Руслан Стефанчук: В Україні вже 33 роки стверджують, що народні депутати — це негідники. Але це не відповідає дійсності.

Досліджуйте можливості мирного врегулювання, зменшення кількості народних депутатів, ситуацію з монобільшістю, виборчі процеси, настрої в парламенті та закордонні поїздки депутатів у великому інтерв'ю з головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком.

"Ми абсолютно розуміємо, що наразі перебуваємо, вибачте, у стані продовження терміну повноважень", - зазначає Стефанчук у бесіді з РБК-Україна. Спікер вказує на те, що чинний склад Ради вже "пересидів" рік, адже згідно з графіком наступні парламентські вибори повинні були пройти ще влітку 2024 року.

Проте, через російську агресію та введений воєнний стан, проведення виборів стає неможливим. Тому депутатам, які були обрані ще у 2019 році за зовсім інших умов, доводиться продовжувати виконувати свої обов'язки.

Проте з часом їх кількість зменшується. Як зазначає Руслан Стефанчук, з офіційного складу в 399 депутатів (конституційно передбачених 450), на засіданнях регулярно присутні приблизно 340-350. Інші ж або виїхали за межі країни, або опинилися за гратами, або ж просто пропали безвісти.

Спікер наголошує, що парламент залишається цілком функціональним, і навіть сьогодні в ньому існує так звана "монобільшість" — термін, який, здавалося, вже відійшов у минуле з 2019 року. Проте для ухвалення рішень з суперечливих питань, які не викликають одностайної підтримки в сесійній залі, пропрезидентська партія "Слуга народу" вже давно потребує допомоги від інших фракцій та груп.

Так чи інакше, вибори, про які в кулуарах час від часу починають активно говорити, за воєнного стану відбутися точно не можуть, наголошує Стефанчук. Втім, за його словами, в непублічному режимі депутати вже давно займаються розробкою перехідного законопроекту, за яким пройдуть перші поствоєнні вибори - коли така можливість з'явиться.

Проте бесіду з головою Верховної Ради РБК-Україна розпочали не з питань, що стосуються виключно парламентської діяльності, а з найактуальнішої теми - війни та шляхів до її завершення.

Скоро на YouTube-каналі РБК-Україна з'явиться відеозапис бесіди з Русланом Стефанчуком. А поки що, пропонуємо ознайомитися з текстовою версією розмови.

- Чи бачите ви реальні шанси на те, що в найближчі місяці вдасться досягнути припинення війни або хоча б тривалого перемир'я?

Це точка зору України, яку ми підкреслюємо з самого початку цієї жахливої неспровокованої війни, в якій Україна виступає жертвою, а Росія – агресором. Україна прагне миру більше за все, але не за будь-яку ціну. Тому ми робимо все можливе, щоб ця війна завершилася справедливим миром.

Отже, ви повинні знати, що президент України Володимир Зеленський та вся верхівка військово-політичного керівництва чітко висловлюють: Україна готова розпочати 30-денне перемир'я і сісти за стіл переговорів, щоб обговорити шляхи до завершення цієї війни. Проте, ще раз підкреслюю, що результатом цього процесу має стати не просто мир, а справжній сталий мир, а не капітуляція України. Тому що ті, скажімо, варіанти, які іноді намагаються нав'язати Україні, зовсім не відповідають її потребам.

Відповідно до всіх норм міжнародного права та міжнародного порядку, за який нині бореться Україна, саме жертва агресії повинна визначати умови закінчення війни, а не агресор. Агресор завжди намагатиметься нав'язати свої цілі, які хоче досягти, тоді як ми прагнемо захистити зовсім інші принципи.

Від численних співрозмовників в Україні та Європі РБК-Україна неодноразово отримувало думки, що найбільш реалістичний термін для встановлення миру — це приблизно осінь. Це пояснюється тим, що до цього часу Путін може вважати, що у нього є достатньо часу, ресурсів, людей та фінансів, щоб продовжити спроби захоплення нових українських територій. Чи поділяєте ви такі погляди?

