Сила громади: Як функціонує українська бібліотека після обстрілів з боку Росії

Цей репортаж із бібліотеки імені Сковороди в Києві більше стосується людей, ніж книг. Він розповідає про взаємодопомогу, пам'ять, надію та трохи магії.

Київ знову відновлюється після "рекордної" атаки ворога в ніч на 4 липня. Але в атмосфері, поряд із запахом диму, відчувається щось більше — впевненість, що ми вистоїмо, а Україна здобуде перемогу, адже наша земля має силу, а наші люди — незламний дух. А якими ж вони є?

Місяць тому, в ніч з 5 на 6 червня, Київ зазнав жорстокого ракетно-дронового нападу, в результаті якого постраждала Центральна районна бібліотека Солом'янки, розташована на вулиці Освіти. Місцеві жителі добре знають цю бібліотеку під іменем Сковороди, що відсилає до видатного українського філософа. Це приміщення відзначається світлом, простором і елегантністю, а також унікальною українською атмосферою, що нагадує про мудрість і іронію, властиві творчості Сковороди. До 2023 року бібліотека носила ім'я відомого російського класика Фьодора Достоєвського, і процес зміни назви виявився досить складним: у високих кабінетах висловлювали сумніви, мовляв, "не час для цього". Однак зрештою, усвідомивши недоречність і навіть аморальність ситуації, пов'язаної з перейменуванням, вони все ж вирішили зробити цей крок.

Тож йдемо на гостину до сковородинців, щоб на власні очі побачити, як їм нині ведеться, чим живуть і що думають.

Перше, що колись зустрічало відвідувача при вході в бібліотеку Сковороди - запах хвої. Це було так несподівано: не запах кави, книг, а хвої. У невеличкому коридорчику, який відділяє просторий хол бібліотеки від вулиці, завжди стояв невеличкий стосик соснових полінець. Влітку аромат бурштинових крапельок соснової смоли нагадував про сосновий ліс десь біля річки, а взимку - про тепло і затишок, про камін і книжку. Тепер того немає. Центральний вхід - понівечений і тимчасово зачинений. Повсюдно на асфальті - мільярди дрібних шматочків розбитого віконного скла, схожого на застиглі людські сльози. Тож заходимо з іншого, непоказного "чорного" ходу. Незвично.

У вузькому коридорі нас зустрічає Олександр Михайлик — знаний київський краєзнавець та історик. Його недільні екскурсії Солом'янкою приваблюють десятки киян, які приходять незалежно від погоди — будь то дощ, сніг чи спека. Олександр щедро ділиться своїми знаннями на лекціях, популяризуючи історію Києва. Завдяки його ініціативам, КМДА перейменувала близько 20 вулиць у столиці. З читальної зали виглядає Світлана Молчанова — завідувачка. Вона запрошує нас зайти, емоційно розповідає про книги на полицях і демонструє ляльку-мотанку, яку вчора виготовила її учениця. Пані Світлана — досвідчена майстриня у створенні ляльок-мотанок і проводить майстер-класи. Я запитую, скільки часу потрібно, щоб оволодіти цим мистецтвом.

Якщо у вас ще не було досвіду виготовлення ляльки-мотанки, під моїм наглядом ви зможете впоратися приблизно за годину. А можливо, трошки більше. Але найголовніше, що слід пам’ятати, розпочинаючи цю справу: у вашій душі повинно бути світло і спокій, як у святковий день Великодня. Мотанка є потужним оберегом, тому енергетика процесу має бути відповідною. Особливо, оскільки ми відправляємо їх нашим захисникам.

За мить до нашої зустрічі приєднується Іванна Щербина, яка офіційно займає посаду директорки Центральної бібліотеки імені Григорія Сковороди в Солом'янському районі Києва. Вона вказує на великі тріщини на стінах, дверні замки, які були вирвані внаслідок вибухової хвилі, і говорить:

