Як виникла сучасна форма Майдану Незалежності та чому саме ця площа стала символом України? - Українська газета Час

Майдан Незалежності не завжди виконував роль серця київського суспільного життя. Насправді, він навіть не завжди був площею. Протягом періоду Київської Русі і аж до початку ХІХ століття основні події столиці проходили на Софійській площі або в районі Подолу. Поряд із Майданом, зі схилів Старого міста, простягалися оборонні стіни, які завершувалися Лядською брамою.

Згідно з деякими публікаціями, нинішній Майдан Незалежності колись був болотистою місцевістю. Проте, дослідник київської історії Михайло Кальницький заперечує цю інформацію.

Посеред сучасного Майдану, на території, де колись розташовувалися Михайлівські ворота, знаходилася Лядська брама, -- розповідає він. -- Це означає, що з одного боку брами вели вулиці, а з іншого, безумовно, був в'їзд у місто. Отже, щоб потрапити в Київ, спершу необхідно було подолати болота.

Болото в цьому районі і справді було, додає історик, але в іншому місці -- за кількасот метрів від сучасного Майдану. А втім і без болота тут просто фізично не було місця для площі: більшість простору займав кріпосний вал.

Одночасно на сусідніх пагорбах, що стали сучасними районами Печерськ та Липки, виникали інші поселення. Спершу вони формувалися навколо Лаври, а згодом навколо фортеці, зведеної за наказом Петра I.

Ці області продовжували розширюватися в напрямку древнього Києва, зазначає пан Кальницький. У 1830-х роках було ухвалено рішення, що однієї фортеці на Печерську буде достатньо. У зв'язку з цим Старокиївську фортецю було скасовано, її укріплення зруйнували, і місто почало активно розвиватися за межами цих територій.

На території сучасного Майдану Незалежності виникло відкритий простір, яке незабаром стало густо заповнюватися. Тут організовували ярмарки та циркові шоу, почали з'являтися дерев'яні конструкції, а згодом і кам'яні будівлі. Михайло Кальницький також зазначає, що було створено фонтан для напування, який отримав прізвисько "Потвора" через свій непривітний вигляд.

Однак саме з того часу фонтани стали невід'ємною частиною Майдану Незалежності.

Потенціал нової площі та вулиці Хрещатик зростав. В той же час Поділ, де тоді розміщувалися органи місцевої влади, втратив свою домінуючу позицію як діловий центр столиці, зазначає Михайло Кальницький. У 1869 році ця територія офіційно отримала назву Хрещатицька площа. А в середині 1870-х років тут була зведена Міська дума, що стала головним органом місцевого самоврядування. Після цього площу перейменували на Думську.

Тоді ж почало формуватися суспільно-політичне значення цього простору.

Спершу, розповідає пан Кальницький, кияни могли висловити свої пропозиції та претензії безпосередньо в Міській думі. Але згодом почали збиратися на площі перед нею. Особливо масштабний антивладний мітинг стався тут у 1905 році. Його розігнали, але це була перша спроба перетворити Майдан на загальний міський форум, каже історик.

Після заворушень 1905-го влада вирішила використати протестний потенціал Думської площі і перетворила її на місце, де лояльні городяни висловлювали підтримку діям уряду. Так, як наприклад у 1913-му, коли тисячі людей зібралися на відкриття пам'ятнику царському державному діячеві Петру Столипіну. Його вбили саме в Києві двома роками раніше.

Цей пам'ятник протримався на своєму місці всього трохи більше чотирьох років: у березні 1917 року його зруйнував натовп, відчуваючи зміни в політичному курсі. Впродовж наступних восьмидесяти років Майдан перетворився на своєрідний псевдо-форум. Як зазначає Михайло Кальницький, це стало місцем, де можна було лише висловлювати свою любов до комуністичної партії.

Щойно комуністи закріпилися у Києві, Думську площу перейменували на Радянську. Але нову владу вона не цікавила: столиця Української РСР була тоді в Харкові. А головним майданом республіки вважалася площа перед Держпромом -- сучасний Майдан Свободи.

І навіть коли у 1934-му столиця повернулася до Києва, Радянська площа спершу не розглядалася як головна, зауважує Михайло Кальницький. У 1935-му її перейменували на Площу Калініна. Але під урядовий квартал планували простір між сучасними Софійською та Михайлівською площами. І навіть звели першу будівлю -- Центральний комітет партії, яку нині займає українське МЗС.

Ці наміри залишилися нереалізованими через масові репресії українських чиновників у 1937 році. Після цього розпочалася Друга світова війна.

Після закінчення подій на Площі Калініна зібрався безпрецедентний натовп, який налічував приблизно 200 тисяч людей, бажаючих спостерігати за стратою нацистів. Цей захід увійшов в історію як "київський процес", на якому судили п'ятнадцять німецьких офіцерів за військові злочини, скоєні під час окупації України. В результаті дванадцятеро з них отримали смертний вирок.

