Стратегія Трампа: як реагувати на "миротворчий" спам з Америки

Українці та світ вже остаточно збентежені "планами Трампа", які відрізняються лише нюансами "зради". Хоча всі вони, здавалося б, говорять про одне й те ж (про "заморозку"), насправді мають суттєві різниці. Одні з них виступають за "мир через силу" (з тиском на Росію та підтримкою України), в той час як інші пропонують "мир через поступки Путіну".

То який з них дійсно "План Трампа"? Жоден. Бо ця "битва інсайдів" показує нам не стільки спроби команди Трампа грати у "стратегічну невизначеність" з Кремлем, як намагаються описати ситуацію деякі прихильники новообраного президента США, скільки - про відсутність чіткого плану як такого. Є лише наміри самого Трампа "якось закінчити війну" та боротьба його підлеглих за те, щоб якнайкраще вгадати бажання свого лідера - і отримати у відповідь "хлібну" посаду у Адміністрації або Пентагоні.

Тобто, "битва інсайдів" у західних ЗМІ йде не "за" чи "проти" України, а просто за власний вплив у новій владній конфігурації. Сам Трамп же зараз виступає, скоріше, в якості арбітра між ними, вказуючи, що йому подобається, а що - ні. І поки не буде офіційно оголошено склад ключових посад в його уряді, цей потік "інсайдів" буде продовжуватися.

Нещодавно з'явилася нова інформація про те, що на посаду держсекретаря можуть призначити Марко Рубіо, а радником з національної безпеки стане Майк Волц. Обидва не є великими прихильниками України, але також не виступають проти нас у ідеологічному плані. В їхніх висловлюваннях можна помітити вплив Трампа. Загалом, їх погляди можна охарактеризувати як умовні "китаєзнавці".

Тут слід пояснити, що всіх республіканців можна поділити на кілька груп. Звісно, вони вкрай умовні і поділяються ще на купу підгруп, відповідно до близькості до тих чи інших фінансових та промислових центрів. Але загалом, максимально спрощено, всіх можна поділити на "трампістів" та "нових консерваторів" ("неокони"), а у контексті зовнішньої політики - на "китаєзнавців", "ізоляціоністів" та олдскульних "євроатлантистів" (це і є переважно неокони школи Маккола).

Зараз спостерігаємо активну боротьбу між "китаєзнавцями" та "ізоляціоністами" за привілейоване місце поруч із Трампом. Новообраний президент США вже фактично усунув неоконсерваторів з цієї боротьби, виключивши з шорт-листа Майка Помпео та Ніккі Хейлі. Це цілком зрозуміло, адже вони є представниками опозиції до трампістських груп.

У той же час Помпео розробив свій власний "Трампівський план", який також передбачав "замороження" бойових дій, але включав ідею "заохочення" Путіна до компромісів шляхом збільшення постачань озброєння для України. Насправді він пропонував варіант, схожий на південнокорейську модель. Саме тут виникла концепція "мир через силу", яка останнім часом стала популярною в Офісі президента України.

Однак тепер Помпео переживає непрості часи. Без сумніву, Трамп буде змушений продовжувати робити певні кроки в бік неоконсерваторів, адже інакше йому не вдасться заручитися підтримкою для своїх ініціатив у Конгресі. Саме з цієї причини серед претендентів на посаду міністра оборони з'явився Майк Роджерс. Проте тепер неоконсерватори стали меншістю серед республіканців.

Цікаво, як саме Помпео піддавався критиці через натяки на "корупцію в Україні". Девід Сакс, один із партнерів Ілона Маска з PayPal, опублікував у Twitter повідомлення, в якому стверджував, що "роздмухувачі війни" намагаються "купити вплив" у Вашингтоні, використовуючи "корумповані українські гроші". Він також зазначив, що йдеться "не про Хантера Байдена". Сам Маск, а згодом і Дональд Трамп-молодший, зробили репост цього висловлювання, підтримуючи його аргументацію.

Зараз можна з легкістю зрозуміти, що натяк стосувався Майка Помпео, який з 2023 року входить до складу наглядової ради "Київстар". Цей факт справив свій вплив — Помпео з "шорт-листа" виключили. Однак боротьба триває, і у списку кандидатів на "безпекові" позиції залишаються Роберт О'Браян, відомий своїми жорсткими поглядами щодо Росії, а також вже згаданий Роджерс, який представляє певну групу "проукраїнських" республіканців.

Роджерс лише тиждень назад відвідував Київ у складі двопартійної делегації, щоб запевнити українців у збереженні підтримки після обрання Трампа. Раніше він підтримав майже всі закони та постанови Конгресу на підтримку України. На користь же О'Браяна грає те, що він вже був радником Трампа у 2019-1921 роках. Ймовірно, скоро й проти них з'являться якісь "інсайди".

Проте це не означає, що Трамп повністю буде ігнорувати їхню думку навіть в разі призначення "китаєзнавців" або "ізоляціоністів". Бо ті, хто в нас вважається "проукраїнськими", насправді є лобістами "зброярів" (ВПК) або "копачів" (доступ до українських корисних копалин, що знайшло відображення у "Плані Перемоги" Зеленського, дуже цікавить, зокрема, сенатора США Ліндсі Грема). І тут не важливо, чи мова йде про Помпео, Роджерса або когось іншого - якщо є корпоративні інтереси, то персоналія знайдеться.

Те, що певні інтереси впливових американських кіл співпадають з українськими, дає нам простір для маневру. Історія з євангелістами та спікером Палати представників Майком Джонсоном, який на 180 градусів змінив свою думку щодо підтримки України у квітні, є у цьому контексті вкрай показовою.

