День народження сталевої пані столиці

#Культура і освіта

39 років тому, 9 травня 1981 р., відкрили монумент-скульптуру Батьківщину-мати. Сталева пані Києва могла б “мати дитину”, могла б бути золотою, а могла б бути зовсім і не “українською”…

Ідея створити гігантську скульптуру належить досить відомому скульптору-монументалісту Євгенові Вучетичу. На момент проектування, він вже був автором численних монументів, встановлених, у тому числі, і далеко за межами Радянського Союзу.

Так, в 1949 р. у Берліні з’явився 12-ти метровий “Воїн-визволитель”, а у 1957 р. монумент “Перекуємо мечі на орала” радянська влада подарувала США. Цей пам’ятник, що символізує ідею миру, і досі знаходиться біля штаб-квартири ООН у Нью-Йорку.

DCIM\100MEDIA\DJI_0194.JPG

Була у творчому доробку Вучетича скульптура “Батьківщина-мати кличе!” (1967 р.) – 85-ти метрова бетонна скульптура в місті Волгоград.

З цим монументом пов’язано досить багато проблем. Скульптор, вочевидь, не все врахував і волгоградська Батьківщина-мати зазнавала багатьох змін уже після відкриття меморіального комплексу.

У 1972 р., Євген Вучетич береться за створення нової Батьківщини-матері, на цей раз 90-то метрової скульптури (згідно перших варіантів проєкту). Подейкують, що автор планував встановити її на Поколонній горі в Москві, але не отримав дозволу від влади та переорієнтувався на Київ.

Майданчик для майбутнього монументу обрали символічний – на Печерську. Тут зіграли роль одразу декілька чинників.

По-перше, саме з Печерську монумент досить добре видно, і яким би транспортом гості столиці не скористалися, чи-то літаком, чи-то потягом, чи-то автомобілем, вони обов’язково помітять сталеву пані столиці.

По-друге, місце історичне та пов’язане з обороною. Саме тут колись знаходилася Стара Печерська фортеця, яка в свою чергу була створена на основі фортифікаційного укріплення Печерського монастиря (укріплення було створене за наказом гетьмана Івана Самойловича).

Проблеми з волгоградською скульптурою змусили Вучетича відмовитися від бетону та звернути увагу на сталеві конструкції.

За проєктом скульптура мала являти собою металічну стелу, на якій встановлено було б жіноче погруддя з мечам у руці.

“Одяг” скульптури мав був бути прикрашений такими собі замальовками воєнних сцен. Згідно іншої ідеї, Батьківщина-мати в українській столиці могла б носити російський сарафан.

До всього скульптура могла б бути золотою. Планувалося вкрити її сусальним золотом, так щоби видно було навіть з Космосу. Але від цієї ідеї відмовилися чи то через те, що це було надто дорого, чи то через очевидну конкуренцію з куполами Києво-Печерської Лаври.

Євген Вучетич мав і кардинально інший план самого комплексу. За його проєктом відвідувачі повинні були підніматися до меморіалу з боку Дніпра. У підніжжя статуї мав бути водоспад.

Шлях до музею Перемоги міг бути тернистим. Спочатку відвідувачі проходили б алею 30-ти метрових воїнів, солдат та партизан, потім би потрапляли до моторошного тунелю. У ньому мали б бути відображені найбільш страшні картини війни, концентраційних таборів і масових розстрілів. І тільки потім відкривалася зала Перемоги. За проєктом, над цією залою мав бути споруджений прозорий купол, який заливав би її світлом і таким чином досягався б ефект полегшення та радості.

Але таким Національний музей історії України в Другій світовій війні не став. Проєкт Євгена Вучетича зазнавав значних змін ще за життя скульптора, а після його смерті у 1974 р. і взагалі перейшов до іншого автора. Хоча дуже солідний гонорар за роботу в розмірі 40 тис. рублів дружина Вучетича таки отримала.

Після смерті Євгена Вучетича, Володимир Щербицький (Перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії Української РСР) планував передати проєкт москвичу Миколі Томському, але той відмовився і сказав, що в Києві вистачає талановитих фахівців. Так другим автором Батьківщини-матері став Василь Бородай.

