Сергей Грабовский: Философия жива. Это инструмент в противостоянии с Абсолютным Злом -- Блоги | OBOZ.UA

Мы живем в увлекательное время, дамы и господа. Один из выдающихся современных философов, Юрген Хабермас, опубликовал статью под названием "Война и возмущение" в Süddeutsche Zeitung 28 апреля 2022 года. В этом материале он акцентировал внимание на необходимости достижения компромисса с Путиным, который бы позволил сохранить достоинство обеих сторон, когда "ни одна из них не должна ожидать поражения". Хабермас прямо утверждал, что "с этим Путиным необходимо найти способ завершения конфликта", подчеркивая важность общения с ним для Запада и Украины. Это взаимодействие, по его мнению, оставляет открытой возможность видеть противника как потенциального переговорщика. Однако такая позиция, как он отметил, "не подразумевает жертвы политической свободы ради простого выживания".

Далее текст на языке оригинала.

Впадає в очі, що написано це було вже після того, як стало широко відомо про масові злочини росіян у Бучі та Бородянці, тобто що ті, кому філософ хотів "зберегти обличчя", зробили для своїх опонентів надзвичайно проблематичним не тільки "політично вільне існування", а й "просте виживання", тобто засвідчили, що вони перебувають поза межами людяності, і є втіленнями Абсолютного Зла.

Однак знаний німецький філософ не помітив (або ж не захотів помітити) не лише тоталітарний, а й відверто фашистський характер сучасної Росії. При цьому, зважаючи на його народження у 1929 році, він має особистий досвід життя в умовах Третього Райху! Чи це старечий маразм? Можливо, але мені здається, що це радше вірність застарілим догмам, а не вільному мисленню. Безсумнівно, комунікативна філософія та принципи діалогу є важливими, але наразі вони не співвідносяться ані з рашизмом, ані з трансформованим західним суспільством.

Ситуація з відомим європейським філософом Славоєм Жижеком є ще більш складною. Він, як і раніше, пережив досвід життя під тоталітарним режимом у колишній Югославії (народився в 1949 році, є громадянином Словенії), але залишається переконаним марксистом-ленінцем, активно виступаючи проти "правих" (до яких зараховує всіх, хто не поділяє його ліві погляди) і активно підтримуючи Палестину, водночас критикуючи "ізраїльський імперіалізм". У вересні 2022 року він опублікував статтю під назвою "Україна - це Палестина, а не Ізраїль", у якій засуджує "агресивну війну Росії в Україні". Однак, для нього ключовим є засудження українців за їхню солідарність з Ізраїлем. Жижек стверджує: "Якщо вже йдеться про порівняння, ситуація українців найбільше нагадує становище палестинців на Західному березі... Ізраїль, як військова наддержава з ядерною зброєю, фактично колонізує меншу, набагато слабшу державу. Подібно до Росії в окупованих українських територіях, Ізраїль вдається до політики апартеїду". Далі він критикує "роль Європи в рабстві, колоніалізмі, фашизмі тощо" і заперечує традиційний погляд на війну в Україні як "боротьбу за Європу", стверджуючи, що підтримка України Ізраїлем "ставить під загрозу її власну боротьбу за свободу". Виглядає, ніби він забуває про те, що саме Європа розпочала боротьбу проти рабства, коли воно існувало в інших частинах світу, і що вона активно протистояла фашизму, коли багато інших країн або капітулювали, або підтримували його.

Після жахливого терористичного акту ХАМАСу проти Ізраїлю 7 жовтня 2023 року, Жижек, виступаючи на Франкфуртському книжковому ярмарку, засудив цей напад. Він також підкреслив: "Необхідно враховувати голоси палестинців і їхню історію, якщо прагнемо зрозуміти суть конфлікту".

Звісно, варто врахувати історичний контекст, адже "арабський народ Палестини" виник за активного сприяння КҐБ СРСР. Палестинські бойовики отримали підтримку від спецслужб країн соціалістичного табору, а на чолі палестинських організацій опинилися агенти Москви. Незважаючи на це, Ізраїль залишається єдиною демократичною країною на Близькому Сході, в контексті тоталітарних угруповань палестинців. "Західний берег Йордану" — це біблейська Юдея, де розташовані Віфлеєм, Єрихон і частини Єрусалима, а також Самарія, де на той час не існувало так званих "палестинців". Отже, Жижек фактично підтримує історичну міфологію Російської імперії: якщо "українці — це палестинці", то українці постають у вигляді диких пришельців, які заселили землі Подніпров'я, зокрема Київ та Чернігів, після того як корінне населення змушене було втікати під тиском кочових племен на Московщину. Таким чином, Росія нібито має право на "матір міст руських" і на всю територію України, за винятком, можливо, Галичини. Крім того, ототожнення українців з палестинцями підриває їхній імідж, адже це погіршує сприйняття в тих, хто вважає їх терористами, які протистоять висококультурним росіянам. І, на жаль, Жижек не знає, що київські інтелектуали XVII століття називали своє місто Новим Єрусалимом, а не "новим Аль-Кудсом".

