Трамп у захваті: танкери, Венесуела, Гренландія... Україна.

Новий 2026-й рік геополітично почався 3 січня з "бліцкригу" США у Венесуелі, коли американці викрали місцевого диктатора Мадуро на вертольоті й за 30 хвилин втекли. Вся ж операція йшла близько трьох годин.

Американські військові не раз здійснювали спроби швидких десантних операцій для усунення неприємних лідерів в інших державах, особливо в Латинській Америці. Проте, подібний успіх був досягнутий вперше. Найближчий приклад – це операція по захопленню диктатора Нор'єги в Панамі в 1989 році.

Але навіть вона тривала загалом 1,5 місяці, а безпосередньо захопити автократа вдалося лише на 13-й день спецоперації. Він цей час переховувався у посольстві Ватикану, звідки його, врешті, "попросили" - прямо на літак до суду у США. Приводом також була боротьба з наркотрафіком, на тлі передвиборчої кампанії.

Ця військова операція була визнана успішною, незважаючи на те, що внаслідок її проведення загинуло близько тисячі панамців і близько 25 американських солдатів (не беручи до уваги поранених). Хоча основні цілі цього заходу були досягнуті, політичні наслідки для Картера виявилися негативнішими, оскільки звичайні американці не підтримали такі втрати і саму війну.

Ще "свіжим" на той час був В'єтнам, а також невдала спецоперація в Тегерані, під час якої новостворена американська "Дельта" зазнала ганебної поразки, втративши свій авіаційний парк, що складався з вертольотів і літаків.

А ось у Венесуелі Сполучені Штати не понесли втрат, тоді як влада Каракаса повідомляє про 100 загиблих, серед яких 32 особи — кубинські найманці, що входять до особистої охорони Мадуро.

Вершиною активності США стали 1960-ті роки, коли постколоніальні конфлікти та боротьба за геополітичні впливи досягли свого максимуму - Домінікана, Куба (з невдалими наслідками), а також раніше - Гватемала тощо. Цікаво, що в той час американці також згадували про Гренландію, що слугувало певним відголоском "доктрини Монро", що виникла на початку XIX століття.

Доктрина була публічно проголошена в 1823 році. Внаслідок цього під контроль Вашингтона потрапила територія в Північній Америці, яка суттєво зросла в рамках політики "Західного розширення" у 1830-1860-х роках (аналогічної до "збирання земель" в Америці). Пізніше територія США знову збільшилася, але вже під іншими гаслами. Проте, фактичний вплив США на американському континенті зріс значно більше, ніж юридичний контроль над територіями.

Саме в цьому полягає основа "доктрини Монро" в усіх її інтерпретаціях – забезпечення контролю над Західною півкулею. Звідси американці послідовно "виштовхують" вплив інших колонізаторів, залишаючи його лише за собою.

І саме це зараз намагається повернути Дональд Трамп - "доктрину Монро", але у більш пізній "редакції", де ставка робиться на маріонеткові режими - на "васалів".

Фактичним лідером Венесуели в даний момент стане держсекретар Рубіо, який свого часу виступав як ідеолог неоконсервативної політики. Як етнічний кубинець, він має глибоке розуміння регіону. Однак традиційні представники руху MAGA дотримуються ізоляціоністських поглядів. Це призводить до певного розколу всередині Республіканської партії США напередодні цьогорічних виборів.

Цікаво зазначити, що Вашингтон обрав не підтримувати венесуельську опозицію на чолі з Марією Корино Мачадо, а зробив ставку на віце-президентку Делсі Родрігес, яка працює в уряді Ніколаса Мадуро.

По-перше, Мачадо отримала Нобелівську премію миру, яку Трамп вважав "своєю" (яке жахливе "непорозуміння"), а по-друге, вона користувалася найбільшою підтримкою з боку Демократичної партії США. Чи планують змінити владу у Венесуелі, щоб "піднести" демократам "карти" до виборів? Трамп, звичайно, цьому не дасть відбутися.

Тому він взагалі не "демонтував" диктаторський режим Мадуро, а просто його очолив. Бо цей режим тепер залежний від волі Трампа і готовий йти на будь-які поступки щодо надр (передусім - по нафті). А ось демократично обраний режим з підтримкою населення... Та ну, ще рівноправних умов собі захоче - як, ось, Україна з угодою по надрах, де Трамп змушений був "облизатися" й відступити від кабальної колоніальної угоди на більш помірковані й рівноправні позиції.

Навіщо ризикувати з Каракасом? "Краще мати під контролем слабку маріонетку, ніж намагатися утримувати незалежний демократичний уряд, який вислизає з рук", - напевно, так собі міркував пан Трамп. Однак, це вже призвело до певних "непередбачуваних наслідків". Цей підхід став основою для критики на адресу Трампа, через що Рубіо змушений майже щодня захищати свого шефа перед журналістами та міжнародною спільнотою. Хоча йому це не дуже легко дається, адже він сам перебуває в стані емоційного підйому і разом із Трампом погрожує всім, хто може стати наступними. А вони мають цілий список кандидатів.

