Живий бар'єр. Чи зможуть миротворці з Європи забезпечити безпеку в Україні?

Європейські лідери активно обговорюють розміщення в Україні свого військового контингенту. Яким він може бути, чи з'являться в Україні миротворці ООН та чи можуть вони стати справжньою гарантією безпеки - в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.

Змістова частина:

Переговори щодо закінчення війни між Росією та Україною, дипломатичний тиск президента США Дональда Трампа на Україну та Європу, а також його спроби знайти спільну мову з Росією стали актуальними темами останніх місяців. При цьому Трамп, здається, не надто зважає на інтереси України та європейських країн, прагнучи якомога швидше покласти край конфлікту. Водночас Європа шукає способи, як уникнути такого розвитку подій і підтримати конструктивні стосунки зі Сполученими Штатами. Основою європейського підходу є план розміщення військових сил на території України.

Головними драйверами ідеї є президент Франції Емманюель Макрон та прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер. За даними Wall Street Journal, обидва політики презентували свою ідею президенту США Дональду Трампу в ході своїх візитів до США. А 2 березня Стармер, після неформального саміту європейських лідерів у Лондоні, відкрито заявив, що Європа готова посилити допомогу Україні "літаками в повітрі і чоботами на землі" у випадку досягнення мирної угоди з Росією.

"Ми відрядимо контингент в Україну, щоб захистити виконання цієї угоди", - сказав британський прем'єр.

Цього тижня Макрон проведе зустріч у Парижі з начальниками штабів країн, готових забезпечити мир в Україні в майбутньому.

Президент Польщі Анджей Дуда 6 березня висловив думку про можливість створення повноцінної миротворчої місії ООН. Він зазначив: "Цілком ймовірно, що нам знадобляться певні моніторингові сили для підтримки миру, але я не відкидаю варіанту, що обидві сторони можуть дійти згоди щодо участі ООН".

Україна також висловила свої пропозиції в даному контексті. 27 лютого міністр закордонних справ Андрій Сибіга зазначив, що лише наземні сили не зможуть забезпечити повну безпеку. "Забезпечення захисту українського повітряного простору та морських вод є не менш важливим, якщо не важливішим. Земля, повітря і море повинні бути в центрі уваги," - підкреслив Сибіга.

Як видно з даних висловлювань, навіть на концептуальному рівні поки що спостерігається відсутність єдності. У заявах європейських політиків згадуються різні терміни: "миротворці", "контингенти" або просто "місії" з неясним мандатом. РБК-Україна провела аналіз існуючих концепцій, вивчаючи, які місії можуть бути реалізовані відповідно до міжнародної практики та українських умов, а також, які результати це може принести для України.

Президент Франції вперше висловив пропозицію про розміщення військових сил в Україні ще в лютому 2024 року.

"Французи нам пропонували взагалі свою військову бригаду сюди відправити, для допомоги нам. Але Україна тоді якось не сказала ні так, ні ні", - розповів РБК-Україна командир 67-ї бригади у 2022-2023 роках, нині військовий аналітик Незалежної антикорупційної комісії (НАКО) Олександр Саєнко.

Отже, на той момент це питання залишалося лише на рівні теоретичних можливостей, а не перетворювалося в офіційну пропозицію. Крім того, ініціатива Макрона зустріла значний опір в самій Франції. Як повідомляють джерела РБК-Україна, невизначена реакція з українського боку навіть викликала певне роздратування у президента Франції.

Еммануель Макрон і Кір Стармер під час зустрічі в Лондоні 3 березня (фото: Getty Images)

Ідея отримала новий поштовх приблизно в грудні, після того як Дональд Трамп здобув перемогу на виборах у США. Наприкінці січня цього року Financial Times повідомила, що неназвані українські чиновники в переговорах з європейськими партнерами вважали можливим розміщення від 40 до 50 тисяч іноземних військових як сил безпеки вздовж лінії фронту. Це питання тоді обговорювалося в контексті мирної угоди з Росією.

На сьогоднішній день Великобританія та Франція є єдиними державами, які відкрито пообіцяли направити свої військові сили для розміщення в Україні. Проте їхні стратегії мають певні відмінності.

