У Білорусі було оголошено про проведення виборів під керівництвом Лукашенка. Що слід передбачити в цьому контексті?

23 жовтня Палата представників білоруського парламенту (серед тамтешніх законодавців нема жодного хоча б реєстрового опозиціонера) призначила дату проведення президентських виборів на 26 січня 2025 року. Формальні вимоги законодавства дотримано, проте у цьому рішенні є низка цікавих аспектів.

Успіти вчасно до кризи.

Протягом кількох місяців у медіа-просторі активно обговорювалося припущення, що президентські вибори в Білорусі можуть відбутися 23 лютого 2025 року, спираючись на дані, отримані від організації колишніх білоруських силовиків BELPOL. Це припущення зумовлене не лише традиціями "чоловічого свята" в пострадянських країнах, але й усвідомленням того, що організувати вуличні протести зимою значно складніше, ніж влітку. Спогади про хвилювання літа 2020 року все ще мають вплив на політику Лукашенка, що є очевидним. Крім того, можна з упевненістю стверджувати, що у його опонентів майже відсутні шанси на успіх.

Самопроголошений президент Білорусі, часто називається "остання диктатура Європи", іноді дозволяє собі натякати на можливість участі в майбутніх президентських виборах. Це викликало в середовищі білоруської еміграції та всередині країни розмови про можливого наступника, хоча жодних реальних підтверджень цим чуткам не було. Варто зазначити, що в останні роки Лукашенко виглядає не надто добре фізично, і його публічна активність значно зменшилася, залишившись лише в рамках "паркетних" заходів. Однак шукати наступника після "кульбіту Токаєва" в Казахстані та прагнути стати "східноєвропейським єлбаси" він, ймовірно, не має наміру.

Експерти зазначають, що до адміністрації Лукашенка в Мінську повертаються важливі фігури, серед яких Дмітрій Крутий, колишній посол у Росії, та Наталія Петкевич, яку вже два десятиліття вважають "залізною леді білоруської політики". Також на посаду міністра закордонних справ призначено Максима Риженкова. Ці особи вважаються ключовими для організації наступних президентських виборів, які Лукашенко сприймає як можливість "переписати історію" після подій 2020 року.

Однією з характерних рис актуального етапу розвитку оточення Лукашенка є те, що його представники не мають бажання стати частиною Росії. Білоруський соціолог Андрій Вардамацький зазначає, що тільки близько 5% населення країни підтримує ідею приєднання до Російської Федерації, але це не означає, що решта населення виявляє явну ворожість до РФ. Лукашенко, здається, майстерно використовує цю ситуацію, позиціонуючи себе як відданого партнера Кремля, при цьому не дозволяючи Росії повністю поглинути Білорусь.

Сьогодні білоруському правителю вигідна економічна ситуація в країні, адже багато місцевих підприємств забезпечують замовлення російського оборонного комплексу. Іноді комерційні компанії беруть участь у схемах, що дозволяють обходити західні санкції. Рівень життя білорусів на даний момент є найвищим з 1991 року, що дозволяє режиму значно зміцнити свої позиції. Однак спішні вибори, які організовує Лукашенко, викликані також занепокоєнням щодо можливого перегріву економіки, що може призвести до падіння курсу білоруського рубля та зниження добробуту населення.

Нагадую, що лідери білоруських демократичних сил (які не вважають себе опозицією до Лукашенка) наразі перебувають або в еміграції (таких як Світлана Тихановська, Павел Латушко, Зенон Позняк), або ж у в'язницях на батьківщині (як Віктор Бабарико та Марія Колесникова). У тюрмі також знаходиться Алесь Беляцький, засновник правозахисної організації "Вясна", який минулого року отримав Нобелівську премію миру разом із українкою Олександрою Матвійчук і росіянином Олегом Орловим. Олег Орлов був звільнений під час масштабного обміну між Росією та Західними країнами, тоді як Беляцький залишився за ґратами. Нещодавно звільнення політичних в'язнів стало пріоритетом для колишніх членів Об'єднаного перехідного кабінету, зокрема Ольги Горбунової та Валерія Ковалевського, а також активно працює над цим сестра Марії Колесникової, Тетяна Хомич.

