Умовна історична перспектива як попередження: "Київ за три дні" вже близько.

Чому нас приваблюють антиутопії? Тому що вони представляють собою реальність, яка могла б бути нашою, але в набагато гіршому варіанті. Однак "Розриті могили" Павла Шикіна виявляються набагато ближчими до нас, і саме тому викликають більше страху. Це оповідь, що стоїть на порозі і чекає на наші помилки, аби перетворитися на жахливу дійсність.

У 1843 році Тарас Шевченко створив один з найглибших і найемоційніших своїх творів — вірш "Розрита могила". Цей текст відображає трагічні наслідки "дружби" України з Росією. У ньому звучить гірка фраза: "Степи мої запродані"...

У 2024 році, через сто вісімдесят років, Павло Шикін презентував свій роман "Розриті могили" (видавництво Yakaboo, Київ, 2024). У творі він досліджує, яким чином могла б складатися доля незалежної України, якби Росія справді змогла "взяти Київ за три дні". Це жахлива й тривожна перспектива, що постає в повній своїй гіпотетичності.

Кажуть, що історія не знає умовного способу. Але це груба марксистська (навіть почасти сталінська) точка зору на історію. Історія знає різні способи. І вся історія України побудована на тому "якби". Якби Богдан, якби Мазепа, якби Центральна Ради, якби Скоропадський, якби Бандера, якби Чорновіл... Якби не Голодомор, не війна, не Чорнобиль, не Майдан...

Читання подібних матеріалів викликає і цікавість, і страх, і, безумовно, є необхідним! Вони розповідають про те, що могло трапитися, але, на щастя, не сталося. Це історія про те, як Україна пройшла по краю прірви, як близько вона підійшла до страшної межі.

І коли спостерігаєш за тим, що не відбулося. Усі ці згадки з роману: "Київ - мати міст руських". "Героям-борцям з нацизмом від усіх дітей республіки Україна", "Смачно і крапка" на Льва Толстого, "Червона площа" на Контрактовій... - аж мурашки по шкірі. Так воно й мало б бути!

Це не "Москва-2042", і не "1984". Не Войновіч і не Орвелл. Це значно моторошніше, бо ось воно було, зовсім поряд. Аж його холодний подих відчув потилицею... Як це не парадоксально, ту історію, яка не сталася, ми маємо знати ще краще, ніж те, що є насправді...