Снігурівщина очищається від мін, відновлюється і... звучить!

Снігурівка — містечко з населенням близько 12 тисяч осіб, яке знаходиться на південному сході Миколаївської області, на березі річки Інгулець. До початку повномасштабної війни в цьому регіоні активно розвивалися агропромисловий комплекс та галузь переробки.

Поселення було засноване у 1812 році групою переселенців з Могильовської губернії. Оскільки більшість з них походила з села Снігурівка, нове село отримало ту ж назву. На початку XX століття це поселення перетворилося на центр торгівлі хлібом у Херсонському повіті, завдяки своєму вигідному розташуванню, зокрема, зручному водному сполученню з портами на узбережжі Чорного моря.

19 березня 2022 року Снігурівка опинилася під контролем російських військ, проте 10 листопада її звільнили сили оборони. Кореспондентка Укрінформу відвідала це місто, яке знаходиться всього за 35 кілометрів від лінії фронту, і яке знову відновлює своє життя та діяльність.

УВАГА, ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНО!

Перше, що привертає увагу при під'їзді до міста, - це поля, зарослі бур'янами, по краях яких встановлені численні таблички з попередженнями "Міни!". Такі знаки можна зустріти не лише на околицях, а й у самому центрі. Снігурівська громада залишається однією з найбільш забруднених мінами територій на Миколаївщині, тому час від часу надходять тривожні новини про випадки підриву цивільних осіб на вибухонебезпечних предметах.

Цю тему ми обговорюємо з Іваном Кухтою, начальником Снігурівської міської військової адміністрації (МВА). Він зазначає, що наразі близько 9,5 тисяч гектарів земель у громаді потребують гуманітарного розмінування. З цієї площі аграрії вже самостійно обстежили 2,5 тисячі гектарів, щоб забезпечити можливість ведення сільського господарства. Окрім того, 300 гектарів (близько 2%) були розміновані спеціалізованими підрозділами, що займаються протимінною діяльністю.

- Дотримуючись усіх стандартів розмінування, цей процес займає багато часу і коштує немало. Тому наші фермери, ризикуючи власними силами, самостійно перевіряють свої землі, - ділиться Кухта.

Він очолив військову адміністрацію з дня її створення, одразу після звільнення від російських загарбників території громади, куди входить місто Снігурівка і ще 22 населені пункти. До повномасштабного вторгнення тут проживало понад 23 тис. мешканців, а на момент деокупації залишалося приблизно 6 тисяч: переважно люди похилого віку або ті, хто не міг покинути свої домівки. Наразі повернулося близько 75% населення.

Дійсно, село Безіменне зникло з карти громади. Колись тут проживало більше 120 людей, але внаслідок військових дій не залишилося жодної цілісної будівлі. Тому питання його відновлення наразі навіть не ставиться.

ХОТІЛОСЯ ДУШИТИ ЇХ ГОЛИМИ РУКАМИ

Повномасштабне військове вторгнення застало мене у Миколаєві, де я проживав і займався підприємництвом. Проте моє коріння з Снігурівки, і в якості депутата обласної ради я пильно стежив за справами цього округу. Відразу ж після початку подій я вирушив до обласної військової адміністрації і вступив до лав Сил територіальної оборони. У мене є власна транспортна компанія, тому на волонтерських засадах ми організовували доставку гуманітарних вантажів по всій області. Крім того, я активно займався збором розвідданих для Сил оборони, що дозволяло мені бути в курсі подій, які відбувалися на Снігурівщині, - розповідає начальник МВА.

Він пригадує, як уперше приїхав сюди після деокупації. Ситуація нагадувала картинку з фільму про апокаліпсис: місто спустошене, без світла, газу й води, завалене сміттям. Будинки та дороги розбиті, люди голодні, у тяжкому психоемоційному стані. Останніми місяцями окупанти їх вже не випускали і використовували як живий щит. Якщо у перші тижні після окупації ще були запаси і місцеві хоч якось зводили кінці з кінцями, то на час звільнення це вже була майже катастрофа.