Як повідомили співрозмовники Reuters у британському уряді, Кір Стармер наполегливо вимагає створення мирного плану, до якого увійде розміщення британських військових у складі "коаліції бажаючих". Ці джерела зазначили, що Лондон прагне до спільних дій з союзниками, проте також готовий взяти на себе роль лідера.

За інформацією BBC, в Сполученому королівстві розглядають сценарії, де британські війська могли б діяти як миротворці вздовж лінії розмежування. Водночас джерела в британському міноборони повідомили The Guardian, що план розміщення військ розглядається як "стратегічний сигнал Росії", але конкретні деталі ще не узгоджені через невизначеність позиції Вашингтона.

Щодо Франції, джерела Reuters в МЗС країни розповідали, що Париж розглядає відправку миротворців для моніторингу режиму тиші, але лише за умови, що Росія не відкине пропозицію на переговорах - Франція хоче уникнути прямого конфлікту з Москвою, тому шукає ширшої європейської підтримки. Співрозмовники Politico Europe у владних колах Франції кажуть, що для цього ведуться переговори про залучення до "коаліції охочих" з країнами Північної Європи, зокрема, з Данією та Норвегією. Джерела Le Figaro в уряді країни у свою чергу зазначили, що Париж готовий очолити "коаліцію охочих" разом з Лондоном, але також чекає на чітку позицію США.

Європейські країни оцінюють перспективу встановлення військової присутності в Україні за умови виконання двох важливих критеріїв, повідомив у коментарі для РБК-Україна Рафаель Лос, експерт з оборонних, безпекових та технологічних питань Європейської ради з міжнародних відносин.

По-перше, якщо уряд Сполучених Штатів візьме на себе зобов'язання щодо "бекстопа", це означатиме, що європейські сили отримають американські гарантії безпеки і матимуть можливість на непряму підтримку з боку США.

По-друге, існуватиме режим припинення вогню, який завершує поточну стадію бойових дій, а це означає, що Росії доведеться припинити свою агресію.

"Обидва сценарії стають все менш ймовірними, тож європейцям слід розглянути нові можливості. Тим часом тривають активні переговори в різних форматах між цивільними та військовими керівниками Європи", - зазначив Лос.

Під час зустрічі з Макроном 24 лютого Трамп заявив, що не бачить в ідеї миротворців "жодних проблем".

"Миротворчі місії були б кращими, ніж усі ці смерті", - заявив він.

У загальному, адміністрація Трампа має обережний погляд на цю ідею, вважаючи її "європейською проблемою". Анонімний представник Пентагону повідомив CNN, що американські військові не планують брати участь у наземних операціях, проте США можуть надати "технічну допомогу" європейським військам.

Емманюель Макрон та Дональд Трамп на зустрічі у Вашингтоні 24 лютого (джерело: Getty Images)

Сполучені Штати також звертають увагу на позицію Росії. Два представники американської влади, які були залучені до організації зустрічей із Кремлем, повідомили, що питання розміщення іноземних військових контингентів в Україні обговорювалося як один із можливих варіантів "гарантій безпеки". Проте Росія рішуче заперечує проти присутності сил НАТО на своїх кордонах.

6 березня міністр закордонних справ держави-агресора Сергій Лавров відкрито заявив, що Москва рішуче проти розміщення європейських миротворців на українській території. Він стверджує, що введення миротворців є, мовляв, "прямим, офіційним і явним залученням країн НАТО до війни проти Росії".

Під час нещодавніх візитів до Вашингтона, Макрон і Стармер докладали зусиль, щоб переконати Трампа в перевагах певного сценарію для США після завершення конфлікту. Проте наразі результати їхніх зусиль є досить обмеженими. Водночас, позиція Трампа може знову змінитися після підписання угоди щодо корисних копалин з Україною, яке планується на цей тиждень. У той же час Макрон і Стармер активізують зусилля для залучення потенційних учасників місії.

