Від Лобановського до Піхальонка: символічна команда зірок двох великих клубів.

"Непримиренне протистояння з давніх-давен" - щось на кшталт цього прочитав в одному з анонсів вітчизняного "класико". Ох, певно, замолоді люди писали такий слоган, і про дружні нічиї (3:3 - вельми популярний рахунок) та курсування гравців маршрутами Київ - Донецьк і в зворотному напрямку не мають уявлення. Натомість були такі часи, коли перехід зі стану біло-синіх до рядів помаранчево-чорних не супроводжували образливі пісні фанів команди-суперниці. Крім того, на донецьких трибунах (і на славнозвісному передстадіонному териконі) радо вітали, приміром, повідомлення про те, що кияни забили гол московській команді. Отже, які найпомітніші футбольні особистості виявили свої таланти у футболках двох непримиренних нині супротивників?

Представник славної воротарської династії надійно захищав ворота "Шахтаря" в переможному для "гірників" (1:0 із голом Віталія Старухіна) матчі проти киян в Донецьку в "срібному" для помаранчево-чорних сезоні-79. До речі, після тієї звитяги "гірники" очолили турнірну таблицю. Віктор Чанов-молодший вигравав Кубок СРСР у складі як "Шахтаря", так і "Динамо". Прикметно, що перший матч за "Динамо" в Донецьку проти "Шахтаря" Віктор Вікторович провів у травні 1982 р. одразу після завоювання киянами союзного Кубка. Фінал тоді був виграний у московських автозаводців. Новий голкіпер киян залишив свої ворота у лужниках у недоторканості. А, власне, саме "Динамо" з нагоди виграшу Кубка зустріли в Донецьку квітами й тортом. Сама гра завершилася мирною нульовою нічиєю: Чанов і тут не пропустив (чудовий сейв вийшов у нього після удару Володимира Роговського зі стандарту в заключній стадії матчу). Цікавинка: Чанов брав участь у двох протистояннях "Динамо" та "Шахтаря" у боротьбі за Кубок сезону в 1980-ті: спершу в складі "гірників" (програв серію пенальті киянину Юрію Роменському), а надалі в складі киян (а тут уже виграв серію пенальті в донеччанина Володимира Гаврилова, забити Чанову зміг лише Сергій Морозов, а от, приміром, Віктор Грачов тоді схибив).

У складі київського гранда Віктор Вікторович тричі ставав чемпіоном країни й виграв Кубок Кубків, насухо відігравши фінальний матч проти мадридського "Атлетіко".

Ліворуч у захисті - Віктор Кондратов. У складі "Динамо" він запам'ятався переможним голом у виїзному матчі Кубка УЄФА у ворота норвезького "Фредрикстада" в 1973 р. Тоді на самому початку матчу в киян вийшла швидка контратака, в ході якої Володимир Веремєєв, обігравши кількох норвежців, чудовим діагональним пасом вивів Кондратова на ударну позицію. Віктор Іванович ще й сам обіграв оборонця та невідпорно пробив. У "Шахтарі" Кондратов вигравав Кубок СРСР, кількараз завоював медалі союзного чемпіонату (крім "золотих"). У 1977 р. відзначився переможним голом у домашньому матчі "гірників" проти "Арарата".

Звернув увагу, що на початку своєї кар'єри (кінець 1960-х – початок 1970-х) Анатолій Коньков, виступаючи за "Шахтар", регулярно потрапляв до стартового складу в іграх проти "Динамо", але не завжди завершував матчі. Після його заміни кияни завжди знаходили можливість вразити ворота "гірників", в той час як під час гри з Коньковим у складі динамівці не завжди могли реалізувати свої моменти. До речі, у 1970 році, виступаючи у формі "Шахтаря", Коньков відзначився трьома матчами поспіль, в яких забив гол, хоча він грав на позиції захисника!

