Вибори в Україні та США

Наступного тижня багато українців буде змушено провести ночі в чатах. Причиною цього стануть не лише ворожі авіаудари, але й часовий розрив між Києвом та Вашингтоном. Наші співвітчизники уважно слідкуватимуть за президентськими виборами у США — подією, що може визначити хід російсько-української війни і, відповідно, майбутнє України.

І поки Америка готується вибрати між Камалою Гарріс і Дональдом Трампом, саме час згадати, яким був наш спільний історичний шлях до цієї доленосності.

Ймовірно, в 1990-х ніхто у Вашингтоні не міг уявити, що колись далека пострадянська країна стане важливим чинником внутрішньої американської політики. І республіканців, і демократів ріднила майже повна байдужість до України. Президент Буш-старший уславився марною спробою відмовити українців від проголошення незалежності - за 23 дні до того, як це сталося. А президент Клінтон вважав за своє досягнення передачу українського ядерного арсеналу росіянам.

Молода українська держава також виявила свою байдужість до внутрішніх політичних процесів у Сполучених Штатах. У 1992 році звичайний українець навіть не задумувався про підтримку ні Джорджа Буша-старшого, ні Білла Клінтона, а також третього кандидата Росса Перо, який отримав 19% голосів. У 1996 році українці більше цікавилися не суперечкою між демократом Клінтоном і республіканцем Доулом, а протистоянням між Єльциним і Зюгановим у "братній", як вважалося, Росії.

Перші президентські вибори в США, які справили значний резонанс у пострадянській Україні, відбулися у 2000 році. Особливу увагу привернули численні скандали, що супроводжували цей процес: надзвичайно близькі результати між двома кандидатами, перерахунок голосів у Флориді, а також перемога Джорджа Буша-молодшого, який отримав менше голосів виборців, ніж його опонент Альберт Гор. Тоді для багатьох з нас стало відкриттям, що виборча система США має суттєві відмінності від української.

У XXI столітті, після Помаранчевої революції, Україна здобула більшу популярність та привернула увагу західних країн, зокрема Сполучених Штатів. Водночас українське суспільство поступово стало активніше інтегруватися в глобальні процеси та виявляти інтерес до міжнародних подій, зокрема до виборів президента США.

А втім, практично ніхто не вважав, що результат заокеанських виборів може мати якесь значення для Києва.

Висловлюючи підтримку певному американському кандидату, українці часто не враховували національні інтереси України. Натомість, ми прагнули відповідати світовим тенденціям і слідували чужим уявленням про те, що таке прогрес.

На початку 2000-х років Джордж Буш-молодший, представник Республіканської партії, мав погану репутацію на міжнародній арені через військові конфлікти в Афганістані та Іраку, а також через свою репутацію недостатньо освіченого політика. У контексті президентських виборів 2004 року, українцям, які прагнули до прогресу, слід було підтримувати його опонента - інтелектуала з Демократичної партії Джона Керрі.

Ну а в 2008 та 2012 роках глобальна мода не залишала нашим співвітчизникам іншого вибору, окрім як підтримувати Барака Обаму. Першого афроамериканця, висунутого на пост президента США від однієї з двох найбільших партій. Першого темношкірого главу держави в американській історії. Лауреата Нобелівської премії миру. Живе уособлення нової Америки - справедливішої та прогресивнішої, ніж та, яку репрезентували його конкуренти-республіканці.

Парадоксальна іронія долі полягала в тому, що в 2014 році бездіяльність Обами обернулася для нас негативними наслідками. Під час анексії Криму та на початку конфлікту на Донбасі 44-й президент США демонстрував велику нерішучість, незважаючи на свій відомий передвиборний лозунг "Yes We Can". Зараз, озираючись назад, ми усвідомлюємо, що слабкість тодішньої американської адміністрації фактично заохочувала Путіна, не дала можливості зупинити російську агресію на початкових етапах і зіграла вирішальну роль у трагічній історії України.

