У Херсоні панує жах: російські війська організували "сафарі" на мирних жителів і знищують всю прибережну територію.

Згідно з інформацією CNN, Російська Федерація готується до нового наступу на Херсон, завдаючи безперервних ударів по цивільному населенню. Вся прибережна територія піддається регулярним обстрілам — щоденно тут приземляються бомби КАБ і снаряди з реактивних систем залпового вогню.

Російські війська не просто обстрілюють -- вони ведуть справжнє "полювання" на мирних мешканців: спалюють домівки, знищують мости, вбивають тварин, цілеспрямовано тероризують тих, хто залишився. Днями РФ вдарила по важливому мосту, змушуючи людей негайно покидати рідні домівки.

TSN.ua провів інтерв'ю з 59-річним мешканцем Херсона, який пережив часи окупації і тепер живе у "червоній зоні" міста разом зі своєю сім'єю. Яке життя в умовах, де загарбники влаштовують "сафарі на людей", і чому багатьом цивільним доводиться буквально щоденно боротися за своє виживання?

З моменту деокупації Херсона в листопаді 2022 року його мешканці не прожили жодного дня у справжньому спокої. Ба більше, агентство Reuters взагалі назвало Херсон найнебезпечнішим містом України. Щоденні обстріли, постійний гул дронів, вибухи КАБів і хаотичні удари з РСЗВ стали частиною нового життя міста. Сьогодні Херсон умовно поділений на зони -- за інтенсивністю обстрілів та рівнем присутності ворожих дронів.

Найбільш небезпечний район — так звана "червона зона". Це території, які розташовані найближче до Дніпра, зокрема прибережна смуга, що знаходиться під постійним контролем ворога. Саме тут активно діють ворожі FPV-дрони, які намагаються виявити людей, автомобілі, гуманітарні пункти та швидкі медичні транспортні засоби. Артилерійські обстріли в цій частині Херсона є звичним явищем. Життя тут нагадує ризиковану гру на виживання. Місцеві жителі пересуваються лише пішки, намагаючись уникати автомобілів, адже саме вони стають першими цілями для дронів-камікадзе. Чимало мешканців вже залишили "червону зону", але ті, хто залишився, щоденно стикаються з викликами виживання.

59-річний Валерій проживає у Дніпровському районі Херсона, неподалік Антонівки. Разом із ним -- його родина: дружина, мати і теща. Тут вони і проживали і під час окупації. І навіть тоді, коли російські війська перебували у місті, у місцевій церкві, за закритими дверима, вони обвінчалися.

Моя дружина і я разом уже три десятки років. Нашому сину стільки ж, і під час цієї окупації у нас почало з'являтися відчуття страху. Я звертаюся до дружини: "Любонько, ми давно мріяли про вінчання, але щось завжди заважало. Батюшка колись казав: "Спочатку розпишіться, а потім вінчайтеся". Але я відповідаю: "Не хочу розписуватися. З першою дружиною вже проходив цей етап, і нічого доброго з цього не вийшло. Хочу вінчатися, а про розписку не думаю". Оскільки ми всі тут добре один одного знаємо, я вирішив піти до священика і запитати: "Чи можете нас повінчати?" Він відповів: "Звичайно, я вас вінчаю". І от у жовтні, всього за місяць і десять днів до звільнення Херсона, ми стали на одруження. Вбрані у вишиванки, прикрашені жовто-синіми квітами. Так і відбулося наше вінчання. Батюшка зауважив: "Якщо росіяни прийдуть, ми всі підемо в підвал, якщо помітять це", - поділився Валерій.

Після деокупації Херсона, їхній син пішов служити, а родина залишилася у місті. Валерій розповів, що життя в їхньому районі є надзвичайно важким. Адже вся берегова зона, від Антонівки до Кізомису, перебуває у дуже скрутному становищі. Транспортне сполучення відсутнє, тому пересуватися доводиться пішки або на велосипедах. Той, хто ризикує виїхати -- може поїхати в одну сторону.

"Дронів дуже багато. І на оптоволокні, і Mavic, і FPV. Справжнє сафарі. Як кажуть -- сафарі, так воно і є. Полювання за людьми. Неважливо, військовий це, жінка, бабця, літня людина чи дитина. Хоча дітей уже немає в цій зоні. Магазинів немає, щоб скупитися. Ми живемо в Дніпровському районі, неподалік від Антонівки. Щоб купити якийсь товар, мені треба їхати на велосипеді через пів "Східного" та через пів району "Стеклотара", аж до Дніпровського ринку, щоб скупитися. Більше ніде нічого немає...", -- розповів чоловік.

