"Ніколи не знатимемо, як це страшно". Надія Грабовецька вже два роки чекає на свого чоловіка, який безслідно пропав на фронті.

До початку широкомасштабної війни Тарас Грабовецький працював у сфері юриспруденції. З моментом вторгнення він вирішив приєднатися до Збройних сил України, але два роки тому його сліди загубилися.

Надія, його дружина, та діти з нетерпінням очікують на Тараса, вірячи, що він живий і незабаром зможе повернутися додому, повідомляє Репортер.

На момент початку повномасштабного конфлікту Тарас Грабовецький працював у Києві в будівельній компанії та одночасно здобував досвід у адвокатурі. Він мріяв про створення власної юридичної практики, але війна стала перешкодою для реалізації його задумів.

Коли розпочалося вторгнення, чоловік протягом доби добирався до Франківська, - ділиться Надія Грабовецька. - Як тільки прибув, відразу ж записався до територіальної оборони. Зараз це викликає усмішку: він мав при собі рюкзак і берці, які використовував під час походів в гори, сподіваючись, що вони йому знадобляться. Він швидко запакував усе в рюкзак, вважаючи, що його негайно відправлять автобусом на захист України. Проте, виявилося, що його просто зареєстрували як добровольця.

Після цього Тарас Грабовецький приєднався до тероборони, а згодом вирішив вступити до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Він самостійно подав заявку, щоб виконувати службу разом із товаришами. Виконував обов'язки солдата-кулеметника.

Далі три місяці тривало навчання у Коломиї, а у червні 2022 Тарас з побратимами поїхав на Донецький напрямок.

З червня до листопада він фактично перебував "на нулі", - ділиться Надія. - Постійно надсилав мені різноманітні вірші та жарти. Тарас - надзвичайно веселий і кумедний, в ньому відчувається одеський дух. Він також мав сильне почуття справедливості і завжди стверджував, що це - наша боротьба за свободу. Але в тих умовах було дуже важко. Він писав: "Уяви, як це - провести 60 днів у підземеллі."

Надії з Тарасом вдалося поговорити 12 листопада. Тоді у чоловіка був пригнічений настрій.

Читайте: Чернець, який став штурмовиком. Історія Олександра Стефанишина з Прикарпаття

Він розповідав мені, що вже став свідком загибелі дев'яти своїх товаришів. У той момент його психологічний стан був надзвичайно складним, - зазначає Надія Грабовецька. - Пізніше, наскільки мені відомо, вони зайняли свої позиції. А 17 листопада я отримала повідомлення про те, що 15-го мого чоловіка оголосили зниклим безвісти.

З того часу родина Тараса Грабовецького не має ніякої інформації про місце його перебування. Але надіються, що він живий, можливо, у полоні.

Існувала певна інформація від волонтерів, але вона не підтверджена офіційно. Однак, враховуючи особистість мого чоловіка, я сподіваюся, що він зараз в полоні. Якщо ж він і досі живий, то, безперечно, не зрадить, - зазначає Надія Грабовецька.

Тарас Грабовецький походить з численної родини, де у матері шість дітей. Після зникнення четверо його сестер активно приєдналися до пошукових заходів. Вони намагаються звертатися до всіх можливих джерел, щоб дізнатися хоч щось про свого брата.

Одна з сестер чоловіка висловилася: "Надійко, тобі не варто це бачити, краще займися дітьми, щоб зберегти свою психіку", - сказала вона. Тому жінка вирішила взяти на себе обов'язок переглядати російські телеграм-канали, на яких публікують зображення загиблих і полонених. Їй доводиться дивитися фото з моргів і тіла в жахливому стані. У перші дні вона не могла стримати сліз.

Не легше і дітям Тараса. Його старша донька Маргарита, яка нині навчається в університеті, дуже тяжко сприйняла звістку про зникнення батька. Що стосується маленького Нестора, то йому цю складну новину не розкривали протягом кількох місяців.

Читайте: Наша віра - їхній порятунок. Калушанка Христина Грималюк щодня пише батькові, який півтора року не відповідає на її смс

Це було нелегко, потрібно було безперервно підтримувати спокійний вираз обличчя, що виявилося складним завданням у моменті шоку, - зізнається Надія. - Коли ми йому повідомили, він сильно розплакався і відчував образу на батька. Але тепер, коли він підріс, ця травма зробила його більш стійким. Тепер він говорить, що пишається своїм татом. Вони дуже схожі один на одного: Нестор також пише вірші і любить жартувати.

Найскладніше в їхньому становищі - це відсутність ясності.

Хотілось уже б знати хоч щось. Мене турбує, що час затягується, а досі нічого невідомо. Дуже страшно ніколи не дізнатися, що з ним сталося, - каже Надія Грабовецька. - Але я сподіваюся на диво. В Україні вже були ситуації, коли про військових нічого не було відомо понад два роки, а потім одного дня їх повертали з полону.

Цього року Надія Грабовецька знову має намір долучитися до акції "Сумний Святий вечір", організованої родинами полонених і безвісти зниклих військовослужбовців "десятки" в Коломиї. Різдвяні свята є особливо важким часом, коли відчуття нестачі чоловіка стає найгострішим.

Наближаючись до свят, Надія відчуває, ніби в горлі зав'язується клубок. "Усі кудись метушаться, щось готують, а мені нічого не хочеться," - зізнається вона. Цього року ми плануємо поїздку до Тлумача, до родини чоловіка. Його мама, прикована до ліжка, тяжко переживає втрату сина і не випускає вервицю з рук. Надія сподівається, що мама зможе дочекатися Тараса. "Мене тримають мої діти, я усвідомлюю, що якщо впаду у відчай, їм стане ще гірше. Але мамі набагато складніше, адже у неї вже немає її дитини."

На думку дружини військового, сторонні люди не завжди можуть зрозуміти ситуацію. Тому в громадській організації "Опора титанів", до якої належить і Надія Грабовецька, активно працюють над тим, щоб нагадати українцям про те, що війна продовжується.

Ознайомтеся з матеріалом: "Найскладніше під час свят". Чому сім'ї полонених та зниклих безвісти "едельвейсів" організовують "Печальний Святвечір".

"Хотілося б, аби ті, хто не залучений, змогли усвідомити нашу ситуацію," - ділиться жінка. - "Я усвідомлюю, що для тих, кого війна не зачепила, це залишиться незрозумілим. Проте вони могли б приєднатися до нашої акції, щоб продемонструвати більшу солідарність. Підтримка зазвичай надходить від рідних та друзів."

Надія Грабовецька розповідає - її з дітьми дуже тригерить російська мова на вулицях Івано-Франківська, особливо, коли нею звертаються до дітей. Адже вона назавжди асоціюватиметься з тими, що винні у стражданнях її чоловіка.

У той же час вірш Тараса Грабовецького, створений на передовій, потрапив до фіналу конкурсу військової літератури "4. 5. 0.". Він буде включений до збірки поезій, яка вийде друком наступного року в "Видавництві Старого Лева". Родина Тараса відчуває гордість за це досягнення, але при цьому не зупиняє свої пошуки.

Мій чоловік має величезну силу, тому мені потрібно бути міцною, адже він не дозволить мені бути вразливою, - ділиться Надія Грабовецька. - Діти також добре справляються. Ми щодня навчаємося жити в таких умовах.