"Окрім Франції та Великої Британії, Німеччина, яка є найбільшою країною на континенті, також повинна зробити вагомий внесок у військову присутність Європи в Україні. Крім того, країни Північної Європи беруть участь у відповідних переговорах і, ймовірно, також нададуть свої війська, як і Нідерланди. Україна висловила велике бажання, щоб Туреччина стала частиною коаліції, тому буде цікаво побачити, як вона інтегрується в європейську структуру", - зазначив Рафаель Лос у своєму інтерв'ю.

За його словами, також не слід забувати про Канаду і Австралію, "але ці обговорення перебувають на дуже ранній стадії".

Склад місії, звісно, важливий, але головне питання - наскільки вона може бути ефективною і що може дати Україні в практичній площині. І тут потрібно поглянути на попередній досвід миротворчих місій.

Навіть у випадку, якщо Франція, Британія та інші держави зможуть визначити ясну мету своїх дій, просто так вводити війська на територію іншої країни не можна. Для цього необхідно дотриматися певних юридичних процедур, які залежать від того, хто саме здійснює цю місію.

У глобальному контексті функціонує чимало організацій, які займаються миротворчими операціями, намагаючись забезпечити мир, стабільність і вирішувати конфліктні ситуації. На першому місці серед них стоїть Організація Об'єднаних Націй. Її миротворці, які носять характерні "блакитні каски", виконують свої завдання відповідно до мандату Ради Безпеки ООН. На початок цього року під егідою ООН діє кілька десятків активних місій, в яких задіяно більше 70 тисяч представників миротворчих сил.

Існують також місії НАТО, які часто реалізуються у партнерстві з ООН або під власним мандатом. Наприклад, подібні операції проводилися в Афганістані під назвою ISAF та в Косово, відомі як KFOR. Зазвичай ці місії мають військовий аспект і спрямовані на підтримання безпеки в регіонах, де тривають збройні конфлікти.

Миротворець Організації Об’єднаних Націй у Демократичній Республіці Конго (зображення: Getty Images)

Європейський Союз реалізує миротворчі та стабілізаційні місії в рамках Спільної політики безпеки та оборони, зокрема EUFOR Althea в Боснії та Герцеговині та EUNAVFOR, спрямовану на боротьбу з піратством у водах поблизу Сомалі. Проте й інші регіональні організації мають можливість здійснювати миротворчі операції в межах своїх впливових зон. Наприклад, Африканський Союз проводить місії в Сомалі та Дарфурі, тоді як Економічне співтовариство західноафриканських держав займається стабілізацією ситуації в Ліберії та Сьєрра-Леоне.

Для проведення миротворчих місій під егідою ООН необхідно ухвалення рішення Радою безпеки, де Росія та Китай мають право вето, а також країни-партнери України, такі як Велика Британія та Франція. Тому реалізація цього варіанту є практично неможливою, якщо врахувати політичні обставини, а також складнощі, пов'язані з логістикою, фінансуванням та формуванням складу місії.

Зокрема, Париж і Лондон мають можливість перешкоджати Україні неприємним для неї форматам місій, які просуває Росія, зокрема за участі її сателітів. Як повідомляє Bloomberg, це вже обговорюється серед потенційних умов для укладення миру.

Місії НАТО, ЄС та інших регіональних організацій теж як правило проводяться за згодою Радбезу ООН. Та її схвалення не обов'язкове, достатньо просто поставити до відома. Однак, і ЄС, і НАТО є надто громіздкими організаціями, у яких потрібен консенсус всіх членів. І тут позиція Угорщини чи Словаччини може повністю заблокувати рішення.

Існує також альтернативний варіант — багатонаціональні сили. Це фактично об'єднання різних країн, які формуються для реагування на конкретні кризи. Для їхнього розташування необхідна лише згода держави, на території якої вони планують діяти. Розміщення таких сил, принаймні у тилових зонах України, може бути цілком здійсненне без формального дозволу з боку Росії.

Однією з найуспішніших вважається миротворча місія ООН у Намібії - UNTAG у 1989-1990 роках. Вона була розгорнута для нагляду за виведенням військ Південно-Африканської республіки і проведенням виборів, що мали привести Намібію до незалежності. Місія успішно організувала вибори в 1989 році, забезпечила мирний перехід до незалежності і завершила свою роботу. Намібія стала стабільною демократичною державою. Що важливо, надалі конфлікт не відновився. UNTAG мала сильний мандат, міжнародну підтримку, включаючи тиск на ПАР.