Вперше Анатолій Коньков вийшов на поле за "Динамо" в матчі проти "Шахтаря" у 1975 році, коли кияни здобули перемогу з рахунком 3:1 на своєму стадіоні. Ця зустріч у Донецьку відбулася незабаром після того, як команда Валерія Лобановського і Олега Базилевича святкувала гостьову перемогу над "Баварією" у першому матчі за Суперкубок УЄФА. Тепле вітання киян від фанатів у шахтарському місті, а також гучні вигуки "Мо-лод-ці" на їхню адресу, здаються сьогодні спогадом з іншої епохи. Проте Коньков не може врахувати цю гру у своєму активі, оскільки під час матчу він часто помилявся, заробив жовту картку, а в 65-й хвилині його замінили на Олександра Бойка. Цікаво, що після його виходу з гри "Динамо" заграло більш активно, і Олег Блохін зрештою забив переможний м’яч.

У складі "Динамо" Коньков запам'ятався гольовим ударом в матчі проти "Олімпіакоса" в рамках Кубка чемпіонів. Він скористався помилкою захисника "Олі", який, невдало зігравши головою, фактично віддав йому гольовий пас. Коньков, використавши ліву ногу, точно пробив мимо голкіпера, забивши м'яч у ворота суперників. Всі свої титули, зокрема, чотири чемпіонства в СРСР, володіння союзним Кубком, а також Кубком Кубків і Суперкубком УЄФА, він здобув саме у складі "Динамо".

Василь Євсєєв виступав за "Шахтар" вже після завершення свого етапу в "Динамо", де здобув 2 чемпіонства, 2 Кубка СРСР та Кубок Кубків, в якому він повністю відіграв домашній матч проти "Університаті". Загалом, кількість матчів, проведених ним за київський та донецький клуби, була приблизно однаковою. У сезоні 1983 року він вперше з'явився на полі у матчі проти "Шахтаря", де його гра була досить вдалою. Зокрема, журналісти відзначали, що у київському поєдинку Василь успішно нейтралізував Віктора Грачова та Михайла Соколовського. У фіналі Кубка СРСР 1985 року, де "Динамо" перемогло "Шахтар", Євсєєв вийшов на заміну на 88-й хвилині, змінивши Павла Яковенка, та зіграв важливу роль у стримуванні фінального натиску гірників. У 1988 році він вже представляв "Шахтар" у поєдинках проти "Динамо" і в Києві, хоч і отримав жовту картку, допоміг своїй новій команді протистояти атакам господарів, зокрема парі нападників Протасов - Бєланов. Варто зазначити, що Василь брав участь у двох багаторезультативних (3:3) матчах між "Динамо" та "Шахтарем": одного разу у складі біло-синіх, а іншого разу - у помаранчево-чорному.

Олександр Піхальонок провів безліч матчів у складі "Шахтаря" U-19 під час того знакового сезону, коли молодіжна команда "гірників" досягла фіналу Юнацької ліги УЄФА. Він взяв участь у всіх етапах плей-оф, зігравши повний матч у чвертьфіналі проти "Бенфіки" (включно з додатковим часом), півфіналі проти "Андерлехта" та фіналі проти "Челсі". Наразі, виступаючи за "Динамо", Піхальонок продемонстрував відмінні результати на початку сезону, забиваючи як в єврокубках, так і в національних змаганнях. Особливо вразив гол, забитий ним "Ворсклі" у першому колі, коли він з відстані майже від центру поля потрапив у ворота полтавців. У цій символічній команді я б обрав його для гри на лівому фланзі, хоча його природне місце – в центрі півзахисту. Проте, як лівша, він може ефективно діяти і зліва.

Юрій Ванкевич відіграв за "Динамо" низку важливих матчів у чемпіонському сезоні-68. Зокрема на совість відпрацював по 90 хвилин у домашньому двобої проти московського "Динамо" (2:0) та у виїзному проти московського "Локомотива". У 1969 р. грав мало. Більше - рік по тому. Зокрема непогано показав себе впродовж травня - червня того року: взяв активну участь у всіх виїзних перемогах киян того відрізку сезону ("Зоря", "Зеніт", мінське "Динамо").

