Удар по Києву: 14-річна Яна Худя, яка втратила батьків через дії російської армії, дивом змогла врятуватися.

З'явилися нові відомості про 14-річну киянку Янку Худю, яка нещодавно втратила всю свою сім'ю — матір, батька та брата — у результаті ракетної атаки на Київ. Дівчина змогла врятуватися лише завдяки випадковості і була госпіталізована.

Як повідомила в коментарі для ТСН.ua старша сестра Яни, Дар'я, медики мають намір виписати дитину вже завтра. Однак лікування триватиме, оскільки під час руйнування будівлі у Яни було пошкоджене одне з легень через травму ребра, а також вона отримала перелом ноги.

"Яна отримала перелом ребра, що призвело до пошкодження легені. Внаслідок цього в легенях з'явилась кров. На щастя, зараз з легенями все в порядку, оскільки лікарі з 'Охматдиту' надали всю необхідну допомогу. Яна вже може вставати, але, на жаль, у неї зламана нога. Завтра її виписують, " – поділилася інформацією Дар'я.

За її словами, після виписки малюк залишиться жити з своїм старшим братом.

"Він є старшим братом, тому висловив бажання взяти на себе відповідальність за Яночку. Вони планують жити в орендованій квартирі," -- ділиться Дар'я.

У коментарі для ТСН.ua Дар'я підтвердила, що під час ракетного обстрілу 24 квітня її мати, батько, брат Данило та сестра Яна перебували в одній кімнаті. Згодом стало відомо, що з усіх них вижила лише Яна.

"Нещодавно мама вирішила змінити розташування меблів у кімнаті. У тій частині, де раніше спала Яна, тепер було ліжко батьків. Удар стався в центрі під'їзду, епіцентр зафіксували в кімнаті моїх батьків і сусідній квартирі. Я вважаю, що через цей удар Яну просто підкинуло вгору, і тому її вдалося врятувати," -- ділиться Дар'я.

Про один із найскладніших моментів у житті родини, коли 14-річній дівчинці повідомили про загибель мами, тата та брата, Дар'я, ледь стримуючи емоції, поділилася своїми спогадами: "Першого дня ми вирішили не говорити їй про це. Ми дуже переживали. Я не знала, як знайти слова. Вона дізналася про трагедію через інтернет, але в той момент була під впливом потужних транквілізаторів… Це дещо зменшило її реакцію. Я спілкувалася з Яночкою. Згадали слова мами, яка завжди говорила, щоб ми не плакали, якщо з нею щось трапиться... Наш тато, військовий, також просив нас не плакати, якщо з ним станеться те ж саме…"

На завершення, Дар'я підкреслює, що підтримка від друзів, знайомих і навіть незнайомців була надзвичайно значущою.

"Чесно, це дає сенс жити далі. Я втратила півродини, але маю жити заради них. Батьки не хотіли б, щоб я себе якось "гризла", -- каже Дар'я.