Я погоджуюсь, що Путін намагається встановити межі допустимого. І поки йому не чинять опору, він буде продовжувати свої дії. Ми чітко спостерігаємо це на прикладі військових операцій на Курщині та біля Києва. Як тільки йому починають вказувати на межі, які він не може переступити, він відразу ж зупиняється. Поки в усьому світі не з'явиться розуміння, що з Путіним не можна досягти угоди, а лише можна змиритися з його вимогами - він так це сприймає.

Але я глибоко переконаний, що весь світ, тільки об'єднавшись, може сказати "ні", те, що ти робиш, це є воєнний злочин. І ви знаєте, що Міжнародний кримінальний суд висунув вже ордери на арешт і звинувачення Путіну, Львовій-Бєловій та іншим, щодо депортації українських дітей. І це справді має бути спільна позиція.

Але допоки ми будемо вагатися, допоки ми будемо підігравати Путіну - я маю на увазі, "ми" - це не Україна, тому що Україна свою роботу виконує, і на передовій, і в тилу, тому ще це стосується безпосередньо нас. Я хочу, щоб ця ілюзія, ця пелена з очей спала. І щоб всі чітко зрозуміли, що Путін повинен прийняти ті умови справедливого миру, ті умови повернення до міжнародного порядку, які йому повинні чітко і спільно нав'язувати всі міжнародні партнери. Тому що це вірус, це небезпека, це іржа, яка після цього роз'їсть і ваші суспільства, і ваші країни. І хоча б інстинкт самозбереження повинен бути присутній в кожного з них.

Чому, вже в розпалі четвертого року масштабного конфлікту, ми змушені роз'яснювати нашим західним партнерам очевидні речі?

- А тому, що мені здається, що деякі країни, замість питань безпеки як основного рівня за пірамідою Маслоу, питання безпеки, повернулись до питання політики. Оце найгірше, і це те, що я намагаюся пояснити в тому числі деяким колегам в нашому залі: що до тих пір, поки замість єднання навколо національної безпеки ми почнемо демонструвати якісь політичні речі, у нас великий шанс програти у цій війні.

Ми маємо показувати нашу солідарність, адже саме вона є тим твердим горіхом, який досі не зміг розколоти російський диктатор. Піддаватися спокусам домовленостей з ним неможливо. Умиротворення агресора призводить лише до збільшення кількості жертв. Як казав Черчилль, умиротворювач — це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що він сам залишиться живим.

Треба кожного дня нашим партнерам нагадувати про це, і не тільки партнерам-політикам, але й нашим друзям з інших суспільств, вони повинні усвідомлювати, що це не десь далеко, це дуже близько. Друзі, воно вже у ваших країнах, ви просто цього зараз не помічаєте.

Я завжди підкреслюю, що Росія веде поступову або гібридну війну. Спочатку вона використовує європейські цінності, такі як свобода слова, для поширення своєї пропаганди, маніпулюючи думками людей. Потім, під прикриттям принципів вільного ринку, постачає дешеві нафту та газ, підтримуючи політичні сили. І врешті-решт, приходять танки. Це простий і зрозумілий механізм, який ми всі повинні усвідомити, адже він залишався незмінним протягом останнього часу. Це реальність, яку не можна заперечувати.

З урахуванням висловлювання президента Володимира Зеленського про те, що "Путін демонструє всьому світові середній палець", чи варто Україні взагалі продовжувати участь у будь-яких переговорних ініціативах, як це вже мало місце двічі в Стамбулі?

Дипломатичний процес є ключовим елементом у досягненні миру в Україні, і це потрібно усвідомлювати. Тому важливо вести діалог. Цю ініціативу започаткував президент України Володимир Зеленський, який відвідав Стамбул для зустрічі з Путіним. Однак говорити повинні саме ті, хто має повноваження ухвалювати рішення, а не представники другого чи третього плану, які лише формують свої власні погляди. Це своєрідний клуб за інтересами.

Рішення повинні обговорювати ті, хто їх приймає. Саме тому президент України Володимир Зеленський підкреслив свою готовність вести переговори з Путіним. Він відкритий до діалогу за участю наших партнерів з США та Європи, адже це питання стосується не лише України, але й глобальної стабільності.

