Пилип Будківський: "Я завжди мріяв виступати за 'Динамо', але моє життя склалося інакше".

В цьому інтервʼю - про перші тижні в академії "Шахтаря", "царську тропу" Миколи Павлова, Зорю та "мужиків" Юрія Вернидуба, європейський досвід і Максенса Лакруа, а також про те, як "Полісся" попрощалося з ним, без особливих пояснень.

"Після тридцяти років важливо зосередитися на самовдосконаленні."

Тобі 34 роки, ти капітан команди "Зоря" і один із провідних бомбардирів Української Прем'єр-ліги. Як вік впливає на твою стратегію щодо тренувань, раціону та процесу відновлення?

- Скажімо так, тренувань стає трошки більше. Розумієш, що треба рухатися і не відставати від молодих футболістів, у яких більше енергії, які, може, швидше рухаються. Тому почав більше ходити в зал, раніше лягати спати, щоб краще відновлюватися. Після 30 вже треба задумуватися про те, щоб краще відновлюватися і більше працювати над собою.

Яке значення має для тебе капітанська пов'язка в "Зорі"?

Насамперед, це обов'язок. Відповідальність за лідерські якості та атмосферу в команді. Якщо справи йдуть не так, як слід, потрібно підбадьорити футболістів, а в критичних ситуаціях — навіть дати їм поштовх. Тож найголовніше — бути лідером як у роздягальні, так і за її межами, підтримуючи своїх товаришів по команді. Для мене велика честь носити капітанську пов'язку в такому клубі.

Нещодавно ти досягнув вражаючої позначки — забив 60-й гол в УПЛ. Чи звертаєш увагу на такі досягнення, і яку мету плануєш для себе в майбутньому?

Відверто кажучи, не відстежую такі речі. Часом щось дізнаюся від друзів або вболівальників, які кажуть, що ось, мовляв, 60, ювілей... Але я прагну рухатися вперед, поки в мене є енергія та натхнення: підтримувати команду в кожному матчі та забивати якомога більше м'ячів. Для нападника це найважливіше.

Чи існують особисті мрії чи прагнення, наприклад, досягти статусу найкращого бомбардира в сезоні?

- Це завжди хочеться. Минулого сезону до цього не вистачило буквально кроку. Але якщо реалізовувати свої моменти, то, в принципі, цих цілей можна досягти. Тож для себе, звісно, хочеться, а далі все залежить від твоїх результатів на футбольному полі.

Але наразі, після семи турів, у тебе всього один гол в УПЛ. Чи можеш пояснити, чому твоя результативність впала?

Важко сказати точно. В деяких моментах було менше можливостей, десь я, можливо, не проявив себе так, як слід, а в інших випадках передачі не вдалися. Після матчу переглядаєш ці епізоди, аналізуєш їх і вважаєш, чого не вистачає. Сподіваюся, що в наступних іграх мені вдасться піти з поля з хорошими результатами.

Взимку ходили чутки про те, що ти можеш перейти до клубу з Казахстану. Що стало причиною того, що угода не відбулася, і чому ти обрав залишитися в Зорі?

- По-перше, сімʼя. Діти, школа, садок - усе тут. Вдома краще - як кажуть, добре там, де нас нема. Тому вирішив залишитися з сімʼєю. Хоча зараз діти вже почали ховатися від вибухів... Може, якби знав, що згодом так на це реагуватимуть, то й вибрав би Казахстан. Але зроблено те, що зроблено. Я не шкодую, що залишився: хочу досягти з командою тих результатів, які ми перед собою ставимо.

"Була мрія грати за "Динамо"

Якщо згадати про початки: ти родом з Києва, але свій футбольний шлях розпочав у "Шахтарі". Яким чином у 14-річному віці ти опинився в Донецьку?

Тоді ще існувала ДЮФЛ. Я виступав за команду "Відрадний", і ми вирушили на фінальний етап цього турніру, де також брало участь "Динамо". Ми здобули перше місце, а "Динамо" зайняло п’яту чи шосту позицію. Лисенко тоді якраз підбирав молодих гравців нашого віку, але, попри це, він оголосив, що не планує запрошувати жодного футболіста з "Відрадного".