Частково успішна ще одна місія ООН - UNFICYP на Кіпрі. Вона була розпочата у 1964 році і триває дотепер. Місію розгорнули після сутичок між греками-кіпріотами та турками-кіпріотами та турецького вторгнення в 1974 році. UNFICYP змогла підтримувати буферну зону між двома громадами, запобігаючи масштабним бойовим діям протягом десятиліть. Місія сприяла деескалації напруги та підтримувала гуманітарні ініціативи, однак конфлікт досі не вирішено. Острів залишається поділеним на Республіку Кіпр і невизнану Турецьку Республіку Північного Кіпру. Миротворці не змогли сприяти остаточному політичному врегулюванню чи возз'єднанню острова.

Провальних місій куди більше, і їх уроки можуть бути показовими для України. Мабуть, найбільш близьким для України є приклад місії ООН UNPROFOR у Боснії, що діяла в 1992-1995 роках. Миротворці мали захищати цивільне населення та забезпечувати доставку гуманітарної допомоги під час війни. Однак вони не змогли запобігти масовим злочинам, зокрема різанині в Сребрениці в липні 1995 року, коли війська боснійських сербів убили понад 8 тисяч боснійських мусульман у "безпечній зоні" під контролем миротворців з Нідерландів.

Українські миротворці в Боснії (фото: архів миротворця Андрія Хлусовича)

Загалом, обмежений мандат, нестача озброєння та політична нерішучість Радбезу ООН - це були головні проблеми тієї місії, розповів РБК-Україна Сергій Польовик, експерт аналітичного центру "Борисфен Інтел". Він був офіцером групи зв'язку з ворогуючими сторонами 240-го окремого спеціального батальйону під час низки миротворчих місій в Боснії. За його словами, ситуація там покращилася лише після заміни оонівських миротворців на натівських.

Разом з тим, під час кризових ситуацій, які точно виникатимуть за участі іноземних військових, дуже багато чого залежить від конкретних командирів на місцях. Якщо у Сребрениці голландські миротворці просто спостерігали за масовими вбивствами, не наважившись їх зупинити, то у сусідньому анклаві Жепа українські сили змогли врятувати від 5 до 10 тисяч боснійських мусульман, розповів Польовик. Тоді попри брак підтримки з боку штабу ООН у Сараєві та обмежені ресурси, українські військові прийняли рішення діяти самостійно.

Евакуація населення з анклаву Жепа в Боснії (фото: Getty Images)

"У Сребрениці, - зазначив Польовик, - Нідерланди, м'яко кажучи, злякалися і виконали вимогу сербів відступити, не заважаючи їм вбивати мусульман. Наші не погодилися на це. Наш офіцер Микола Якович Верхогляд відразу ж вийшов на зустріч із Ратко Младічем (сербським генералом, пізніше визнаним воєнним злочинцем, - ред.), і провів переговори як рівний з рівним. Після цього той серб, бандит, сказав: ти дійсний офіцер, ти сильний, з сильними укладають угоди, тоді як слабким нав'язують свою волю. Після цього нам дозволили евакуювати людей на наших машинах і автобусах."

Навіть якщо відкинути питання морально-вольових якостей контингенту, ключовим є проблема його чисельності та місця дислокації. У січні президент України заявляв, що для запобігання новому нападу Росії на Україну після будь-якої угоди про припинення вогню знадобиться щонайменше 200 тисяч європейських миротворців.

17 лютого газета The Washington Post повідомила, що країни Європи можуть направити в Україну від 25 до 30 тисяч військових у рамках миротворчої місії. Це число стало відомим із відповідей на лист від США, в якому Вашингтон просив європейські держави уточнити, які ресурси вони готові надати для підтримки Києва. Проте європейські країни також зобов’язані утримувати свої війська на інших потенційно небезпечних напрямках, що створює певні обмеження.