На ранок наступного дня на Площі Калініна з'явилася шибениця. Засуджених привезли до місця події на вантажівках: по двоє в одному кузові, їм накинули зашморги, оголосили вирок, і за сигналом вантажівки рушили з місця. Свідки згадували, що після цього по Майдану пролунали схвальні вигуки, а натовп кинувся до повішених. Однак, втрутилася міліція.

Художниця та архітекторка Дарина Гайвась від самого народження живе на Майдані Незалежності. "Це мій дім, це моє подвір'я", -- каже вона.

Проте для Дарини цей простір є чимось більшим, ніж просто дитячі спогади. Він не лише втілює свободу, яка настала після відновлення незалежності України. Для неї це також глибоко особисте: її дідусь, Анатолій Добровольський, займав посаду головного архітектора Києва і брав участь у розробці проекту відновлення Хрещатика та центральної площі після війни.

До Другої світової Майдан займав лише парний бік Хрещатика -- між сучасними Головпоштамтом та Будинком профспілок. Протилежний бік був збудований різними спорудами, зруйнованими під час війни. Коли руїни прибрали, вирішили розширити площу і зробити її обабіч Хрещатика.

У 1944 році Анатолій Добровольський разом з командою колег створив концепцію відновлення центральної вулиці міста, яка була визнана найкращою серед усіх запропонованих. З 1950 року він очолив процес втілення цього проєкту в життя.

"Цей проект не належав лише одній організації, -- ділиться Дарина Гайвась. -- Це був конкурс, в якому брали участь найталановитіші архітектори з усієї країни. Він складався з кількох етапів, і в результаті виникло спільне суспільне уявлення про те, яким має бути Майдан."

У 1961 році на непарній стороні тодішньої Площі Калініна був збудований готель "Москва", який тепер відомий як готель "Україна".

Від початку, розповідає Дарина Гайвась, було кілька варіантів проєкту. Один з них передбачав, що дах будівлі буде зроблений з керамічної черепиці й у візерунках української вишиванки.

"Цей проєкт займав особливе місце в серці мого дідуся, -- розповідає Дарина. -- Він навіть залишив запис на звороті ескізу, зазначивши, що це ідеальний варіант. Проте реалізувати його не вдалося, адже тоді йшли запеклі бої проти всього українського."

"Було б неймовірно втілити цю ідею в життя," коментує Дарина Гайвась. "З технічної точки зору це цілком здійсненно, оскільки фундамент та інші частини будівлі здатні витримати таке навантаження. У такому випадку 'Україна' матиме свою 'керамічну корону'."

Роботи з впорядкування Майдану прискорювалися з наближенням 60-ї річниці революції: у 1976 тут відкрили станцію метро "Площа Калініна", а безпосередньо до річниці у підніжжя готелю "Москва" спорудили монумент Жовтневої революції із величезною гранітною статуєю Леніна. Під нею розгорнули трибуни для партійних діячів, а саму площу (і станцію метро) перейменували на "Площа Жовтневої революції". Тепер паради та демонстрації приймалися тут і до Майдану повернулося його соціально-політичне значення.

Змінювався і протилежний бік Майдану. Архітектори впорядкували транспортні потоки і так на площі утворився громадській простір. В наступні роки добудували Будинок профспілок, готель "Козацький" та інші будівлі, які й досі формують силует Майдану Незалежності. У 1985-му поставили фонтан Дружба народів, який кияни прозвали фонтан Рулетка.

"З містобудівної точки зору це було досить грамотно і ефектно, -- каже Михайло Кальницький. -- Але з відповідною ідейністю".

У віці восьми років Дарина вперше стала свідком політичної потужності Майдану. "Ми з батьком прогулювалися, -- згадує вона, -- і натрапили на намети на Майдані. Це було студентське голодування, і ця перша історична подія відкрила мені очі на те, що таке справжня свобода".

Ті події увійшли в історію як "Революція на граніті" -- серія протестів, організованих українською молоддю з 2 по 17 жовтня 1990-го. Стрижнем акцій було голодування спершу близько ста, а згодом трьох сотень студентів. Маніфестанти вимагали не підписувати новий союзний договір, провести вибори до Верховної ради, повернути в Україну всіх українських солдатів та відставки голови уряду Віталія Масола. Всі ці вимоги зрештою були виконані.

"На граніті" ця революція називалася тому, що в ході реконструкції 70-х 80-х років асфальтове покриття на Майдані замінили на гранітне. А те, що студенти розгорнули наметове містечко саме на парному боці Хрещатика пов'язаної із трагедією, яка сталася роком раніше. В серпні 1989 обвалилися колони порталу Головпоштамту -- під уламками загинуло 11 людей. Після цього значну частину площі на парному боці оточили парканом для проведення ремонту.

Під час Революції на граніті площу вже називали Майдан Незалежності і перейменування 26 серпня 1991 року лише офіційно закріпило цю назву.

"Знову клекочуть вулиці. Знову пливуть транспоранти над головами. Знову намети накочуються на Майдан, як брезентові хвилі прибою". Це вже Ліна Костенко в книзі "Записки Українського Самашедшего" описує події початку 2000-го року.