На конференції "Нова Білорусь", що відбулася на початку серпня у Вільнюсі, представники білоруської демократичної опозиції досягли угоди щодо координації дій своїх структур, фактично надавши Тихановській повноваження, схожі на лукашенківські. Виявляється, концепція суперпрезидентської республіки привертає увагу політиків з різними ідеологічними переконаннями. Однак слід зазначити, що білоруська опозиція існує завдяки фінансовій підтримці західних країн, тоді як Лукашенко змушений шукати допомоги у Кремлі. Проте він має можливість використовувати фінансові ресурси для маніпуляцій на майбутніх виборах. Тим часом, 14-15 жовтня Німеччина оголосила про своє бажання посилити вплив на ситуацію в Білорусі: у Берліні відбувся "Форум майбутнього Білорусі", організований представниками чотирьох фондів, що співпрацюють з системними політичними партіями ФРН, на який запросили делегатів білоруської опозиції.

В останні кілька місяців в Білорусі було звільнено понад сто політичних в'язнів внаслідок помилування. Однак стверджувати, що режим став більш м'яким, не можна. Наприклад, нещодавно був заарештований журналіст Ігор Ілляш, який є співавтором книги "Білоруський Донбас". Його дружина, журналістка Belsat Катерина Андреєва, вже третій рік знаходиться у в'язниці.

Важливо усвідомлювати, що "лукашенківська відлига" може торкнутися лише тих в'язнів, які не становлять серйозної загрози для його режиму. Лідери білоруських демократичних сил, що перебувають у в'язницях, піддаються режиму інкомунікадо: вони позбавлені можливості листуватися і отримувати передачі від родичів, а також утримуються в ізоляції. Такий психологічний тиск має деморалізуючий ефект. Історія демонструє, що домагатися їхнього звільнення у Лукашенка непросто; він, здається, перевіряє, скільки політичних в'язнів потрібно звільнити для відновлення діалогу із Заходом. Наприклад, це стосується повернення послів країн ЄС, Великої Британії та США до Мінська, а також можливого послаблення чи зняття санкцій, накладених на Білорусь.

Зовнішній елемент

В останній день вересня уряд Литви подав заяву до Міжнародного кримінального суду, закликаючи до розслідування злочинів проти людяності, вчинених Лукашенком щодо білоруського народу. Хоча цей крок виглядає вражаюче на перший погляд, він навряд чи призведе до швидких результатів через складності процедури розгляду позову. Литовська влада отримала матеріали для подання від команди Павла Латушка, який є заступником Світлани Тихановської в Об'єднаному перехідному кабінеті. Латушко, колишній дипломат і міністр культури Білорусі, на сьогоднішній день є однією з найпомітніших постатей серед білоруських демократичних сил.

Підтримка Варшавою звернення Вільнюса, схоже, також серед досягнень Латушка, який має хороші контакти у польському істеблішменті. Проте для Польщі принциповими є інші питання - звільнення ув'язненого Лукашенком журналіста та лідера Союзу поляків Білорусі Анджея Почебута та видача польській владі мігранта, який вбив влітку польського солдата під час спроби перетнути кордон між Білоруссю та Польщею.

У середині жовтня у Мінську побували двоє представників Державного департаменту США, один з яких очолює відділ у справах Білорусі у посольстві США у Вільнюсі. Їх прийняв Лукашенко, за його словами розмова тривала 4 години. Є підстави припускати, що однією з тем було подальше звільнення політичних в'язнів, щонайменше один з них, Юрій Зенькович не лише має американське громадянство, але і підірване перебуванням у в'язниці здоров'я. Любителі конспірології пов'язали перенесення дати президентських виборів на січень 2025 року з майбутньою інавгурацією президента США, запланованою на 20 січня наступного року.

Проте значно більше підстав для занепокоєння Лукашенку створюють візити міністра оборони Росії Андрія Білоусова до Мінська. Після його участі в святкуванні Дня визволення Білорусі від нацистських загарбників, який Лукашенко проголосив днем незалежності, над територією країни почали літати російські "шахеди". Кількість безпілотників, що перевищує два десятки, свідчить про те, що вони навряд чи випадково опинилися тут. Більше того, нещодавно одна з груп "шахедів" перебувала в повітрі поряд із гелікоптером, на якому летів Лукашенко. Кожен російський безпілотник, що перетинає повітряний простір Білорусі, підриває образ Лукашенка як лідера, який нібито захищає своє населення від жахів війни, яка триває в сусідній Україні.

Без України не обійтися – це неможливо уявити.

Олег Дунда, представник парламентської фракції "Слуга народу", висловив пропозицію про перенесення бойових дій на територію Білорусі під час "Форуму вільної Росії", який відбувся на початку жовтня у Вільнюсі. Він зазначив, що для цього буде достатньо невеликих підрозділів Збройних Сил України для швидкого просування. Наразі можна припустити, що його слова стосуються Полку Кастуся Калиновського, найбільшого формування з білоруських добровольців у складі Сил Оборони України, хоча слід враховувати, що білоруська пропаганда активно намагається його зобразити у негативному світлі. Цей аспект не слід залишати без уваги. Варто зазначити, що, хоча Олег Дунда активно брав участь у конференціях, присвячених питанням деколонізації та боротьбі з російським впливом, він вперше публічно торкнувся теми Білорусі, і навіть не є членом міжфракційного об'єднання "За демократичну Білорусь".

