СВІТОЛІНА: "Коли спостерігаєш, як їхні очі наповнюються вогнем, це зворушує мою душу."

Еліна зустрілася з представниками ЗМІ перед початком турніру WTA 500, що проходить у Штутгарті.

Перша ракетка України Еліна Світоліна дала інтерв'ю журналістам перед початком турніру WTA 500, який відбудеться у Штутгарті.

Еліно, раді вас знову бачити в Штутгарті! Які у вас враження від перебування тут, і як просувається ваша підготовка?

Я безмежно щаслива повернутися після кількох років відсутності. Стараюся максимально насолодитися часом, проведеним на кортах, і цим чудовим турніром. З нетерпінням чекаю майбутніх ігор!

- Цей турнір дуже унікальний, оскільки він проходить на критому ґрунтовому корті. Я знаю, що ви нещодавно грали на Кубку Біллі Джин Кінг на критому ґрунтовому корті. Що ви думаєте про адаптацію до такого типу покриття? Що може бути складним або важким, враховуючи, що це не дуже поширене явище в Турі?

Нам пощастило, що грали в закритому приміщенні в Польщі, де покриття було практично ідентичним тому, що ми маємо тут. М'яч, звісно, поводився трохи по-іншому, але, чесно кажучи, немає причин для скарг. Адже всього за тиждень до Польщі я тренувався в Україні, а потім продовжив заняття з командою в Польщі. Тепер, приїхавши сюди, відчуваю себе досить комфортно. Цей турнір має вражаючий склад учасниць, тому тренування та матчі тут приносять справжнє задоволення.

Вчора під час вашого тренування я помітив, як багато людей зверталися до вас за можливістю сфотографуватися чи отримати автограф перед виходом на корт. Здається, хтось із них також говорив українською. Мені цікаво, чи відчуваєте ви, що вам потрібна додаткова підтримка від людей, особливо від ваших фанатів, у зв'язку з подіями, що відбуваються в Україні?

Я відчуваю неймовірну підтримку на кожному турнірі, в якому беру участь. Завдяки розвитку інтернету та соціальних мереж, все більше українців усвідомлюють, що таке теніс і можуть приїхати нас підтримати. Цей спорт набирає популярності з кожним роком, і зараз ми маємо шість українських тенісисток у топ-100, що є справжнім досягненням для нашої країни. Люди починають більше цікавитися тенісом, а діти, особливо дівчата, активно відвідують тренування та займаються цим видом спорту.

Приємно усвідомлювати, що це існує, і я відчуваю глибоку єдність нашої нації. Вважаю, що спорт також має потужну силу об’єднувати нас задля спільної мети – здобути якомога більше перемог у футболі, боксі, тенісі та інших дисциплінах. Це надзвичайно важливо, адже в умовах війни важко дотримуватися звичного ритму життя, коли щодня доводиться стикатися з небезпекою. Тому приємно мати можливість приносити людям позитивні новини та радісні перемоги.

На Кубку Біллі Джин Кінг відбулися справді зворушливі миті, зокрема під час виконання гімну. Як ви вважаєте, чи відчуваєте ви сильніший тиск, представляючи свою країну, чи під час участі в особистих змаганнях?

Без сумніву, представляти свою країну на Олімпійських іграх або в командних змаганнях, таких як Кубок Біллі Джин Кінг, завжди є для мене неймовірно важливим моментом. Я докладаю всіх зусиль, щоб бути максимально готовою, адже відчуваю, що саме в ці моменти отримую підтримку та переживаю справді значущі події для своєї країни.

Найяскравішим моментом у моїй професійній кар'єрі стала бронзова медаль, здобута в Токіо — перша в історії нашої країни в тенісному спорті. Кожного разу, коли я виходжу на корт і бачу український прапор поруч, це викликає у мене певний тиск, але водночас надихає. Я відчуваю відповідальність викладатися на максимум, адже українці переживають складні часи, і мені пощастило представляти свою країну на такій величній сцені.

- Нам довелося поговорити з одним молодим гравцем, якому допомагав ваш фонд. Хотілося б дізнатися, скільки з них брали участь у подібній програмі?

- На початку війни були сотні дітей, яким ми надавали підтримку на різних рівнях. Це могла бути просто одяг, а могла бути допомога в переселенні гравців. Крім того, зараз ми трохи реорганізуємося. У нашому фонді діють різні програми. Ми проводимо турніри в Україні для дітей до 12 і до 14 років. Також у нас є програма з охорони психічного здоров'я, яка проводиться кілька разів на рік, і в ній щороку беруть участь від 50 до 60 дітей.

Крім того, я організую майстер-класи з Сергієм Стаховським п'ять або шість разів на рік у різних куточках України, охоплюючи як великі, так і маленькі міста. Ми робимо багато корисних речей для розвитку українського тенісу. Вважаю, що дітям дуже важливо черпати натхнення від професіоналів у цій сфері.

Я відчуваю, що це свого роду моя місія - ділитися з ними цими моментами. Ми бачимо, як на майстер-клас приїжджають 400, 500 дітей з усієї України, щоб розділити ці моменти, пограти з нами. Знаєте, коли бачиш, як загоряються їхні очі, це дійсно торкає моє серце, і мені хочеться робити це все більше і більше.

Звичайно, з часом і графіком це дуже складно. Але як тільки у мене з'являється вільна хвилина, я повертаюся в Україну, і так, я відчуваю, що це те, що я повинна зробити.

