Пропозиція Білого дому стосовно України є цинічною і повинна бути відкинута - Марк Чемпіон | Головні новини України

Школа в Чернігові після атаки авіабомби / Фото Благодійної організації savED

Американський план завершення російського вторгнення є вражаючим документом. Він винагороджує агресію й карає жертву. Він підриває найважливіший принцип міжнародного права -- що суверенні кордони не можна змінювати силою. Він пропонує гарантії безпеки, але не пояснює, як вони будуть забезпечені -- і водночас обмежує засоби, якими це могло би бути зроблено, пише оглядач Bloomberg Марк Чемпіон.

Це насправді є примусовою капітуляцією України, що відбувається на користь і для отримання прибутку. Це нагадує сучасну версію пакту Молотова-Ріббентропа, де одна сторона зацікавлена у територіальному поділі України, а інша – в комерційних вигодах. В цілому, це справжній сором, підкреслює він.

Проте, це не повинно бути основним питанням. Насправді, справжнє запитання полягає в тому, чи є ця угода найкращою, на що можуть розраховувати Україна та її європейські партнери на сьогоднішній день? Відповідь - ні, оскільки ключові умови вже були відхилені. Однак це питання має певну циклічність, оскільки відповідь значною мірою залежить від Дональда Трампа.

Спершу -- про саму угоду. Щодо території, українське керівництво і більшість українців давно вже прийняли, що їм доведеться відмовитися від контролю над землями, окупованими Росією. Але ця угода передбачає значно більше. Вона пропонує Росії міжнародне "де-факто визнання" майже всіх українських територій, окупованих із 2014 року до моменту підписання, плюс так званий укріплений пояс Донецька, який Росія так і не змогла захопити. Ця зона -- критично важлива для подальшої оборони України -- стане демілітаризованою.

Фактичне визнання такого статусу відбулося після завершення Другої світової війни у Східній Німеччині та країнах Балтії. НАТО ніколи не ставило під сумнів радянський вплив на ці регіони, але також не визнавало їхньої приналежності до СРСР або існування НДР як незалежної держави. З часом, через кілька десятиліть, ці території знову перейшли до своїх справжніх власників. Отже, немає необхідності включати термін "визнання" в угоду (будь то де-факто чи інше), якщо єдине завдання полягає в підготовці ґрунту для можливого визнання російських прав на ці території в майбутньому.

Наступним етапом є демілітаризований укріплений пояс. На перший погляд, це виглядає як обґрунтоване рішення. Проте, насправді, це є серйозною поступкою, адже Росії знадобиться щонайменше рік і численні людські ресурси, щоб захопити міста, які складають цей пояс, два з яких значно перевищують будь-які території, які Росія змогла захопити з 2022 року. Водночас, якщо Україна вирішить залишити ці міста та піддати їх російському контролю, повернути їх назад буде неможливо, як і відновити їх природні оборонні переваги. Російські сили зможуть швидко пересуватися на захід, північ і південь, якщо вони знову зірвуть перемир'я, як вже було не раз у минулому.

Якщо б Росія дійсно була серйозна у своїх намірах ніколи більше не нападати, а США – у бажанні це забезпечити, угода включала б чітку відмову Путіна від усіх наступних претензій на українські території. Крім того, в документі повинні були б бути передбачені механізми для створення потужної міжнародної місії, яка контролювала б виконання зобов'язань Кремля.

Будь-яке реальне завершення війни також вимагало б виведення всіх важких озброєнь, ударних дронів і концентрацій військ на значну відстань -- у десятки кілометрів -- від усієї лінії розмежування, включно з Кримом, щоб Росія не могла загрожувати українським портам і торгівлі. Нічого цього у плані немає.

Щодо фінансових компенсацій. Кремль готовий відмовитися від 100 мільярдів доларів із приблизно 300 мільярдів доларів активів центрального банку, заморожених Заходом на початку військових дій. США контролюватимуть використання цих коштів для відновлення України та отримуватимуть усі доходи. Крім того, європейські платники податків повинні будуть забезпечити ще 100 мільярдів доларів.

Це навряд чи поступка для Росії: жодна частина цих заморожених активів ніколи не повернеться до Москви, а будь-який післявоєнний трибунал вимагав би значно більших репарацій, навіть якщо з Москви неможливо було б стягнути гроші.

Таким чином, Росія не зазнає втрат, США отримують вигоду, а Європа стикається з величезними витратами на відновлення зруйнованого – за оцінками Світового банку, мова йде про понад 500 мільярдів доларів. Оскільки Європейський Союз не має таких фінансових ресурсів, майбутнє України виглядає безнадійним та непевним, а можливість вступу до ЄС (як це передбачено угодою) стає все більш недосяжною.

Санції, накладені на Росію, будуть поступово скасовані, з можливістю їх поновлення в майбутньому. Усі етапи цього процесу перебуватимуть під контролем Сполучених Штатів. Оскільки угода передбачає співпрацю між США та Росією у видобутку критично важливих ресурсів, можна стверджувати, що прогрес у цих проектах вплине на темпи зняття санкцій, а не дії Росії щодо України.

Нарешті, питання забезпечення безпеки. Документ містить кілька загальних положень щодо реагування на порушення угоди з боку Росії, проте вони виглядають досить розмитими, а критерії для вжиття заходів встановлені на високому та асиметричному рівні. Щоб викликати реакцію, порушення з боку Росії повинно бути "значним" і "тривалим", в той час як навіть один український ракетний удар по російській території моментально призведе до скасування гарантій — це справа лише одного дня для російських фахівців з провокацій.

Та навіть це не дуже важливо, бо в документі з 28 пунктів немає нічого про те, що саме і ким буде зроблено, якщо Росія знову нападе. Це ті самі туманні обіцянки, які Україна отримала в Будапештському меморандумі -- і які виявилися нікчемними.

Деякі пункти взагалі підривають єдину реалістичну гарантію для України -- зміцнення її армії до рівня, коли будь-який новий напад стане марним. Українську армію, яка нині налічує 800-900 тисяч, за планом Трампа мають скоротити до 600 тисяч, тоді як Росія не матиме жодних обмежень -- навіть територіальних. Членам НАТО буде заборонено розміщувати війська на території України, що ще більше обмежує будь-які гарантії або механізми контролю.

Трамп міг би, якби мав бажання, вплинути на Путіна для досягнення справжнього завершення війни, проте він не обирає цього шляху, оскільки має значно більше важелів впливу в Києві та може отримати більше в Москві. Проте жоден український лідер не має права та не повинен погоджуватися на таку угоду, як і Європа не повинна цього робити. Це призведе до внутрішніх конфліктів в Україні та створить умови для нової російської дестабілізації й повторного вторгнення.

Президент України Володимир Зеленський опинився в майже безвихідній ситуації. Вихід -- викрити справжні наміри Путіна, подати поправки -- пункт за пунктом -- які перетворили б цей план із документа, що ґрунтується на довірі до неіснуючої сумлінності Кремля, на документ із реальними механізмами перевірки та покарання. Це означає наполягати на міжнародних миротворцях, значно ширшій демілітаризованій зоні, знятті будь-яких обмежень на чисельність українських сил або зброю, яку можуть надавати союзники, та багатьох інших змінах. Якщо Кремль не прийме їх -- Білий дім теж має це побачити.