Не дивно, що ті події назавжди залишилися в пам'яті людей, які пережили окупацію.

Дітям вдалося втекти на самому початку конфлікту, а ми з дружиною залишилися на місці. Ситуація з їжею була важкою. Спочатку ми вживали свої запаси, але згодом доводилося купувати продукти на ринку, хоча ціни були просто захмарними. Влітку я носив воду з річки в чашці, щоб полити город і виростити хоча б якісь овочі. Це стало нашим рятівним кругом, - ділиться спогадами 61-річний житель Снігурівки Юрій.

За його словами, більшість людей сиділи по хатах. Тих, хто переміщувався вулицями, окупанти зупиняли, перевіряли документи, примушували роздягатися - шукали татуювання. А бувало, що й забирали: у місті росіяни облаштували п'ять катівень, куди звозили людей, багато хто звідти вже не повертався.

Психологічно це було справжнє випробування - нерви не витримували. Хотілося кинутися на орків голими руками. Тож коли наші нарешті їх вигнали, відчуття радості не знало меж - ми співали і танцювали від щастя. А тепер прагнемо дочекатися Перемоги, щоб вигнати орків за Керченський міст, а того "бункерного" відправити під землю, - не приховує своїх почуттів Юрій.

Навіть кілька тижнів перебування в окупації здавалися вічністю.

Здавалося, ніби перебуваєш у жахливому сні: от-от прокинешся, і все повернеться на свої місця. Харчів майже не вистачало - перетворювали пшеничну дерть на коржі, і досі зберегли в пам'яті їхній смак, - ділиться спогадами ще одна жителька села, Наталія.

Її син Євген додає, що виїхати вони змогли аж у квітні. Від людей дізналися, що біля школи стоїть автобус, який забирає охочих евакуюватися. А вже на початку травня виїзд зі Снігурівки росіяни перекрили і навіть заборонили доставляння гуманітарних вантажів.

- Наша оселя зазнала серйозних збитків, жити там стало неможливо, - скаржиться Наталія. - Крім того, територія навколо виявилася замінованою. Тому навіть після звільнення ми ще деякий час залишалися у Миколаєві. Але кілька місяців тому вирішили повернутися додому. Тепер ми займаємося ремонтом, хоча це нелегко, адже не вистачає фінансів. Ми подали заявку на отримання будівельних матеріалів, але бажаючих дуже багато, тому чекаємо.

Вибух дамби сповільнив процес відновлення.

З моменту звільнення Снігурівки перед місцевими керівниками виникло безліч питань, які вимагали термінового вирішення.

Насамперед почали відновлювати систему централізованого подання води, і вже в перші дні вона з'явилася у місті, а поступово і в інших населених пунктах громади.

Одночасно підрозділи ДСНС проводили роботи з розмінування, в той час як енергетики працювали над відновленням електромереж. Спочатку світло вдалося повернути до міста, а на відновлення сільських мереж знадобилося трохи більше часу. Проте через два місяці електропостачання було відновлено по всій території.

- Не було техніки - її викрали або спалили. Тож просили в інших регіонів, допомагала ОВА, співпрацювали з міжнародними партнерами. Але чи не найважче на той момент було зібрати людей, які могли б організувати роботу. Руйнування величезні, звернень багато, а кадрів бракувало. Аж ніяк не всі погоджувалися, бо лінія фронту поруч й обстріли продовжувалися. Та за місяць ми все ж зібрали кістяк команди, і справа почала рухатися швидше, - згадує очільник МВА.

Лише громада почала відновлюватися після окупації, як на неї знову обрушилася нова трагедія – російські агресори підірвали Каховську ГЕС, що призвело до підвищення рівня води в річці Інгулець на шість метрів. Внаслідок цього були підтоплені 13 населених пунктів, 367 житлових будинків, дев’ять свердловин, а двоє людей загинули. Крім того, під водою опинилося п’ять мостів, з яких один, поблизу села Єлизаветівка, був знищений, а ще два отримали серйозні ушкодження.