Після повернення з того турніру нас запросили на банкет для батьків. Тренер підійшов до мене і повідомив: "До нас зверталися скаути з 'Шахтаря', проявляли інтерес, тож, якщо ти зацікавлений, можу дати тобі їхній номер". Я отримав контакт, вирушив до 'Шахтаря' і зіграв там дві гри. Тоді помічником директора академії був Патрік ван Леувен. В результаті я залишився в команді, і це стало початком нового етапу в моїй кар'єрі.

Схоже, в його голосі можна вловити, що спочатку справжньою мрією залишалося "Динамо"?

Звісно, у мене була мрія стати частиною "Динамо" і виступати за цю команду. Проте, життя підкинуло мені інші можливості.

- Як ти тоді поставився до варіанту з "Шахтарем"? Було страшно - ти ж, по суті, був дитиною - чи сприймав це як цікаву пригоду?

Спочатку я відчував себе, наче в пригоді. Але коли батьки поїхали, і я залишився наодинці, все змінилося. Тут був мій дім, батьки, друзі, школа, а там - гуртожиток. Жили в блоках, і наш вік був у одному з них. Чесно кажучи, перші два тижні я іноді ховався в туалеті - морально було дуже важко. Але згодом я адаптувався, знайшов спільну мову з хлопцями, і все якось налагодилося, стало набагато легше.

- Хтось із тих хлопців теж побудував карʼєру? 1992 рік народження - доволі продуктивний для академії "гірників".

- Малишев, Караваєв. З нами тоді ще Маліновський навчався і грав. Олександр Нойок - він зараз грає в Казахстані. Тобто дійсно є футболісти, яких виховав "Шахтар" і які зараз грають.

Як твої батьки відреагували на твій переїзд так далеко, та ще й не в "Динамо"?

З самого дитинства мої батьки активно підтримували мене, відвідуючи всі мої матчі, навіть ті, що проходили далеко від дому в рамках ДЮФЛ. Але це було не просто хобі, а важливий крок у моєму кар'єрному зростанні. Вони вирушили зі мною, щоб оцінити обстановку, і, побачивши, як усе організовано, вирішили, що якщо команда цікава, то чому б не спробувати. Багато хлопців мріють потрапити до футбольних академій, і мені пощастило з "Шахтарем". Вони не бачили в цьому нічого поганого. Звичайно, сумували за мною. Я повертався додому приблизно раз на півроку, але з часом усі звикли до нових обставин. Життя стало постійними поїздками та переїздами — так ми й продовжували.

Ти – рекордсмен за кількістю забитих голів у молодіжній збірній України. Хоча іноді був у складі "Шахтаря", жодного офіційного матчу за основну команду так і не провів. Чи турбує тебе це тепер, чи з часом ти навчився сприймати це спокійніше?

Ставлюсь до цього спокійно. Давним-давно я потрапив до заявки команди, ставши єдиним представником молодіжного складу. Потім мене відправили в оренду до "Маріуполя", а згодом я повернувся на півроку до "Шахтаря". Проте, шансу проявити себе так і не отримав. Але я мав можливість тренуватися з видатними футболістами, такими як Фернандіньйо, Дуглас Коста, Вілліан, Даріо Срна, Шевчук, Ракицький... Усі вони - справжні легенди "Шахтаря", тож було приємно навчитися у них чогось нового.

"Ми б написали маленьку історію "Зорі"

"Маріуполь", Микола Павлов - це твої стартові етапи у світі дорослого футболу. Які моменти з цього часу залишилися в пам'яті найбільше?

Мабуть, як і всіх, нас чекали збори. Але таких зборів не було ні в кого. "Царська тропа", 5 вправ по 300 метрів і 7 по 50 метрів стали вже просто розминкою. Проте команда працювала, грала, і демонструвала відмінні результати. Кожен тренер має своє бачення і підходи до футболу. Для мене це стало справжньою перевіркою – як психологічною, так і фізичною. Порівнюючи з молодшими тренерами, здавалося, що їхні тренування були значно легшими.

У 2013 році ти вирушив в оренду до "Севастополя". У той час там формувалася надзвичайно цікава команда. Які спогади у тебе залишилися про той кримський етап?

- Згоден, команда збиралася гарна. Приходили футболісти із "Шахтаря" - Дуляй, Левандовський, Чижов, Ярошенко, ще багато хто... І дуже колоритне місце, дуже хороші вболівальники. Весь стадіон співав і до гри, і після гри, підтримував команду. Тільки позитивні емоції. Шкода, що так сталося. Зараз немає ані команди - місто окуповано. Але таких команд, таких фанатів, які там були, дуже не вистачає.