Найбільше напруження відчувалося на Кубі, оскільки країна фактично розпочала збройну конфронтацію із США і вже зазнала перших втрат.

Як і раніше у випадку з Мадуро, кубинська влада нині проводить "масштабні навчання" на своєму узбережжі, намагаючись залякати американців і відвернути їх від відкритого нападу на Гавану. Однак цей спектакль виглядає досить жалюгідно. Старі радянські системи ППО "КУБ", що використовуються на Кубі, є не лише комічними, але й значно менш ефективними, ніж те російське озброєння, яке вже не спрацювало у випадку з Мадуро. Крім того, у кубинській владі вже немає слідів Кастро. Ідеологія, що колись була основою, тепер поступилася місцем лише страху втратити контроль над ситуацією.

Попри це, на користь Куби грає те, що там немає нафти, рідкісноземельних елементів та взагалі нічого, що могло б зацікавити Трампа й "окупити" військову операцію для США. Там також немає такої масштабної наркоторгівлі зі США, а хвилі мігрантів, власне, вже давно "схлинули". Тобто, попри особисті мотиви Рубіо та реваншизм Трампа, Куба не виглядає для США надто цікавою. Принаймні поки що.

Американці ще трохи встигли "полякати" Колумбію, Мексику, Сомалі, Іран. Дещо дісталося Індії (але виключно у контексті мит). Чомусь обійшлося без залякувань Канади, проте Гренландії дісталося найбільше. І, схоже, саме спробами "купити Гренландію" Трамп займеться найближчими тижнями. Навряд чи він реально "купить" острів, але точно змусить європейців чимось поступитися. Чистий геополітичний рекет. Якраз у традиціях ХІХ сторіччя.

Але найбільше зараз напружилися іранці, де вже фактично йде громадянська війна, на тлі розвалу економіки.

А також - росіяни. Бо Кремль вже втратив до 20 мільярдів доларів лише офіційних інвестицій у Венесуелу. Втратив ринок збуту зброї, а також важливий хаб свого "тіньового флоту", який курсував між РФ, ІРІ, Венесуелою та КНДР. Ми його називаємо "російським", але насправді він просто обслуговує росіян, а є, так би мовити, "світовим чорним ринком", на який десятиріччями всі заплющували очі.

До речі, 120 бійців російського угрупування "Екватор" (переважно ексвагнерівці) нічого не змогли вдіяти проти американського спецназу. На відміну від кубинців, вони навіть у бою не "засвітилися", а були просто спостерігачами.

Тут важливо зазначити, чому навколо Мадуро було стільки іноземців. Венесуела завжди була різноманітною, і сам Мадуро не міг довіряти нікому. Це підтверджує американська спецоперація. Справжній опір "Дельті" чинили лише найманці, тоді як армія та мадурівські "тітушки" без перешкод пропустили американців до "основи" свого "патрона".

Чому так відбувається? Тому що влада у Венесуелі стала сплавом наркоторговців з "Картелю сонць", контрабандистів, які також займалися "тіньовим флотом", та бойовиків, подібних до "армії", що насправді нагадувала ще одне бандитське угрупування. А якщо бути точним, то не "була", а залишилася такою ж, адже Трамп не змінив нічого, а лише взяв під контроль цю кримінальну організацію.

Розглянемо, наприклад, Делсі Родрігес, яку США та навіть Конституційний суд Венесуели визнали "виконуючою обов'язки президента". Вона не є просто "венесуельською Набіуліною" — технократкою з освітою на Заході, а є представницею потужного клану контрабандистів, які контролюють зовнішню торгівлю у "імперії Мадуро". Її брат займає пост голови парламенту, а батько був одним із засновників венесуельського соціалізму, що став предтечею чавізму, і є символом для лівих сил у країні. Незважаючи на ліву ідеологію, цей клан дуже залежить від зовнішніх фінансових вливань, які США наразі контролюють, фактично ставлячи "родрігесів" у залежність.

З Венесуельською армією ситуація також зрозуміла: хоча генерали і займали місця в цій "триаді" влади, їх ролі були другорядними.

Це не стільки клан, скільки група представників дрібніших картелів, які отримували контроль над певними секторами або територіями. Мадуро став для них джерелом проблем, і вони відверто вирішили його усунути, як і "родрігеси".

А ось "картель Сонць" - ситуація тут значно складніша. Головною фігурою насправді не є Мадуро, а Діосдадо Кабельо, колишній віце-президент і також "в.о. президента" на початку 2000-х. Він поступився владою більш харизматичному Чавесу, але зумів зберегти своє впливове становище через Національну асамблею. Наразі залишається незрозумілим, чи Кабельо зрадив Мадуро в обмін на недоторканість, чи ж це програш для нього, і тепер всі будуть "ділити" здобутки, які "сонця" накопичили протягом останніх 25 років. Оскільки зараз ведуться розмови про "уряд національної єдності", до якого залучено і цей клан, можна припустити, що перший варіант більш ймовірний - Мадуро просто став жертвою заради збереження режиму в цілому. Але час покаже.