А що можна сказати про Маска, Сакса, Трампа-молодшого та інших представників "нової республіканської хвилі"? Які їхні пропозиції та кого вони підтримують? Виходячи з інформації, що надходить із західних медіа, стало відомо, що під час телефонної розмови з Володимиром Зеленським поруч з Дональдом Трампом були Ілон Маск і Річард Гренелл, тож не важко здогадатися, чию кандидатуру Маск має на увазі.

Гренелл, Колбі та інші республіканці з цього кола можна охарактеризувати як "експертів з Китаю", оскільки вони виступають за зменшення євроатлантичної інтеграції та посилення позицій США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, де основним конкурентом і партнером стане Китай. В їхньому розумінні, європейські питання слід залишити на розгляд європейців, а "карту" України використовувати як важіль у переговорах з Москвою. Основна відмінність між ними полягає тільки в умовах, на яких вони пропонують залишити європейські справи.

Причому посилення США у Азії не означає війни з Китаєм. Скоріше, навпаки. Вони пропонують поки що абстрактну ідею перерозподілу сфер впливу у Азії між Китаєм, США та, можливо, Індією. Деякі ж, як-от згаданий вище Маск, бачать у цьому переліку ще й РФ.

Ці пропозиції щодо налагодження контактів з Путіним, навіть якщо це потребує жертв на користь України, з метою розриву китайсько-російських зв'язків, а потім окремих угод з кожною стороною, виглядають досить ілюзорно в умовах сучасного глобального протистояння. Проте, саме такі "прихильники" будуть зараз визначати політику Сполучених Штатів.

Принаймні до тих пір, поки їх плани не стикнуться з реальністю і не доведеться шукати "план Б" - а це завжди євроатлантизм, бо іншого великого демократичного об'єднання, крім ЄС, у світі немає. Втім, це дуже "муляє" третій групі впливу, до якої можна віднести Ді Венса, Тейлор Грін та подібних "нових трампістів", для яких що Європа, що Азія - це втрата американських ресурсів.

Це прихильники своєрідної "Доктрини Монро 2.0", що панувала в Сполучених Штатах перед початком Першої світової війни, і яка, по суті, сприяла її ескалації. Тоді американці фактично відмовилися підтримувати європейські демократії, що призвело до посилення як лівих, так і правих автократій. Це, в свою чергу, стало причиною обох світових конфліктів.

Однак тепер, після провальних військових кампаній в Афганістані та Іраку, на фоні пандемії COVID-19 та високої інфляції, в Сполучених Штатах зростає вплив "нових ізоляціоністів", особливо серед республіканців. Вони пропонують накласти заборонні мита на весь імпорт, вивести американські війська з Європи та Азії, а також "ліквідувати" НАТО. Трамп же нині розмірковує, на яку з цих груп покластися, або ж знайти певний баланс між ними, щоб зберегти свою роль "арбітра" в цій внутрішній боротьбі.

Отже, у Трампа, схоже, немає єдиного, чітко сформульованого "мирного плану". Він обіцяв "завершити війну протягом 24 годин після свого обрання" (а не після інаугурації, як стверджують деякі). Цей термін вже минув, і тепер він не знає, що сказати, лише повторюючи ідеї тих, з ким мав розмову нещодавно.

Поговорив з "самоізоляціоністами" - давайте віддамо Тайвань китайцям (бо тайванські компанії конкурують з американськими), Україну - віддамо РФ, а товари з ЄС та КНР обкладемо митом "до 200%", а потім зачинимо кордон і будемо всім казати "нікого не бачу, нічого не чую". Поговорив потім з "неоконами", Зеленським та європейцями (крім Орбана, звісно) - давайте посилимо Україну та натиснемо на РФ. Поговорив з "китаєзнавцями" - всі йдемо на Схід, а європейськими справами хай займаються європейці.

На даний момент відсутній чіткий план або алгоритм для реалізації "заморозки фронту", яку оголосив Трамп. Натомість існує безліч проектів та чернеток, запропонованих різними впливовими групами. Оскільки експерти з Китаю мають найближчі контакти з Трампом, їхня присутність у владі, ймовірно, виявиться найзначнішою. Проте Трамп також повинен враховувати інтереси неоконсерваторів та ізоляціоністів, адже він не зможе призначити кандидатури на ключові посади (за винятком радника з національної безпеки) без узгодження з Конгресом.

Варіант просто кинути Україну, щоб миттєво зупинити війну не спрацює - у цьому можна не сумніватися. Бо цей "план" не лише ігнорує інтереси України, але й ЄС та навіть Кремля, який "закусив вудила" й вважає що перемагає весь Захід, а тому знов вимагає "кордони НАТО 1997 року" (тобто отримати у зону впливу всю східну Європу та Балкани), повну відміну санкцій і Україну - у якості бонусу. Ніхто на це не піде навіть в разі бажання самого Трампа.

Втім, і відмова від цього "плану" відбудеться не одразу - тільки після провалу. А поки що ми, схоже, зможемо спиратися лише на себе та дружніх до нас європейців, які розуміють ризики нової "Мюнхенської змови" й завчасно готували нас і себе до приходу трампістів.

Як мінімум на 2025 рік в нас повинно буди достатньо коштів та снарядів. Повинно вистачити на час, поки американці зроблять вірні висновки та всі призначенці повернуться зі своїх "рожевих мрій" до реальності.

Колись Черчіль висловив думку, що американці завжди знаходять правильне рішення, але лише після того, як випробують всі інші варіанти. Незабаром ми зможемо спостерігати, як це виглядає в реальному житті. А поки чекаємо на нові кадрові призначення, слідкуємо за суперечливими новинами з Вашингтона і сподіваємося, що раціональність переможе в рамках "Плану Трампа".