Тоді вбили українського журналіста Георгія Гонгадзе і розслідування показало, що до цього може бути причетне вище керівництво країни. Зокрема підозри впали і на тодішнього президента Леоніда Кучму. Тоді тисячі людей вийшли на вулиці Києва і попрямували на Майдан. Але, пише Ліна Костенко, "влада знайшла спосіб покласти цьому край".

Рух закрито. Підвезли техніку. Огорнули територію зеленими парканами. Розпочинається реконструкція площі. Копають глибокий котлован. До десятиріччя незалежності планується зведення пам’ятника, хоча остаточного проекту ще не існує. Все ще триває процес обдумування деталей.

Таким чином, на Майдані виник Монумент незалежності — висока 60-метрова колона, увінчана статуєю жінки, що тримає в руках калинову гілку. Проте швидкість, з якою відбувалася реконструкція Майдану в той період, викликає сумніви щодо політичних мотивів цього рішення, що не тільки Ліну Костенко змушує замислюватися.

"У мене склалося враження, що Кучма просто дав вказівку міським службам зробити так, щоб на Майдані було неможливо збиратися," -- зазначає Михайло Кальницький.

У той час під Майданом Незалежності розпочали зведення торгового центру "Глобус". Ці події, а також своє бачення їх, відображає Ліна Костенко: Залізні кроти цивілізації викопають триярусний бункер для підземного ринку з площею, що дорівнює трьом стадіонам. Тож пам’яток більше не залишиться. Саму згадку про них стирають з поверхні землі, а разом із цим знищують і історичний центр стародавнього міста.

У 2004-му в Україні визріли політичні умови для нових масових протестів, які увійшли в історію як Помаранчева Революція. Реконструкція Майдану на той час вже була завершена і саме ця площа стала епіцентром акцій.

"Наша оселя, -- згадує Дарина Гайвась, -- стала схожою на справжній штаб. Друзі заходили на короткий відпочинок, щоб підігріти воду в термосі. Щодня на кухні готувалися сотні бутербродів. Хтось міг перекусити у нас, а частину ми відвозили на Майдан."

У 2013 році в Україні спалахнули нові протести: уряд країни змінив курс щодо євроінтеграції, і в той же день тисячі студентів без попередження вийшли на Майдан Незалежності. Влада намагалася розігнати їх, пояснюючи свої дії необхідністю встановлення новорічної ялинки на площі. Проте, жорстоке поводження з молоддю викликало обурення в суспільстві і призвело до початку Революції гідності.

На Майдані, під час протестів, вдалося створити лише конструкцію для новорічної ялинки, яка стала символом тієї революції. Це "ялинка" отримала свою назву завдяки популярному інтернет-мему, що з’явився після того, як на зустрічі в 2010 році тодішній президент Віктор Янукович протягом десяти секунд не зміг пригадати слово "ялинка".

"Сьогодні в Києві, на території, де раніше розміщувалися намети протестувальників, починають встановлювати новорічну ялинку. Незабаром люди почнуть святкувати Новий рік", - заявив Віктор Янукович.

Сьогоднішній вигляд Майдану Незалежності викликає неоднозначні реакції. Михайло Кальницький охарактеризував реконструкції, проведені в 1970-х і 2000-х роках, як "насильство над історичним контекстом".

У 1970-х роках, як зазначає історик, це мало певний архітектурний зміст: "Площа, збудована у 1977 році, виглядала досить цілісно. Вона була організованою з архітектурної точки зору".

Пан Кальницький вважає, що основною метою реконструкції, проведеної у 2000-2001 роках, є досягнення "найвищого рівня комерційної експлуатації" цього простору.

До 2000 року ця площа слугувала затишним місцем для відпочинку. Люди могли розслабитися, присісти на лавочку біля фонтану Рулетка і насолодитися атмосферою. "Це було таке місце, де хотілося провести час", - згадує Михайло Кальницький. Нині ж Майдан став лише прохідною зоною між торговими точками. Тут звучить заклик: "Не зупиняйтеся, попереду ще багато магазинів, які ви не відвідали. Ідіть далі, не витрачайте час!"

Дарина Гайвась визнає, що життя на Майдані має свої незручності: велика кількість людей, шум та труднощі з озелененням. Проте, незважаючи на все це, для неї це місце має особливе значення: "Це простір вільних людей, де можна зібратися і вільно висловити свої думки".

Мабуть, не лише для Дарини Гайвась, а й для багатьох, якщо не більшості киян. Та й українців.

На Майдані Незалежності протягом останніх трьох з половиною років розгортається безкрає море синьо-жовтих прапорів, свічок та знімків. Ці символи пам'яті залишаються тут на вшанування українських героїв, які загинули від рук агресорів під час повномасштабної війни.

"Найбільше з усіх бажань, -- ділиться Дарина Гайвась, -- я мрію про те, щоб синьо-жовте море прапорців на Майдані залишилося незмінним, щоб не з'явився жоден новий прапорець."

Дарина впевнена, що вже зараз слід подумати про глибокий за сенсами меморіал, який би гідно вшанував захисників України. Це, вважає мисткиня, має бути спільна робота багатьох фахівців, загальне народне бачення.

У Дарини також є своя концепція.