У відповідь на суперництво Обами на президентських виборах 2008 і 2012 років, його опоненти Джон Маккейн і Мітт Ромні продемонстрували свою гідність у подальшій політичній діяльності. У часи гібридної війни з Росією сенатор Маккейн став відданим союзником Києва, а після його смерті одна з вулиць у Печерському районі столиці була названа на його честь. Тим часом сенатор Ромні виявився одним з ключових критиків трампізму в межах Республіканської партії і неодноразово висловлював підтримку Україні після початку повномасштабного вторгнення Росії.

Президентські вибори 2016 року, що відбувалися на фоні гібридного конфлікту з Росією, стали для нас важливою віхою. Це були перші вибори в США, які Україна спостерігала з активною зацікавленістю, а не з боку. Вперше українці уважно слідкували за американським виборчим процесом, усвідомлюючи його вплив на свої стратегічні інтереси. Проте, на жаль, цей перший досвід виявився не зовсім вдалим.

У Києві вирішили підтримати Гілларі Клінтон, на контрасті з ексцентричним Дональдом Трампом, за якого відкрито виступала Москва. Тут намагалися допомогти кандидатці від демократів, опублікувавши компрометуючу інформацію про Полa Манафорта, політичного консультанта, який у 2016 році очолював кампанію Трампа, а також раніше працював на Януковича і був згаданий у "амбарній книзі" Партії регіонів.

Незважаючи на те, що Манафорт, який опинився в ганьбі, змушений був залишити свою посаду, Дональд Трамп, всупереч усім прогнозам фахівців, все ж здобув перемогу. Це призвело до того, що 45-й президент зберіг образу на українців і неодноразово згадував про нібито "втручання України" в американські вибори.

В Україні з цієї скандальної історії зробили єдино правильний висновок: не можна класти всі яйця в один кошик. Але певні висновки було зроблено й у Вашингтоні: з'ясувалося, що український чинник може відіграти важливу роль у внутрішній політиці США.

Напередодні президентських виборів 2020 року Дональд Трамп намагався тиснути на новообраного українського президента Володимира Зеленського, щоб здобути компрометуючу інформацію про Хантера Байдена — сина свого можливого опонента, що мав зв'язки з українською газовою компанією Burisma. Для цього Трамп використовував призупинення фінансової допомоги Україні як важіль тиску. Ця ситуація призвела до скандалу, відомого як "Українагейт", та стала основою для третього імпічменту в історії США. Прізвище "Зеленський" стало відомим американським виборцям ще до початку масштабного конфлікту, який зробив українського лідера відомим на міжнародній арені.

З таким досвідом ми вступили в американську президентську кампанію 2024 року.

Сьогодні Київ і Вашингтон перебувають на рекордно близькій відстані один до одного. Питання російсько-українського конфлікту стає важливим як для демократів, так і для республіканців. Для України оптимальним варіантом була б перемога Камали Гарріс, але з огляду на непередбачуваність Дональда Трампа, українці, які мають значний досвід, роблять все можливе, щоб зберегти добрі відносини з ним.

Здається, політичні інтереси двох націй злилися в єдине ціле. Але є один суттєвий нюанс.

Для американських виборців Україна постає як можливе джерело майбутніх викликів. Гарріс застерігає своїх співвітчизників від потенційної перемоги Путіна, тоді як Трамп попереджає про ризик залучення США до Третьої світової війни.

Проте для України критична залежність від військової та фінансової підтримки Вашингтона - це не потенційна проблема. Це реальність, яка існує вже зараз.

З точки зору американських виборців, конфлікт в Україні не можна рівняти з війнами в Кореї чи В'єтнамі, де загинуло безліч американських солдатів. Однак, для Києва наближення чергових президентських виборів у США має таке ж значення, як для Сеула в 1950-х або для Сайгона в 1960-х роках.

І 5 листопада 2024 року ризикує посісти надто помітне місце серед поворотних дат новітньої української історії.