Перейдемо до питань, що стосуються парламенту. Чимало народних обранців виїхали за межі країни, деякі опинилися за ґратами, а інші просто зникли з поля зору. Не можна забувати й про те, що в нинішньому скликанні відсутні мажоритарники з ОРДЛО та анексованого Криму. У підсумку, з огляду на всі ці обставини, реальна кількість депутатів значно нижча за конституційно встановлену. На сьогодні скільки депутатів фактично працює в Раді? Чи вистачає їх для ухвалення необхідних рішень?

Зверніть увагу, що у нас є 399 народних депутатів. Однак, насправді, якщо подивитися на результати об'єднуючих голосувань, можна помітити, що активна участь у них складає приблизно 340-350 депутатів, які регулярно присутні в залі. Ця цифра може змінюватися з дня на день через різні обставини. Проте, коли мова йде про важливі рішення, які об'єднують депутатів — такі як питання національної безпеки, євроінтеграція, наближення до НАТО та політичні заяви — зазвичай ми бачимо підтримку понад 300 голосів у парламенті.

Проте ця цифра є найнижчою за всю історію чисельності народних депутатів. Справедливості ради, хочу висловити подяку тим, хто залишився, хто продовжує працювати і не дозволив реалізуватися мріям ворога про розпад парламенту та його перетворення на нефункціональний орган.

Ні, всі присутні тут з самого початку повномасштабного вторгнення, починаючи з 24 лютого, з 7:30 ранку. Перші рішення були ухвалені о 8:08. І ці рішення отримали конституційну більшість. Це важливі моменти, які формують історію нашої нації.

У нас завжди в Україні, 33 роки є тренд, що депутати погані й негідники - це не так. Тому що це люди, які виконали і виконують свій обов'язок, ту присягу, яку вони принесли на вірність українському народу.

Зрозуміло, що у нас є різні люди. Парламент -- це зліпок суспільства.

- Якщо не брати об'єднавчі голосування, а взяти ті рішення, щодо яких є різні погляди - ми вже давно бачимо, що фракція "Слуга народу" без підтримки інших фракцій чи груп не може самостійно ухвалювати ці рішення. Можемо вже визнати той факт, що в українському парламенті немає монобільшості?

Нам часто закидають, що ми підтримуємо або ті, або інші політичні сили. Фракція "Слуга народу" є демократичною, і кожен депутат має можливість впливати на прийняття рішень. На щастя, у нас немає людей, які просто вказують, як діяти. Ми обговорюємо і приймаємо рішення спільно.

Ми маємо монобільшість у парламенті, оскільки кількість депутатів перевищує 226. В даний момент у фракції "Слуга народу" налічується 231 народний депутат. Ця монобільшість підтверджує свою існуючість, тому немає підстав стверджувати, що її немає. На відміну від попереднього скликання, ми можемо надати список депутатів, які входять до складу нашої монобільшості.

Те, що деякі народні депутати утримуються від голосування з певних питань, відображає їхню позицію в парламенті. Проте в багатьох випадках ми діємо спільно з "Європейською солідарністю", "Голосом" та іншими фракціями. У деяких випадках ми також співпрацюємо з платформою "За життя і мир", "Довірою", "За майбутнє" та "Голосом".

Це місце для обговорення важливих питань – наш парламент. Я щиро ціную, що ми щоденно займаємося роботою, зустрічаємося з колегами та лідерами фракцій і груп. Вивчаємо кожен законопроект детально. Ми не просто подаємо їх на розгляд залу; ми чітко усвідомлюємо, скільки голосів нам потрібно та скільки часу це може зайняти. Організованість нашої роботи є надзвичайно важливою для ухвалення законів, які необхідні для нашої країни. І я можу з упевненістю сказати, що парламент справляється з цим завданням.

Ви спостерігаєте, як на четвертому році повномасштабної агресії парламент продовжує свою діяльність: він ухвалює рішення, веде дискусії, залучає журналістів, демонструє відкритість і надає можливість для обговорень. Це і є суть парламентаризму.

