Павло Пекер: архітектура — це не просто вимірювання площ, а справжня місія.

Павло Пекер — український архітектор, який має неперевершений досвід діяльності на Близькому Сході. Наразі він реалізує великомасштабні проєкти для українських державних установ, займається розробкою інноваційних укриттів CLUST SPACE, які були відзначені нагородою Red Dot 2025, а також активно працює над відновленням інфраструктури України.

У бесіді з ForUA Павло ділиться своїм професійним шляхом, міжнародним досвідом, важливістю сучасних укриттів, а також розповідає про ініціативу, пов'язану з Житнім ринком.

Павле, ти справжній унікальний архітектор в українському контексті. Твій досвід роботи за кордоном та активна діяльність на благо держави відрізняються від звичайних бюрократичних підходів. Ти підходиш до справи творчо, і це видно: твоя професія для тебе – не просто засіб заробітку, а справжнє покликання.

Так, я отримав це мистецтво від свого батька. Він є архітектором, тож з раннього віку оточувався цією атмосферою. Це більше про покликання, а не про комерцію, адже в бізнесі є багато інших, більш вигідних напрямків.

Поділись своїми творчими дослідженнями. Як ти визначав, в яких сферах бажаєш реалізувати свої ідеї?

Під час свого навчання в університеті я розпочав діяльність у різних сферах: від житлових проектів до промислового дизайну та громадських споруд. Цей досвід суттєво вплинув на моє становлення як фахівця.

Знаєте, творчість -- часто некомфортна штука, але саме цікавість штовхає мене вперед. П'ять років тому я б ніколи не уявив, що працюватиму над такими проєктами, як сьогодні -- для Міністерства оборони, Агенції відновлення та Міністерства освіти.

-- Повернемося до сучасних проєктів пізніше. Непогано було б дізнатися про те, що відбувалося раніше.

Моя професійна діяльність охоплює широкий спектр архітектурних проектів. Зараз усвідомлюю, що ніколи не вживав термін "кар'єра" для опису своєї роботи. (посміхається)

Ще під час навчання в університеті я набирався досвіду, подорожував, дивився на європейську архітектуру і намагався під час роботи вдома перенести отриманий досвід. Мені згадалась історія, коли я працював ще студентом у одній компанії і ми робили реконструкцію однієї будівлі на Подолі, де треба було надбудувати кілька поверхів. І от, будучи в Берліні, я бачив, як поєднують старовинну та сучасну архітектуру. Я запропонував зробити скляну надбудову. Для реалізації цього проєкту мені доводилося потрапляти в різні кабінети, де радили, що треба в XXI сторіччі надбудовувати все в стилі, як будували 100 років тому. Я категорично з цим не згоден. Тому що, по-перше, це знецінює старовинну архітектуру. А по-друге, це неправильно робити в принципі, бо коли будували ці будівлі, ніхто не імітував те, що було раніше. Інакше ми б просто не розвивалися.

У той час у мене було безліч клієнтів і різноманітних проєктів. Проте, коли в 2008 році сталася економічна криза, більшість з них зупинилися. Протягом наступних 2-3 років я разом із моїми партнерами — талановитим архітектором Кирилом Єльчицем та Дмитром Борісовим, який згодом зайнявся ресторанним бізнесом — почали працювати над новими концепціями. Ми допомогли Дмитру збудувати його перші ресторани: "Oxota na ovets", "Барсук", "Канапа", що стало успішним початком для його кар'єри.

Невдовзі я отримав запрошення з Іраку, і протягом п'яти років опинився в абсолютно новому середовищі. Ми займалися будівництвом інфраструктури для нафтового родовища, розташованого в небезпечній пустелі, наповненій мінами. Це стало для мене величезною школою: я навчився організовувати безпеку, логістику та процеси в умовах, що потребують особливої витримки. Тепер багато з цих знань я використовую в українських проєктах, хоча ніколи не уявляв, що таке можливе. Далі моїм шляхом стали Каїр, Об'єднані Арабські Емірати та Лівія.

Ірак. Нафтове родовище

-- Ти за кордоном реалізував унікальні проекти. І один із них був пов'язаний із шоу-бізнесом. Це правда?

Один із таких проєктів виник під час масштабного конфлікту. Загалом, проєкти виникають завдяки взаємодії між людьми. Це не так, що проєкти самі по собі шукають одне одного — саме люди знаходять однодумців, об'єднуються і реалізують креативні ідеї.

Студія Jay-Z і Beyoncé

Отже, ось як все сталося: мій знайомий з Великої Британії, який з початку 2022 року активно підтримує Україну, запропонував мені щось зовсім несподіване. Він розповів, що на його розкішній віллі на Лазурному Узбережжі під час європейського туру зупинилися Jay-Z та Beyoncé разом зі своєю командою. Вілла настільки вражаюча та відома, що вони навіть були зацікавлені в її купівлі, проте для цього їм знадобилася студія звукозапису, і я розробив для них концепцію рішення. Хоча вілла в підсумку не була придбана, ця історія залишилася в моєму портфоліо.

