Желто-голубая Нарва. Очерк о "самом крупном российском" городе в Европейском Союзе, который больше не стремится быть частью России.

Нарва - це, без сумніву, особливий куточок Естонії. І справа не лише в тому, що місто розташоване прямо на межі з Росією.

Це місто, де приблизно половина мешканців не мають права голосувати на виборах, бо вони - або громадяни Росії з посвідкою на проживання в Естонії, або особи без громадянства. А етнічні росіяни складають тут понад 90% населення.

Це місто, яке не підпадає під лекала естонської державної політики у багатьох сферах і часто випадає з розгляду - а тому почувається ображеним. І яке при цьому лишається однією з цілей гібридного впливу сусідньої Росії. А це, як відомо - та гра, в яку Москва вміє та любить грати.

Місто, де в 2022 році мешканці були готові стати на захист радянського танка і плакали, коли його зняли з постаменту. Тут люди відкрито говорять про те, що вони або їхні близькі дивляться російські телеканали. Але, в той же час, парадоксально, зараз важко натрапити на публічні прояви проросійських sentimentів.

Це місто також вже стало свідком дронових нападів.

Лише в тридцяти кілометрах звідси розташована відома Усть-Луга, куди часто завітають надійні дрони українських сил оборони.

Місцеві жителі стверджують, що в ясну погоду піднімаються на дах, щоб спостерігати за палаючим російським терміналом... Але навіть незважаючи на те, що деякі дрони, під впливом російських електронних засобів боротьби, відхиляються в естонський простір, це не покращує їхніх почуттів до України.

Незважаючи на всі труднощі, у Нарві є люди, які займаються виготовленням маскувальних сіток для Збройних сил України та організовують збір і доставку допомоги для українських дронарів. Російськомовні жителі Нарви, всупереч поширеним стереотипам, в основному підтримують вступ Естонії до НАТО, готові захищати свою країну і активно залучаються до діяльності Кайтселійту — збройного формування, яке виконує функції, подібні до тероборони. Іноді вони роблять це навіть без громадянства держави, яку прагнуть захистити.

Таким непростим і зовсім не чорно-білим є реальне зображення Нарви. Воно подекуди дуже відрізняється від медійної картини. У Нарві скептично ставляться до західних медіа, які приїздять, щоб написати про "Narva Next" - але не заперечують існування російської загрози.

Усе це детально розглянуто у статті редактора "Європейської правди".

Маріуполь у відображенні Естонії.

Коли турист ступає на вулиці Нарви і досягає її серця, в нього неминуче складається враження, що це містечко приховує в собі багатий історичний спадок.

Тут - стрімка річка шириною близько 100 метрів, що тече між двома великими середньовічними фортецями. Одна з них - в естонській Нарві. По інший бік - російський Івангород.

"Цей регіон завжди був розділом. Естонія стала незалежною державою у 1918 році, а до цього часу тут панували Швеція та інші країни. Отже, Нарва стала символом кордону між Росією та цивілізацією," - зазначає естонець Аллан Калдоя, що нещодавно отримав звання почесного консула України в Нарві.

Ця фортеця є свідком Битви під Нарвою, де Петро I зазнав поразки від шведського короля Карла XII. Якщо цей історичний момент не викликає заперечень, то більш сучасні події минулого століття залишаються спірними для місцевих жителів. Саме ці події стали основою для формування російськомовного міста, яке суттєво відрізняється від інших регіонів Естонії.

"У 1944 році місто Нарва зазнало руйнувань від радянської авіації. Однак пропагандистські матеріали подали цю ситуацію як злочин, скоєний нацистами. Для Нюрнберзького процесу в СРСР навіть підготували фотоальбом, що демонстрував масштаби руйнувань, оскільки радянська окупаційна влада сподівалася на отримання репарацій," - повідомила директорка Нарвського музею Марія Сморжевських-Смірнова в інтерв’ю "ЄвроПравді".

І питання не лише у тому, що те бомбардування вщент зруйнувало Нарву, яка на той час була багатим містом, "перлиною північного бароко".

Ще більш значущим є те, що радянська влада заборонила повернення до Нарви тим, хто мешкав там до війни або виїхав перед початком бомбардувань. Натомість місто було реконструйовано, і сюди переселили нових жителів з різних куточків Радянського Союзу.

Таким чином, виникла Нарва, де переважно розмовляють російською: під час розпаду Радянського Союзу частка етнічних естонців у цьому місті становила менше 4%.

Та для багатьох мешканців, передусім для старшого покоління, правда про знищення міста Москвою і досі табуйована.