Протягом трьох діб ми перебували в міській раді, працюючи над терміновими питаннями. Люди також об'єдналися, підтримуючи одне одного. Ця ситуація призвела до значних економічних втрат, викликавши додаткові витрати та затримки у процесі відновлення, - зазначив Іван Кухта.

ВІД РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ ДО УРОКІВ ВОКАЛУ

За два роки, які пройшли після деокупації, Снігурівка кардинально змінилася. Сьогодні тут працюють усі державні та комунальні установи, магазини, ринок, на вулицях чимало людей і автомобілів. Майже одразу запрацював комунальний транспорт - два великі автобуси перевозять людей містом. Щоправда, тут ще чимало зруйнованих будівель, але є й нові. Одна з таких - супермаркет, який за лічені місяці збудували на місці розбомбленого кафе.

Саме поруч із ним я познайомилася з Оленою. Вона розповідає, що тепер має можливість купувати все, що потрібно для життя, проте не може забути час, проведений під окупацією.

Це була справжня жахлива реальність — ми пережили голод, без світла та води. Упродовж восьми місяців я залишалася в підвалі школи. Російські солдати шукали все підряд, навіть забрали з дому наші заготовки. Ми боялися виходити на вулицю. Знаю людей, яких забирали до тортурниць і жорстоко знущалися з них, — жінка не може стримати сліз.

Але її обличчя одразу ж світліє на згадку про щасливі миті, коли ЗСУ звільнили місто і життя почало налагоджуватися.

На сьогоднішній день ситуація з водопостачанням у Снігурівці зазнала значних покращень, навіть у порівнянні з періодом до війни. Нещодавно було введено в експлуатацію дві нові свердловини, які забезпечують водою мікрорайон "Сім вітрів". Крім того, шість свердловин у селах громади були оснащені сонячними панелями для забезпечення автономного функціонування. Влада планує встановити такі панелі на всіх свердловинах у місті.

Також були відновлені пішохідний міст і шість автомобільних мостів. Наразі тривають роботи з встановлення ще одного понтонного переходу поблизу села Юріївка. Крім того, частково відремонтували дороги.

З початку Великої війни в Снігурівській громаді постраждали 28 навчальних закладів, з яких п’ять було повністю знищено. На даний момент відремонтовано шість. Проте, майже всі школи, за винятком однієї, продовжують працювати в дистанційному форматі. Перед окупацією тут навчалися 2560 учнів, зараз їх число знизилося до 1878. Дитячі садки залишаються закритими через загрозу безпеці - ворог надто близько. Всі мешканці досі переживають наслідки трагедії, що сталася минулого року на Великдень, коли район зазнав атаки 12 ракет С-300, внаслідок чого загинули двоє дітей...

У деокуповану громаду потроху повертається молодь. Серед них - керівник сольного співу та організатор культурно-дозвіллєвої діяльності місцевого Будинку культури Дар'я Гіщак. Ми застали її під час занять з вокалу з юною ученицею - теж Дар'єю.

- Коли місто окупували - ми виїхали. Повернулися лише влітку цього року, і майже відразу я почала працювати. На жаль, діток ще мало, та й дорослим не до співів, але сподіваємося на краще, - розповідає молода вчителька.

Вона відкрито зізнається, що страх досі переслідує її, але при цьому впевнена, що майбутнє її сім’ї тісно пов’язане зі Снігурівкою. Яскравим підтвердженням цього є недавня покупка будинку в місті.

Попри складну безпекову ситуацію, тут прагнуть працювати на перспективу.

Ми стали одними з перших в Україні, хто створив програму для комплексного відновлення території громади. Однак на сьогоднішній день більшість наших жителів - це люди середнього та старшого віку. Не всі з них здатні працювати, тому ми стикаємося з дефіцитом кадрів у різних галузях. Проте ми продовжуємо докладати зусиль, щоб забезпечити населення всім необхідним, - зазначає керівник МВА.

