Трамп перерозподіляє вплив. Чому в ході мирних переговорів несподівано виникла тема Криму?

Чому з подачі американців тема окупації Криму раптово вийшла на помітне місце у дискусіях про завершення війни, чим саме важливий півострів для Росії та яку роль він може відігравати в подальших мирних переговорах - читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.

Основное:

Крим раптом став предметом обговорення у контексті мирних переговорів для вирішення російсько-українського конфлікту. На жаль, це відбувається в негативному ключі для України.

Мова йде про офіційне визнання окупованого півострова як частини Росії - принаймні, з боку Сполучених Штатів. Ця ідея вперше була озвучена на зустрічі, що відбулася 17 квітня в Парижі, у вигляді "пропозицій" щодо мирного врегулювання конфлікту, які США передали Україні та її європейським партнерам.

Однак Україна, використовуючи всі доступні канали комунікації, як офіційні, так і неформальні, донесла до американської сторони свою категоричну незгоду з таким формулюванням питання. Це також було підкріплено підтримкою з боку європейських країн. 22 квітня президент України Володимир Зеленський наголосив, що Київ не визнає легітимність окупації Криму, оскільки це суперечить Конституції України. У відповідь на це президент США Дональд Трамп опублікував в своєму акаунті на Truth Social: "Ніхто не вимагає від Зеленського визнати Крим частиною Росії".

Згідно з інформацією, отриманою від джерел видання Axios у колах американської влади, президент України Володимир Зеленський знову особисто виклав позицію України під час зустрічі з Дональдом Трампом у Ватикані. Проте вже наступного дня, 27 квітня, Трамп висловив думку, що, на його переконання, Зеленський готовий відмовитися від анексованого Росією Криму.

"О, я думаю, так", - сказав Трамп у відповідь на запитання про те, чи вважає він, що Зеленський готовий "віддати" півострів.

Таку поведінку американців можна трактувати як їх усталену стратегію ведення переговорів: вони намагаються за допомогою регулярних повторів "якорити" певну тему (в даному випадку, "Крим має бути визнаний російським"), що ускладнює для інших учасників дискусії можливість її спростувати.

У свою чергу, Сергій Лавров, міністр закордонних справ Росії, в інтерв'ю бразильському виданню O Globo підкреслив, що міжнародне визнання не лише Криму, а й інших анексованих територій є "необхідним кроком". Таким чином, це питання залишається відкритим для подальшого обговорення.

Існує ціла низка факторів, які роблять Крим важливим для Росії. В силу свого географічного положення він залишається значимим для Росії у військовому контексті. Водночас саме у цій сфері роль півострова змінюється чи не найшвидше.

Вже з ХІХ століття кримські військово-морські бази, особливо Севастополь, відігравали ключову роль у забезпеченні присутності російського флоту в Чорному морі. У ХХ столітті до цього додалась і авіаційна складова – на півострові були розгорнуті радянські стратегічні бомбардувальники Ту-22М і Ту-95. Важливим аспектом цього було те, що поблизу розташовувалися союзні держави Східної Європи, які підтримували Радянський Союз.

Російські загарбники поблизу захопленої будівлі Верховної Ради Криму (фото: Getty Images)

"Крим виступав як "незатоплюваний авіаносець" завдяки географічному розташуванню сусідніх країн, таких як Румунія та Болгарія, які були частиною Варшавського договору. Це означало, що коли літак Ту-22 піднімався в повітря з кримського аеродрому для нанесення ударів по американських авіаносцях у Середземному морі, йому необхідно було досягти певної висоти над центральною частиною Румунії", - зазначив у коментарі для видання керівник безпекових проектів Центру глобалістики "Стратегія XXI" Павло Лакійчук.

З розпадом Радянського Союзу цей чинник втратив свою значущість. Це стало особливо помітно після того, як Румунія та Болгарія стали членами НАТО. Однак, враховуючи, що дальність крилатих ракет, які використовують російські бомбардувальники, дозволяє їм діяти з материкової частини Росії, Крим більше не виконує роль бази для їхніх операцій.

Проте після 2014 року Крим став базою для агресії проти південних областей України. З 2017 року Росія сформувала там наступальне військове угруповання, яке було активовано на початку великомасштабного вторгнення. Крім того, військова інфраструктура на півострові була суттєво зміцнена.

"Ця обширна ділянка призначена для зберігання озброєння та засобів протиповітряної оборони. Тут також розташовані аеродроми, з яких відправляються літаки. Безумовно, це пускові комплекси для різних типів ракет, а також Шахеди," - зазначив військовий аналітик Олексій Гетьман у коментарі для РБК-Україна.

Водночас, значення Севастополя як військово-морського центру знизилося. Успішні українські операції призвели до руйнування значної частини російського флоту та військових об'єктів на території Криму. Те, що залишилося, Росія була змушена перемістити в інші порти, зокрема Новоросійськ, Туапсе та Очамчиру в Абхазії.

"Вся ремонтна база - в Севастополі, всі склади - в Севастополі, а це завжди є критичною помилкою. Всі ці речі мають бути розосереджені. Як наші оборонці почали наносити удари по Севастополю, виявили, що флот звідти треба виводити", - зазначив Лакійчук.

Однак час від часу російські військові кораблі змушені повернутися до Севастополя, що відкриває для України нові перспективи для атак.