Кольори "Шахтаря" представляв вже в середині 1970-х років. Ванкеевич зміг відзначитися голом у ворота свого рідного клубу, граючи за "Шахтар", у 1975 році, що вже саме по собі є значним досягненням: у матчі в Києві він змусив чотирьох захисників "Динамо" виглядати безпорадно, пом'якшивши гіркоту поразки для своєї команди. Того знакового для українського футболу сезону Юрій Іванович виборов "срібло" у складі донецького клубу.

Наприкінці 1980-х років Андрій Канчельскіс неодноразово брав участь в київсько-донецькому футбольному протистоянні, граючи за "Динамо". Спочатку він вийшов на заміну Івана Яремчука на початку другого тайму в матчі в Києві, який завершився внічию 0:0. Згодом Андрій вже з'явився у стартовому складі, провівши на полі 76 хвилин у грі, що закінчилася з рахунком 1:0 на користь динамівців. Він також брав участь у матчі в Донецьку, де команда зіграла внічию 3:3. У 1990 році Канчельскіс захищав кольори "Шахтаря" у протистоянні з "Динамо", зігравши обидва матчі до кінця: в Києві "гірники" програли 0:2, а в Донецьку відбулася нічия 2:2. Наразі Андрій Антанасович працює на болотах і обережно говорить про війну, уникаючи прямих висловлювань. Проте він зізнається, що в Україні у нього залишилася мати.

Лінія нападу в цій команді чисельна, наче повертає нас до часів панування схеми 4-2-4. Валерій Лобановський та Олег Базилевич ставали чемпіонами СРСР і володарями Кубка країни в складі "Динамо". В 1960 р. вони грали за киян проти "Шахтаря" в жовтих футболках і синіх трусах. На переповнених трибунах стадіону ім. Хрущова (60 000 глядачів прийшло на матч) неабияк кепкували з недогляду радянської влади щодо національних кольорів. Лобановський провів на полі всю гру, а Базилевич - останні 15 хвилин. Кияни виграли 4:1, але ані Валерій Васильович, ані Олег Петрович результативними діями тоді не відзначилися. А от коли відзначилися, так це у футболках "Шахтаря" в матчі проти "Динамо" в сезоні-1967. У Базилевича вийшов дубль: спершу після кутового у виконанні Лобановського Базилевич виявився спритнішим у штрафному майданчику киян, а вже наприкінці матчу Олег Петрович майстерно розпорядився м'ячем під час стрімкої контратаки донеччан, хитрий удар із лінії штрафного майданчика, й м'яч від штанги потрапляє до сітки воріт. Підсумок - 2:1 на користь помаранчево-чорних. Оглядачі наголошували на непримиреному характері боротьби, вряди-годи налаштованість на матч переходила у відверту грубість з обох боків. Додам, що Базилевич забивав і "гірникам", будучи гравцем "Динамо". Зокрема в 1965 р. під час матчу в столиці України добив м'яч у ворота після того, як Віталій Хмельницький поцілив у штангу. Ту гру кияни виграли з рахунком 3:1.

Сергій Ребров, виступаючи за "Шахтар", вже в союзному чемпіонаті відзначався голами у ворота "Динамо". У 1991 році, на той час ще молодий нападник, зрівняв результат у матчі, що проходив у Донецьку: після вдалого флангового проходу Василя Євсєєва, Сергій головою влучно пробив у ворота. Однак, у підсумку, кияни змогли забити вирішальний м'яч. Наприкінці 1990-х Ребров став автором голів у ворота "Шахтаря", вже представляючи "Динамо". Наприклад, у сезоні 1996/97 він поставив крапку в матчі на стадіоні "Шахтар", реалізувавши чудовий пас Юрія Максимова і забезпечивши перемогу 3:1. Того ж сезону в Києві він вразив усіх неймовірним ударом через себе, знову ж таки, 3:1 на користь "Динамо". У наступному сезоні Ребров реалізував майстерну передачу Юрія Калитвинцева, завершивши домашню гру з переконливою перемогою 3:0. У сезоні 1998/99 він знову відзначився чудовим голом: в Києві, при температурі -10 градусів, Сергій зумів закинути м’яч за комірець голкіпера Андрія Кураєва. Тоді кияни виграли з рахунком 2:1. А в сезоні 2005/06 його точний удар лівою ногою, після передачі Клебера, приніс "Динамо" виїзну перемогу в українському класико за 15 хвилин до фінального свистка. Ребров може похвалитися дев'ятьма титулами чемпіона України та восьмома національними Кубками у складі "Динамо".

