Трамп має намір знайти винного у провалі "чудового мирного плану з Росією", який, насправді, ніколи не існував. Інтерв'ю з Огризком.

Президент США Дональд Трамп сьогодні зосереджений на вирішенні двох ключових завдань: досягненні припинення вогню та запуску переговорного процесу, а також на поверненні американських коштів, які були "вкладені в Україну". Ці цілі вже дозволяють говорити про певні успіхи в рамках його стратегії. Згода України на ведення переговорів може слугувати важливим інструментом для комунікації з російським диктатором Путіним. Окрім того, Трампу потрібен "значний результат" для внутрішньої політики, щось вражаюче, що можна продемонструвати виборцям. Одним із таких досягнень могла б стати угода щодо рідкісноземельних мінералів, яка б стала символом повернення витрачених Байденом мільярдів на "віддалену війну" під управлінням Трампа.

Протягом останніх двох тижнів адміністрація США застосовувала шантаж, залякування та провокаційні дії, щоб змусити Україну прийняти певні рішення, зокрема стосовно угоди, яка в її початковій версії загрожувала б країні боргом у 500 мільярдів доларів перед Сполученими Штатами. Риторика Дональда Трампа, який характеризував українського президента Володимира Зеленського як диктатора і звинувачував його в "розв'язанні війни", а також вимагав проведення виборів під час війни, спотворюючи факти та вигадуючи цифри щодо допомоги, стала прямим нападом на Україну. Незважаючи на це, український лідер вирушив до Вашингтона з надією, що укладення угоди про мінеральні ресурси допоможе стабілізувати відносини між його країною та США. Він мав намір під час свого візиту безпосередньо дізнатися, чи продовжить Америка підтримувати Україну.

Український президент зробив свій візит до Овального кабінету з готовністю до захисту, отримавши конструктивні поради від французького та британського лідерів щодо спілкування з Трампом. Однак, коли Трамп звинуватив його в «надмірній ненависті» до Путіна та небажанні припинити конфлікт, Зеленський зрозумів, що мовчання не врятує ситуацію. Як зазначає Financial Times, віцепрезидент США Венс і Трамп готувалися до конфлікту з Зеленським, аби ще більше ослабити його позиції на переговорах. CNN також повідомляє, що це була пастка, спланована Трампом для дискредитації українського президента. Можливо, Зеленському варто було б проігнорувати провокації Венса і зосередитися на перемовинах із Трампом, проте реальність така, що американський лідер зараз дійсно перебуває в інформаційному міхурі російських наративів, з яких він охоче черпає і які підтверджують зміщення позиції США на користь Росії. Перед зустріччю Трампа і Зеленського міністр закордонних справ РФ висловився проти мирних переговорів, однак Трамп досі не висловив публічної критики на адресу Путіна, продовжуючи тиснути на Україну.

В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко висловив свої погляди на скандал, що стався під час переговорів у Білому домі, а також на проблеми, які виникли у двосторонніх відносинах між Україною та США.

Володимир Зеленський прибув до Вашингтона з позитивними сподіваннями, вважаючи, що підписання угоди щодо мінеральних ресурсів з Дональдом Трампом може зміцнити двосторонні стосунки та забезпечити підтримку України з боку США. Проте, замість цього ситуація обернулася скандалом у Білому домі, де Трамп і Венс опинилися в центрі уваги, що, за словами аналітиків, є безпрецедентним для таких зустрічей в Овальному кабінеті. Для України цей інцидент зруйнував важливу можливість зміцнити підтримку для її довгострокової оборони. Чому це сталося, на вашу думку? Чи може бути, що Трамп намагається перекласти відповідальність на Україну, зважаючи на складнощі у досягненні угоди про припинення вогню чи мирні переговори з Росією, шукаючи винного у особі президента України? Після публічного конфлікту Білий дім зазначив, що США та весь світ стали свідками труднощів, з якими стикається Трамп у переговорах із Києвом, що, на їхню думку, є позитивним моментом. А Трамп стверджує, що Путін прагне миру, тоді як Зеленський нібито бажає продовження війни.