- Враховуючи те, що парламент функціонує із значно меншою навіть списочною кількістю депутатів, не кажучи вже про фактичну, чи немає сенсу повернутися до старих ідей про скорочення кількості депутатів? Враховуючи, що і населення України за роки з різних причин стало суттєво меншим?

- Я вже декілька разів відповідав на це питання, не хочу, щоб це була якась топ-новина. У нас є законопроєкт про зміни до Конституції, який внесений на початку каденції, про скорочення кількості депутатів до 300. Але, на превеликий жаль, в період воєнного стану, а до цього ковід був, у нас не було можливостей, внести, тому що під час воєнного стану ми не можемо голосувати зміни до Конституції.

А чи були б ваші колеги готові до цього з політичної точки зору? Давайте уявимо, що ці обмеження відсутні.

На мою думку, це тема для обговорення. Проте, під час першого читання значна кількість депутатів висловила свою підтримку цьому рішенню, після чого ми звернулися до Конституційного суду. Суд надіслав нам свої зауваження, але я вважаю, що їх можна буде врахувати і подолати в парламенті. Додатково, вважаю, що це питання також може бути винесене на голосування.

Ви абсолютно праві, адже суть парламенту та його природа полягає в представницькій функції. Особливо з урахуванням нововведень у виборчому кодексі, що передбачають перехід на пропорційну систему без мажоритарних округів. Це означає, що представницький склад повинен відображати всі соціальні групи населення України у відповідній пропорції.

Отже, коли наша чисельність становила 52 мільйони, 450 депутатів було виправдано. Після завершення війни нам слід розглянути це питання, адже, на мою думку, така пропозиція заслуговує на увагу.

Чи можливо реалізувати це до можливих наступних виборів, аби наступний склад був менш чисельним?

Зверніть увагу, що все можна реалізувати. Головне питання полягає в тому, як і коли ми зможемо покласти край цій жахливій війні. Тож ця тема не є пріоритетною для України, але вона має велике значення в контексті відновлення країни після війни.

Хотів би дізнатися про настрій у депутатському середовищі. Від багатьох чую, що існує певна апатія серед народних обранців. Дехто висловлює думки, що вже давно "пересидів" у своїй посаді. Інші ж не зовсім розуміють, яке у них буде майбутнє – пов’язане з політикою чи ні. Є й ті, хто відчуває втомленість від депутатства або усвідомив, що це не їхнє покликання, і хотів би займатися чимось іншим, але отримує поради залишитися і продовжити працювати. Наскільки це відповідає дійсності?

Не можу стверджувати, що в залі панує загальна апатія — цього немає. Як юрист, я звертаю увагу на факти, які мають значення.

Станом на зараз, у нас є тільки одна заява на дострокове припинення повноважень, від народної депутатки Колісник. Інших заяв на припинення повноважень в мене особисто немає.

Що стосується строку, ви знаєте, я відчуваю, що все-таки дуже правильна ідея строковості будь-якого парламенту. П'ять років - це той період, коли парламент повинен перезавантажуватись, повинна заходити якась нова кров. Це дуже правильна ідея, яка закладена в Конституції України, і вона декілька разів виправдовувалась.

Але так уже склалися обставини. Це не було бажанням ні моїм, ні моїх колег. Ми прекрасно розуміємо, що наразі ми, вибачте, "на продовженні".

Вечір добігає кінця, ніч ось-ось настане, а батьків досі немає, щоб забрати.

Абсолютно точно. Тому для нас є вкрай важливим, щоб в Україні пройшли чесні вибори, а не ті "вибори", які проводяться в Російській Федерації.

Для нас надзвичайно важливо, щоб ці вибори в Україні отримали визнання як демократичні на міжнародному рівні. Це є нашим головним пріоритетом.