У сезоні 2015/16 "Зоря" здобула 17 голів у всіх змаганнях та дійшла до фіналу Кубка України. Якою, на твою думку, була та "Зоря", враховуючи, що ти спостерігав за цим клубом у різні часи?

Можна сказати, що це була одна з найвідоміших команд, сформована під керівництвом Юрія Вернидуба. У складі "Шахтаря" було чимало молодих талановитих футболістів, таких як Малишев, Маліновський і Петряк, який згодом також підписав контракт із "Шахтарем". У воротах себе виявив надійний Шевченко, а захисники демонстрували відмінну гру. Саме в цей період ми змогли зібрати сильний колектив. Ми пережили складний етап, коли почалася окупація Луганська, і команда переїхала до Запоріжжя. Це був важкий час: кілька місяців ми залишалися без стабільної зарплати, отримуючи її частинами. Проте команда продовжувала виступати, демонструючи все кращі результати та зміцнюючи свою командну згуртованість. Багато наших гравців також отримали виклики до національної збірної.

Чи можеш згадати, з яким тренером ти провів найбільше ігор у своїй кар'єрі?

- (ненадовго замислюється). Юрій Вернидуб?

Так, 88 зустрічей. Які уроки ти отримав від нього як наставника?

- Особистість. Всі знають, як грають його команди – будь то "Зоря" чи інші. Це проявляється в характері, стійкості, психологічній витривалості, відданості та чесності під час гри на футбольному полі.

Чи можеш поділитися найяскравішим голом або моментом зі своєї кар'єри?

У мене немає одного конкретного голу, який би я міг назвати найпам'ятнішим. Проте, перший свій гол у Прем'єр-лізі я забив за "Маріуполь" у матчі проти "Шахтаря", і це завжди залишиться в моїй пам'яті, адже він став моїм дебютом. Щодо найзапам'ятнішого матчу, я б виділив дебют "Зорі" в Лізі Європи, коли ми змагалися з "Феєнордом" у сезоні 2014/15. Ми відставали в рахунку, але зуміли зрівняти його, і в той момент весь стадіон, здається, на 40 чи 50 тисяч глядачів, замовк. Нам трохи не пощастило: в останні секунди ми пропустили гол і не змогли пройти далі. Якби ми пройшли в груповий етап у нашому дебютному сезоні, це стало б маленькою частиною історії "Зорі".

"У нас легіонерів зустрічають з особливою шаною, в Європі такого не практикують."

У тебе є шість поєдинків за національну команду України, і, згідно з інформацією у Вікіпедії, твоя кар'єра в збірній завершилася в 2016 році. Як ти вважаєш, чи є ймовірність твого повернення? Нещодавно Олег Дулуб у своєму інтерв’ю висловив позитивну думку щодо можливого запрошення тебе до команди.

- Я від себе роблю все на футбольному полі. Якщо чогось не вистачає або не дотягую до рівня, то, звісно, не викличуть. Але якщо це станеться, я буду тільки радий допомогти збірній. Мені було б це приємно! Від себе розумію, що потрібно забивати в кожному матчі, а далі подивимося.

- Ти грав у Європі - за "Кортрейк" і "Сошо". Що тобі дав європейський футбол?

Якщо порівняти, можна помітити відмінності в ставленні до іноземців: в Україні та за кордоном. Коли ти потрапляєш у нову країну і не демонструєш явної переваги, ти можеш залишитися без уваги. Вони більше схильні підтримувати своїх громадян. Натомість, в Україні, коли іноземець приїжджає, його зустрічають з особливою увагою, піклуються про нього і намагаються зробити все можливе для його комфорту. У чужій культурі такого не зустрінеш.

Цей досвід став для мене важливим уроком на все життя: коли вирушаєш до Європи, варто показати найкращі свої якості і довести, що наш чемпіонат та країна нічим не поступаються тим, до кого ти прямуєш. Лише так можна створити позитивний імідж і розвивати свою європейську кар'єру. Найголовніше — бути готовим не лише фізично, але й психологічно до таких викликів.

Чи сприймаєш ти той час із оптимізмом, чи, навпаки, з розчаруванням?