Наразі в місті майже завершили роботи з облаштування Центру безпеки, який створюють власним коштом. Там розташують відділок поліції, пожежну охорону та організації з гуманітарного розмінування. Також підготували майданчик та підвели комунікації для будівництва сучасного модульного Центру з надання адміністративних послуг.

ЛЮДИ ПОКИНУЛИ СВОЇ ДОМІВКИ, А ЗА НИМИ ЗАЛИШИЛИСЯ РУЇНИ БУДІВЕЛЬ.

На території Снігурівської територіальної громади зруйновано або отримано пошкодження близько однієї третини житлових будівель. Станом на сьогодні 177 місцевих жителів, які втратили свої домівки, вже отримали сертифікати на загальну суму близько 134 мільйонів гривень в рамках програми "єВідновлення". Це складає більшість з тих, хто подав заявки. Крім того, до комісій надійшло 594 звернення щодо компенсацій на ремонт пошкодженого житла, з яких 423 вже отримали схвалення на суму понад 36 мільйонів гривень.

Іван Кухта згадує, що на початку було досить складно знайти експертів, здатних професійно оцінити збитки від руйнувань. Для цього навіть довелося запрошувати спеціалістів з Миколаєва, щоб вони навчали місцевих фахівців.

- Існує також значна проблема з відновленням документів, що підтверджують право власності на житло, оскільки без них держава не надає компенсації за завдані збитки. Ми намагалися залучити міжнародні організації, свідків, а також додавати квитанції про оплату комунальних послуг. Однак, як правило, це не дає результатів, - зазначає керівник військової адміністрації.

Він акцентує увагу на ще одному важливому аспекті, що вимагає державного регулювання. У рамках програми "єВідновлення", після отримання сертифікатів, люди відмовляються від свого житла і купують нові будинки чи квартири в інших місцях, тому не несуть відповідальності за прибирання будівельного сміття. Проте вони зберігають право власності на земельні ділянки, де можуть садити городину або навіть зводити нові споруди. Водночас громада не має можливості управляти цими ділянками.

- Ми зверталися до органів центральної влади для роз'яснень, але поки що це питання не врегульоване. А ми ж тут живемо і не хочемо, щоб вулиці були захаращені розвалюхами. Плюс це осередок виникнення пожеж, - наголошує Кухта.

ВІДНОВЛЕНО РОБОТУ 90% МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСІВ

Перед початком війни промисловий сектор громади складався з різноманітних переробних підприємств, таких як маслозавод, цех з розливу мінеральної води, комбінат з виробництва борошна, хлібозавод та інші. Приблизно 80% промислової продукції формувала група компаній "Агроф'южн", що спеціалізувалася на переробці томатів. Однак через бойові дії всі ці підприємства зазнали серйозних ушкоджень і тимчасово зупинили свою діяльність. Сьогодні ж 90% малих і середніх підприємств змогли відновити свою роботу.

Власник продуктового магазину Геннадій уже через кілька днів після окупації виїхав до Київської області. Повернувся через три тижні після звільнення.

- Торговий заклад зазнав повного грабежу. Лише почали відновлення, як стався вибух у сусідньому приміщенні, що також завдало значної шкоди магазину. Як ви можете побачити, деякі вікна досі закриті ДСП, - зазначає підприємець.

Його будинок також зазнав руйнувань, коли поряд вибухнула авіабомба, тож нині Геннадій займається його відбудовою.

Він зазначає, що прибутки від бізнесу значно впали в порівнянні з періодом до війни. Заробітні плати для найманих працівників, а також податкові зобов'язання і тарифи збільшилися, в той час як купівельна спроможність населення залишилася на низькому рівні.

Тетяна Терещук вже понад три десятиліття активно займається підприємницькою діяльністю. У ході нашої бесіди вона щедро використовує вирази, щоб охарактеризувати російських агресорів.