Це лише два приклади, які відображають нинішній стан західної філософії. Ще в кінці ХХ століття вона в основному відмовилася від оцінки світу через прості категорії Добра і Зла. Таким чином, фраза "не все так просто стосовно українського конфлікту" має свої витоки саме в цьому контексті...

Проте філософія ще не зникла з горизонту. Вона намагається вирватися з-під завалів ідеологій, що стосуються "щасливого завершення історії", "стрибка до ринкової свободи", "перемоги політкоректності", "нової ери справедливості та прогресу", "тріумфу мультикультуралізму" та інших подібних концепцій. Це нелегке завдання. Світова, зокрема європейська, філософія втратила той емоційний заряд, який мала в епоху інтелектуального та морального опору могутньому, об'єднаному і самовпевненому монстру під назвою "тоталітаризм". Тоді принципом було "називати речі своїми іменами". Німецький філософ-антифашист Карл Ясперс прямо засуджував Третій Райх і Радянський Союз як "злочинні держави", а самі умови буття, здавалося, шепотіли філософу про свої страждання, надаючи йому логічні зв'язки, які вели до "справжнього", "істинного", "гуманного", "закоріненого в людині". У той час філософські праці нагадували бойове натхнення на ворожій території, яку потрібно було повернути у володіння Людини Людяної, звільняючи її від Абсолютного Зла. Наразі старше покоління філософів стало занадто м'яким, а молодші покоління обрали шлях постмодерну, навіть уникаючи терміна "тоталітаризм", вважаючи його "застарілим".

Варто відзначити, що існує унікальне міжнародне свято, засноване ЮНЕСКО у 2002 році, — Всесвітній день філософії, яке святкується в третій четвер листопада (у 2023 році це 20 листопада). Це свято має на меті наблизити філософію до різних верств населення: науковців, студентів, освічених людей і тих, хто цікавиться діяльністю, що відкриває нові горизонти для метафізичних роздумів, критичного аналізу та аргументованих дискусій. Ініціатори свята переслідують мету створити спільну платформу для обговорення актуальних соціокультурних змін, які відбуваються нині, залучити якомога більше людей до філософської спадщини, відкрити повсякденне мислення для нових ідей та стимулювати публічні дебати між мислителями та представниками громадянського суспільства щодо викликів, що постають перед суспільством. Це може здаватися утопією, але там, де існує громадянське суспільство, такі цілі мають реальний сенс. А в умовах його відсутності залишається лише електронний Самвидав.

Суть проблеми полягає в тому, щоб постмодерні ігри з текстами не відводили на другий план базову сутність філософії, яка полягає в умінні чітко мислити та жити у відповідності до Логосу світу і власного "Я". На сьогоднішній день занадто часто йдеться не про справжню любов до мудрості, а скоріше про поверхневу імітацію цієї любові, що викликана або жахливими світовими катастрофами, або ж цілковитою цинічністю і духовною спустошеністю людей, які мають часом досить відомі імена. Сучасний виклик полягає в необхідності ретельно переглянути понятійно-концептуальний апарат соціогуманітарних наук, і без участі філософів та філософії це завдання не буде виконано.

Отже, на перший погляд, філософські тексти можуть видаватися абсолютно абсурдними, особливо коли навколишній світ навколо нас руйнується, мов скло. Однак ці твори все ж існують. Вони є частиною і нашого, і їхнього світу. У них відтворюються думки, які були забуті або ж залишалися невідомими до цього часу, авторів, що пережили подібні епохи кризи і нападів Абсолютного Зла. Ці мислителі знайшли в собі силу протистояти Хаосу та утвердити своє існування, перетворивши його на справжнє Буття. Тематика їхніх праць є досить різноманітною, а стиль написання варіюється від академічних досліджень до есе, які іноді відходять далеко від жорстокої реальності. Вони охоплюють різні аспекти, починаючи з діалогів про сутність буття і закінчуючи концептуальними критиками політики та її представників.

Адже, попри все інше, філософія має і місію вироблення стратегічних світоглядних орієнтирів суспільства. Якщо раніше у нас такі орієнтири спрямовували "лупати сю скалу" (навіть коли філософи вели інтелектуальні ігри, вони протистояли тоталітарно-тотальному моноліту), то тепер, мабуть, слід вести мову про "проклятий край", що ніяк не здобудеться на "державну бронзу" (Є.Маланюк). Питання сакраментальне: або Хаос, або Логос, або "глупа ніч" повсякденного абсурду, або лунка "бронза" впевненості в тому, що двічі по два - чотири, а не стільки, скільки потрібно черговому пахану чи клоуну. Власне, філософія посутньо переймалася цим - від Платона, який осмислював проблему ідеального в контексті оптимальної моделі ідеальної держави, до Гайдеггера, який будував мову як "Дім Буття", і не абстрактну, а національну мову. Тож Усесвітній день філософії у цій ситуації покликаний нагадати суспільству й особливо його освіченій частині про важливість відтворення й розвитку традицій гуманітарно-гуманістичного спілкування. Коли кожен, хто протистоїть Злу і має змогу долучитися до творення суспільного Логосу, керується принципом: "Якщо не я, то хто ж тоді?"