Сьогодні можна провести паралель між Трампом і його командою та американськими більшовиками, але вже не початку XX століття, а початку XXI. Це особи, які вирішили, що можна жити не за усталеними нормами, а лише за своїми уявленнями про правильність. На мій погляд, наразі нова адміністрація президента США намагається адаптувати світовий порядок під свої потреби. Хочемо так – отже, так і буде; хочемо Гренландію – отже, Гренландія має бути нашою; хочемо Канаду – так і повинно бути.

Україна також входить до цього списку "об'єктів", оскільки ми переживаємо війну і маємо значну залежність від США, які можуть впливати на нашу політику. Саме з цієї причини відбувся енергійний візит міністра фінансів США, який намагався змусити Україну підписати умови, що були абсолютно неприйнятними. Коли ж це не вдалося, виникло велике невдоволення, яке, зрештою, призвело до подій, які ми могли спостерігати 28 лютого в Білому домі.

На мою думку, дії Трампа, а також віцепрезидента США Венса, навряд чи можна вважати випадковими. Це виглядало як яскравий жест, що мав на меті продемонструвати Україні її статус. При цьому було бажання зробити це максимально публічно, під прицілом камер, щоб усі зрозуміли, хто тут головний, а не просто у закритому кабінеті. Проте, в результаті, ця демонстрація не відбулася так, як планувалося, і тепер Трамп опинився в досить складній ситуації, з якої йому потрібно буде знайти вихід.

До цього моменту майже всі іноземні лідери, які відвідували Білий дім, щедро хвалили Трампа, уникаючи відкритої конфронтації та ризикувати його непередбачуваною реакцією, наприклад, зупинкою американської допомоги або введенням суворих тарифів. Проте в цьому унікальному випадку президент України вдався до абсолютно іншого підходу. Як могли б змінитися результати переговорів, якби Володимир Зеленський просто кивнув головою та погодився з усім, що пропонував Трамп?

- Сьогодні вже всім зрозуміло, що прямого і швидкого шляху до вирішення проблеми немає. Трамп це вже також прекрасно розуміє. Але ж були обіцянки, і тепер йому так чи інакше потрібен хтось, на кого можна було б скинути відповідальність. Не відбулося б цього разу вибуху, потім були б проблеми з другою угодою, адже оця рамкова, це, так би мовити, про те, що давайте дружити, а наступна угода - вже була б конкретно з якимись деталями, цифрами, зобов'язаннями і тому подібне.

На сьогодні найгірше те, що Трамп не хоче займати позицію. Він хоче стати над суперечкою, як він каже, дистанціюватися і бути рівновіддаленим від одних і від інших. А якщо один з цих інших показує, що він не збирається виконувати все під диктовку, ну, значить, його треба призначити винним у зриві "чудового плану" Трампа, якого, правда, не існує.

Також стає зрозуміло, що теперішній президент США має чітку тенденцію більше зважати на інтереси Росії, аніж на українські. Проте це зовсім не свідчить про те, що ми повинні йти на компроміси щодо своїх національних інтересів.

Щодо того, як саме пройшла ця зустріч і чи можна було уникнути публічних суперечок, я можу навести приклад, як у моїй практиці здійснювались підготовка та проведення подібних надзвичайно важливих переговорів.