Саме його можна вважати автором скульптури в тому її вигляді, який ми знаємо сьогодні. Василь Бородай вважав, що жінка з мечем в руках справляла би надто войовниче враження. Тому намагався “вкласти” в руки скульптури інші предмети і не тільки.

Розглядалися варіанти з немовлям на руках у матері-захисниці; з лавровою гілкою – символом перемоги; з чашею з вогнем – загалом 11 варіантів.

Та влада все ж вирішила зупинитися саме на мечі, проте Василь Бородай таки зміг дещо зменшити войовничість скульптури.

Він вніс ще одну корективу до проєкту Вучетича, згідно з яким Батьківщина-мати простягала б руку з мечем вперед або просто “піднімала” переможні руки догори з мечем і щитом.

Таке рішення породило багато проблем, пліток і жартів. Після відкриття комплексу подейкували, що меч тому такий короткий, що сам Митрополит Київський зателефонував Володимирові Щербицькому. І почав переконувати, мовляв, негарно, коли символ війни здіймається в небо вище, ніж символ віри – дзвіниця Києво-Печерської Лаври.

Інші дотепники жартували, що меч вкоротили задля того, щоб літаки, які пролітають над столицею, не зачіпалися. Але насправді довжина меча обумовлена суто науковими величинами. Надто довгий меч просто не витримував би поривів вітру.

Зменшену копію Батьківщини-матері (півтораметрову) вирішили свого часу випробувати в аеродинамічній трубі, щоб убезпечитися від проблем, які були з мечем скульптури “Батьківщина-мати кличе!”.

Науковці порадили змінити розмір і вкоротити меч на 3 метри, до того ж змінилася і його конструкція – замість звичайного плаского вирішили зробити гранований.

Але й на цьому не спинилися, і встановили в конструкцію спеціальні амортизатори на кшталт автомобільних. Вважається, що скульптура ладна витримати навантаження в сто тисяч тон, урагани і 8-ми бальні землетруси.

Від ідеї з сусальним золотом відмовилися і постало питання матеріалу та конкретного втілення в життя проєкту. Взагалі історія створення Батьківщини-матері – це історія злагодженої праці багатьох український підприємств.

Спочатку на заводах Запоріжжя виливали сталь для майбутньої скульптури, потім на Київському заводі імені Паризької Комуни почалося виготовлення самої конструкції. На цьому ж етапі активну участь брали і працівники Інституту електрозварювання ім. Євгена Патона. Бо саме вони займалися облицюванням скульптури: сталеві листи (50 см на 50 см) вони послідовно зварювали в суцільну конструкцію. Вражає те, що товщина цих швів не перевищувала 1,5 мм, а загалом було зроблено швів довжиною в 30 км.

На тому ж таки Київському заводі імені Паризької Комуни збиралися частини конструкції – секції по 25-30 тон і заввишки 4 метри. Ідея полягала в тому, що секції мали вільно “проходити” під автомобільним мостом.

Перевозили секції від заводу вночі, щоб не створювати заторів. А для монтажу використовували найбільший в Україні кран, який свого часу слугував для будівництва домни на Донбасі.

Зрештою в Києві з’явилася скульптура з вражаючими характеристиками: висота – 62 метри (загальна висота з постаментом 102 метри) вага – 450 тонн. До речі, багатостраждальний меч має вагу 13 тонн, а щит – 9 тонн. Батьківщина-мати в Києві більша за Статую Свободи в Нью-Йорку (45 метрів) і більша за Статую Христа-Спасителя в Ріо-де-Жанейро (38 метрів).

Серед численних легенд, пов’язаних зі скульптурою є цікаві варіанти того, хто ж позував скульптору. Політизована і провокативна версія того часу базувалася на припущенні, що музою автора стала голова Президії Верховної Ради УРСР – Валентина Шевченко, але сама вона це заперечувала.

Автори іншої, більш романтичної версії, знаходили багато спільного між скульптурою і зовнішністю Галини Кальченко. Сама Галина була досить талановитим і знаним скульптором, саме вона є автором пам’ятника Лесі Українки та Івана Котляревського.

Але всі версії, хоч і цікаві, та все ж неправдиві. Керманичі вирішили, що Батьківщина-мати повинна бути схожою на всіх жінок загалом і, водночас, несхожою ні на одну з них – таке собі втілення всіх жінок і матерів країни, які не хочуть повторення війни.