- Здається, я бачив у соціальних мережах, що ви нещодавно відкрили клуб паделу. Цікаво, що до цього призвело, що вас надихнуло на це, і чого ви сподіваєтеся досягти цим починанням?

Цей вид спорту стрімко набирає популярність. Моя найзаповітніша мета – заснувати тенісний клуб та тенісну академію в Україні. Проте наразі ми знайшли ідеальне місце для відкриття падель-клубу. Це спорт, який ми відкрили для себе разом із Сергієм, і ми прагнемо, щоб люди залишалися активними, адже в умовах повсякденної рутини під час війни це стає справжнім випробуванням для психічного здоров'я. Чотири роки пройшли, і люди продовжують боротися з цими важкими днями та моментами.

Спорт є важливим аспектом життя як для дітей, так і для дорослих, адже він дозволяє вивільнити накопичені емоції, подолати важкі часи та переключитися на позитивні переживання. Падель набирає популярності, і я вважаю, що, починаючи займатися спортом, багато хто прагне швидше зануритися в цю активність. Падель, на мою думку, є універсальним видом спорту, доступним для людей різного рівня підготовки. Він дозволяє ділити корт з друзями, тренуватися разом і, безумовно, налагоджувати справжнє спілкування.

Моя мета полягає не лише в просуванні тенісу, а й у розвитку спорту загалом в Україні. Я прагну надати людям можливість знайти щось корисне для себе.

- Я думаю, час - один із факторів, що впливають на вашу поїздку назад до України, але як щодо вашої безпеки? Як ви організовуєте свої поїздки? Я справді не можу уявити, як це - бути німкенею і жити тут у мирі та спокої.

- Насправді, дорога займає час. Вона може тривати 12-15 годин. Спочатку я їду до Варшави, а потім ще 10-12 годин на машині до Києва.

Безумовно, я беру на себе ризики. Мені пощастило мати партнера, який підтримує моє бажання повернутися на батьківщину. Це дуже важливо для мене — повернутися і реалізувати всі свої плани. Також я прагну зустрітися з родиною, адже моя бабуся живе там, і я хочу відвідувати її так часто, як зможу.

Звичайно, це надзвичайно складно не мати можливості повернутися назад, адже колись ми легко літали до Києва і опинялися там всього за кілька годин. Але всі ці почуття та безмежна підтримка, яку я отримую від українців, змушують мене думати, що неможливо вчинити інакше.

- Щодо Кубка Біллі Джин Кінг: нещодавно ми спостерігали, як кілька колишніх тенісисток почали нову главу своєї кар'єри, ставши капітанами національних команд. Мені цікаво дізнатися, чи є у вас бажання в майбутньому, після завершення своєї тенісної кар'єри, стати капітаном збірної України?

Це дійсно цікаве питання. Я ніколи не розглядала це раніше. Зараз, коли мій фонд підтримує жіночу збірну України, я відчуваю, що це важливий крок уперед. Українська федерація звернулася до нас з проханням допомогти команді, і протягом останніх трьох років ми активно займаємося цим. Я дуже рада цьому процесу і, можна сказати, управлінню, адже тепер ми маємо уявлення про те, як усе функціонує зсередини (посміхається).

Бути капітаном? Не впевнений. На мою думку, нині у нас є чудовий капітан – Ілля Марченко, який раніше виступав на високому рівні. Наша команда має надійну підтримку. Радником є Сергій Стаховський. Коли я повертаюся в Україну, завжди тренуюся з ним. Він досвідчений фахівець і має безліч знань, зокрема про парний теніс, а також надає нам цінну допомогу в одиночному розряді. Ще у нас є тренер – Іван Сергєєв, який також дуже професійний.

Вважаю, що в нашій команді є троє гравців, які досягли значних успіхів у своїй кар'єрі. Тож, поки команда демонструє позитивні результати, будемо спостерігати за розвитком подій. Можливо, через кілька років я перегляну це питання, але наразі вважаю за краще зосередитися на внутрішніх процесах. Важливо, щоб фонд активно підтримував команду, забезпечуючи її належним функціонуванням, і, схоже, що гравці також задоволені умовами.

Лише небагато тенісисток здобувають можливість знову потрапити до топ-10 після народження дітей. Ви – серед них, і це справді вражаюче досягнення. Чи могли б ви поділитися своїми секретами, як вам вдається гармонійно поєднувати материнство з виступами на такому високому рівні?

Це справді неймовірне відчуття - знову опинитися серед десятки найкращих. Це було моєю метою як цього року, так і в минулому. Проте я намагаюся не зупинятись на досягнутому, адже прагну продовжувати свій розвиток. Я амбіційно налаштований досягти ще вищих позицій. І, звичайно, Grand Slam завжди залишався для мене важливою метою.

Так, звичайно, це досягнення вселяє в мене впевненість і дарує приємні відчуття, але я хочу рухатися далі й досягати кращих результатів. Звісно, пізніше, коли я закінчу свою тенісну кар'єру, я озирнуся назад і оціню це досягнення.

На мою думку, для матерів, які мають намір стати мамами і потім повернутися до активного життя, це є яскравим підтвердженням того, що це абсолютно реально. І таких жінок чимало, і я щаслива бути частиною цього чудового колективу.

У другому раунді турніру серії 500, що проходить у Штутгарті, Світоліна, яка отримала четвертий номер посіву, змагатиметься або з Євою Ліс, або з Паулою Бадосою.