Освітня діяльність міського музею стикається з опозицією з боку місцевої влади, яка намагається уникати неприємних істин, щоб не розгнівити виборців. У 2024 році музей організував виставку біля фортеці, присвячену радянському злочину. Марія Сморжевських-Смірнова згадує, як на неї та інших активістів чинили тиск з вимогами видалити цю інформацію. Проте, незважаючи на випадки насильства, вони залишилися непохитними у своїй позиції.

"Те, що сталося з містом, багато в чому схоже на Маріуполь, і нам важливо нагадувати про це. Тим більше що Нарва була першим містом, через яке у 2022 році пролягав потік маріупольців", - пояснює директорка.

Місто, де український прапор перевернутий.

Естонія є однією з тих країн, де підтримка України залишається на високому рівні, що помітно і на вулицях Таллінна. Великі українські прапори, що майорять на всіх адміністративних будівлях, були звичним явищем у Європейському Союзі у 2022 році. В Естонії ця традиція продовжується і сьогодні.

Кожен естонець пам'ятає про 24 лютого.

Дивовижний збіг обставин, але саме в цей день Естонія святкує свою Незалежність.

"У нас є традиція: рано-вранці 24 лютого містяни збираються на церемонію підняття прапора. У 2022 році люди сходилися, і було видно, хто вже дивився новини, а хто ще ні; у кого в очах були сльози, а хто посміхався", - розповідає Катрі Райк, тогочасна очільниця Нарви.

Приклад Райк часто використовується для ілюстрації бажання Нарви адаптуватися до естонського контексту: мовляв, ось, нарвитяни обрали на посаду міського голови естонку, яка не є місцевою, але є історикинею (тобто фахівцем, який розуміє цінність правдивої історії, вільної від радянських міфів). Важливо відзначити, що вона здобула перемогу над кандидатом від проросійської партії. Ці аргументи мають підстави.

Проте старт великої війни став моментом, коли різниця в поглядах досягла критичної точки і стала вирішальною для багатьох людей. Пізніше міська рада ухвалила рішення усунути Райк з її посади. А в 2026 році вона зазнала поразки на виборах.

А ранок 24 лютого 2022 року в пам'яті колишньої мерки запам'ятався ще й завдяки одному випадку в кав'ярні місцевого готелю.

"Після офіційної церемонії ми прийшли сюди, щоб випити кави та поділитися думками одне з одним. Офіціантка почула, що ми говоримо про Україну, і каже нам: "Українці на це заслужили". Це був шок!" - пригадує вона.

Сьогодні в Нарві практично неможливо почути подібні "наїзди", і на це є свої причини, які ми розглянемо пізніше.

Проте, спочатку давайте поговоримо про стяги.

На міських адмінбудівлях впадає в очі "український прапор", який перевернули догори дригом.

Отже, зверху жовтий колір, а знизу — блакитний.

У цьому немає антиукраїнських чи подібних мотивів. Просто офіційний прапор міста Нарва має вигляд як перевернутий український:)

А от справжній український прапор тут знайти майже неможливо. Контраст із рештою Естонії - неймовірний.

На початку великої війни мерія пробувала "побути як всі", розповідає Катрі Райк. Але ця історія виявилася сумною.

"Ми відкрили пункт для біженців і вивісили там український прапор. Одного разу вранці побачили, що його хтось просто зняв. Вдруге - його спалили. Я тоді сказала: "Давайте ще втретє спробуємо, може, тепер вийде. А якщо ні, то не судилося". Втретє нам вдалося, прапор провисів довго. Але потім його зняли під приводом, що десь знадобилася українська символіка - і не повернули", - розповідає вона.

Сьогодні ставлення до України значно покращилося, і можливість повернення прапора виглядає реалістично, хоча місцева адміністрація поки що не вважає це необхідним. Проте, вже наступного тижня у місті відкриється почесне консульство України, де буде піднято синьо-жовтий прапор.

Підтримка ЗСУ від російськомовної громади Нарви

Для української спільноти Нарви це загострення стало справжнім випробуванням, розповідає Ірина Лобанова, місцева активістка, що виросла в Естонії в україномовній сім'ї. Ми зустрічаємося в приміщенні місцевого театру, який перетворився на центр діяльності активних мешканців Нарви.

Одразу кидається в очі її вишукана та мелодійна українська мова, яка є рідкісною для членів діаспори.

Це, безумовно, має корені в родинних зв'язках. Батьки Ірини походять з Хмельниччини, і коли в радянський період їх переселили до Нарви, вони змогли зберегти свої культурні традиції.