Необхідно сприймати виключно позитивні моменти. Безумовно, негативу було чимало, але до кожної ситуації варто підходити з оптимізмом – саме це я вибираю для себе. Все, що сталося, стало наслідком моїх дій. Якщо я не залишився в певному місці, то, можливо, це свідчить про те, що я не був готовий ментально або психологічно до таких умов і стилю гри.

Поділися, будь ласка, більше інформації про своє життя у Франції. Ти мешкав у Монбельярі — яким є це місто? Яка там атмосфера, які вболівальники? Адже "Сошо" — це клуб з багатою історією та унікальною культурою.

Раніше я спостерігав, як на матчі збиралося чимало вболівальників. Однак, коли я приїхав, до клубу приєдналися іспанці, і разом із ними з’явився новий підхід до футболу. Це призвело до того, що фанати почали відчувати себе ображеними і фактично перестали відвідувати матчі. Натомість, вони почали більше підтримувати нашу другу команду. Тож особливої атмосфери на стадіоні я не відчув.

Але приємно, що після матчу кількох гравців запрошують у віп-ложу, де збираються вболівальники, які можуть поспілкуватися з ними, ділитися враженнями або ставити запитання. Вважаю, що нам цього дуже бракує. Що стосується самого міста, то це невеличке селище, поруч з яким розташований великий стадіон і завод Peugeot, що виробляє автомобілі як для Франції, так і для інших країн. Запам'яталося, що кожні тридцять хвилин з цього місця вирушали потяги з новими партіями автомобілів.

Які у тебе були заняття у вільний час, враховуючи розміри міста?

Навколо розташовувалися маленькі села, але дороги були дуже добре облаштовані. Місце, де я орендував житло, мало велосипед, тож я багато катався і досліджував навколишні території. Купався у річці. Іноді залишався на базі, працюючи то в тренажерному залі, то на полі. Бували моменти, коли було сумно: сім'я далеко, і самотність давалася взнаки, час тягнувся повільно. Тому я намагався знайти собі заняття – читав книги, займався різними справами.

Чи впізнавали тебе перехожі на вулицях?

Ні, в цьому питанні все сприймається досить спокійно. Хіба що в самому центрі міста могли впізнати, але в околицях цього не трапляється.

"Наше просування до Європи гальмується фінансовими перешкодами."

У "Сошо" ти виступав поруч з Максансом Лакруа. Нещодавно він, граючи за "Крістал Пелас", здобув перемогу над "Шахтарем" у півфіналі Ліги конференцій, став чемпіоном турніру, а потім перейшов до "Челсі" за більш ніж 60 мільйонів євро. Крім того, його регулярно викликають до складу збірної Франції. Розкажи про свої враження від нього. Чи помічав ти його потенціал у ті часи?

- Якби мені тоді сказали, що він гратиме за "Челсі" і збірну Франції - не скажу, що повірив би. Так, він був молодий хлопець, фактурний. Не скажу, що швидкий, але добре грав у боротьбі, головою.

Однією з основних переваг Євросоюзу є велика кількість скаутів: навіть на поєдинках другого дивізіону Франції вони приїжджають, щоб спостерігати за футболістами. Якщо гравець демонструє хорошу гру, його чекають нові можливості. Натомість у нас нині спостерігається зниження інтересу до футболу, оскільки рівень гри став нижчим.

Крім того, у нас починають виплачувати значні оклади, намагаються задовольнити потреби гравців і не відпускають футболістів, навіть якщо надходять привабливі пропозиції. На цьому все завершується: фінансові аспекти зачиняють двері в Європу.

Чи звертав ти увагу на різницю в ставленні самих спортсменів? Наприклад, Лакруа та інші гравці виглядають більш професійними, тоді як в Україні можна помітити більше легковажності, самовпевненості або навіть байдужості з боку хлопців?

Якщо б у кожній команді була така інфраструктура... Тобто, умови для роботи... Не можу стверджувати, що в них була величезна база: коли ми приїжджали на стадіон, там були тренажерний зал, їдальня, простора роздягальня, зони для відновлення, сауна та джакузі – все це знаходилося на території стадіону. Якби ми мали щось подібне, впевнений, професіоналів у нашій країні стало б більше. Там, перед і після тренування, все необхідне було під рукою, і не потрібно було нікуди їхати.