Проте це стосується лише тих, хто знаходиться при владі. Існує також опозиційний рух, який, після перших протестів на площах, впав у певний ступор. Усі сподівання на демократичні вибори були особисто відкинуті Трампом. Варто зазначити, що опозиція — це не лише звичайні громадяни, а й численні регіональні угруповання, які вже готові до дій і чекають слушного моменту для боротьби за своє місце в політичному ландшафті.

І, що цікаво, на хвилі антиамериканських настроїв через відвертий рекет Трампа щодо нафти, чутно все більше голосів про те, щоб і прихильникам Мадуро з числа армійців й менших кланів "сонць" (це не один клан, а конгломерат з ексгенералів), і опозиціонерам об'єднатися для боротьби проти "родрігесів" та США. Так, все складно і поки що "підвішене" у повітрі. Тим паче, що сусідні країни та Іспанія, яка досі там вкрай впливова, публічно виступили за швидкі вибори. Але Трамп, відкладаючи ці вибори, цілком може втратити й те, що здобув, отримавши собі нову халепу.

Собі та для нас. Адже для українців важливо, щоб ця криза, подібно до іранської, завершилася якомога швидше і, звісно, з повним розгромом антизахідної "вісі зла". Цікаво, що ціни на нафту, здається, не відреагували на ці кризи, що вказує на перенасиченість світового ринку нафти. Лише в Китаї спостерігаються певні "конвульсії", оскільки саме там зосереджені основні потоки "тіньової" нафти з Росії, Ірану та Венесуели.

Проте, китайські інвестори майже повністю вийшли з венесуельських активів ще в 2016 році, коли Мадуро отримав фінансування, але не зміг реалізувати значні проекти в нафтовій інфраструктурі — по суті, залишив своїх партнерів без підтримки.

На хвилі захоплення цю сферу зайняли росіяни, які активно вкладали кошти в "дерев'яні" проекти, а тепер, переживаючи другий крах після Сирії, ламають голову над тим, як врятувати залишки, малюючи російські триколори на бортах свого "тіньового флоту".

Дарма, як показує Трамп та його "каперські" схильності - такі судна американці вже почали банально захоплювати, під приводом "фальшивого прапору". А військовим кораблям та субмаринам з РФ доводиться лише мовчки спостерігати за цим черговим приниженням.

Арешт танкерів, що належать "тіньовому флоту", став справжнім "трендом" цьогоріч. Минулого року цю практику вперше запровадили французи, а цього року фіни також вирішили долучитися до цієї справи на Балтиці (примітно, що Кремль не наважився на них вплинути, адже другий фронт на Півночі йому не під силу). Щодо спроби морської блокади в Чорному морі з боку України, про це вже писали всі, хто не лінувався. Всі ці дії негативно впливають на нафтові доходи Кремля, що є важливим фактором для нас. Більш того, прецедент захоплення російських, венесуельських та іранських суден "під фальшивим прапором" стає новою нормою.

Однак цікаво зазначити, що російсько-венесуельський танкер "Белла/Марінера" був захоплений американськими силами саме в акваторії між Ірландією, Ісландією та Гренландією. Це точно не є випадковістю: Трамп чітко показує межі своєї "зони впливу", в яку Україна, на жаль, не потрапляє.

Власне, тому він і намагається всю свою другу каденцію якось "продати" Україну Кремлю - в обмін на підтримку проти КНР та на тиск на ЄС (так-так, у трампівській версії "доктрини Монро" прямо вказано переформатування ЄС на такий собі "орбаністан" з проамериканськими маріонетками на чолі). Зараз вже пішли розмови про "обмін Гренландії на Україну" - ЄС віддає Гренландію, а США приступає на європейський план "гарантій безпеки" по Україні.

Певна правда тут, ймовірно, є, адже спільне комюніке після саміту "коаліції охочих" з гарантіями безпеки для України США не підписали, натякаючи на подальшу торгівлю. Проте не варто всі такі заголовки та "інсайди" сприймати буквально. Трамп не контролює Україну. Більше того, вже обмеживши нам постачання й фінансування, він втратив і передостанні інструменти впливу на Київ.

Що ж буде далі? Нам залишається продовжувати виконувати свою місію в цьому новому "чудовому" світі, де домінує "право сильнішого". І приємно усвідомлювати, що ми не зламалися і не обрали шлях Мадуро, якого зрештою зрадили його ж. Ми починаємо виправляти помилки в оборонному секторі та реформуванні Міністерства оборони (хоча наразі це відбувається обережно). Незважаючи на всі труднощі, нас вже змушені враховувати, навіть якщо це поки що не визнається публічно.