- Сила була страшна. Вікна, двері - все вибите, розтрощене, але, уявіть, жодна книжка з полиці не впала! А ось стенд із портретами наших полеглих хлопців, воїнів-героїв, зокрема й Андрія Пільщикова - легендарного Джуса, одного з "Привидів Києва". Це його мама, пані Лілія, принесла; каже: "Нехай оберігає вас"... Як бачите, ці світлини навіть нічим не прикріплені. Просто стоять. І вони теж не впали! Жодна. Ми зайшли сюди, ошелешені, а вони усміхаються - живі й непереможні - до нас тут, серед безладу й руїни. Рятувальники, побачивши все це, лише хитали головами й казали: "Ну, знаєте, мабуть тут у вас якісь свої окремішні закони фізики діють...". Ось таке маленьке диво, - додає пані Іванна й теж усміхається. Попри тендітність, у її підпорядкуванні чималий колектив бібліотеки Сковороди, плюс шістнадцять бібліотек Солом'янського району. Поки йдемо на абонемент, пані Іванна продовжує:

- П'ятниця у нас вихідний, але, звісно, того дня ми всі були тут. Не могли не бути. В приміщенні бібліотеки розгорнули штаб допомоги потерпілим мешканцям будинку, сюди приносили всі необхідні речі, сюди стікалися струмочки людської допомоги. Телефон не вщухав, сотні повідомлень сипались у месенджер. Розголос був чималий; всі пропонували якусь допомогу. А в суботу ми уже працювали в звичному режимі. Принаймні намагались. До нас навіть прийшла наша постійна читачка, взяла книгу й залишилась тут читати: "Мені у вас якось спокійніше". І ми були їй надзвичайно раді.

Ми потрапляємо в абонемент. Це комфортна бібліотека, в якій поруч зі стіною височіє незвичайна книжкова піраміда, схожа на колодязь.

- А ось наша знаменита книжкова піраміда, - пані Іванна показує на дивовижний книжково-архітектурний витвір. - І вона теж встояла! І це попри те, що ми просимо читачів не надто до неї торкатися...

- Так, хоча певні люди мріяли б знайти в ній якусь книгу! - жартує завідувачка абонементу Наталія Різник, сміючися.

І справді диво, думаю я про себе. Мої думки, наче почувши, підтверджує Марина Чокас, провідна бібліотекарка відділу обслуговування:

Уявіть собі: на цьому місці трудилися рятувальники та пожежники. Все навколо могло опинитися під водою або ж згоріти, проте, на щастя, цього не сталося.

Піднімаємося на другий поверх, де розташовані адміністративні кабінети та велика бібліотека, що містить багато творів російської класики. "Так-так, - сміється пані Іванна, - жоден з великих авторів, таких як Толстой, не опинився на вогнищі!" Тут також є справжній музей, створений краєзнавцем Олександром Михайликом. Він може годинами розповідати про своє творіння. Пан Олександр — талановитий лектор, запальний бібліофіл і автор кількох значних наукових праць, зокрема про історію Чоколівки. Музей об'єднує кілька концепцій: це і музей бібліотеки Сковороди, якій наступного року виповниться 80 років, і міні-музей історії Києва, зосереджений на Солом'янському районі, а також музей Укрзалізниці. Тут можна побачити майже антикварну іграшкову залізницю, форму залізничників і навіть шматок старої, понад столітньої шпали з Південно-Західної залізниці. Кожен експонат має свою цікаву історію, адже вони були подаровані бібліотекарями, читачами та небайдужими киянами. Тепер ці предмети живуть новим життям, допомагаючи молоді зазирнути в минуле і, можливо, краще його зрозуміти. Пан Олександр із задоволенням демонструє старе посвідчення прадіда-залізничника 1914 року, згадує про трамвайні квитки, ще актуальні всього десять років тому, які вже стали забутими, а також, як справжній маг, витягує вологу серветку, яку видавали в 70-х роках у літаках Аерофлоту на закордонних рейсах. "А це в часи, коли туалетний папір був у дефіциті!" - зауважує пані Іванна. Ми знову дивуємося, погоджуємося і вирушаємо далі, залишаючи музей.

У сусідній кімнаті трудяться провідний бібліотекар-консультант Тамара Безпарточна, яка працює над створенням нового анімаційного міні-шедевра, та Наталія Шевчук - головний бібліотекар, відповідальна за каталогізацію. Саме вона займається розподілом нових надходжень по бібліотеках району. У всіх куточках розташовані пакунки з книгами, а на полицях їх також чимало. З верхньої полиці з грайливою усмішкою чеширського кота на мене дивився перший Президент України Леонід Кравчук з книгою "Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми". Ця книга нині коштує понад 500 гривень, і в книгарнях вже не знайдеш... Тим часом пані Іванна звертає мою увагу на видання від "Наш формат", підкреслюючи, що бібліотека Сковороди є амбасадором цього шанованого видавництва.