Валерій розповів, що район, у якому він проживає разом із родиною, є "червоною зоною". За його словами, туди не курсує жоден транспорт і навіть не приїжджають карети швидкої допомоги.

"Навіть під час трагедій, пов'язаних із скидами, поліція не проявляє жодної активності. Всі надії покладаються лише на волонтерів. Якщо вони не зможуть допомогти, на поліцію розраховувати взагалі немає сенсу. Скажу вам відверто: моє ім'я та прізвище можете згадувати, я не боюся висловлювати свою думку. Люди мають дбати про себе самі. Хоча, звісно, бувають випадки, коли поліція з'являється на місці. Можливо, це пов'язано з кимось із родичів або ще з якою-небудь причиною, але це надзвичайно рідко. Останнім часом я майже не бачу поліції, лише волонтерів і тих, хто готовий ризикувати," - ділиться своїми думками чоловік.

Валерій розповів, що волонтери не забезпечують доставку їжі. За його словами, продукти привозять інші "сміливці", які раз на тиждень їздять у місто за закупами. Це має велике значення для багатьох літніх людей, які залишилися в районі, а також для тих, хто не може самостійно пересуватися. Валерій також зазначив, що щодня їздить за покупками на велосипеді.

"Сьогодні у мене вихідний, адже я дуже втомився. Вік бере своє, мені вже 59 років. На щастя, електричний велосипед значно полегшує мої поїздки — тепер не завжди потрібно крутити педалі. Щоб дістатися до ринку, мені потрібно проїхати близько п'яти кілометрів. Це не така вже й велика відстань, але найбільше мене турбує, що їдеш місцями без тіні дерев, все відкрито. І ці дрони... ось це дійсно лякає," — поділився житель Херсона.

Не так давно російські війська завдали потужного удару по мосту, що перекидається через річку Кошова в Херсоні, який сполучає місто з мікрорайоном Корабел. В результаті скидання двох керованих авіабомб конструкція зазнала серйозних пошкоджень. Фото та відеоматеріали, розміщені в телеграм-каналах, показують велику вирву, яка робить неможливим рух транспорту через міст.

За словами голови Херсонської обласної державної адміністрації Олександра Прокудіна, ситуація значно ускладнює доставку продуктів харчування та гуманітарної допомоги в регіон. Крім того, внаслідок обстрілів було пошкоджено газопровід, через що мікрорайон залишився без газу. У зв'язку з погіршенням обстановки, місцева влада закликає мешканців евакуюватися до більш безпечних районів міста, де вони зможуть отримати необхідну допомогу, включаючи житло.

Згідно з інформацією, наданою Херсонською обласною адміністрацією, станом на 7 серпня з мікрорайону Корабел вдалося евакуювати 1009 осіб, серед яких 56 дітей та 110 людей з обмеженими можливостями. Процес евакуації триває, але, як зазначив Прокудін, виникають труднощі: деякі сім'ї, покинувши небезпечну територію, незабаром повертаються назад.

Волонтер із Херсонщини Гліб Мих розповів, що росіяни намагаються відрізати мікрорайон Острів у Херсоні, знищуючи міст через річку Кошова -- єдиний шлях до материка. Він наголосив, що "мирні мешканці змушені рятуватись пішки чи на човнах під обстрілами. Те, що ще вчора було районом для життя -- сьогодні зона бойових дій".

Загін швидкого реагування Херсона, що представляє Товариство Червоного Хреста України (ТЧХУ), відзначив, що мікрорайон Острів пережив небачену активність серед мешканців під час нещодавньої евакуації. Серед тих, хто залишив свої домівки, була жінка, що народилася у 1924 році, отже, їй вже виповнилося 101 рік. Незважаючи на свій поважний вік, вона довго опиралася ідеї залишити рідний дім. Проте через критичну ситуацію в районі "Острів", де жителі залишилися без комунальних послуг, її рідні переконали її в необхідності евакуації.

Волонтери повідомляють, що найбільше занепокоєння під час евакуації викликане моментом переходу через міст. Люди намагаються взяти лише найважливіші речі, запаковуючи усе в кілька сумок.