А в нас потренувався, поїхав додому, потім треба в зал, а там обстріл або щось не працює... Тому в цьому плані нам не вистачає і професіоналізму, і просто інфраструктури для футбольних клубів.

Який гравець справив на тебе найбільше враження у той момент?

- Тоді в "Сошо" був голкіпер, який зараз грає за збірну Гани - Аті-Зігі (виступає за швейцарський "Санкт-Галлен" - прим. К.К.). Він і на чемпіонаті світу був. Ну і Лакруа. Таких було три-чотири футболісти.

Твоїм суперником був Демірович, який тепер виступає за "Штутгарт". Він демонструє вражаючу форму, забиваючи від 12 до 15 голів за сезон у Бундеслізі. Нещодавно він відзначився хет-триком у зустрічі з "Вікінгом" у рамках Ліги чемпіонів.

- Так, був Демірович. Боснієць є боснієць - як усі балканці, упертий, нахабний. Міг пас не віддати. Але це дало плоди. Не скажу, що він тоді чимось аж так вирізнявся, але зараз грає, забиває - і добре.

Чи підтримуєш зв'язок з кимось із клубу? Слідкуєш за "Сошо" чи це вже стало історією?

З Лакруа ми вітали один одного після їхньої перемоги, обмінялися кількома словами. Я також підтримую контакт з голкіпером через переписку. Є ще кілька футболістів, з якими спілкуюсь. Щодо клубу – коли помічаю в Лайвскорі, що вони грають, зазвичай заходжу, щоб дізнатися, в якій лізі виступають і як їм вдається. Це завжди викликає інтерес. Думаю, кожному футболісту цікаво стежити за подіями у місцях, де він колись грав.

"Я вирушив з Полісся, оскільки мені повідомили, що я не є затребуваним футболістом."

Коли мова заходить про "Десну", варто згадати один цікавий етап. Нещодавно я проводив інтерв'ю з Андрієм Тотовицьким, і він з великим теплом розповідав про цю команду, її колектив та співпрацю з Олександром Рябоконем. Здається, більшість гравців, які мали можливість бути частиною цієї команди, мають подібні приємні спогади.

Так, це дійсно приємні спогади. Від міста до вболівальників – у нас було все необхідне для розвитку. Наша інфраструктура була невеличкою, але затишною, справжня міні-база біля стадіону, просто поруч із футбольним полем. Зібрався чудовий колектив, і в кінці нам трішки не вистачило. Ми зіграли внічию з "Зорею" 1:1 (в останньому турі сезону 2019/20 - прим. К.К.), а якби здобули перемогу, потрапили б безпосередньо в групу Ліги Європи. Натомість довелося боротися за кваліфікацію з "Вольфсбургом" – один матч, до того ж, тоді ще й коронавірус ускладнив ситуацію, тож наш дебют вийшов досить складним. Але я впевнений: якби ми не втрачали очки в тих матчах, де мали б вигравати, і показали свій справжній рівень, то, думаю, змогли б пробитися в групу. Колектив був чудовий, добре підібраний і під сильним керівництвом.

Ознайомтесь також із: Завершенням кар'єри, "Шахтарем" та європейськими пропозиціями: розмова з Андрієм Тотовицьким.

Ти потрапив у "Полісся", коли команда ще виступала в Першій лізі. Що спонукало тебе прийняти цю пропозицію? Чи вважав ти це захопливим проектом?

Не можу стверджувати, що передбачав, як все складеться, хоча деякі це й передбачали. Для мене стало справжнім шоком, що після завершення контракту з "Десною" я не отримав жодної пропозиції з української Прем'єр-ліги. Натомість з'явилися варіанти з Індонезії та Кореї.

І тоді набрали з "Полісся", я поговорив із Калитвинцевим. Дуже добре поговорили. Він каже: "ти грав із Владом, моїм сином, він про тебе гарно відгукувався, тож я тебе вже знаю і хотів би попрацювати разом". Я поставився до цього позитивно і поїхав. Потім почалося повномасштабне вторгнення, і це трохи вибило команду, але згодом ми повернулися, виграли Першу лігу і піднялися в УПЛ.

Улітку 2024 року ти займав одну з провідних позицій у вже амбітному колективі, але з тобою вирішили розлучитися. Як ти отримав цю новину і які емоції вона викликала в тебе? Це стало для тебе несподіванкою, чи, можливо, ти відчував щось подібне заздалегідь, чи чув якісь чутки?

