"Світ повинен бути в курсі подій, що відбуваються там". Яким чином організована мовленнєва діяльність на деокупованих та тимчасово окупованих територіях "Українського радіо".

Понад три роки команда редакції збирає свідчення з окупації, журналісти розповідають про життя людей, спротив і злочини окупантів, щоб ці території не зникли з українського та світового інформаційного порядку денного.

Редакція мовлення на деокуповані та тимчасово окуповані території "Українського радіо" була створена три з половиною роки тому. До її першого складу входили радійники філії "Суспільне Донбас" Вікторія та Олександр Марченко й Аліна Шевченко, а також кореспонденти "Українського радіо" з Херсона. Очільником редакції був Олександр Марченко, а після того як він долучився до лав ЗСУ, керівницею стала Вікторія Марченко, яка обіймає цю посаду вже три роки. Нині в команді -- сім людей, серед яких херсонська журналістка Маргарита Лазник, Лариса Білозерова, яка переїхала до столиці з Донецька у 2014 році, луганка Аліна Шевченко (з 2022 року мешкає у Полтаві), також працюють колеги з інших регіонів -- Ірина Сандуляк зі Львова та звукорежисери Марія Петриченко з Києва та Сергій Ткачук із Луцька.

Редакційна команда створює інформаційно-аналітичну програму "Територія боротьби", яка висвітлює питання тимчасово окупованих, прифронтових та деокупованих територій. Ця 20-хвилинна програма транслюється на "Українському радіо" по середах і п'ятницях. Крім того, щодня виходить дайджест "Щоденник спротиву", що містить актуальні новини про ТОТ, який можна слухати в будні дні о 15:40.

Вікторія Марченко: Окуповані території -- це не просто десь поміняли прапори, це страждання людей і знищення усього

Керівниця редакції Вікторія Марченко походить із Луганської області. До початку повномасштабного вторгнення вона працювала в Луганській обласній державній телерадіокомпанії, зокрема на обласному радіо "Пульс". У 2014 році, після окупації Луганська, вона разом із командою переїхала до Сіверськодонецька, де з нуля відновила діяльність ЛОДТРК, яка згодом трансформувалася у філію "Суспільне Донбас". Після початку повномасштабної війни Вікторія переїхала до Києва.

З початком масштабного вторгнення, керівництво "Українського радіо" ухвалило рішення створити нову редакцію, яка буде інформувати про події на тимчасово окупованих прифронтових територіях. Згодом до нас приєдналися і деокуповані райони, щоб висвітлювати важливі теми, які стосуються цих місць. Усі усвідомлюють значення інформаційної боротьби та необхідність говорити про ситуацію на окупованих територіях. Хоча ми не маємо можливості відвідати ці райони через небезпеку, важливо продовжувати обговорювати їх, щоб вони не зникли з інформаційного простору України. Важливість цього діалогу підкреслює Вікторія Марченко.

Вона переконана, що це має велике значення як для осіб, які проживають у тимчасово окупованих регіонах, так і для тих, хто живе на територіях, підконтрольних Україні.

"На тимчасово контрольованих ворогом територіях все ще проживають люди, які підтримують українські цінності і сподіваються на звільнення. У кожного з них є свої причини залишатися, чи то старенькі батьки, чи фінансові обставини. Крім того, виїзд наразі є вкрай складним процесом. Як журналісти, ми маємо висвітлювати ситуацію в цих регіонах, щоб українці знали, що відбувається на окупованих територіях, адже сама окупація є величезним лихом," -- говорить Вікторія Марченко.

Журналістка зазначає, що інформацію про життя на тимчасово окупованих територіях вони здобувають з декількох джерел. У своїй діяльності вони використовують відкриті джерела, такі як медіа, що знаходяться під контролем окупантів, а також телеграм-канали. Крім того, важливою частиною їхньої роботи є спілкування з людьми, які проживають на цих територіях. При цьому особливу увагу слід приділяти їхній безпеці, тому імена таких осіб не можуть бути розголошені. В іншому випадку, окупанти можуть вжити жорстких заходів, включаючи арешт або навіть зникнення людини.

