Художник Іван Марчук святкує день народження

#Культура і освіта

12 травня 1936 року народився український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка, почесний громадянин Тернополя та Києва Іван Марчук. 2007 року він потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph.

Народився Марчук на Тернопільщині в родині відомого ткача.

Після закінчення семирічної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951–1956 років (викладачі К. Звіринський, О. Шатківський, Н. Сукачова). Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року (викладачі Р. Сельський, Д. Довбошинський).

У 1965-1968 роках працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України, 1968-1984 роках – на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. З 1984 року – на творчій роботі.

У 1989–2001 роках жив в Австралії, Канаді й США. У 1990 році Марчук відвідав Україну. Тоді відбулася його перша офіційна виставка в Києві – у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині – Національний художній музей України).

Доробок митця налічує майже 5000 творів. Він провів понад 120 персональних і майже 50 колективних виставок.

До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві). І лише 1988 року його прийняли в члени Спілки художників України.

Започаткований у середині 60-х років ХХ ст. спосіб вираження власного світовідчуття втілився в полістилістичний і політематичний цикл “Голос моєї Душі”, наскрізний у творчості Івана Марчука, котрий варіює новими стовбуровими відгалуженнями-циклами впродовж всього творчого шляху. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою картини систематизуються в цикли: “Голос моєї Душі”, “Пейзаж”, “Цвітіння”, “Кольорові прелюдії”, “Портрет”, “Нові експресії”, “Натюрморт”, “Біла планета І”, “Біла планета ІІ”, “Виходять мрії з берегів”, “Погляд у Безмежність”. Завершеною серією в циклі “Голос моєї Душі” є “Шевченкіана” із 42 картин (1982-1984), за яку був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка (1997).

Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю – від слів “плести”, “пльонтати”: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток). Авторська техніка передачі зображення – нанесення фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетення під різними кутами, чим досягається ефект об’ємності й світіння. Таке зображення, балансуючи на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню. Вперше застосував у пейзажі (1972). Згодом термін пльонтанізм, набув значення авторського творчого методу – оригінальної системи світосприймання і його передачі на полотні, для якого характерна асиметрія ритмічних скорочень у кольорі й штрихах (мазках), метафоричність і символізм, деформація зображень, чим досягається ефект кульмінаційної напруги статичних образів; зосередження довкола тем екзистенції, буття людини, її місця у світі та проблем самопізнання.

Діапазон напрямків образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світоглядної системи і екстрапольованих на полотно, феноменально широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму абстракціонізму, абстрактного експресіонізму, сюрреалізму й абстрактного сюрреалізму. Маневруючи пропорціями, ритмом, кольором, Іван Марчук творить на підсвідомості і впливає на підсвідомість.

Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях.

За матеріалами ZIK