- А що з читачами? - запитую її. - Чи є серед них ті, хто сумує за рослітом?

- Звісно, спочатку були ті, хто плакався: "Гдє наши любімиє рускіє дєтєктіви?" Але ми терпляче пояснювали їм, що в нас і власні непогані детективи є - он, почитайте, наприклад, Кокотюху... Не варто жити історіями російського спецназу - у нас свій є, так само, як і армія, й історія; читайте, цікавтесь своїм, рідним і, знаєте, поволі в людей відкривалися очі. Особливо після того, як російське залізяччя почало на голову сипатись. Звісно, трапляються якісь зовсім "важкі" випадки, але в переважній більшості люди розуміють.

Відкриваємо двері до іншого приміщення. Там, у елегантному червоному вбранні, сидить Віра Волинчук, завідувачка відділу організації та використання книжкових фондів, яка наразі переписує чергову партію старих російських видань. Пані Іванна заглядає в список: "О, 'Русские народные песни' - чи ж не в тренді?" Ми усміхаємось.

До речі, в бібліотеці Сковороди функціонує надзвичайно затребувана "терапевтична" "Вокальна студія на Освіти", яку веде Ігор Якубовський. Три рази на тиждень усіх бажаючих запрошують навчатися співу українських пісень. Дома, у своїй квартирі, не завжди вдається заспівати, а тут, в атмосфері підтримки та єдності, це виявляється саме тим, що потрібно.

Пані Віра - патріотка й оптимістка, з породи тих, хто вміє тримати спину рівною за будь-яких обставин. Її син нині захищає батьківщину. "Нам чорноти вистачає! Долаймо її кольором і настроєм", - каже вона, як рубає ...

Опускаючись нижче, пані Іванна демонструє нам приміщення:

Тут також вибило всі вікна, а штори опинилися на вулиці — чорні, покриті кіптявою. Дивом вдалося зберегти комп'ютер і плазму. На місці, де раніше протягом перших трьох днів після прильоту працював штаб допомоги постраждалим, тепер розташувався комп'ютерний клас, який відвідують люди. А це - яскрава кімната для дітей, наповнена радістю.

На завершення варто зазначити, що бібліотека Сковороди є чимось більшим, ніж просто книгозбірня. Звісно, тут можна знайти численні книги, адже фонд постійно поповнюється, але найголовніше — це жвавий громадський простір. У бібліотеці проводять краєзнавчі лекції, тренінги з психологічної підтримки, а також зустрічі з авторами і цікавими людьми. Тут можна займатися співом, опановувати різні види рукоділля або працювати над рефератом з історії. У приміщенні організовували обіди для поранених, яких лікували у Київському військовому госпіталі. Мами українських героїв, які віддали життя за свободу від агресії "руського світу", також знаходять тут підтримку та вшанування. В бібліотеці завжди панує енергія життя, що невпинно пульсує. Отже, бібліотека Сковороди на Освіти — це, передусім, про людей. Про тих, хто, незважаючи на труднощі, продовжує жити і працювати на цій зраненій землі, протистоячи страху і безнадії війни.

Прощаємось. Виходячи з тихої прохолоди бібліотеки, миттєво опиняємось у гарячому літі Києва. Серед старих, розлогих лип у Солом'янці поволі розцвітають квіти, а статечні тополі шепочуть своїм вітром. Небо прикрашене пасторальними білими хмарами, а у повітрі чути писк серпокрильців. Біля кав'ярні зібралася молодь. Канікули тривають, хоч і в умовах війни.

Чомусь згадуються луною слова пані Віри Волинчук - мудрої української жінки, бібліотекарки, якими вона в кінці кожного робочого дня чи то благословляє, чи то замовляє колег: "Дивіться мені, щоб все у всіх було добре! Щоб усі були живі-здорові, та щоб завтра ми знову зустрілися на цьому місці; усміхнулись приязно одне до одного і знову взялися до праці. Хай Господь береже!"

Світлана Шевцова, Київ. Фото Володимир Тарасов

Перше зображення: Іванна Щербина, керівниця Центральної бібліотеки імені Григорія Сковороди, розташованої в Солом'янському районі Києва.