"Безпека наших інформаційних джерел є для мене надзвичайно важливим аспектом. Ми ніколи не ведемо спілкування в голосі; зазвичай, це просто повідомлення, які можуть надіслати нам. Вся інформація швидко видаляється, як з їхнього, так і з нашого боку. Я маю зізнатися, що з кожним днем отримати інформацію стає все важче. Це завжди пов'язано з великими ризиками. Ми всі пам'ятаємо випадок з подружжям Рижових з Новоайдара на Луганщині, які були покарані окупантами лише за те, що повідомили рідним, що їхня лікарня тепер стала військовим шпиталем, а не приймає цивільних. Ці ризики завжди високі, і для мене безпека наших людей є пріоритетом. Жоден репортаж і жодна інформація не варті життя чи здоров'я, тому ми дуже обачно підходимо до збору цієї інформації. Ми ніколи не будемо примушувати їх або чинити тиск", - зазначає Вікторія Марченко.

Вона зазначила, що з кожним роком отримати інформацію з окупованих територій стає дедалі складніше, оскільки загарбники вживають все більш суворі заходи, що постійно посилюють їхній контроль.

"Наші джерела мають телефони, але залишають їх вдома, виходячи на вулицю з кнопковими моделями. Ситуація в районах, які пережили окупацію з 2014 по 2022 роки, значно погіршилася, нагадуючи 37-й рік. Люди, які підтримують проукраїнські погляди, бояться навіть спілкуватися з сусідами. Отримати будь-яку інформацію стало дуже важко, оскільки довіра між людьми зникла. Загалом, дістати інформацію важко через блокування телеграму, а про WhatsApp взагалі мовчу – цей месенджер вже давно недоступний. VPN ще працюють, але з ними постійно виникають проблеми. Найбільше лякає те, що провайдери можуть стежити за інформацією," - ділиться журналістка.

Попри ці небезпеки, люди з проукраїнською позицією на окупованих територіях є -- і намагаються передавати інформацію.

"Іноді ми маємо суперечки з деякими нашими джерелами, коли вони вітають нас із Днем Незалежності чи Днем української мови. Я усвідомлюю, як сильно вони прагнуть свободи і як їм боляче. Вони надсилають нам вітальні листівки, а я відповідаю: 'Боже, будь ласка, не робіть цього, адже це надзвичайно небезпечно і дуже страшно'," – ділиться Вікторія Марченко.

Редакційна команда програми "Територія боротьби" фокусується на висвітленні соціальних і гуманітарних питань, зокрема проблемах доступу до медичних послуг на тимчасово окупованих територіях та впливу мілітаризації на українську молодь.

"Ситуація, що складається навколо українських дітей під окупацією, є надзвичайно серйозною проблемою. Окупанти активно відкривають "кадетські класи" та різноманітні організації на кшталт "Юнармії". У школах вводять предмети на кшталт "Розмови про важливе", де дітям нав'язують російську політику та ідеали. Щопонеділка учні змушені виконувати гімн Росії, причому голосно та чітко вимовляючи кожне слово. Найбільш тривожним є те, що діти не мають можливості відмовитися від цього. Для мене це питання викликає глибоке занепокоєння. Ми спостерігаємо за цими процесами, і бачимо, як у дітей знищують українську ідентичність, формуючи з них потенційних солдатів російської армії", -- зазначає Вікторія Марченко.

Вікторія Марченко, Марія Петриченко та Маргарита Лазник.

Ще однією актуальною темою, яку висвітлюють журналісти нашої редакції, є процес виїзду з територій під окупацією. Вікторія Марченко зазначає, що є випадки, коли люди, які евакуювалися в 2022 році з Донецької та Луганської областей, прагнуть повернутися назад. Причина цього полягає в тому, що окупаційна влада почала запроваджувати свої закони, і ті, хто не встиг перереєструвати своє житло, можуть ризикувати його втратою.

"І люди тепер повертаються або хочуть повернутися, приміром, старші. Вони виїхали в евакуацію у 2022 році. Звісно, в них немає російських документів. І тут навіть питання в тому, як потрапити на окуповані території. Вони мусять їхати через "Шереметьєво", через фільтрацію в аеропортах у Москві. І дуже багато людей просто її не проходять. Тому ми завжди закликаємо цього не робити. Мені якісь знайомі пишуть: "Віко, підкажи, а чи може моя мама поїхати і це все оформити?". Я кажу: "Ні, ні в якому разі, не робіть цього". Це ще добре, якщо вона просто не пройде фільтрацію, їй поставлять штамп і відправлять. Але це ж може бути небезпечно, ризиковано, її просто можуть забрати кудись", -- говорить Вікторія Марченко.

На думку авторки, найбільше уваги серед слухачів привертають матеріали про депортацію або повернення дітей. Також викликає зацікавлення тема втечі з окупованих територій. Проте, з жалем вона відзначає, що інтерес до питань, пов'язаних із тимчасово окупованими територіями, поступово знижується.

