зазначає, що діяльність мобільної команди починається не з формальних процедур, а з живого спілкування: "Ми не просто реагуємо на виклик, ми стаємо частиною життя цієї родини. Ми аналізуємо стан пацієнта, коригуємо лікувальні заходи, контролюємо симптоми, виконуємо необхідні процедури та навчаємо родину, як правильно доглядати за близьким. Але для мене найважливіше інше: після нашого візиту люди не повинні залишатися наодинці зі своїми страхами. Вони мають розуміти, які кроки слід робити далі і до кого звертатися, якщо їхній стан раптом погіршиться".

Допомоги надають більше, але потреба зростає швидше

Паліативна допомога в Україні формально безоплатна, але доступність залежить від регіону, закладу та виду допомоги. Її можна отримати у стаціонарі (лікарні, спеціальному відділенні, хоспісі) або вдома через мобільну мультидисциплінарну команду. Станом на травень 2026 року, за даними НСЗУ, договір на стаціонарну паліативну допомогу мали 603 заклади, а мобільну допомогу надавали 718.

Війна кардинально змінила як обсяги, так і структуру медичних потреб. Наприкінці 2023 року в Міністерстві охорони здоров'я визнали, що внаслідок конфлікту зростає кількість дорослих, які потребують паліативної допомоги. Експерти підкреслювали, що число паліативних пацієнтів серед військових і цивільних осіб, зокрема серед переселенців, які отримали травми, суттєво збільшилося. Лікарка паліативної допомоги Зоя Максимова зазначила, що в деяких регіонах ліжка в паліативних відділеннях стали виконувати функцію укриттів, стаціонарні служби були зменшені, а мобільна допомога перетворилася на основний вид підтримки.

Що відбувалося з обсягами допомоги:

У 2023 році паліативні послуги були надані майже 130 тисячам пацієнтів: 70 328 осіб отримали допомогу в лікарнях, а 59 151 — в домашніх умовах.

Згідно з аналітичним звітом Міністерства охорони здоров'я, на листопад 2025 року в рамках програми мобільної паліативної допомоги було надано більше 1,07 мільйона послуг. Загальна сума укладених договорів з Національною службою здоров'я України за цим напрямом перевищила 1,4 мільярда гривень, з яких близько 80% фінансування отримали комунальні медичні заклади.

* У першому півріччі 2026 року на стаціонарну та мобільну паліативну допомогу спрямували 1,8 млрд грн. Мобільну допомогу отримали 62,2 тисячі пацієнтів, що майже на 28% більше, ніж за відповідний період 2025-го. Кількість наданих послуг зросла на 69%.

Проте, якщо розглядати не лише обсяги, а й структуру мережі, ситуація виглядає менш позитивно. Наприкінці 2023 року з НСЗУ були укладені угоди з 676 стаціонарними та 771 мобільним закладом, що в сумі становить 1447 договорів (враховуючи, що деякі заклади мають угоди по обох пакетах). У 2024 році кількість стаціонарних установ з угодами зросла до 691, але вже в травні 2026 року вона знизилася до 603, а кількість мобільних закладів становила 718 (разом 1321). Таким чином, за три роки мережа не тільки не розширилася, а навіть зазнала незначного скорочення. Варто з обережністю порівнювати ці дані, адже кількість активних договорів може змінюватися протягом року. За інформацією МОЗ, у 2025 році чисельність мобільних постачальників коливалася від 1197 у березні до 746 у листопаді. Однак обсяги надання мобільної допомоги за цей період значно зросли, що, в свою чергу, підвищує навантаження на кожну команду.

Ключове питання -- наскільки це відповідає потребі. Офіційна оцінка, на яку досі посилаються, -- понад 600 тисяч пацієнтів на рік. Вона довоєнна. Навіть за цією, найімовірніше заниженою планкою, охоплення залишається неповним. 2023 року допомогу отримали близько 130 тисяч людей, тобто приблизно п'ята частина; а оскільки частина пацієнтів могла отримувати допомогу і в стаціонарі, і вдома, реальне охоплення може бути ще меншим.

Фінансування в гривнях зростає: у Програмі медичних гарантій-2025 на паліативну допомогу передбачено понад 3 млрд грн, а в першому півріччі 2026 року спрямовано 1,8 млрд грн, що в річному вимірі становить близько 3,6 млрд. Чи встигає воно за зростанням потреби та цін -- залежить від фактичних виплат за кожен рік.

Показовою є і столиця. У Києві паліативної допомоги потребують близько 40 тисяч родин. Торік у місті працювало 307 ліжок, де пролікували 3502 пацієнтів, а 39 мобільних бригад виїздили до 3159 пацієнтів. Навіть там охоплення -- це лише частина потреби.