"Якщо вони ухвалять рішення про розгортання військового контингенту, ми, ймовірно, станемо свідками створення трьох-п'яти багатонаціональних бригад, забезпечених засобами підтримки та повітряним прикриттям. У випадку, якщо їх буде більше, це може призвести до серйозного послаблення східного флангу НАТО в інших регіонах, особливо в умовах, коли довіра до зобов'язань США щодо європейської безпеки, здається, поступово зменшується", - зазначив Рафаель Лос в інтерв'ю РБК-Україна.

Олександр Саєнко зазначив, що військовий контингент має бути достатньо сильним, аби змусити Росію піти на мирні переговори силовими методами. Двадцять тисяч військових не є достатньою кількістю для такої мети. Більш того, розміщення цих сил на лінії фронту може створити додаткові можливості для Росії провокувати і маніпулювати ситуацією.

Французькі збройні сили (зображення: Getty Images)

Через ці міркування, як більш реалістичний, розглядається сценарій розміщення контингенту подалі від фронту, що підтверджують і обізнані співрозмовники РБК-Україна.

"Найбільш ефективним, з моєї точки зору, є розміщення не воєнних контингентів, а, наприклад, чогось типу жандармерії французької - аналог нашої Національної гвардії, для захисту атомних станцій, наприклад. І тут вже не потрібна згода Росії", - зазначив Саєнко.

Такий контингент може виконувати в Україні одразу кілька важливих функцій, просто за рахунок своєї присутності.

"Найважливіше — забезпечити безпеку у повітряному та морському просторі. Це означає впровадження систем протиповітряної та протиракетної оборони, а також розвиток військово-морської складової, щоб ми могли зберегти наші морські комунікаційні лінії. Це є критично важливим і цілком здійсненним завданням, яке не призведе до ризику розв'язання Третьої світової війни, про що нас застерігає Трамп," — зазначив у своїй розмові з РБК-Україна дипломат та директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара.

Сергій Польовик підкреслив, що ключовим моментом є сам факт присутності натівських сил на території України. Навіть у віддалених регіонах він отримає необхідну інформацію.

"Це значить, що будуть літати якісь AWACSи (Літак дальнього радіолокаційного стеження - ред.), що будуть патрулювання повітряного простору вздовж лінії розмежування і вздовж кордонів України з країнами НАТО. Тобто це буде виходити в інформаційний простір. Чи буде він публічний, це інше питання, але буде відомо, що робиться з боку росіян", - сказав виданню Польовик.

Експерт зазначив, що це буде "стримуючим чинником для російської сторони, однак не зможе стати вирішальним фактором для зміни їхніх рішень і дій, якщо вони виберуть продовжувати свою агресію".

Проте в такій ситуації немає можливості говорити про забезпечення безпеки. Як зазначає Хара, розміщення європейських військових сил в Україні не підпадатиме під п’яту статтю НАТО. Це буде стосуватися шостої статті, яка не передбачає автоматичного залучення НАТО до конфлікту в разі атаки Росії на ці сили.

"Зазначаючи про гарантії безпеки, зокрема з боку нашої влади, вони вводять українське суспільство в оману. Гарантії безпеки можуть включати кілька компонентів. Перший з них — ядерне стримування, а другий — колективна безпека, що передбачає статтю 5 (напад на одну з країн-членів НАТО розглядається як агресія проти всіх членів альянсу). Проте, на Заході не бажають надавати такі гарантії, оскільки не готові брати на себе відповідні ризики," — зазначив Хара в інтерв'ю.

У загальному контексті, європейські союзники України почали більше зосереджуватися на своїй власній безпеці, більше не вважаючи "безпекову парасольку" від Сполучених Штатів непорушною. Водночас, питання присутності військових сил в Україні є важливою складовою цієї безпеки. Однак, наразі навіть найбільш рішучі політики в Європі не готові ризикувати і не розглядають можливість відправлення своїх військ на підтримку України, що могло б суттєво змінити ситуацію. Часткові рішення, які можуть бути реалізовані, здатні трохи полегшити становище України, але вони не забезпечать захисту від нових агресивних дій з боку Росії.