В організації запевняють, що під час евакуації жителі отримують всебічну підтримку: їм надають супровід, воду, їжу, а при необхідності – медичну та психологічну допомогу. Також евакуюють і домашніх тварин. Як тільки надходить сигнал, волонтери забирають людей та транспортують їх у безпечні райони. Екіпаж негайно повертається назад, адже вже чекають наступні евакуйовані.

Валерій поділився, що обстріли не припиняються. Ворожі снаряди влучали як у його двір, так і на територію підприємства. Він підкреслив, що словами це важко передати, і цю реальність слід бачити на власні очі. За його словами, ситуація в місті справді жахлива. Особливо важкі ночі: протягом трьох днів безперервно, з приблизно десятої вечора до п'ятої або шостої ранку, окупанти завдають ударів із реактивних систем залпового вогню.

"Дуже страшно у нас тут. Ми спимо, і так тільки чуємо пух, пух, пух. І автоматично просипаєшся, бо розумієш, що зараз будуть летіти "Гради". Куди вони будуть летіти -- ніхто ж не знає. Дома горять. Росіяни скидають з дронів запальнички, навмисно підпалюючи оселі. Усе знищують. Просто всю берегову зону випалюють, як ось Покровськ. Роблять мертву зону", -- розповів він.

На запитання про те, чи прибувають пожежні машини, чоловік з іронією відповідає, що це не так: "Я ж вам кажу, швидка допомога не приїжджає, а ви питаєте про пожежників". Він також зазначає, що води немає. Але, на його щастя, залишився газ. В їхньому районі світло відсутнє з жовтня 2024 року. Тому мешканці змушені використовувати генератори, які працюють приблизно 10 годин на добу з перервами по дві-три години, щоб підтримувати холодильники і запобігти псуваченню продуктів. Про використання кондиціонерів чи інших електроприладів, за його словами, навіть не йдеться.

Чоловік поділився, що поступово адаптується до складних умов. Він зазначив, що зменшення кількості дронів створює ілюзію полегшення, однак це компенсується посиленням артилерійських обстрілів. Особливо зараз активізувалися атаки з "Градів".

“Поки хлопці не зловлять цю машину і не знищать її, вона продовжуватиме тероризувати місто. Коли ж їм вдасться її знешкодити, бажаю їм здоров'я та удачі, тоді, можливо, до наступної ротації ми зможемо насолоджуватися деяким спокоєм. Але варто лише завершити ротацію, як обстріли знову поновляться,” — поділився він своїми думками.

Валерій згадує, як раніше всі сміялися з росіян, які встановлювали сітки для захисту від дронів. Тепер же вони самі почали вдаватися до цього, але лише тоді, коли "логістику вже перерізали, і багато чого стало недоступним". Це ускладнило ситуацію в ряді регіонів. Валерій підкреслює, що цю ініціативу можна було реалізувати ще півроку тому, коли обстановка була стабільною і можливості для цього існували. Хоча він розуміє, що сітки не здатні захистити від артилерійських обстрілів, вони могли б хоч трохи зменшити загрозу з боку дронів.

"Коли читаєш статистику про те, що 80% дронів знищуються, просто не можеш стримати сміх. Для кого ж ця інформація? Можливо, вона адресована людям, які живуть далеко від Херсонщини, наприклад, у Миколаєві, Києві чи інших містах. Можливо, її мета — донести щось до них. А ми, жителі цього міста, лише можемо сміятися, хочеться й плакати від усього, що відбувається," — висловив свою думку чоловік.

Валерій каже, що в його районі залишилося багато людей, а він сам не може поїхати через складні обставини. Чоловік пояснює, в його родині є дві літні жінки -- одній 84, іншій 86 років. Одна з них не може ходити, а інша не чує. Він визнав, що трохи затягнув із виїздом, і тепер не має можливості евакуюватися. Для цього потрібно чекати сприятливих погодних умов, щоб не літали дрони, що тепер є великою проблемою. Крім того, постає питання: куди їхати? За словами Валерія, хоча людей і евакуюють, наприклад, до Миколаєва, далі вони залишаються "наданими самі собі". Якщо немає заощаджень чи іншої підтримки, вижити дуже важко.

"Не можу стверджувати, що ситуація зовсім жахлива. Є люди, яким пощастило, можливо, деякі отримують хороше ставлення. Але більшість тих, хто виїхав, прагнуть повернутися додому. Вони кажуть: 'Жити неможливо. Потрібно платити за квартиру, за всі витрати. Роботи немає, нічого немає. За що жити?' Допомога для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) настільки мала, що її вистачає лише на найнеобхідніше," -- ділиться своїми думками чоловік.