Ще в період існування СРСР українці становили другу за величиною меншину, дещо відстаючи від естонців. Проте багато з них носили українське походження лише формально. Цей факт також став очевидним під час війни.

"Було чимало випадків, що люди у 2022-му приїжджали сюди до родичів і ніби й отримали житло і безпеку - але виявлялося, що їхні рідні підтримують політику Путіна. І вони їхали назад, в Україну, до однодумців", - каже Ірина. Значну провину вона покладає на російське телебачення, яке формує думку багатьох, особливо старших людей.

Проте в Нарві також мешкають справжні українці.

У 2022 році жінки з українського міста об'єднали свої зусилля, щоб виготовляти маскувальні сітки для Збройних Сил України.

Ще більш значущим є те, що підтримка виявляється не лише з боку українців.

"Я хочу, щоб ви знали, що у Нарві теж є ті, хто власним коштом, у свій вільний час збирає допомогу та надсилає або відвозить її на фронт. І та група, яку я знаю, напевно, не єдині, хто так роблять", - розповідає "ЄП" Аллан Калдоя. Він додає, що у його волонтерській групі приблизно порівну етнічних естонців та росіян.

Ми вже згадували про Аллана в контексті його призначення почесним консулом України в нашому місті. Ця подія варта окремого висвітлення.

Зазвичай почесними консулами стають ті, хто має зв'язок з Україною - чи то бізнесовий, чи то історичний. Аллан до 2022 року не мав жодного. Він не говорить українською, тож ми спілкуємося англійською та російською, якою йому дещо простіше.

Однак, зважаючи на історичні події своєї країни, він ще до 2022 року розумів, що майбутнє Естонії також залежить від подій в Україні. Від початку широкомасштабної агресії він активно долучився до ініціатив, спрямованих на підтримку України. Згодом, враховуючи його активну позицію, посольство вирішило нагородити його почесним титулом, що, однак, принесло з собою й додаткові зобов'язання.

На додаток Аллан та його друзі продовжують допомагати ЗСУ.

Вони вирішили зосередитися на певному підрозділі безпілотників.

"Кожні кілька місяців ми організовуємо збір одного-двох автомобілів, оснащених 'старлінками' та 'екофлоу'. Вивозимо їх до Краматорська або в інші сусідні райони, адже нині доступ до Краматорська обмежено. Там ми залишаємо автівки, а самі повертаємося назад поїздом," - ділиться він.

Та ще важливіше - що серед російськомовних естонців та нарвитян зокрема є готовність захищати свою батьківщину.

Що спонукає людей утримуватися від підтримки Путіна?

Олександр (редакція має його прізвище, але вирішила не розкривати його через його зв'язок із Силами оборони) - місцевий житель з Ниви. Можливо, це не зовсім коректно, адже місто було засноване заново після завершення Другої світової війни.

Він не є громадянином Естонії і пояснює це мовним бар'єром. Для отримання паспорта країна встановлює суворі вимоги: необхідно володіти мовою на рівні В2, підтвердженим сертифікатом. На жаль, йому не вдається скласти усну частину іспиту.

Відсутність паспорта не стає на заваді Олександру у підготовці до захисту Естонії зі зброєю в руках. Він вирішив приєднатися до Кайтселійту - добровільної воєнізованої формації в рамках Сил оборони Естонії, що можна порівняти з територіальною обороною. Ця організація збирає людей, які прагнуть захистити свою громаду, містечко та повіт у випадках війни чи надзвичайних ситуацій.

В Кайтселійті, на відміну від звичайних збройних сил, є можливість служити не лише громадянам країни.

Олександр, як і багато інших естонців, з якими спілкувалася "ЄвроПравда", майже не сумнівається, що в майбутньому Росія може розпочати агресію проти інших країн, окрім України.

ЦИТАТА "Немає таких людей, які б сказали: "Та ні, це все дурниці". Є тільки промінчик надії, що це станеться не тут у нас. Але ілюзій немає, з 2022 року Росія показала, на що здатна", - каже він

І найсуттєвіше: це не просто одна окрема ситуація.

Серед жителів Нарви є чимало людей, які готові захищати свою країну від агресора. Згідно з опитуванням, проведеним влітку 2026 року, 46% російськомовних естонців висловили бажання "взяти участь в обороні у разі нападу на Естонію". При цьому, враховуючи географічне положення Естонії та Нарви, зрозуміло, що мова йде саме про захист від можливого нападу Росії. Інші види загрози тут не спостерігаються.