"Я не маю права засуджувати людей, але інколи чую, як вони висловлюють думку, що їм більше не цікаво, що відбувається на окупованих територіях. Я наголошую їм, що, аби зберегти наш внутрішній опір, ми повинні бути в курсі цієї інформації. А також, щоб у нас ніколи не виникало ідеї: 'Можливо, ми зможемо знайти компроміс?' Ні, компромісу бути не може," – ділиться думками журналістка.

Вікторія Марченко вважає, що загальнонаціональні медіа недостатньо акцентують увагу на темі ТОТ. Проблема полягає не в дефіциті інформації чи складності її отримання, а в тому, що з часом інтерес до цієї теми поступово зникає.

"Я знаходжуся у своїй власній бульбашці, і мені здається, що всі обговорюють це питання. Однак насправді це не так. Іноді я чую від журналістів: "Ми аналізуємо дані, і тема окупованих територій суттєво знижує наші рейтинги, тому вирішили від неї відмовитися". На мою думку, матеріали про окуповані території є вкрай важливими. Люди повинні бути в курсі того, що там відбувається, і світ також повинен знати про ці події. Окуповані території — це не просто зміна прапорів, це страждання людей та руйнування всього навколо. Необхідно розуміти, які дії вони здійснюють, як впливають на свідомість дітей, забороняючи українську мову. Це слід усвідомлювати, щоб ніхто навіть не думав про те, щоб віддати частину територій в надії, що це все закінчиться. Це не закінчиться. Ми вже бачили наслідки подій 2014 року і до чого це призвело. Про це слід говорити багато", — ділиться своїми думками Вікторія Марченко.

Маргарита Лазник: "На лівобережжі Херсонщини слухають українське радіо."

Журналістка Маргарита Лазник працює на "Українському радіо. Херсон" із 2018 року. Вона залишалася в захопленому росіянами місті та продовжувала працювати протягом усієї окупації Херсона. Вона вмикалася в прямі ефіри на радіо, щоб повідомити про ситуацію на Херсонщині, розповісти про злочини російських окупантів і спротив місцевих жителів.

Одним з найяскравіших моментів у її житті став день, коли в ефірі "Українського радіо" вона змогла з радістю оголосити, що Херсон звільнений. Тепер Маргарита Лазник сподівається, що настане момент, коли вона зможе в прямому ефірі повідомити про звільнення всієї Херсонщини. У 2022 році вона приєдналася до команди, що займається висвітленням подій на деокупованих і тимчасово окупованих територіях, продовжуючи ділитися інформацією про життя на захопленій лівобережній частині Херсонщини.

Оскільки більшість моїх матеріалів стосується тимчасово окупованих територій Херсонщини, а я сама родом з Херсона, у мене залишилося чимало знайомих на лівому березі. Хоча більшість із них, звичайно, виїхала, все ж є й ті, хто з різних причин вирішив залишитися в окупації. Я підтримую з ними зв’язок. Ми узгоджуємо, що раз на тиждень або раз на два тижні вони можуть скористатися прихованим телефоном, адже безпека в першу чергу важлива, і вийти на зв’язок зі мною, щоб поділитися інформацією про те, що відбувається навколо, -- ділиться Маргарита Лазник.

Вона підкреслює, що це не просто факти — за кожним свідченням з захоплених територій криється доля конкретної людини, яка наражається на небезпеку, ділячись з нею своєю історією. Саме тому важливо вживати заходів безпеки, аби захистити ці особи від репресій окупантів.

Люди там виявляють таку відвагу, що я щиро пишаюсь, що маю таких друзів, які залишаються в окупованих територіях і, незважаючи на небезпеку, намагаються донести правду про те, що роблять загарбники. Вони ретельно перевіряють мобільні пристрої, стежать за тим, які соціальні мережі ви відвідуєте і що саме дивитесь. За найменший прояв контакту з зовнішнім світом вас можуть просто затримати "на підвал". Щастя, якщо відпустять; у гіршому випадку – можуть побити, а то й вбити, чи засудити за підтримку української армії або за інші вигадані злочини, -- розповідає журналістка.

За словами Маргарити Лазник, її робота з людьми з ТОТ є свідченням довіри з їхнього боку, і тому завданням журналістів редакції є зробити все можливе, щоб не зрадити їх і зберегти анонімність свідчень.