Одна з ключових проблем у системі охорони здоров'я стосується знеболення. За інформацією Міністерства охорони здоров'я, пацієнти часто висловлюють незадоволення через брак необхідних медикаментів. Серед причин цього явища можна виділити обмеження, накладені на сімейних лікарів у питанні виписування рецептів на опіоїдні препарати, а також побоювання медичних працівників щодо можливих кримінальних наслідків. Експерти також підкреслюють, що кількість укладених договорів не є достатнім показником якості медичної допомоги: в цій галузі існує відчутна нестача чітких стандартів, контролю і моніторингу.

Коли виникає необхідність у тривалому обслуговуванні

Одним із закладів, що пропонує подібну допомогу, є приватна реабілітаційна клініка "Святенко", розташована на Київщині, де Володимир проходить лікування вже протягом півтора року.

Родина ділиться, що на початку вони самостійно покривали витрати на лікування, але згодом до них приєдналися благодійники, які надали підтримку.

В кінці серпня 2026 року клініка була включена до списку медичних установ, які реалізують пакет №87 НСЗУ, спеціально розроблений для ветеранів та ветеранок, які потребують тривалого медичного обслуговування внаслідок поранень, травм або хвороб. Цей пакет охоплює цілодобове медичне спостереження, контроль лікувального процесу, профілактику ускладнень, знеболення, підтримувальну реабілітацію, гігієнічний догляд, спеціалізоване харчування та психологічну підтримку. На жовтень 2026 року такі послуги вже надаються в 17 медичних закладах, розташованих у 14 областях.

Пакет №87 реалізується в рамках експериментальної ініціативи з тривалого медичного догляду за ветеранами, яку Міністерство у справах ветеранів впроваджує у співпраці з Міністерством охорони здоров'я та Національною службою здоров'я України. Цей порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів №1365 від 23 жовтня 2025 року, а обговорення його впровадження відбулося в МОЗ у жовтні 2026 року. Проєкт покликаний вирішити проблему, на яку звертають увагу експерти. Як зазначає лікарка з паліативної допомоги Зоя Максимова, державні паліативні відділення, зазвичай, не можуть утримувати пацієнтів більше трьох тижнів через фінансові обмеження пакету, внаслідок чого родини змушені шукати нові варіанти лікування. Перед стартом проєкту Максимова підкреслювала, що додаткове фінансування дозволить подовжити терміни перебування в стаціонарі та розширити асортимент медичних послуг.

Проте саме на цьому етапі проєкт стикається з проблемою фінансування. Директорка клініки Алла Чонгар підкреслює, що виплати за державним пакетом досі не надійшли, хоча заклад вже надав лікувальні послуги пацієнтам. За її словами, це змушує клініку шукати власні ресурси для забезпечення щоденного догляду. "Гроші вже зароблені, послуги надані, пацієнти отримують увагу. А на запитання щодо термінів оплати відповідь завжди одна: 'Чекайте'", -- зазначає вона.

"Він веде боротьбу, і ми будемо стояти з ним пліч-о-пліч."

В даний момент Володимир поступово повертає свої фізичні можливості, зміцнює м'язи, поліпшує координацію рук та відновлює мовлення. Він вже здатен пересуватися без сторонньої допомоги. Щодня підтримує зв'язок зі своєю родиною – як особисто, так і через відеозв'язок.

"Іноді Володя відчуває розчарування, коли вважає, що ми не розуміємо його. У нас, ви знаєте, вже склалася своя особлива мова. Але він завжди щасливий поділитися своїми новими враженнями: розповісти, де побував, що скуштував, які успіхи має. Він бореться, і ми будемо підтримувати його в цій боротьбі," -- ділиться Марина.

Паліативна допомога не є альтернативою реабілітаційним заходам чи тривалому догляду, але може бути інтегрована з ними: вона підтримує життєдіяльність пацієнта, зменшує страждання та надає підтримку родині в процесі догляду за своїм близьким.

Історія Володимира — це не оповідь про чудо, яке сталося всупереч медичним реаліям. Це розповідь про те, як важливо, коли родина, реабілітаційні послуги та паліативна допомога діють у злагоді. Вона також підкреслює, наскільки тендітною є ця можливість, коли система не встигає адаптуватися до зростаючих потреб: існує брак знеболювальних засобів, стабільного фінансування та передбачуваних умов.

Як здобути паліативну підтримку

* Зв’яжіться з вашим сімейним лікарем або спеціалістом, таким як онколог, невролог або інший лікар, який займається вашою хворобою.

Лікар проведе оцінку вашого стану і, у разі необхідності, оформить направлення.

* Знайдіть заклад з договором із НСЗУ через пошук на сайті НСЗУ або гарячу лінію 16-77.

* Паліативна допомога в Україні безоплатна за медичною гарантією.

* Для ветеранів та ветеранка, які потребують тривалого медичного обслуговування, доступний пакет №87. Для його оформлення необхідно подати заяву до медичного закладу, мати документ, що підтверджує статус захисника, а також направлення від лікаря. Якщо ви переведені з іншого закладу, направлення не потрібно.