У відповідь на запитання про допомогу від держави чи міста, Валерій розповів, що вони отримують її нерегулярно. Раз на місяць родина отримує гуманітарну допомогу від організації GEM, яку Валерій називає "посилками". До цих пакунків входять макарони, борошно, різні крупи (пшенична, ячна, кукурудзяна), одна банка м'ясних консервів, банка паштету, дві рибні консерви, горошок, кукурудза та банка олії. Це, за його словами, уся допомога від обласної державної адміністрації. Фінансову підтримку вони отримували двічі від норвезької фірми, яка надавала їм по 10 800 гривень. Валерій підкреслив, що іншої допомоги, навіть у випадках прильотів та руйнувань, не було. Він наголосив, що говорить особисто за себе, а не за всіх мешканців.

Відповідаючи на питання щодо евакуації з небезпечних районів, Валерій пояснив, що основну роль у цьому процесі відіграють волонтери. Він додав, що в районі Острова, ймовірно, також бере участь місцева адміністрація, але точні деталі їхніх дій йому не відомі. За його словами, більшість зусиль у цій справі все ж покладаються на волонтерів. Валерій поділився своїм особистим, дуже емоційним спогадом. Він розповів про ситуацію, коли люди опинилися під обстрілом, і їхній будинок зазнав прямого влучання, внаслідок чого він зруйнувався, а мешканців затиснуло під уламками. Цими людьми були літні люди: чоловікові 73 роки, а жінці 69, які змогли самостійно вибратися з-під завалів.

У нас було старе кафе, яке, на жаль, тепер зруйноване. З опівночі до шостої ранку одна жінка безперервно телефонувала до поліції, в Київ та куди тільки могла. І всюди їй відповідали: "Вибачте, ми не можемо виїхати, там 'пелюстки' розкидані, можуть бути проблеми з колесами". О шостій я отримав дзвінок від них. Кажу: "Лєно, чому ж ви мовчали? Треба було раніше звернутися". У нас є такий рішучий хлопець, Андрій "Боксер". Я подзвонив йому о шостій, а вже о 6:15 він мені відповів: "Валєро, я везу ваших людей у лікарню". Уявляєте, людина вирушила в дорогу! З опівночі до шостої ранку... А якби хтось втратив багато крові і помер? – поділився Валерій.

Згідно з його словами, правоохоронці не з’явилися, незважаючи на його звернення. Він підкреслив, що телефонував до адміністрації і висловлював своє невдоволення через те, що броньовані автомобілі є в наявності, але не використовуються для надання допомоги людям.

"Ці машини повинні для чого служити? Щоб людей евакуювати. Для людей, а не для якихось окремих чиновників", -- каже він.

Відповідаючи на запитання про можливість виїзду, Валерій зазначив, що, здавалося б, знайшов житло поблизу Миколаєва, але йому потрібно відвідати його особисто, оскільки у нього є 15 собак, яких також потрібно перевезти. Він розповів, що в їхньому районі є сміливці, які, незважаючи на загрозу з боку дронів, продовжують годувати тварин і доставляти корми. Завдяки цим людям, у їхньому окрузі немає виснажених або голодних тварин — усі вони добре підгодовані. Валерій підкреслив, що це стосується саме його району Східний. Він також додав, що якщо ворожий дрон не виявляє цілі (автомобіль чи людину), то може атакувати навіть собак, особливо великих, таких як вівчарки чи азіатські породи.

Чоловік каже, що вже не надто вірить у швидкі зміни на краще у своєму місті. Втім, для нього, як і для багатьох, хто залишився в місті, надія помирає останньою.

У Херсонській обласній військовій адміністрації заперечують дані, що надійшли від місцевого мешканця. У відомстві підкреслюють, що правоохоронці докладають зусиль, аби дістатися до територій, де відбуваються скиди.

"Твердження про те, що поліцейські не виїжджають на місця скидів, де є жертви -- не відповідає дійсності. Варто розуміти і те, що поліцейські автівки -- це першочергова ціль для російськи дронів. Коли росіяни бачать поліцейський транспорт, то туди направляють свої дрони, тому правоохоронці прибувають на такі місця, коли зменшується загроза", -- розповів в коментарі для ТСН.ua заступник голови Херсонської ОВА Олександр Толоконніков.

Він зазначив, що якщо особа чи сім'я має намір евакуюватись, обласна військова адміністрація забезпечує необхідні ресурси та варіанти для цього.