Укладання документа стало лише формальністю: дипломат поділився подробицями, що відбувалися за сценами Будапештського меморандуму.

Тридцять років тому, 5 грудня 1994 року, відбулося підписання Будапештського меморандуму — міжнародної угоди, що закріплює неядерний статус України. Це важливе рішення було підписано не лише представником України, а й лідерами США, Росії та Великої Британії. Проте фактично, підписання цього документа в Будапешті стало лише формальністю.

Ключові процеси відбувалися до цього моменту — українські дипломати наполегливо працювали над формулюванням тексту, щоб підкреслити суб’єктність України та зобов’язання, які на себе беруть підписанти меморандуму. Про це в інтерв’ю OBOZ.UA розповів Андрій Веселовський, diplomat, колишній надзвичайний і повноважний посол України, а також постійний представник України при Європейському Союзі в період з 2008 по 2010 рік.

Состояние документа

"Проте найважливішим аспектом, якого бракувало в цьому тексті, є статус самого документа. З самого початку американська сторона заявила, що Будапештський меморандум є політичною декларацією, а не юридично зобов'язуючим актом, і він не підлягатиме ратифікації в Сенаті США. Це не передбачено. Ви можете трактувати його як завгодно, це вже ваші справи", - зазначив він.

Ще одним суттєвим аспектом є те, що в англійському варіанті документа використовується термін "assurances", який у Вашингтоні трактувався як "запевнення". Натомість українська версія має назву "Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї".

"Таким чином, якщо б нам вдалося отримати юридичний статус і, відповідно, ратифікацію з боку Конгресу США, Палати громад Великої Британії та Верховної ради Російської Федерації, чи справді це могло б стати допомогою? Я все ще маю певні сумніви," - підкреслив Веселовський.

У тексті розглядається питання, що у випадку агресії проти України повинні проводитися консультації. Однак, коли виникла така необхідність, Вашингтон і Лондон висловили готовність до діалогу, тоді як Москва категорично відмовилась від будь-яких консультацій. Крім того, Будапештський меморандум не містить жодних вказівок на дії, якщо консультації виявляться безрезультатними.

"Там немає поняття, що беручи на себе ось такі-то зобов'язання, наші країни-гаранти будуть застосовувати силу в разі загрози України. Тобто такого елементу немає. Це елемент є у п'ятій статті Договору про Північноатлантичний альянс. Там це є, там говориться, що державні-учасниці можуть взяти на себе зобов'язання вжити всіх засобів, сил проти агресора. В нашому документі цього немає", - сказав дипломат.

Однак навіть у разі, якщо такий пункт був би включений до меморандуму, це не мало б жодного значення до моменту його верифікації, а ані американці, ані англійці не планували цього зробити.

Підписанти, що вчиняють агресію?

Українська сторона вже тоді розмірковувала над можливістю того, що один з підписантів Будапештського меморандуму, зокрема Росія, може стати агресором. Київ піднімав це питання, оскільки перед укладенням меморандуму у 1992 році проходили переговори щодо розподілу Чорноморського флоту, які тривали до 1993 року.

В Україні дипломати були в курсі цієї ситуації, проте переконати наших британських та американських партнерів у тому, що це можливо, виявилося досить складно. Причин для цього було дві.

По-перше, підкреслюю, що вони щоразу звертали увагу на Україну, аналізували її ситуацію і зазначали: "Ваша точка зору може бути вірною, але це лише ваша особиста думка. Ось, наприклад, у Росії ми маємо демократа Єльцина. Він відвідав Сполучені Штати в 1993 році і під час свого виступу в Конгресі заявив, що комунізм більше не існує, а ми з вами – друзі і брати, і завжди будемо разом".

Вони це чули, вони йому аплодували, вони бачили серйозні економічні перетворення, скажімо так, створення ринкової економіки, яку робили передові російські економісти, Гайдар і його команда. Це вони бачили, в Україні цього не було. В Україні далі було болото суперечок між комуністами, які мали більшість, і нечисленними прихильниками перемін, які мали меншість", - зазначив експосол.

В нашій країні виникла складна ситуація в економіці, тому на Заході панувала невизначеність щодо можливостей України в майбутньому.

Які були погляди українців на питання роззброєння країни?

Значна частина української військової верхівки була цим незадоволена, вони сумнівалися в тому, що цю зброю буде доцільно віддати. Варто враховувати, що частину озброєння, зокрема літаки, було знищено, а решту віддавали Росії.

На той момент небагато дипломатів та свідома прогресивна частина українського суспільства виявляли критичне ставлення до цієї ситуації. Їм детально роз’яснювали, що Україна не здатна ані зберігати цей ядерний арсенал, ані керувати ним, ані використовувати його.

Незважаючи на всі заперечення та зауваження, міністр охорони навколишнього середовища Юрій Костенко активно займався цим питанням і виступав проти передачі територій Росії. Проте було очевидно, що утримувати їх неможливо, і необхідність вирішення проблеми шляхом передачі також не викликала сумнівів. Отже, хоча Будапештський меморандум був нав'язаний нам, його реалізація в тій чи іншій формі була неминучою, - зазначив Веселовський.

Більше того, за місяць до Будапештського меморандуму Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї - таким чином ми зобов'язалися стати безʼядерною країною у військовому сенсі, резюмував дипломат.

Як повідомляв OBOZ.UA, Андрій Веселовський також розповів про передумови підписання Будапештського меморандуму, пояснивши, чому Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї. За його словами, важко шукати винних в тому, що цю угоду було укладено.