Там, де ми відсутні.

Для когось цей заголовок може асоціюватися з першим студійним альбомом "Океану Ельзи". Інші ж згадають популярну приказку. А ще хтось може згадати радянський анекдот про Рабіновича, якого співробітники КДБ намагалися відговорити від виїзду в Ізраїль: "Ви справді думаєте, що там вам буде краще? Ви помиляєтесь! Кажуть, що добре там, де нас немає! - Ось я і хочу поїхати туди, де вас немає".

Подібно до героя старого анекдоту, багато наших співвітчизників теж залишили Батьківщину, шукаючи кращого життя. Масова еміграція стала серйозним викликом для Києва задовго до повномасштабного російського вторгнення.

До 2022 року основним засобом боротьби з цією проблемою була віра в майбутнє української цивілізації. Людям намагалися донести, що незабаром на їхній Батьківщині настане краще життя. Аргументували, що виїзд до Європи не має сенсу, адже вся країна рухається у бік ЄС. Підкреслювали, що економічний, соціальний та побутовий розрив між Україною та західними країнами невпинно зменшується, і з кожним роком ця різниця дійсно ставала все меншою.

На жаль, всі ці зусилля виявилися марними через масштабну агресію Російської Федерації проти нашої країни. З моменту 24 лютого 2022 року прірва між Україною та Західними державами знову суттєво зросла.

Безпека, зручність, а також особисті права і свободи — всі ці аспекти виявилися для нас недосяжними. Сьогодні в жодній європейській країні не можна уявити собі, щоб ворожа ракета впала в центр міста, або щоб критична інфраструктура зазнала руйнувань від ворожих дронів, чи навіть, щоб на вулицях відбувалася "бусифікація". Мільйони українських біженців, які перебувають за кордоном, стали наочним свідченням цих трагічних реалій.

Справді, ця повномасштабна війна стала каталізатором для нашої країни, надавши новий механізм, який допомагає зберегти в Україні сотні тисяч людей: обмеження на виїзд для більшості чоловіків віком від 18 до 60 років.

Ця унікальна ініціатива, яка функціонує вже більше трьох років, має на меті зберегти не тільки достатній мобілізаційний потенціал, але й забезпечити наявність робочої сили.

Водночас ця заборона не перешкоджає відтоку молодих, працездатних і фертильних жінок, що ще більше загострює вітчизняну демографічну кризу. До того ж часткове закриття кордонів навіть підштовхує когось до від'їзду: багато юнаків залишають країну до того, як їм виповниться вісімнадцять, і вони опиняться замкненими в Україні.

Для того щоб закриті кордони стали дійсно ефективним способом протидії депопуляції, їх необхідно закрити майже повністю, подібно до того, як це робили в СРСР та країнах соціалістичного табору. Однак сучасна Україна навряд чи готова на такий радикальний крок. У випадку, якщо бойові дії будуть призупинені, рано чи пізно доведеться скасувати навіть ті обмеження, які вже існують. При цьому умови життя в нашій країні, що зазнала багатьох випробувань, залишаться не надто привабливими.

Так чи інакше, Київ потребуватиме нової стратегії щодо того, як утримати своїх громадян від масової еміграції. І ймовірно, що наша країна вдасться до ще одного рецепту, відомого з радянських часів: дискредитації закордонного життя.

Українському обивателю намагатимуться довести, що добре лише там, де його немає. І що фактично на чужині йому буде набагато гірше, ніж на Батьківщині.

Саме таку пропагандистську кампанію можна прогнозувати в найближчій перспективі. І її ключові наративи вже зараз легко уявити.

Наратив перший: "Українці за кордоном нікому не потрібні".

Після 24 лютого 2022 року західні країни прийняли критичну масу наших співвітчизників та співвітчизниць. Все краще, що колективний Захід міг запропонувати українцям, уже здобули перші хвилі біженців. Хто не встиг - той cпізнився.