"Севастополь залишився такою собі пасткою. В Новоросійську вони там, в Туапсе, а ремонтуватись куди? Ремонтні підприємства всі в Севастополі", - підкреслив експерт.

Якщо буде оголошено перемир'я, Росія, без сумніву, намагатиметься відновити свою пошкоджену морську та авіаційну інфраструктуру. Проте постійна загроза українських атак може суттєво ускладнити розміщення військових сил у Криму.

Для обґрунтування анексії Криму Росія ще задовго до 2014 року почала пропагандистську кампанію. Вона включає цілий набір історичних наративів про нібито історичні зв'язки півострова з Росією. Загалом, всі вони зав'язані на кілька історичних подій: Хрещення князя Володимира Великого в Корсуні-Херсонесі XI століття, анексію Криму 1783 року, дві оборони Севастополя - під час Кримської війни у 1853-1856 рр. та Другої світової у 1941-1942 роках.

Однак про ці зв'язки кремлівські історики заговорили лише протягом останніх десятиліть. Для пересічних росіян Крим довгий час був важливим радше зі споживацького погляду: для відставних військових - "дачі біля моря", для широких мас - дешевий відпочинок, хай і не з кращим сервісом.

"Крим набув для росіян сакрального значення лише після того, як Україна стала незалежною від Радянського Союзу. Раніше там були лише окремі епізоди, такі як Севастополь — місто-герой. Окрім згадок про дві облоги Севастополя, для росіян у Криму не існувало нічого, що можна було б вважати священним", - зазначив історик та офіцер ЗСУ Олександр Алфьоров в інтерв'ю РБК-Україна.

При цьому є достатньо фактів, які пропагандисти Кремля намагаються не помічати, адже вони руйнують всі їх теоретичні моделі.

"Момент потрапляння Криму до Росії через завоювання з порушенням міжнародних конвенцій, потім перебування там величезної кількості "нетитульно-конфесійних людей", тобто не православних, а мусульман. Перебування там величезної кількості українців, - зазначив Алфьоров, - Водночас це історія про "білий" Крим і Крим Українського Чорноморського флоту, історія про депортацію кримських татар. Це все є показниками того, що ніколи Крим не був жодним сакральним місцем для росіян".

Однак, в певному сенсі, керівництво Росії опинилося в пастці власних наративів і тепер змушене враховувати їх у своїй політиці.

"До колапсу кремлівського режиму росіяни будуть це питання підіймати. Це є частина їх пропаганди і державотворчого міфу. Але це міф, і вони це прекрасно розуміють", - сказав РБК-Україна експерт Асоціації "Реінтеграція Криму", представник президента України в Автономній Республіці Крим у 2017-2018 рр. Борис Бабін.

Конфлікти під приміщенням Верховної Ради Криму, 2014 рік (зображення: Getty Images)

Наскільки глибоко Путін і його команда вірять у створені ними наративи, залишається під питанням. Проте, безсумнівно, ці наративи відіграють значну роль у їхній інформаційній стратегії як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронті.

"По-перше, це дійсно гіпноз, який був сформований. По-друге, російська влада не має іншого вибору, окрім як говорити так, адже це частина їхньої пропаганди, елемент, який має бути невід’ємним. І очевидно, що Крим є однією з ключових точок маніпуляцій. Також варто зазначити, що самі росіяни створюють цей міф про Крим, щоб підкріпити свої претензії до України", - відзначив Алфьоров в інтерв'ю РБК-Україна.

У Кремлі точно розуміють, що на визнання Криму російським у будь-якому вигляді не підуть ні Україна, на європейські країни. Перш за все тому, що такий крок може відкрити справжню скриньку Пандори.

Визнання анексії Криму завдало б серйозного удару міжнародному праву, зокрема принципу територіальної цілісності націй. Це, у свою чергу, підриває правовий порядок, встановлений після Другої світової війни. В результаті, це може спонукати авторитарні держави, такі як Китай та Туреччина, пред’являти територіальні вимоги до своїх більш вразливих сусідів. Отже, на практиці вимоги Росії виглядають малореалістичними.

"Це вимоги просто, щоб зірвати переговори і розписатися у власній агресивній сутності російського режиму, тому що вони суперечать міжнародному праву. Так само можна вимагати погасити сонце. І тому вони їх заявляють, прекрасно знаючи, що ніхто це навіть серйозно обговорювати не буде", - сказав виданню Борис Бабін.

Схоже, що це усвідомлюють не тільки європейські керівники, а й частина оточення Трампа, яка має реалістичний погляд на ситуацію. Однак, враховуючи суперечливі висловлювання американського президента з цього питання, здається, що боротьба за його позицію в адміністрації триває.

У цих обставинах дискусії щодо визнання Криму, як не дивно, виявилися більш вигідними для України, оскільки демонструють, що Путін не прагне до миру. Проте, прагнення США якнайшвидше завершити конфлікт, навіть за рахунок тиску на Росію, може привести до того, що складне питання Криму залишиться поза рамками предметних переговорів.

В таких умовах найбільш реалістичним виглядає збереження нинішнього статусу Криму та повернення до політико-дипломатичних шляхів його повернення вже після завершення російсько-української війни. Зрештою, це той сценарій, який пропонував президент Зеленський ще до повномасштабного вторгнення.