У разі такого розвитку подій, російськомовні та естонськомовні громадяни Естонії об'єднаються і вже готуються до цього. Незважаючи на те, що в Нарві в Кайтселійті переважають російськомовні (90%), вони активно тренують співпрацю з іншими підрозділами, де переважають естонськомовні.

"Немає жодних труднощів. Врешті-решт, армія - це не мистецтво слова. Тут все зводиться до чітких команд. Я - кулеметник у піхотному підрозділі, добре усвідомлюю своє завдання та команди, які з ним пов'язані," - ділиться Олександр.

Безумовно, не кожен має намір брати до рук зброю. І в цьому немає нічого незвичного.

Проте як нарвитяни, так і представники центральної влади, з якими спілкувався редактор "ЄП", дійшли спільного висновку: навіть ті, хто не відчуває особливої прив’язаності до Естонії, все ж не підтримують ідею приєднання до Росії. "У нас абсолютно відсутні сепаратистські настрої," - таке можна було почути навіть від найпесимістичніших співрозмовників.

Навіть пенсіонери, які відчувають ностальгію за радянськими часами, мають мотивацію залишатися в Естонії, оскільки тут пенсії в п'ять разів вищі, ніж у Росії. Більше того, у Нарві це усвідомлення є більш поширеним, ніж, наприклад, серед російськомовних мешканців Таллінна, вважає депутат естонського парламенту Ерік Кросс.

"У Нарві мешканці мають більш чітке уявлення про реальність в Росії, оскільки спостерігають за ситуацією не лише через телевізійні новини. Люди з Нарви добре розуміють, що в Росії царює бідність. Вони усвідомлюють, які мізерні пенсії отримують громадяни. Знають, що Росія - це, м'яко кажучи, не найкраще місце, - зазначає він."

Тому, попри незадоволення політикою Естонії і попри право переїхати до "матінки-Росії", практично ніхто цього не робить. Хоча приводи для незадоволення дійсно є.

Жорстка інтеграція Нарви

Вищезазначене зовсім не повинно створювати ілюзію, що в місті все прекрасно. Насправді, це далеко від істини.

Історія Олександра є яскравим прикладом того, що далеко не все відбувається бездоганно. Він має намір захищати Естонію від можливих загроз з боку Росії та прагне оселитися в цій країні. Олександр докладає значних зусиль для того, щоб його доньки адаптувалися до естонського суспільства, вивчали естонську мову та вбирали в себе місцеву культуру. Проте, незважаючи на всі свої зусилля, йому досі не вдалося отримати громадянство.

Протягом тривалого періоду, більше ніж три десятиліття після здобуття незалежності Естонією, Нарва залишалася поза увагою естонської політики. Відсутність чіткого бачення щодо того, як взаємодіяти з цим містом, де переважає російськомовне населення, призвела до невизначеності в його розвитку.

2022 рік став переломним моментом, який надав центральній владі підстави та можливості для активних дій.

Естонська влада нарешті поставила хрест на російських маркерах у Нарві, на захисті яких до того місто твердо стояло. Улітку 2022-го тут нарешті демонтували радянські монументи - від Леніна до танка Т-34. Щодо останнього були серйозні сумніви, чи не спричинить його демонтаж масові протести. Обійшлося, хоча нарвитяни в абсолютній більшості були проти.

Десять років тому в місті важко було натрапити на вивіски, написані естонською мовою. Естонець, який прибув з Тарту, Пярну чи Таллінна і не володів російською, не міг знайти свій шлях. Сьогодні ситуація кардинально змінилася: російських написів майже не залишилося. Якщо вони й з'являються, то лише в дубльованому варіанті, причому естонська завжди йде першою.

Найбільш вражаючі трансформації відбулися в сфері освіти.

Як і в Україні, Естонія заборонила існування шкіл, які викладають лише російською мовою. Тепер освітні заклади можуть бути або повністю естонськими, або змішаними, де російська мова викладається тільки в старших класах. Проте, молодші учні вже з першого класу отримують освіту виключно естонською мовою. Згідно з новим законодавством, щороку в навчальному процесі вводиться ще один клас, де навчання відбувається на 100% естонською.

З точки зору стратегії, це безсумнівно позитивно. Діти повинні мати можливості для розвитку у країні, де вони виховуються. Без знання естонської мови їм буде важко реалізувати свої кар'єрні амбіції.

Проте на ділі це виявляється складним для багатьох.

"Деякі діти приходять до школи, не маючи жодного уявлення про естонську мову. У таких випадках надзвичайно важливим є професіоналізм викладачів, адже вони повинні навчити дітей мови через ігрові методи та інтеграційні процеси, щоб ті могли успішно навчатися", - ділиться Ірене Кяосаар, директорка естонської гімназії в Нарві, в інтерв'ю для "ЄвроПравди".