Жуніор Мораес однораз став чемпіоном нашої країни в складі "Динамо" й двічі як гравець "Шахтаря". Запам'ятався, звісно, його гол у біло-синій динамівській футболці в українському "класико" посеред грудня 2016 р.: на засніженому полі НСК "Олімпійський" на 1-й хвилині матчу (!) Мораес використав пас від Дерліса Гонсалеса, вийшов на ударну позицію та влучно пробив лівою. Та багатогольова перестрілка, зрештою, закінчилася на користь гірників: 4:3. А в листопаді 2018 р. на рахунку вже "гірника" Мораеса гол + асист у "класико" в домашньому для донеччан того сезону Харкові. Спершу "десятка" помаранчево-чорних скористався пасом Тайсона й із близької відстані спрямував м'яч у ворота киян. А на 5-й компенсованій до 2-го тайму хвилині Мораес віддав зручний пас Віктору Коваленку, який невідпорним ударом приніс звитягу "гірникам" - 2:1. Через рік Мораес забив киянам у столиці після передачі Манора Соломона. У листопаді 2020-го зробив свій внесок у погром киян (3:0), відкривши рахунок ударом головою після подачі Додо з правого флангу та невпевненої гри Руслана Нещерета на виході. Зайшов у пам'ять і не забитий Мораесом пенальті у ворота Дениса Бойка (вартовий київських воріт був на висоті!) за рахунку 0:0 уже в компенсований до 2-го тайму час навесні 2019-го й емоційна реакція на це голкіпера "Динамо".

Безсумнівно, цей бразилець, що має український паспорт (він ще у нього?), увійде в анали історії як особа, чий перехід з "Динамо" до "Шахтаря" став, напевно, найгучнішим скандалом у всіх мандрівках між київським і донецьким клубами. Неприйняття Мораеса фанатами "Динамо" нагадує мені про ворожість, з якою зустріли Леоніда Буряка, коли він вийшов на поле Республіканського у формі московського "Торпедо" в 1985 році, щоб зіграти проти динамівців. Однак тоді ситуація була інакшою: Валерій Васильович Лобановський просто не розраховував на досвідченого гравця. Натомість наприкінці 2010-х на Мораеса в Києві все ще покладали надії. Але сталося те, що сталося...

Після того, як Донецьк потрапив під контроль російських військ, футбольний клуб "Шахтар" переїхав до столиці. У складі команди залишається все менше гравців, які не лише народилися, а хоча б раз були в рідному місті. Інтерв'ю з футболістами, які висловлюють бажання повернутися до Донецька, часто звучать нещиро. Справжні мрії гравців "Шахтаря" навряд чи пов'язані з поверненням додому; скоріше, вони висловлюють сподівання на закінчення війни та відновлення контролю над рідним краєм під українським прапором. Зараз переходи між двома провідними клубами українського футболу відбуваються навіть на юнацькому рівні. Це означає, що молоді таланти можуть залишитися вдома, обираючи зручні варіанти без необхідності змінювати місце проживання. Проте для таких спортсменів матчі проти своїх колишніх команд стають особливо важливими, особливо коли вони класифікуються як "класико", незалежно від віку гравців. З нетерпінням чекаємо на захопливу зустріч двох титулованих клубів українського футболу. І як нещодавно казали в касах НСК "Олімпійський" тим, хто придбав квитки: "Гарного перегляду!"