Тому що Росія проводить "вибори", там щось один раз змінилося... Але навіть подивіться, який меседж: "Путін 25 років у власті". Вони навіть забули, що був такий персонаж, як Мєдвєдєв. Розумієте? Вони чітко говорять, що четверть століття один дід корумпував всю систему у великій країні, і 140 мільйонів для нього - ніщо. І навіть забули, що той Мєдвєдєв десь брав участь в якихось питаннях. Це і є їхнє бачення світу. В них в голові ментальне бачення царської імперської Росії.

Україна завжди вирізнялася своєю унікальністю. Саме тому вибори в нашій країні є питанням життєдіяльності суспільства. Це надзвичайно важливо. Ми з нетерпінням чекаємо завершення воєнного стану та коли Верховна Рада ухвалить необхідні правила для проведення цього етапу виборів. Адже ці вибори стануть безпрецедентними для України, оскільки не підпадатимуть під жодні категорії, визначені Конституцією. Вони не є ані плановими, ані достроковими.

Імовірно, ці вибори отримають назву "строкові вибори, організовані після закінчення воєнного стану". Це буде тимчасовий закон, який дозволить провести вибори, а згодом повернутися до звичайної виборчої системи, встановленої Конституцією та виборчим кодексом.

- Чи не варто вже безпосередньо прямо зараз - або може варто було півроку чи рік назад - зайнятися розробкою цих правил? Уявімо, що раптом вдалося досягнути якогось сталого перемир'я чи мирної угоди. І хоч би щоб законодавчо все було готово.

- А ми тихенько, тихою сапою, оце все проговорюємо. Але ми не хочемо виносити це на політичний рівень. Тому що одразу почнеться: "завтра вибори!" Ми зустрічаємося з членами ЦВК, тому що дуже багато роботи по лінії Центральної виборчої комісії. Зрозуміти де які списки, де хто з людей знаходиться, оновлення реєстрів - це титанічна робота.

Друге, нам треба чітко зрозуміти, як ми забезпечимо голосування наших хлопців і дівчат, які знаходяться на передовій. Як ми будемо проводити вибори на тих територіях, які будуть під тимчасовою окупацією, якщо такі будуть. Ми повинні зрозуміти, як завершиться війна. Ми повинні зрозуміти, як будуть голосувати люди, які знаходяться за кордоном. Тому що дуже багато нюансів пов'язані з їхнім голосуванням, тому що окремі країни чітко забороняють голосування на їхній території, крім посольств тих чи інших країн. Ми повинні зрозуміти, де ми візьмемо фінансування. Ми повинні зрозуміти, як ми сюди запросимо спостерігачів.

Ціла низка питань, на які ми маємо дати відповідь. По кожному з них у нас вже є декілька варіантів.

Будь ласка, роз'ясніть, хто саме має на увазі "у нас"?

Ми регулярно ведемо ці обговорення на рівні погоджувальної ради та комітетів. Однак намагаємося утримувати їх у конфіденційності, адже варто лише розпочати публічні дискусії, як відразу ж починаються спекуляції: усі одразу починають говорити про вибори! Деякі партії вже зараз фальстартують, оголошуючи, що вибори відбудуться завтра.

Друзі, поки воєнний стан, виборів в Україні бути не може. Так передбачає виборчий кодекс, так передбачає закон про правовий режим воєнного стану. Крапка.

Отже, ми маємо врахувати, що воєнний стан або завершується, або скасовується. Після цього важливо встановити чіткі правила для проведення виборів в Україні.

На мою думку, цей закон матиме невеликий обсяг. Ми намагатимемося спиратися на виборчий кодекс, проте все ж існують питання, на які потрібно дати чітку відповідь. Наприклад, чи відбудуться вибори одночасно, чи вони проходитимуть окремо.

Ви маєте на увазі вибори до парламенту та посади президента?

Парламентські та президентські вибори, оскільки Конституція не дозволяє їх проведення одночасно, ймовірно, відбудуться окремо.

По-друге, наскільки вони відокремлені один від одного? А які є перші? Які ж другі? Тобто, тут виникає безліч запитань, на які потрібно знайти відповіді. Але ми вже розробили аналіз плюсів і мінусів для кожного з цих питань, а також визначили, які кроки повинна вжити Центральна виборча комісія і що потрібно зробити іншим нашим колегам, щоб, коли настане відповідний момент, у парламенті була готова законодавча база, яку ми зможемо представити суспільству.