Ми не згадуємо їхні імена в ефірі і не наводимо їхні висловлювання безпосередньо. Замість цього, я отримую інформацію з лівого берега, а мої колеги її озвучують, щоб вона потрапила в радіоефір. Або ж ми трансформуємо їхні слова в текстовий формат. Для них також є важливим, щоб їхні висловлювання не були вирвані з контексту.

Я намагаюся зберегти цю інтонацію і висловлюватися так, ніби це їхні слова. Ми уникаємо згадувати імена людей, не вказуємо на них та навіть не розкриваємо, з якого населеного пункту вони походять. Адже це може бути вкрай небезпечно для тих, хто залишається під окупацією, -- ділиться Маргарита Лазник.

Вона усвідомлює, що на лівому березі Херсонщини активно слухають "Українське радіо". Це їй розповідають ті, для кого важливо, щоб їх голос був почутий. Так само, як і бажання отримувати новини з України.

"У нас є слухачі. Є кілька варіантів, і ті, з ким я веду бесіди, діляться зі мною цим. Коли вони надають якусь інформацію, їм завжди цікаво почути її в ефірі, запитують: 'Коли це буде транслюватися, щоб налаштувати радіо?'. Вони слухають на середніх хвилях в АМ-діапазоні."

Є ті, хто намагається слухати трансляції в інтернеті через VPN, але це робити зараз набагато складніше, тому що є проблеми з інтернетом і VPN. Росіяни постійно його забороняють, важко технічно налаштуватися, щоб вийти навіть в інтернет, а "Українське радіо" там у "чорних" списках", -- розповідає Маргарита Лазник.

Вона зазначає, що в окупованій частині лівобережжя місцеві жителі намагаються підтримувати зв'язок з Україною через новини та різноманітні передачі. "Для них вкрай важливо знати, що про них не забули, що ми продовжуємо про них говорити", -- додає журналістка.

Маргарита Лазник додає, що окрім безпосереднього спілкування з людьми в окупації, щоб отримати інформацію про ТОТ, їй доводиться моніторити й російські пропагандистські канали. І там вона також знайшла підтвердження тому, що чує від своїх джерел -- на окупованих територіях Херсонської області люди чекають звільнення та продовжують жити з Україною в серці.

"Я побачила інтерв'ю Сальдо, де він говорив про те, що за чотири роки окупації зламати опір місцевих жителів не вдалося. І він там дуже сильно бідкався, що місцеві жителі українські новини слухають і за допомогою супутникових тарілок, і по радіо -- й повпливати на них ніяк не можуть. Я тоді зрозуміла, що не тільки в моїй бульбашці нас чують і слухають. Якщо про це говорить цей мерзенний зрадник, то ми працюємо не просто так", -- розповіла Маргарита Лазник.

Оскільки Маргарита Лазник особисто відчула на собі всі труднощі окупації в Херсоні, вона глибоко розуміє тих, хто продовжує жити на лівобережжі. Для неї питання окупації має особистий зміст і резонує з її власним досвідом.

"Я сама ж із Херсона, і на лівому березі в мене теж лишилися люди й частина моєї домівки. Коли я працюю з цими темами, -- це не просто десь там, це про мене, про мій дім, про людей, яких я могла там колись знати, могла зустрічатися з ними. І я відчуваю їхній біль", -- розповідає журналістка.

На її думку, темі тимчасово окупованих територій приділяють недостатню увагу в медіа, тому вона намагається якомога більше розповідати про це у своїй редакції. "Люди, які там лишаються, хочуть, щоб про них чули, знали, говорили. Для них це важливо. Як було колись важливо нам, коли ми були в окупації, щоб про Херсон не забули, щоб про Херсон говорили", -- повторює Маргарита Лазник.

Хоча вона усвідомлює, що на доступність інформації про ТОТ впливають численні чинники, серед яких є і нестача даних, а також іноді ускладненість їх отримання.

"Не всі, хто залишився в тому регіоні, готові ділитися своїми думками та переживаннями. Я їх цілком розумію, адже це може становити смертельну загрозу для них. За будь-які висловлювання їх можуть заарештувати, а іноді навіть убити. Проте у моєму журналістському середовищі є чимало колег, які активно вивчають тему ТОТ, спілкуються з людьми і намагаються привернути увагу до цієї проблеми. Громадські організації також регулярно слідкують за ситуацією в тому регіоні. Те, що відбувається там, дійсно викликає жах," – зазначає Маргарита Лазник.

Цей матеріал створений за підтримки Програми "Партнерство за сильну Україну", яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.