- Я важко працювала і, зрештою, відкрила магазин товарів широкого вжитку, а ці нелюди його розграбували в перші дні окупації. Також зламали двері квартири мого сина, який служив у теробороні, і винесли все, що можна було. Я виїхала, бо перебувати тут було небезпечно. Спочатку - до Баштанки, а потім - аж у Чехію, - розповідає підприємиця.

Вона розповідає, що провела там більше року, займаючись чотирма різними роботами. Завдяки своїй старанності їй вдалося зарекомендувати себе, що призвело до хорошого винагородження та отримання премії. Це стало суттєвою підтримкою для відновлення магазину в Снігурівці. Проте жінка визнає, що вести бізнес у цьому регіоні – справа не з легких, оскільки попит на товари залишає бажати кращого.

Я маю значну заборгованість за товари, які придбала ще до початку Великої війни. Поступово розраховуюсь по частинах і одночасно отримую нову продукцію для реалізації. Приємно, що мене знають і довіряють. Незважаючи на всі труднощі та близькість лінії фронту, для мене немає місця, яке могло б зрівнятися з рідною Снігурівкою.

ПРОБЛЕМИ ФЕРМЕРІВ: ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ Й РОБОЧІ РУКИ?

Не сидять склавши руки і тутешні аграрії, хоча значна частина їхніх земель ще засмічена ВНП. Фермерське господарство "Софія", яке в селі Мирному, спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур. Його голова Олександр Катков розповідає, що під час окупації залишився приглядати за господарством. Але у 2022 році уся пшениця згоріла на полі.

Російська техніка була розміщена на території нашого господарства. Коли моя дружина попросила її прибрати, отримала відповідь, що, мовляв, "ваші ж не будуть стріляти по хатах". Протягом двох років ми не обробляли землю. Розмінування проводили самостійно: я йшов попереду, оглядаючи місцевість, а мій племінник слідував за мною на тракторі. Цієї весни ми засіяли, але через посуху отримали досить скромний врожай. Нам довелося продавати його прямо з поля майже за ціною собівартості, оскільки потрібно було терміново розрахуватися за боргове паливо та насіння. Тепер знову будемо вимушені позичати, щоб посіяти ярі культури вже наступного року. Також відчуваємо нестачу робочої сили: знайти тракториста або комбайнера сьогодні надзвичайно важко, - розповідає аграрій, ділячись своїми переживаннями.

Він також зазначає, що розраховувати на високий урожай є складно, оскільки як він, так і його сусіди-фермери з моменту початку повномасштабного вторгнення не мали змоги вносити добрива через їх високу вартість та брак обігових коштів.

Існує чудова державна кредитна програма "5-7-9". Проте, наші фермери стикаються з труднощами при отриманні кредитів, оскільки перебувають у зоні потенційних бойових дій. Наприклад, всього за 40 кілометрів у Баштанці кредити надають, тоді як у Снігурівці ситуація зовсім інша. Було б добре, якби хтось допоміг вирішити цю проблему, адже без підтримки ми не зможемо розвиватися, - ділиться своїми переживаннями фермер.

***

На зворотному шляху, проходячи однією з вулиць, я натрапляю на маленький заклад з яскравою назвою "Міністерство кави". Він розпочав свою діяльність вже після деокупації. Тут я знайомлюся з дівчиною, яка працює баристою – 20-річною Настею Васюковою. Під час окупації її родина була змушена залишити рідне місто. Спочатку вони оселилися у Вінниці, а потім переїхали до Кривого Рогу. Додому вони повернулися всього через два тижні після звільнення.

Коли ми повернулися, місто досі страждало без води та електрики, і лише один магазин залишався відкритим для всіх. Зараз ситуація змінилася: ресурси відновлені, і життя поступово налагоджується. Я щиро люблю свою Снігурівку — вона найкраща, і тому мрію залишитися тут назавжди, — з усмішкою каже дівчина.

Її висловлювання сповнені натхнення, адже в містах, де мешкають такі люди, можна сподіватися на світле майбутнє.