- В принципі, суспільство, як видається, розуміє, що вибори зараз провести не можна і не треба. Це показують фактично всі соціологічні опитування. Але, якщо уявити, що воєнний стан і активна війна триватиме ще довго, навіть не місяці, а роки, чи може в якийсь момент в суспільстві виникнути запит на вибори? Мовляв, якось вас треба переобирати, бо ви вже занадто пересиділи, хай півроку, рік, півтора, але це вже занадто. Може таке бути? З цього можна якийсь вихід знайти?

У нашому світі можливе все. Як особа, яка має науковий бекграунд, я розумію, що немає нічого, що можна було б відкинути. Все може статися.

Але ще раз кажу, мудрість повинна полягати в тому, щоб ми зрозуміли, що в результаті цих змін ми набудемо і що в результаті цих змін ми втратимо. І просто в порівнянні ми повинні зрозуміти доцільність тих чи інших процесів, явищ, подій і всього іншого. Тому ще раз говорю, український парламент готовий до будь-яких викликів, але ми хочемо, щоб будь-які рішення, які будуть прийматися в Україні, в українському парламенті, приймалися з усвідомленням наслідків і перспектив цих рішень.

Але ще раз кажу, якщо справді ви прогнозуєте на тривалий час (що війна триватиме, - ред.), треба приймати якісь рішення, але давайте подивимося, як будуть розгортатись події.

Бажаю повернутися до настроїв серед депутатів. Однією з багатьох тем, з якими вони звертаються зі скаргами, як у приватних розмовах, так і публічно, є питання відряджень. І ця проблема турбує не лише представників опозиції, хоча саме вони висловлюють найбільше занепокоєння. Чи справді ви вважаєте, що депутати намагаються виїхати за кордон без достатніх підстав? І чи може це бути інструментом вибіркового тиску на представників парламенту?

- З початку цієї війни я і для себе, і для всіх поставив одне дуже важливе завдання для міжпарламентської діяльності - вона повинна бути ефективною.

Це, на мою думку, категорія, яка є цілком зрозумілою для всіх, хто займається різноманітною діяльністю. Якщо у твоїй роботі є показник ефективності, якщо ти залучений у міжпарламентську діяльність, бере участь у парламентських асамблеях та приносиш конкретні рішення, то все в порядку. Якщо ти працюєш у міжнародних командах, ведеш переговори, або береш участь у дипломатичних ініціативах своєї країни, то також немає жодних питань.

Проте, якщо ти звертаєшся до мене з проханням відрядити тебе до США для участі у виставі "Мами по скайпу" або для спостереження за якимось спортивним заходом, мушу сказати, що це навряд чи можна вважати парламентською діяльністю.

Отже, ви, як я зрозумів, не вигадав це самостійно?

- Це я не з голови беру.

Ми повністю усвідомлюємо, що в цьому є небагато парламентського. Саме тому ми чітко встановили вимоги.

Подивіться, що таке відрядження в основному? Це не просто дозвіл на виїзд з країни будь-яким чином. Це вимога. Як голова Верховної Ради, який відповідно до Конституції є єдиним представником українського парламенту у міжнародних відносинах, я відкрито заявляю: я готовий передати ці повноваження своїм колегам. І це цілком обґрунтовано.

Ми маємо надзвичайно дієві парламентські асамблеї, такі як Парламентська асамблея Ради Європи, Парламентська асамблея ОБСЄ та Парламентська асамблея НАТО. Це представники, які активно подорожують і постійно забезпечують Україні позитивні результати у формі заяв, звернень та утримання нашої країни в центрі міжнародної уваги.

З іншого боку, існують особи, які вирушають у відрядження з питань, що мені здаються малозрозумілими з перспективи їх користі для України. Тому, звичайно, я не можу погоджувати такі поїздки. Хочу також підкреслити, що під час відрядження народному депутату нараховується заробітна плата, навіть якщо він вирушає в поїздку за власний кошт і не представляє парламентські інтереси.

