Як угода щодо надр відкриває для України шляхи до отримання озброєння з США, а також де криються потенційні небезпеки.

У ніч на 1 травня, в день завершення ста днів президентства Дональда Трампа, Україна та Сполучені Штати підписали угоду, відому як "угода про надра".

Фінальний, оприлюднений урядом текст угоди дозволяє з певністю стверджувати: підписання цього документа стало кроком, вигідним державі.

Проте, стверджувати, що всі труднощі подолано, поки рано, оскільки процес переговорів залишився незавершеним.

Детальніше про те, які вигоди приносить Україні ця угода та чому вона (в адаптованому форматі) важлива для Сполучених Штатів, читайте в статті Сергія Сидоренка, редактора "Європейської правди". У тексті розглядаються умови угоди між Україною та США, а також можливі ризики, які залишаються. Пропонуємо короткий огляд цих питань.

Угода, яку уряд затвердив та підписав у четвер, є звичайною "стандартною" міжурядовою угодою. Крім того, з неї були вилучені пункти, що виглядали неприйнятними.

Слід підкреслити (оскільки російська пропаганда активно розповсюджує цей міф і, ймовірно, продовжуватиме це робити): угода не передає українські надра Сполученим Штатам.

Фінансові надходження до бюджету, отримані від видобутку певних українських корисних копалин, справді будуть використані для реалізації цієї угоди.

У цій угоді наведено список із 57 найменувань, що включає природний газ, нафту, рідкоземельні елементи, а також цінні та кольорові метали. Проте залізна руда, вугілля, граніт та корисні копалини місцевого значення, такі як пісок і щебінь, не охоплюються цією угодою.

"Основою" угоди стане фонд, що буде заснований Україною та США.

Київ планує перераховувати на його рахунок половину всіх рентних і ліцензійних внесків, а також коштів, які надходять до бюджету в рамках угод про розподіл продукції.

Проте мова йде лише про прибутки, отримані від нововідкритих родовищ, ліцензії на розробку яких Україна надасть після того, як угода набуде чинності.

Ключові області витрат включають реінвестування в проекти відновлення України, а також повернення фінансів засновникам, зокрема Україні та Сполученим Штатам.

Частина доходів від інвестиційних проектів повинна повертатися в США. Проте, очікується, що перші виплати країнам стартують лише через десятиліття.

Крім того, угода передбачає право і України, і США робити до фонду внески живими грошима. Слід зауважити, що ближчим часом доходи фонду від ліцензій на розробку нових родовищ будуть нульовими (нових ліцензій немає).

Так а навіщо Україні можливість вносити кошти у цей фонд? Ще й враховуючи серйозний бюджетний дефіцит.

В угоді щодо надр чітко зазначена можливість створення нових пакетів озброєння. Це фактично означає, що можна буде придбати зброю через даний фонд.

Умовно кажучи, якщо США передадуть Україні ракети для Patriot вартістю 100 млн доларів, то це створить для України зобов'язання перерахувати 100 млн доларів на рахунок фонду.

Така собі "гібридна купівля", за якої Трамп зможе публічно говорити, що передає зброю ЗСУ не безкоштовно, але бюджет США не отримуватиме за неї кошти.

Проте ця схема викликає певні ризики. У договорі не надається чіткої інформації щодо того, чи стосуються ці умови "допомоги від Байдена", яка продовжує надходити до Збройних Сил України. Існує висока ймовірність того, що за подальші "постачання від Байдена" справді доведеться заплатити.

Ці внески за зброю одночасно дадуть кошти для запуску фонду та інвестицій з нього.

Згадок про те, куди та як мають витрачатися ці кошти, у договорі просто немає; вони мають увійти у "технічні" угоди, узгодження яких ще триває.

Ризики, які виникають через недосягнення технічної угоди (а також через можливу втрату інтересу США до компромісів, оскільки "святкування" ста днів вже відбулося), безсумнівно, існують. Проте в актуальному варіанті угоди Україна безумовно отримує вигоду.

Загалом підписання угоди - є великим стратегічним позитивом, оскільки стане ознакою того, що для Трампа Україна перетворилася на партнера.