Місія в Олешках та її абсурдні закиди

Моя мета - створити умови, за яких бізнес стане рушієм розвитку нашої країни, а не жертвою системи. Переконаний, що відповідальний бізнес і ефективна держава - ключ до кращого майбутнього для всіх нас.

30 жовтня в Олешках, містечку-супутнику Херсона, відбулася гуманітарна місія. До початку війни тут проживало близько 20 тисяч осіб, але наразі чисельність населення зменшилася до приблизно 2 тисяч. Раніше Олешки були затишним передмістям великого міста, але з 2022 року ситуація змінилася, і тепер це місце стало зоною бойових дій, небезпека якої порівнянна з самими Херсоном.

Нещодавно ситуація в місті досягла вкрай критичних масштабів через голод та відсутність можливості для жителів виїхати в будь-якому напрямку. Декілька місяців тому українські посадовці та громадські діячі вперше привернули увагу до трагедії в Олешках, що сприяло виникненню міжнародного резонансу щодо цієї проблеми.

Ситуація дійшла до того, що втрутитися вирішили Папа Римський та перша леді США Меланія Трамп. Для Дональда Трампа, чия нинішня президентська каденція не складається зовсім вдало, а деякі досягнення відходять на другий план через серйозні політичні помилки, такі як конфлікт в Ірані, участь Меланії Трамп у гуманітарному проекті, пов'язаному з Олешками, стала важливим інформаційним приводом напередодні виборів до Конгресу.

Згідно з численними оцінками, демократи мають шанси здобути контроль над обома палатами. Для Росії гуманітарне перемир'я в Олешках стало шансом продемонструвати свою готовність підтримувати мирні ініціативи Трампа та показати себе як сторону, що може вести переговори.

При цьому Росія практично нічого не втрачала. Навпаки, за допомогою підконтрольних пропагандистських ЗМІ російська сторона показала наляканих мешканців Олешок, які висловлюють невдоволення Україною.

Таким чином, Москва отримала подяку Трампа, а також вдалий інформаційний матеріал для внутрішньої та міжнародної пропаганди. Присутність великої кількості російських журналістів в Олешках самі росіяни пояснюють превентивними заходами: мовляв, необхідно було зробити все, щоб згодом не виникла ситуація, за якої Олешки стали б другою Бучею, а Росію знову звинуватили б у геноциді.

Для України гуманітарне перемир'я стало ключовою ініціативою президента, що підкреслює готовність держави підтримувати своїх громадян. Незважаючи на окупацію, українці залишаються невід’ємною частиною нашої нації, і держава не забуває про їхні потреби та права, продовжуючи активно впливати на їхні життєві обставини.

До того ж, на фоні українських атак на російські нафтопереробні підприємства, ця місія стала додатковим свідченням готовності України до ведення переговорів, спростовуючи твердження про те, що Київ нібито не прагне миру. Наше повідомлення є цілком зрозумілим: саме Росія не бажає мирного врегулювання, висуваючи явно неприйнятні умови, що вимагають від нашої країни відмови від територій на користь агресора.

За перший день близько 800 мешканців Олешок залишили місто, попрямувавши як у бік України, так і в бік Росії. Марк Твен говорив, що існують три види брехні: брехня, нахабна брехня і статистика. Тому дещо дивує реакція коментаторів, які із захопленням підраховують, що сімнадцять автобусів через Анапу і Білорусь попрямували в бік України, а чотири -- у бік Росії.

Отже, ми намагаємося продемонструвати, що навіть через п’ять років українці все ще роблять свій вибір на користь України. Це справжнє відображення суспільної думки, на відміну від підроблених референдумів, які організували окупанти чотири роки тому.

Проте, майже ніхто не звертає уваги на причини, чому деякі вирішили залишитися. Серед них є особи, яких не інформували про гуманітарну місію, пацієнти, що потребують постійної допомоги, а також ті, хто не підтримує Україну і прагне жити на анексованих територіях під контролем Росії.

Проте існують також ті, хто остерігається повернення в Україну через невизначеність ситуації, потенційну мобілізацію та інші фактори. Для таких людей важливий принцип: краще мати щось мале, але певне, ніж мріяти про велике, що може залишитися лише в уяві.

У цій історії особливо насторожує пропагандистська кампанія, що розгорнулася з обох боків. Зокрема, під критику потрапив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

Різноманітні "вахтанги кіпіані" намагаються змалювати його як російського агента впливу, потенційного лідера умовної "партії миру" і навіть як персонажа любовного роману, який нібито свідомо організував поїздку в Олешки саме для зустрічі зі своєю російською колегою Яною Лантратовою.

Уся ця брудна ситуація свідчить про те, що в плані моральності певні українці не відрізняються від росіян. Натомість, щоб оцінити зусилля президента Володимира Зеленського та омбудсмана Дмитра Лубінця, вони вирішили зосередитися на критиці самого процесу.

Складається враження, ніби, якби Лубінець не сів у російський літак і послав російську сторону на три літери, від цього якимось чином стало б краще Україні.

Слід визнати, що в Україні дійсно існують особи, які не прагнуть миру, яким потрібна безперервна війна та які заперечують будь-які спроби досягти мирного врегулювання, незалежно від того, хто їх пропонує — чи то Зеленський, Порошенко, чи Гончаренко.

При цьому самі громадські активісти часто не йдуть на фронт. Не царська це справа -- проливати кров за країну. Зате вони готові говорити з-за рогу, навішуючи ярлики на тих, хто намагається хоча б якось допомогти нашим співгромадянам вибратися з біди.

Хоча деякі з наших співвітчизників не прагнуть залишатися в Україні, це їх особистий вибір. Вони мають право висловлювати незадоволення щодо того, що протягом останніх тридцяти п'яти років держава не була готова до повномасштабної агресії з боку Росії та не вжила достатніх заходів для її запобігання.

Згідно з філософськими поглядами Джона Локка, державна влада формуються внаслідок укладення суспільного договору. У випадку, якщо ця влада не відповідає умовам угоди, громадяни мають всі підстави відчувати незадоволення.

Отже, тим, хто висловлює критику на адресу Лубінця, слід було б висловити йому вдячність за організацію евакуації наших громадян. Завдяки цій місії ми стали свідками прикладу, який підтверджує, що з росіянами можна вести переговори, незважаючи на всю складність цього процесу.

Сусідів не вибирають. Тому нам потрібно знайти способи для мирного співіснування, подібно до інших народів, які поруч живуть разом.