Крім цього, давайте дивитися і на частоту та ефективність цих відряджень. У нас є люди, це, як правило, люди з опозиції, які постійно намагаються їхати. Ще раз кажу, якщо це парламентські речі, ласкаво просимо, їдьте, приїжджайте, діліться своїм досвідом. Є люди, які вважають себе неперевершеними дипломатами, але до останнього часу не подали ні одного звіту про своє відрядження, аж поки я вже сказав: я тобі наступне відрядження не дам, поки ти не привезеш якийсь звіт, воно ж повинно залишитися в парламенті.

Повторюю, для мене надзвичайно важливо не лише сам факт перебування за кордоном, а саме його результативність. Час, проведений за межами України, слід використовувати вкрай ефективно, щоб внести позитивні зміни в країну.

Це не так, що я звертаюся до всіх, не враховуючи себе. Насамперед, я орієнтуюсь на себе. Тому, коли ви бачите мої відрядження, то за два дні у мене проходить 30-35 двосторонніх зустрічей, а не просто випадкових розмов у коридорах чи біля туалету. Це означає, що я спілкуюсь очі в очі, і в будь-який момент можу зв'язатися з кожним спікером, щоб поінформувати про ситуацію в Україні, обговорити, що потрібно від їхнього парламенту, які заяви та звернення важливі.

Це справді створює враження. Я щиро сподіваюсь, що кожен, хто залишає Україну, буде діяти в такому ж дусі. Адже це можливість, яка недоступна багатьом українцям.

Отже, важливо усвідомити, що депутати є частиною українського суспільства, і їхня місія полягає в тому, щоб сприяти досягненню позитивних змін для України. Вони не повинні їхати на зустрічі лише для того, щоб відвідати родичів або насолоджуватися чаєм у готельному номері разом із дітьми.

У мене є дуже багато що сказати. Але я за єдність в парламенті. Але колись, після цього, я обов'язково напишу книгу.

Керівництво Росії не раз висловлювало думку, що на їхню думку, єдиним законним органом в Україні є парламент, і що вони готові укладати угоди саме з його лідерами. Ви також, напевно, звертали увагу на ці заяви. Як ви реагуєте на таку інформацію?

Я висловив цю реакцію вже в перший день, коли ця заява була оприлюднена вперше. Я звертався до лідера агресорів.

Я ясно висловив своє задоволення тим, що нарешті вони почали ознайомлюватися хоча б з Конституцією України. Проте нехай уважно її вивчають, якщо не можуть зрозуміти свою власну. У документі чітко зазначено, що президент України залишається на своїй посаді до моменту інавгурації нового президента.

На даний момент президентом України є Володимир Зеленський, який виконує роль гаранта Конституції та представляє країну у міжнародних відносинах відповідно до положень Основного закону України.

Всі інші їхні рожеві мрії нехай залишать собі. Український парламент - конституційний орган, але він виконує всі ті повноваження, які йому передбачені в Конституції України. І я сподіваюся, що так і буде на довгі віки.

На завершення, давайте зосередимося на деяких конкретних законопроектах. Зокрема, вже тривалий час розробляється ініціатива, що стосується демобілізації. Які ж її можливості для реалізації?

Я неодноразово підкреслював, що питання демобілізації є надзвичайно важливим, і український парламент, як політичний інститут, не має морального права ухвалювати рішення без врахування думки військових. Лише після обговорення з військовими всіх можливих наслідків та перспектив цього кроку можна буде рухатися далі.

Історія демонструє нам, що подібні рішення в Україні вже ухвалювались. Це сталося під час діяльності Центральної Ради у 1918 році, коли тодішній міністр оборони Порш представив відповідний законопроект. Ми всі знаємо, чим закінчилась та епоха для Української народної республіки. З огляду на цей досвід, ми підходимо до обговорення цих питань із великою обережністю.