Тепер пріоритетом Заходу стає порятунок від зайвих українців, які поступово перетворюються на тягар для європейських країн. У разі будь-якого навіть нетривалого перемир'я в Україні ця тенденція різко посилиться. Стартові можливості нових іммігрантів виявляться надзвичайно несприятливими. Тому ніякого сенсу шукати щастя на чужині більше нема.

Наратив другий: "Для українців, які живуть за межами країни, не існує можливостей для розвитку".

Звичайний українець на чужині скутий багатьма обмеженнями: від мовного бар'єру до відсутності необхідних соціальних зв'язків. У нього практично немає шансів знайти престижну та прибуткову роботу. У нього немає шансів просунутися кар'єрними сходами. Він не зможе досягти високого соціального статусу. Він не зможе забезпечити гідне життя своїм близьким.

Його доля за кордоном - важка, низькооплачувана та принизлива праця, яка не приваблює місцевих. Хай там як стараються наші співвітчизники, хай що вони роблять, вони однаково приречені залишатися людьми другого сорту.

Наратив третій: "Українців за межами країни не сприймають з симпатією".

Приплив українських біженців до Європи вже викликав зростання ксенофобії. Безробітних українців критикують за те, що вони нібито живуть за рахунок європейців. Тих, хто працює, звинувачують у тому, що вони відбирають робочі місця у місцевих жителів. Чоловіків призовного віку звинувачують у боягузтві. Молоді українські жінки стикаються з підозрами, що вони руйнують європейські родини. Українські діти зазнають булінгу у школах.

Чим довше триває конфлікт, тим менше за кордоном викликає співчуття доля наших співвітчизників. А якщо активні бойові дії зупиняться, це співчуття може повністю зникнути, поступившись місцем явній неприязні.

Існує безліч прикладів, що ілюструють жахи життя за кордоном: від новин про скорочення державної підтримки українських біженців до звісток про антиукраїнські випадки в країнах Європейського Союзу. Крім того, ми чуємо сумні історії наших співвітчизників, які не змогли знайти своє місце в нових умовах і вирішили повернутися додому.

Проте особливої виразності цій пропагандистській кампанії здатен надати четвертий наратив: "Незабаром життєві умови за кордоном погіршаться не лише для українців".

До 2020-х вважалося, що розрив між Україною та Заходом скорочуватиметься в міру вітчизняної вестернізації та євроінтеграції. Але, як з'ясовується, цей розрив може зменшитися за рахунок своєрідної "українізації" західних країн. Не у нас з'явиться більше подібності до мирної, ліберальної та комфортної Європи, а європейці можуть зіткнутися з тими ж викликами, які вже переживає Україна.

Світ увійшов у період нестабільності, масштаби та можливості якого наразі важко передбачити.

Новий термін президентства Трампа показує, що навіть найкращі зразки західної демократії можуть опинитися під загрозою від дій непередбачуваного та егоцентричного популіста. Послаблення міжнародного права свідчить про те, що напад може торкнутися будь-якої країни.

Третя світова війна перестає бути лише фантазією і стає предметом серйозних дискусій. Держави, які зовсім нещодавно не звертали уваги на питання безпеки, починають оцінювати свою готовність до можливого військового конфлікту. Це ще один підтверджуючий момент для звичайного українця, що "добре там, де нас немає".

Вас турбує, що Україна виявилася в центрі згубної історичної бурі? Проте ця буря може поширитися і на сусідні країни Європи!

Ви думаєте, що жити в Україні небезпечно? Проте в найближчому часі ситуація в країнах Європейського Союзу може стати не менш ризикованою!

Вас обурює те, що громадяни України стикнулися з обмеженнями у своїх правах та свободах? Але пам'ятайте, якщо війна дійде до європейських країн, то й там незабаром можуть початися подібні обмеження!

А якщо це так, то чому б залишати небезпечну, незручну та обмежену Батьківщину заради потенційно небезпечного, незручного і можливого обмеження на чужині?..

Чи допоможе цей аргумент утримати сотні тисяч українців від виїзду за кордон, важко сказати. Але в тому, що Україна цим аргументом скористається, майже немає сумнівів.