Від слів до дій: які позиції займають Україна та США на переговорах у Саудівській Аравії.

Про те, на яких вихідних позиціях США і Україна підійшли до сьогоднішніх доленосних переговорів в аравійській Джидді - читайте в колонці заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча.

Відтоді, як Дональд Трамп серйозно зайнявся темою російсько-української війни, щільність подій, і без того чимала, досягла зовсім вже захмарних величин. Та сама перепалка в Овальному кабінеті трапилася всього півтора тижні тому - а скільки всього сталося за цей час. Європа активно задумалася над переозброєнням, Емманюель Макрон і Кір Стармер де-факто взяли на себе роль лідерів усього західного світу, якщо вже США добровільно від цієї ролі відмовляються, навіть Китай - і той встиг обуритися ставленням США до європейських країн і виступив проти можливої закулісної угоди Вашингтона і Москви.

Причому спочатку здавалося, що Україна загалом змогла малою кров'ю відбитися від наслідків скандалу в Білому домі. За порадою британців Володимир Зеленський написав "покаянний" твіт, визнавши "лідерство" Трампа і висловити готовність під цим лідерством працювати для досягнення миру. Сам Трамп позитивно прокоментував "лист" від Зеленського - побоювання, що ходили в київських кулуарах, що у своєму зверненні до Конгресу він зрівняє Україну та/або Зеленського із землею, не виправдалися.

Утім, виправдався інший страх - США відключили Україну від військової допомоги та розвідувальних даних. Причому прямим текстом пояснили, навіщо саме - для шантажу. Спецпредставник Трампа з питань України Кіт Келлог і зовсім порівняв Україну з віслюком, якому треба дати по морді, щоб привернути його увагу - і припинення допомоги якраз і послужило таким ударом.

Проте йти на поглиблення конфлікту і повний розрив зв'язків не наважилися ні Київ, ні Вашингтон. Навпаки, з обох столиць звучить оптимізм щодо сьогоднішніх переговорів у саудівській Джидді. Щоправда, не до кінця зрозуміло, на чому саме він ґрунтується.

Існує дві основні школи тлумачення поведінки і висловлювань Трампа та його команди. Прихильники першої з них вважають, що до американського президента можна знайти підхід. Вони особливо активно висловлювали свої думки в перші дні після скандалу в Вашингтоні, вказуючи на численні помилки, які зробив Зеленський — від вибору одягу до невдалого ведення бесіди і відмови від послуг перекладачів. На їхню думку, якщо б Зеленський з'явився в костюмі, не перебивав Трампа і замість фотографій українських полонених показав би чернетки контрактів із круглими сумами, результат міг би бути зовсім іншим, і значно вигіднішим для України.

Представники другої школи трампознавців зазначають, що, можливо, якісь помилки в комунікації з американцями справді мали місце, і їх справді варто було б уникнути. Але - додають - принципово це б нічого не змінило, оскільки Трамп для себе вже давним-давно все вирішив щодо України та Зеленського особисто. І жодними костюмами-краватками цього не виправити. Приміром, канадці та їхній уряд узагалі намагалися ставитися до Трампа максимально шанобливо - але від тарифів і щоденного територіального харрасменту це їх не врятувало.

Аналізувати заяви Трампа з точки зору логіки вкрай складно, якщо взагалі можливо. Яскравий приклад - його резонансні п'ятничні заяви, згідно з якими: 1) Путін хоче миру; 2) тому він люто бомбить Україну; 3) адже так на його місці робив би кожен; 4) і проблема взагалі не в Путіні, а в Зеленському. Або вчорашні міркування про те, що і в Росії теж "немає карт на руках" - хоча всього кілька днів тому ці "карти" у Путіна були. Як він примудрився їх втратити, Трамп, звісно, не уточнив.

Таким чином, аналізуючи щоденні заяви Трампа та його команди, можна дійти до певного висновку. Вони справді прагнуть досягти своєї мети - якнайшвидшого завершення війни в Україні, готові прийняти будь-які умови, окрім однієї: США не повинні більше витрачати свої сили та ресурси на цю закордонну конфлікт.