На початку зустрічі проводиться ретельне обговорення всіх деталей, що стосуються події. Формується спеціальна передова команда, до складу якої, окрім представників протоколу, входять дипломати, відповідальні за тематику переговорів і візиту. Вони детально обговорюють усе — від того, хто зустрічає гостей на ганку, до того, хто проводить їх після завершення зустрічі з Білого Дому. Коли я займався подібними питаннями, ми завжди узгоджували, що преса матиме доступ до президентів, і кожна зі сторін — зазвичай українські та американські журналісти — отримують можливість задати по 2-3 запитання. Після цього двері закриваються, і керівники вирішують, скільки часу знадобиться для продовження переговорів у закритому режимі. Який тон буде в ході бесіди — підвищеним чи спокійним — це вже інша справа, адже все це відбувається за зачиненими дверима. Після завершення переговорів відбувається пресконференція. Це звичний, стабільний і стандартний процес. Чи дотримувалися його цього разу — мені невідомо, але якщо все організовано в такий спосіб, то публічні суперечки між сторонами не повинні виникати.

- Стосовно подальшого розвиток подій. Що можна вдіяти у найближчий час, аби зменшити напругу? 1 березня, Володимир Зеленський в Лондоні зустрівся з прем'єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером. Британський прем'єр виказав підтримку Україні, але закликав налагодити якомога швидше відносини з Трампом, а також завершити угоду про корисні копалини. У Трампа вимагають від Зеленського публічних вибачень. На ваш погляд, Україні потрібно робити кроки до примирення з США і які саме?

- Бачите, тут треба виходити з інтересів України. Що нам потрібно? Чи продовження такого, скажімо так, загострення, чи продовження підтримки з боку США? Я думаю, що відповідь тут очевидна - нам потрібна допомога, але при цьому ми не повинні так само робити вигляд, що об нас можуть витирати ноги. Тому треба знайти красиву формулу і форму, яким чином подати так зване вибачення, чи якусь іншу можна придумати формулу, відновлення порозуміння та діалогу. Це справа дипломатів, і це не надто складна штука, щоб тут сильно перейматися. Але це треба безумовно зробити. В той же час не думаю, що це той випадок, коли ми повинні сильно поспішати.

Не слід забувати про американські інтереси. Чому ж вони так прагнули підписати угоду щодо рідкісноземельних ресурсів? Це свідчить про те, що ця угода є для них не менш актуальною, важливою та перспективною. Яка мета Трампа? Він бажає відчути себе переможцем, довести, що здатен досягати результатів, що відновлює вкладені кошти та інше. Отже, тут є спільні інтереси як з нашого, так і з американського боку. Потрібно знайти таку формулу, яка б дозволила американцям не відчувати образи, а нам — закріпити необхідну лінію і отримати бажане.

Велика частина подальших подій залежатиме від позиції наших європейських союзників. Якщо 2 березня в Лондоні на зустрічі лідерів Європи, а потім 6 березня в Брюсселі, відбудеться значна консолідація європейських країн, я чомусь вважаю, що Трампу, можливо, доведеться змінити свою риторику та погляди на ситуацію з війною та миром в Україні.

Після невдалого саміту у Білому домі, європейські керівники почали активно надсилати Володимиру Зеленському повідомлення підтримки. Це, звісно, позитивний крок, але коли Урсула фон дер Ляйєн публікує у соцмережах послання до українського президента, запевняючи, що він "ніколи не буде самотнім" та що "ми продовжимо співпрацювати задля справедливого і міцного світу", виникає питання: що насправді це означає? Адже європейські лідери, шоковані подіями, досі не знайшли відповіді на найголовніше питання: як діяти, якщо Трамп спробує примусити Україну до мирної угоди, що вигідна Росії, і повністю відмовиться від підтримки. Яка роль проукраїнської консолідації в Європі у формуванні позиції Трампа щодо України?

- Я думаю, це дуже пряма залежність. Якщо зараз європейці підтвердять те, що вони говорили відразу після цього скандалу в Білому домі. Якщо це все перейде в конкретні цифри допомоги, відповідно до того, що Європа почне думати і, можливо, вже практично діяти в створенні якоїсь безпекової нової структури саме європейського профілю і так далі, то це очевидно може вплинути на позицію США.

