Автори на наркотиках: прихована реальність видатних постатей культури.

Про джерела натхнення, нервові зриви та незвичайні твори видатних художників розповідає РБК-Україна.

У 19-20 століттях вживання наркотиків не сприймалося так негативно, як у сучасному суспільстві. Ці речовини використовувалися в складі медичних засобів, їх можна було купити легально, і вони вважалися звичайною складовою частиною терапії.

Одночасно кілька українських інтелектуалів, авторів і митців використовували їх як спосіб втечі, джерело натхнення або навіть шлях до самознищення.

Булгаков з'явився на світ та провів свої юні роки в Києві. Під час Першої світової війни він працював медиком. Після виникнення ускладнень через вакцинацію, він почав вживати морфій для полегшення болю, що незабаром призвело до розвитку залежності.

Цей досвід став основою для повісті "Морфій" - твору, що ілюструє моральний і фізичний розпад особистості під впливом наркотичних засобів. Булгаков відверто описав процес деградації, що викликало справжнє обурення в радянських літературних колах.

Український модерністський автор та перекладач, знаний завдяки твору "Місто", у незакінченій "Повісті без назви" порушує тему вживання гашишу, наділяючи її глибоким символічним та філософським змістом.

У рамках цього твору гашиш слугує як спосіб уникнення радянського дійсності, відчаю та емоційної порожнечі.

Науковці вважають, що ці мотиви могли виникнути з особистих пошуків автора, який знаходився на межі між реальним життям і творчими експериментами.

Філософ, письменник і історик Віктор Домонтович (Петров) у романі "Доктор Серафікус" передає атмосферу 1920-х років - із богемними вечорами, психологічною кризою і вживанням кокаїну як частини київського міського побуту.

Хоча ім'я автора не фігурує у прямих звинуваченнях у наркозалежності, точність описів і тональність змальованих сцен дозволяють припустити його знайомство з цим світом не лише з книжок.

Скандально відома українська графиня, яка привертала увагу Європи на початку 1900-х років, була знана завдяки своїй залежності від наркотиків. Лікарі діагностували у неї хронічну залежність від морфію, ефіру та кокаїну, які вона вживала, щоб знайти заспокоєння.

Її залежність стала аргументом на суді, а сама Тарновська фігурувала в пресі як "жертва наркотиків і пристрастей". Вона символізувала перехід від декадансу до занепаду.

У 19 столітті лауданум (опій у спирті) був "жіночими краплями" - його прописували від головного болю, нервозності, істерії.

Морфій у вигляді ін'єкцій застосовувався для знеболення, а в епоху воєн - і для зниження психологічного напруження.

Високі соціальні шари, інтелектуали та навіть медики часто виявлялися жертвами залежності. Це сприймалося, переважно, як "перевантаження розуму", а не як проблема зі здоров'ям.