Проте вона також визнає, що для освітньої системи Нарви найбільші труднощі ще попереду. Згідно з новим законодавством, вже наступного року необхідно буде повністю перейти на естонську мову викладання в сьомих класах. "Ми успішно впоралися з цим завданням у початковій школі, з першого по шостий клас. Але з сьомого класу нам потрібні інші педагоги - вчителі фізики, хімії, біології та математики. І їх у нас просто немає, адже є лише російськомовні спеціалісти", - зазначає експертка.

Інше обмеження пов'язане з політичними свободами.

Досить тривалий період мешканці Нарви звикли до того, що їхні голоси можна використовувати лише на виборах на місцевому рівні.

Справа в тому, що в місті лише половина дорослих мешканців є громадянами Естонії. Інші – або російські громадяни, які мають право на постійне проживання в Естонії, або особи без громадянства, відомі в народі як власники "сірого паспорта". Без паспорта громадянина Естонії неможливо брати участь у виборах до парламенту країни, проте можна голосувати за мера, місцевих депутатів та інші місцеві вибори.

Вірніше кажучи, це було можливо.

Вже на останніх виборах влада цілком резонно скасувала це право для громадян Росії. А на наступних виборче право заберуть і у тих, хто має "сірий паспорт". Хочете брати участь у політичному житті - отримайте паспорт громадянина Естонії.

Це рішення виглядає цілком обґрунтованим, якщо розглядати його з перспективи Києва чи Таллінна. Проте в Нарві його сприймають зовсім інакше.

Від тиші до висилки

Навіть люди, які беззаперечно підтримують Естонію, визнають, що в суспільстві існують певні проблемні аспекти.

"Люди кажуть: у нас забрали освіту нашою мовою. Церкву також. В армію без знання естонської мови тепер теж не беруть. Ми - спокійні громадяни, але у нас весь час щось відбирають, відбирають, відбирають. Тож емоційно це, звісно, складний період", - каже Ірене Кяосаар. Хоча відразу додає, що стратегічно, у віддаленому майбутньому, це матиме добрі наслідки.

Суть справи полягає в тому, що уряд затягував із ухваленням рішень занадто довго.

Та попри незадоволеність, про яку знають місцеві, на вулицях Нарви не побачити ознак незадоволення антиросійським курсом влади.

Усі, з ким я обговорювала цю тему в Нарві, застерігали: мовчання тут не завжди свідчить про згоду. Насправді, діє зовсім інший принцип. "Розумію, що хотілося б вірити, що наші російськомовні громадяни змінили свої погляди. Але це не завжди так. Багато хто просто обирає мовчання. Люди не прагнуть говорити про це. Або ж висловлюються загально, наприклад, кажучи: 'Ми за мир'", - ділиться думками Катрі Райк.

"Нарва сприймається як місто тиші. У цьому місці зазвичай люди не обговорюють політичні теми з тими, кого не знають", - зазначає Ірене Кяосаар.

Слід зауважити, що навіть у 2022 році, коли в місті проходив демонтаж пам'ятників, не спостерігалося суттєвих протестних акцій. Ті небагато, хто намагався вийти на вулиці, були швидко зупинені. В Естонії існує закон, який забороняє використання тоталітарних символів, і за його порушення передбачені значні штрафи, які справно застосовуються.

А для тих, хто представляє ще більшу небезпеку, існує спеціальна процедура.

В останні роки місцева служба національної безпеки KAPO виявила та депортувала з країни кількох осіб, які проживали в Естонії за російськими паспортами та мали дозволи на проживання, а також були пов'язані з російськими спецслужбами. У KAPO підкреслили в інтерв'ю "ЄвроПравді", що йдеться не про масові репресії. Такі заходи вживаються лише при наявності переконливих доказів співпраці з ФСБ або подібними структурами.

Проте наступний крок виявився надзвичайно витонченим.

Місцеві журналісти дослідили, що ж сталося з російськими агентами після того, як їх вислали в Росію. І з'ясувалося, що там вони нікому не потрібні та ледь зводять кінці з кінцями. Матеріали, які описували їхню долю, були достатньо популярними у медіа.

Це стало, мабуть, найкращим антидотом для тих, хто міг обрати подібний шлях.

Система громадянства в Естонії, за якою чимало людей не мають тамтешнього паспорта, зробила це можливим. Однак системні проблеми, які накопичуються у російської меншини в Нарві, від того не зникають. Їх може вилікувати тільки час, причому його знадобиться багато.