34 роки тому Україна зробила вибір на користь без'ядерного майбутнього: цінність довіри.

Перший етап на шляху до без'ядерного статусу та події, що йому передували.

Рішення, прийняте 24 жовтня 1991 року, стало першим офіційним кроком на шляху України до позбавлення ядерного статусу, а також одним із перших кроків новоствореної держави у налагодженні своєї міжнародної політики.

"Україна реалізуватиме стратегію, що має на меті повну ліквідацію ядерної зброї та елементів її розміщення, які знаходяться на території країни. Держава планує здійснити це в найкоротші терміни, враховуючи правові, технічні, фінансові, організаційні та інші доступні ресурси, при цьому забезпечуючи належний рівень екологічної безпеки", - так було сформульовано в одному з пунктів ухваленої заяви того дня.

На той момент Україна мала третій за величиною ядерний арсенал у світі, поступаючись лише Сполученим Штатам та Росії. Проте, замість того щоб утримувати цю позицію, Київ вирішив йти шляхом добровільного зменшення озброєнь, сподіваючись на отримання гарантій безпеки та цілісності своєї території від провідних країн, зокрема від США, Великої Британії та Росії.

На початку 1990-х суспільні настрої були спрямовані на мир і співпрацю із Заходом. Після Чорнобильської катастрофи ядерна тематика асоціювалася радше з небезпекою, ніж із силою.

Таким чином, ще до здобуття незалежності, Україна обрала шлях відмови від ядерної зброї. У Декларації про державний суверенітет, прийнятій 16 липня 1990 року, Верховна Рада УРСР оголосила про своє прагнення залишатися нейтральною та позаблоковою країною, зобов'язавшись не виробляти, не отримувати та не використовувати ядерні арсенали.

Після ключових подій серпня 1991 року Україна активно шукала міжнародного визнання та вступу до ООН, ОБСЄ, МВФ і Світового банку. Усі ці організації наполягали на чіткому визначенні статусу країни.

Тож, виходячи з настроїв тогочасного суспільства та віри у підтримку країн Заходу, відбулося затвердження відповідної ухвали і початок руху до без'ядерності.

Після розпаду СРСР на території України залишився чималий ядерний спадок, а також значна за розмірами інфраструктура з обслуговування цього арсеналу. За масштабом це була сила, здатна кілька разів знищити планету:

Однак, важливо зазначити, що контроль над запуском ракет залишався в руках Москви. Київ отримав озброєння фактично без можливості самостійного управління. Незважаючи на це, Україна мала всі юридичні підстави вважатися ядерною державою, оскільки арсенал знаходився на її території. Це створювало реальний важіль для ведення переговорів із Західними країнами та Росією.

Після тривалих переговорів, 5 грудня 1994 року, Україна уклала Будапештський меморандум, який забезпечує гарантії безпеки. Цей документ був підписаний між Україною, Сполученими Штатами, Великою Британією та Російською Федерацією, а пізніше отримав підтримку у вигляді заяв від Китаю та Франції.

У підписанні історичного документу брали участь тогочасні президент США Білл Клінтон, президент України Леонід Кучма, президент Росії Борис Єльцин та прем'єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор. В обмін на приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як без'ядерної держави сторони надали Києву низку гарантій.

Підписанти зобов'язалися:

У підписаній угоді, проте, не містилося чіткого механізму для забезпечення виконання зобов'язань - це були лише обіцянки, а не справжні гарантії. І ця відмінність з часом стала надзвичайно важливою.

Отже, коли у 2014 році Росія анексувала Крим і згодом почала військові дії на Донбасі, умови Будапештського меморандуму виявилися беззмістовними. Західні країни висловили засудження агресивних дій, але не забезпечили Україні належного захисту.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в лютому 2022 року остаточно зруйнувало надії на ефективність міжнародних гарантій.

З 1992 року в Україні почали з'являтися делегації з Вашингтона та Москви. Американські представники наполягали на повному ліквідації ядерного арсеналу, в той час як росіяни просили передати їм боєприпаси. Всі тактичні ядерні снаряди були швидко відправлені на російські заводи для утилізації вже в першій половині 1992 року, а остання партія прибула до Росії на початку травня. Після цього планувалося також передати стратегічні боєголовки в рамках угод, що стосуються скорочення стратегічних наступальних озброєнь.

До 1996 року з України були вивезені всі ядерні боєприпаси. Паралельно з цим відбувалася ліквідація засобів їх доставки та відповідної інфраструктури. У відповідь на ці дії Україна отримала економічну компенсацію, яка включала постачання пального для атомних електростанцій на кілька років, а також приблизно 500 мільйонів доларів допомоги в рамках американських програм зменшення ядерної загрози.