В останні дні багато американських журналістів і коментаторів висловлювали обурення щодо того, що США демонструють жорсткість лише по відношенню до однієї сторони конфлікту - України. Метод "батога і пряника" діє досить нерівно. Дехто навіть намагався безпосередньо запитати про це у Трампа, і в відповідь почув, що всім винен Байден.

Перемови в Овальному залі (зображення: Getty Images)

З погляду самого Трампа, тиск на українців має певну логіку. Найефективніший спосіб завершити конфлікт між двома не рівними сторонами (адже Україна, безумовно, є більш вразливою) — це завдати удару по найслабшому з них.

Оточення Дональда Трампа вже кілька днів наполягає на тому, що вони очікують від сьогоднішньої зустрічі сигналів про реальну готовність України до миру. Оскільки виміряти "настрій" українського суспільства навряд чи можливо, критерієм стане готовність нашої делегації до поступок. Як зазначив державний секретар США Марко Рубіо, мова, безумовно, йтиме про територіальні компроміси (очевидно, сьогодні в Джидді наша команда повинна буде продемонструвати хоча б усвідомлену готовність до цього). В цій ситуації Україна має можливість максимально вигідно використати обставини для своїх інтересів.

Після напруженої дискусії у Білому домі українська делегація усвідомила, що їй доведеться йти на певні компроміси з американцями вже на цьому етапі. Вочевидь, до цього Київ підштовхували також Франція та Велика Британія. Початкова позиція, згідно з якою жодні перемир’я не можуть бути досягнуті без чітких гарантій безпеки від США, виявилася нереалістичною.

Отже, на арені з'явився франко-британський план, що передбачає "часткове" або "пробне" перемир'я в повітряному та морському просторі, з яким погодилася й Україна. Як зазначив інформований співрозмовник РБК-Україна, головною метою нинішніх переговорів є забезпечення хоча б якоїсь підтримки для можливого часткового припинення вогню, зокрема, у вигляді потенційної допомоги з боку США для європейського військового контингенту в Україні в майбутньому. На сьогоднішній день коментарі Трампа та його команди залишаються досить розмитими, навіть за їхніми стандартами. Проте, ідея обмеженого перемир'я отримала позитивну оцінку від Рубіо.

Глибший задум полягає в спробі нарешті перекинути м'яч на російську половину поля. Україна вийшла з чітким планом: ми не ведемо бойові дії на морі, не атакуємо тилові позиції тощо. Росія повинна буде на це якось відреагувати. І якщо реакція Трампа виявиться негативною, то, принаймні, є сподівання, що він почне розмірковувати про те, чи дійсно "Путін прагне миру", а чи насправді проблема полягає у позиції України, чи все ж ситуація має інший підтекст.

"Виходити на переговори про припинення вогню з позицій програшу - це не варіант, адже в довгостроковій перспективі це може негативно позначитися на нас. Важливо продемонструвати, що Росія не здобула перемоги. Якщо ми ініціюємо часткове припинення вогню, яке можна представити як компроміс, це буде свідченням того, що обидві сторони готові до поступок. Такий крок стане сигналом, що в майбутньому нас не змусить приймати несправедливі угоди," - висловлює свою думку співрозмовник.

Неприємний розвиток подій – якщо Україні намагатимуться нав'язати виключно російське уявлення про процес, зокрема, погодження на припинення вогню відповідно до Стамбульських угод. У довгостроковій перспективі це свідчитиме про те, що Україна, хоч як би це не звучало, зазнала поразки у війні та залишиться в "сфері впливу" агресора, а США, в принципі, можуть з цим погодитися.

Протягом останніх чотирьох місяців, від моменту перемоги Трампа на виборах, РБК-Україна неодноразово чула від різних співрозмовників, як українців, так і європейців, що основна надія України в середньостроковій та довгостроковій перспективах полягає в можливості розраховувати на безглуздість і самовпевненість росіян, які здатні програти вже практично виграну гру. Сьогодні в Джидді, судячи з усього, російських представників не буде - тому наше завдання полягає в тому, щоб заочно спонукати агресора до помилки.