Давайте уявимо, що європейські країни протягом декількох тижнів активно працюють, обговорюють і нарешті вирішують, що настав час розвивати власну оборонну промисловість. Що це може означати для США? В перспективі, це призведе до суттєвих втрат у їхніх прибутках. Європейські армії наразі значною мірою покладаються на американську зброю. Я впевнений, що Європа не залишиться на місці і не буде вічно просити про захист у Сполучених Штатів. Вони створять свій власний військово-промисловий комплекс, можливо, не миттєво, але достатньо ефективний для захисту своїх інтересів. Таким чином, це може стати ризикованою грою для американців, і вони це чудово усвідомлюють. На мою думку, консолідація Європи в цій сфері буде надзвичайно важливою для нас.

Екс-радник Трампа з питань національної безпеки Джон Болтон після зустрічі в Білому домі зазначив, що Трамп і Венс висловили свою підтримку Росії у нинішньому конфлікті. Складається враження, що вони досягли певної угоди з Путіним щодо завершення війни. Залишається лише зламати опір Зеленського та України. У вас виникає подібне відчуття?

Якщо б існували подібні угоди між Кремлем та адміністрацією Трампа, я сумніваюся, що росіяни, зокрема їхній міністр закордонних справ Лавров та його колеги, продовжували б натякати на необхідність повернення Запоріжжя, Херсона та інших територій, оскільки ці території закріплені в нашій Конституції. Якби така угода була досягнута, Лавров, напевно, не піднімав би це питання, адже у такому випадку він міг би вважати, що якщо ми досягли згоди, немає сенсу обговорювати це далі. Нехай американці займаються цими питаннями стосовно України, чинять тиск, укладають угоди – це вже не моя справа. Проте Росія постійно піднімає ці питання, що свідчить про їхню незмінну позицію, на яку, вважаю, американці не надали жодної конструктивної відповіді.

Так, на сьогодні є просування в двосторонньому напрямку між РФ та США про відновлення діяльності дипломатичних представників, це так. Та й то, це лише початковий етап, тому що до того стану, який був, дуже далеко. Якщо сьогодні російські так звані дипломати, бо це насправді просто шпигуни, не можуть виїхати 25 миль далі Вашингтону, то це означає, що ми повернулися до стану справді Холодної війни. Бо я пам'ятаю, що часи СРСР там точно такі обмеження для радянських дипломатів існували. Тому, думаю, відносно України просування станом на зараз, як на мене, ніякого немає.

- Президент Трамп нарцис та егоцентрик, тобто не та людина, яка дозволить залишити безкарною таку "непокору та неповагу" до власної персони. Вже пішли загрозливі повідомлення, що президент США після суперечки із Зеленським наказав співробітникам апарату нацбезпеки перевірити, чи може Вашингтон повністю або тимчасово припинити постачання зброї Україні.

- У цьому напрямку прогнозувати щось важко, звичайно, тому що ви праві, коли маєш справу з таким характером, то будь-які прогнози нічого не варті. Єдине, щодо військової допомоги попередньої адміністрації президента США Байдена, то голосував за це, як ми пам'ятаємо, Конгрес. Це означає, що рішенням президента відмінити це неможливо, це може тільки зробити сам Конгрес, а він цього не зробить.

Чи це означає, що після довершення цієї програми Конгрес проголосує за щось нове? От тут, скоріше за все, що ні. Але я не бачу зараз трагедії, треба просто спокійно, акуратно з цієї ситуації вийти і вона налагодиться. Росія нам в цьому ще й допоможе.

Отже, чи можемо вважати, що ми ще не остаточно втратили Сполучені Штати під керівництвом Трампа як нашого союзника?

- Ми не маємо права це зробити. Ми в будь-якому випадку повинні мати США як свого надзвичайно важливого стратегічного партнера. Трансатлантична солідарність і безпека це те, що нам потрібно. Ми маємо знайти правильні слова, рішення для того, щоб цю ситуацію, яка склалася, з максимально меншими втратами пройти і повернутися до нормального співробітництва з США. Ми в цьому зацікавлені, по-моєму, надзвичайно.