Чи потрібні Київщині депутати-мажоритарники?
Бути чи не бути депутатам від округів? Дискусія щодо того, за якою системою мають відбутися вибори, точилася аж до опублікування указу президента про розпуск парламенту і призначення голосування на 21 липня.
Давайте зрозуміємо, чим відрізняється депутат від округу від того, хто пройшов у Верховну Раду за партійним списком. Передусім тим, що він мусить дивитися людям в очі, для того щоб його обрали. Мусить знати кожну проблему, яка є в цьому регіоні. Мусить розуміти, яким чином цю проблему можна розв’язати.
Депутати, які потрапили до парламенту за списками партій, можуть розумітись у глобальних ринках, міжнародній політиці чи роботі банківської системи, але не мати зеленого уявлення про те, що конкретне село, приміром, на Київщині, потерпає від забруднення річки. І достатньо просто почистити джерела, щоб усунути цю проблему, але кошти на це не передбачені в бюджеті.
Депутат від округу під час розгляду державного бюджету і голосування за нього має переконувати колег ухвалити програми, необхідні для розв’язання проблем на території, за яку він відповідає. Він має аналізувати кожен закон, який проходить через парламент, із точки зору того, яку користь він може принести людям на місці. Чи дасть закон додаткові надходження до місцевих бюджетів. Чи розширить закон коло повноважень місцевої влади, яка найбільше наближена до людей. Чи допоможе закон створити нові робочі місця.
Депутат має бути постійно на зв’язку з людьми, які його обрали, інакше більше цю місію йому не довірять. Недарма закріплення депутатів за конкретними територіями діє у понад 70-ти державах світу, зокрема, і в таких усталених демократіях, як Франція та США.
В Україні за мажоритарні округи традиційно точаться головні бої у виборчих кампаніях. І ці перегони не виняток. Тонни компромату, бруду та маніпуляцій уже ллються з усіх боків. Усі вони розраховані на те, щоб очорнити кандидатів, які реально працюють. Ті, хто виливають цей бруд, рідко самі можуть запропонувати, як розв’язати проблеми людей, та й їх це не дуже цікавить.
Суспільство продовжують «накручувати» необхідністю вимести мітлою з парламенту всіх і завести туди нових людей. Однак чи завжди нове означає краще?
Про те, яка доля чекає на місцеві проекти, які реалізують на Київщині, спілкуємось із народним депутатом України VIII скликання Ігорем Кононенком.
Політик працює на Київщині вже кілька років, добре знає місцеві проблеми і чудово розуміється на тому, на якому рівні та як їх можна розв’язати.
«Сьогодні багато говорять про те, що повинні прийти «нові обличчя» в політику. Але цього ж хотіли і раніше. 2014 року в парламент потрапило багато нових депутатів, але далеко не всі чогось там добилися. Півбіди, коли депутат без досвіду приходить за списком партії та просто голосує, як вирішить фракція. І зовсім інша справа, коли це депутат від округу. Йому знадобиться років два на те, щоб вивчити проблеми регіону, і ще з рік, щоб зрозуміти, як їх можна розв’язувати, – ділиться досвідом Ігор Кононенко.
«Я був обраний до Верховної Ради за партійними списками, а потім закріплений за конкретним округом. Його обрав, бо тут – у Василькові – служив в армії, знав цей край, але навіть мені було важко розібратися з усіма нюансами, – зізнається Кононенко. Коли їдеш у село по бездоріжжю і знаєш, що у бюджеті просто не закладено гроші на ремонт автошляхів – стає соромно дивитись людям в очі. Коли знаєш, що бабуся в селі не зможе сісти на нову кушетку в амбулаторії, не зможе виміряти тиск чи зробити кардіограму, бо на це не закладено гроші – стає боляче. А потім повертаєшся в парламент і розумієш, що фракції гризуться між собою за розподіл влади, однак до реальних проблем, які хвилюють уже зараз, руки не доходять».
Наскільки Ігор Кононенко розуміється на всіх нюансах роботи у окрузі,свідчить його увага до деталей:
«Знаєте, мені дуже хочеться запропонувати парламенту ухвалити програму «Тротуари України», бо в наших селах можна вбитись на дорогах, здебільшого тротуарів просто немає, їх не існує, і як люди мають ходити – нікого не цікавить. Нам знадобився час, аби випрацювати механізм, як фінансувати ремонт доріг, шкіл та лікарень і всіх проектів, які ми робили. Зараз я вже чітко знаю, як повинен діяти депутат, де знаходити гроші на округ, як залучати співфінансування із загальнодержавного і місцевих бюджетів. І сьогодні можу впевнено сказати, що розв’язання багатьох проблем, які «болять» людям, стопориться просто через неуважність депутатів, вони просто відірвані від людей. Щоб розв’язати проблеми, їх треба знати, треба йти до людей і дивитися їм в очі, треба проживати негаразди разом із ними – тоді і можливості знайдуться».