Це стало для мене справжнім ударом, адже я не сподівався на таке. Ми не змогли пройти словенську "Олімпію" у Лізі конференцій – це був наш перший виступ у єврокубках. Після повернення ми активно готувалися, проводили товариські зустрічі, і все здавалося на своїх місцях.

І одного разу приїжджаю на сніданок, у нас мала бути теорія - і мені телефонує віце-президент Тесля. Каже, що треба приїхати в клуб. Я кажу: "Зараз же теорія, тренування...". А він: "Більше не треба". Добре, поїхали.

Відбулася надзвичайно незвична бесіда. Він заявив: "Зараз ми зайдемо до президента, обговоримо ситуацію - всі вже в курсі справи, тому нам потрібно попрощатися. Давайте вирішимо, як це реалізувати". Я відповів: "Чому б нам не поговорити разом і не розставити всі крапки над 'і'? Якщо рішення вже ухвалено, то від цього не втечеш". Ми провели в розмові приблизно годину-півтори, а потім вони сказали: "Обговорень більше не буде, все вже вирішено. Дякуємо, тепер їдьте на базу і збирайте свої речі - вам потрібно перевестися в 'Полісся-2'".

Ну, добре. Почали тренуватися з "Поліссям-2" - збирали в залі, потім обовʼязково треба було вийти на поле. День за днем - і зрештою ми вдарили по руках, що розірвемо контракт. Віце-президент тоді вирішив за всіх - разом із тодішнім тренером Ашуром. Ну, як є, так є. Сказали, що я неліквідний футболіст, бо мене не можна далі продати. Так прямо і сказали.

Отже, виходить, що саме тодішні тренер і віце-президент вчинили саме так?

На мою думку, це дійсно так. Президента просто поставили перед вибором, заявивши, що це необхідно. Вірю, що він покладався на тренера та віце-президента. Але в мене в душі було дуже важко. Я щиро прагнув продовжувати грати за "Полісся". І не можу сказати, що я якось поступався або виглядав гірше за тих гравців, які займали мою позицію в той час.

"Лише один клацок пальцем після двадцяти, і вже тридцять!"

Чи можеш здогадатися, у ворота якої з трьох команд ти забив найбільше м’ячів? Якщо ні, можу дати підказку!

- "Ворскла"?

- Так, а ще "Динамо" і "Рух". Але мене тут передусім цікавить "Динамо". Це щось особисте чи випадковість?

- Та яке там особисте. Завжди виходиш на таку команду - лідер чемпіонату, чемпіон України, команда з імʼям - і хочеш показати, на що ти здатен. Не те щоб якесь особливе налаштування, принциповості немає. Як кажуть, зірочки зійшлися в ці дні - так і вийшло.

Хто був найскладнішим захисником, з яким ти коли-небудь стикався у грі?

На початку своєї кар'єри, коли я був молодим, виступали такі захисники, як Ракицький і Кучер. Зараз, з розвитком поколінь, з'явилися нові обличчя. Одним із них є Сарапій, а також Тіаре з "Динамо": обидва дуже потужні, як у повітрі, так і в єдиноборствах, з величезним потенціалом. В Україні дійсно багато оборонців, грати проти яких дуже складно: вони грають жорстко, агресивно і знають, коли потрібно застосовувати силу. Проте з часом і ти вчишся правильно реагувати на ситуації на полі.

- Якби ти міг дати одну пораду собі 18-річному, ще в академії "Шахтаря", що б це було?

Мабуть, потрібно більше зосереджуватися на роботі. Працювати старанніше і не піддаватися спокусам, які вмовляють взяти перерву... Лише з часом розумієш, що час не стоїть на місці. Тоді всі говорили: у тебе ще ціле життя попереду для досягнень. А потім раптом усвідомлюєш: після 20-ти лише клацання пальцями — і вже 30. Ось так і сталося.

Після досягнення 30 років усвідомлюєш, що потрібно більше зусиль вкладати в роботу над собою та відновлення, аби почуватися краще. Однак цю практику варто розпочинати вже з 18 років. Чим раніше ти займешся своїм розвитком, тим вищих результатів досягнеш, і зможеш прагнути до участі в європейських змаганнях. Далі все залежить від обставин. Але важливо пам'ятати, що все починається з тебе.