Слід зазначити, що, незважаючи на резонанс, який викликала заява парламентаря в окремих колах, українські Сили оборони не мають реальних можливостей для вторгнення в Білорусь. Причин цьому декілька. Найбільш очевидні з них — це нестача людських ресурсів, ризики, пов’язані зі значним подовженням лінії фронту (Білорусь розглядається Кремлем як "балкон", що загрожує одразу кільком країнам НАТО та ЄС), а також, хоч це й звучить парадоксально, збереження дипломатичних відносин. Хоча контакти між Києвом і Мінськом вже давно не є теплими, збройна інтервенція з України в Білорусь навряд чи буде сприйнята позитивно на Заході. Це, в свою чергу, може призвести до ускладнень з постачанням зброї та боєприпасів.

БРІКС: у казані конспірології

Олександр Лукашенко, відомий своєю здатністю маніпулювати власною легітимністю, відвідав Казань для участі в саміті БРІКС. Там він активно взаємодіяв із журналістами та представниками російської пропаганди. Під час розмови з Ольгою Скабеєвою Лукашенко оголосив про намір балотуватися на пост президента Білорусі, додавши до своїх слів фантастичні міркування про інтереси українського керівництва у можливому ядерному конфлікті з Росією. Коли спілкувався з відомою телеведучою, білоруський лідер також підкреслив важливість російсько-українських переговорів, спираючись на Стамбульські домовленості, які користуються особливою прихильністю у Путіна.

Бесіда зі Стівом Розенбергом з Бі-Бі-Сі виявилася значно більш захоплюючою. Лукашенко стверджував, що ніколи не надавав Росії дозволу використовувати білоруську територію для вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Він також впевнено запевняв, що російська тактична ядерна зброя, розміщена в Білорусі, не буде застосована без його відома. Проте, протягом півтора року так і не з’явилося об’єктивних доказів розміщення ядерної зброї на білоруській землі. Лукашенко підкреслив, що Путін турбується про можливість переозброєння України Заходом у разі досягнення мирної угоди, а також застеріг, що у випадку розміщення військ НАТО в Україні "Кремль активізує свою найнебезпечнішу зброю".

Інформаційна плутанина Лукашенка свідчить про те, що він отримує інформаційні потоки з різних джерел, і ця інформація далеко не завжди вписується у його розуміння ситуації. Неправдива суміш повідомлень, якими білоруський лідер намагається задовольнити Кремль і водночас продемонструвати Заходу свою готовність до діалогу, викликає лише відразу. Не стала винятком і його заява про можливе звільнення Марії Колесникової, однієї з трьох ключових фігур протестів 2020 року. Ще один момент для занепокоєння: під час візиту Лукашенка до Казані у Мінськ прибув згадуваний раніше Білоусов, який провів нараду з білоруським військовим керівництвом. Варто також згадати недавні слова посла Росії в Білорусі Бориса Гризлова, який висловив готовність надати підтримку білоруським силовикам в разі потреби.

З передбачуваним результатом

Групи ініціативи для збору підписів на підтримку кандидатів у президенти Білорусі повинні пройти реєстрацію в Центрвиборчкомі до 1 листопада 2024 року. Ситуація свідчить про те, що президентська кампанія буде не лише стрімкою, але й фактично безальтернативною. У Білорусі сформовано зразкову поліцейську державу, тому не варто очікувати повторення подій 2020 року. Більшість активних учасників тих протестів, ймовірно, залишилися в країні, адже їхня присутність була надто великою. Однак, сподіватися на відновлення опозиційного руху в умовах поліцейського режиму не варто.

Лукашенко має шанси перемогти всьоме на президентських виборах, ба більше - отримати більш легітимну перемогу, порівняно з 2020 роком. Чи уникне він спокуси намалювати більше 90 відсотків підтримки? Навряд чи. Проте ця перемога може стати пірровою, адже Росія не припиняє тиснути на свого геополітичного міньйона. Чи готовий Захід провести часткову реабілітацію Лукашенка за принципом "мерзотник, але корисний"? Відповідь на це питання ми дізнаємося за результатами президентських виборів у США. Поки варто напрацьовувати елементи спільної політики по Білорусі щонайменше в рамках Люблінського трикутника, який утворили у 2020 році Литва, Польща та Україна.