Але українські військові повинні мати - вони заслужили більше всіх - справедливі правила ротацій, справедливі правила відпусток, справедливі правила соціальної підтримки для них, а в разі загибелі - для близьких і рідних, а які були у них, оце справедливо. Але тут український парламент прийняв все необхідне законодавство. Далі я хотів би, щоб ці правила чітко працювали на рівні військових і вищого військового керівництва.

Цього тижня планується голосування за законопроект, що стосується множинного громадянства. Чи можливо очікувати значних змін у його остаточному варіанті?

На мою думку, ні, оскільки це, швидше, законодавча ініціатива, що надає сильний сигнал всім українцям, які перебувають за кордоном: Україна не відхиляється від своїх громадян, не вимагає від вас відмовитися від українського паспорта на користь іншого. У ваших стосунках з Україною ви завжди залишаєтеся її громадянами. Ми з нетерпінням чекаємо на вас, коли ця жахлива війна завершиться.

Кожен із вас є важливим для відновлення України. Це необхідно для того, щоб наша країна змогла відродитися після жахливої агресії з боку Російської Федерації. Адже, на відміну від росіян, які сьогодні святкують мільйон своїх загиблих і поранених, українці страждають і піклуються про долю кожного свого громадянина.

Президент висловився дуже влучно, підкресливши, що ми ніколи не залишимо своїх громадян на призволяще у війні. Це дійсно мудра позиція. Тут йдеться про зовсім іншу філософію, чи не так? Це принципово новий підхід до людей, які є найвищою соціальною цінністю.

Отже, я вважаю, що це ще раз підтверджує нашу відмінність від них (росіян, - ред.). Ми опинилися по різні боки цивілізаційної прірви.

- Парламент нещодавно ухвалив в першому читанні посилення відповідальності за порушення санкцій. Можете пояснити, яка була потреба в цьому рішенні, враховуючи, що історично, ще задовго до великої війни, до санкцій як до інструменту лунало чимало зауважень?

Дозвольте висловити свою думку: дивно вимагати дотримання санкцій від інших країн, при цьому не вимагати аналогічного від України. Ми постійно підкреслюємо, що, дорогі партнери, коли йдеться про вторинний експорт і імпорт, ви створюєте можливості для росіян отримувати певні товари, і ми добре знаємо, куди вони потрапляють. Питання стосується також тіньового флоту. Саме ці аспекти потребують покарання. Ви повинні реагувати на обхід санкцій та виявлені лазівки.

У той же час в Україні відсутній закон, що передбачає відповідальність за ухилення від санкцій. Це є серйозним недоліком.

Саме з цієї причини Верховна Рада України ухвалила закон, що вводить кримінальну відповідальність за ухилення від санкцій. Якщо комусь це не до вподоби і він намагається адаптувати цю ситуацію під себе, це абсолютно неправильно.

Ми не можемо будувати державну політику і міжнародну політику з огляду на інтереси окремих індивідумів. Ми будуємо їх з огляду на інтереси держави Україна. І в цьому повинен бути пріоритет.

Коли ж починаєш переглядати старі вінілові платівки, які колись звучали, ти натрапляєш на знайомі рядки: ви безпідставно накладаєте санкції на українців...

Я вчинив один простий крок. Я звернувся до Ради національної безпеки і оборони з запитом: чи могли б ви надати список санкцій, що були застосовані до громадян України в період з 2014 по 2019 роки? Сподіваюся на нульову відповідь, я був здивований, дізнавшись, що санкції були накладені на майже 700 українців за цей час.

Розумієте? Відтоді законодавча база залишилася незмінною. Закон про санкції був ухвалений у 2014 році, підписаний тодішнім президентом і затверджений парламентом того ж року. Цей парламент лише вніс кілька поправок, які, наскільки я пам’ятаю, стосувалися позбавлення державних нагород, щоб мати можливість позбавляти нагород реальних сепаратистів та інших осіб.

В решті решт, український парламент та правозастосувальні органи продовжують користуватися законодавством, яке було запроваджене ще у 2014 році. Весь той досвід, що стосується впровадження санкцій, також бере початок з того часу. Тож, друзі, пропоную бути однозначними: або одне, або інше.