Павле, на мою думку, в умовах війни твої найзначніші ініціативи — це смарт-укриття CLUST SPACE. Поділись, будь ласка, що саме представляють собою ці простори?

-- CLUST SPACE -- це універсальний та безпечний простір, призначений для навчання і студентських заходів у вищих навчальних закладах України. Ініціатором та виконавцем цього проекту є команда CLUST, яка також виступила як засновник і донор. Основним меценатом проекту стала компанія Freedom Holding Corp. у співпраці з Благодійним фондом Свічадо та USYK Foundation. Крім того, постійним партнером проекту є компанія LENOVO Ukraine, а в Дніпрі до ініціативи приєдналася компанія Епіцентр.

Тут є можливість здобувати нові знання та співпрацювати в команді; організовувати лекції, брифінги та виставки; проводити онлайн-заняття у звукоізольованих приміщеннях і навіть відпочивати у спеціально обладнаних спальних модулях.

CLUST Space. Зображення надане Благодійним фондом "Свічадо", фотограф Андрій Авдєєнко.

-- Коли з'явилась ідея створити щось подібне?

-- Ідея виникла восени 2022 року -- під час блекаутів, коли студенти не мали можливості нормально навчатися. Її презентували на Sikorsky Challenge -- щорічному науковому фестивалі на базі КПІ. Ідея полягала в тому, щоб забезпечити безперервність навчання у вищих навчальних закладах. Я дізнався про цей проєкт, коли до мене подзвонила менеджерка компанії CLUST Анастасія Войткевич і запросила долучитись. Звісно, я погодився.

Взагалі для мене освіта -- це дуже важлива річ. В Іраку я бачив дорослих людей, які не вміють читати і писати просто через те, що за десятиліття війни освіта відійшла на другий план.

Ми спостерігаємо результати цих подій і їхній вплив на країни. Тому для мене, як батька, громадянина та архітектора, піклування про освіту в Україні є важливою справою. Я відчуваю обов'язок підтримувати тих, хто залишився, і допомагати студентам залишатися в Україні. Це моя місія.

Що потрібно для втілення такого захоплюючого проєкту? Я певен, що це зовсім не просто...

По-перше, ми обираємо підземні приміщення, які сертифікує ДСНС як прості укриття, і модернізуємо їх. Ми не створюємо новий простір, а вдосконалюємо вже наявний. По-друге, для того щоб забезпечити комфортне перебування великої кількості людей, ми організовуємо всі необхідні умови: повітря, воду та освітлення. Освітлення проектується таким чином, щоб забезпечити зручність. Також ми приділяємо увагу акустиці, використовуючи звукопоглинаючі панелі для створення приємного середовища.

Серед відвідувачів нашого простору можна знайти видатних представників культури, науки та політики. Наприклад, президент Зеленський організував там зустріч з молодими дослідниками.

Протягом першого року існування CLUST SPACE у Києві було організовано близько 300 заходів, що практично відповідає щоденному графіку. Наразі функціонують два укриття — в Києві та Дніпрі. Чому це обмежено? Справа в тому, що фінансування надходить виключно з приватних донорських внесків. Ми дуже прагнемо розширити цей проект на всі регіони України, але наразі це неможливо через відсутність коштів, окрім тих, що надають приватні підприємці.

До речі, наш проєкт смарт-укриття CLUST SPACE був удостоєний престижної міжнародної нагороди Red Dot. Це перший випадок в Україні, коли нагороду Red Dot вручили саме в категорії архітектура.

-- Укриття - це не єдиний дуже вагомий і відомий проєкт, який ти робиш для українського суспільства.

Ми одночасно співпрацюємо з Міністерством Оборони та Агенцією відновлення. Хоча я не можу детально розповісти про військовий проєкт, можу зазначити, що він має велике значення для реабілітації поранених. Ініціатором цього проєкту виступила волонтерка Ірина Солошенко, а нашій роботі фінансову підтримку надав благодійний фонд KOLO.

Військовий медичний заклад. Дошка честі для донорів.

Спільно з компанією Big City Lab ми реалізуємо проєкти, що стосуються реконструкції старих радянських шкіл. Після проведення глибокого аналізу, ми виявили, що за часів радянського Союзу існувало всього п'ять типів навчальних закладів. На основі цього ми переосмислили їхні концепції, надавши їм нову ідею та сучасний вигляд, відповідно до потреб сьогодення та майбутнього. Розробили п'ять нових проектів, які дозволять модернізувати ці школи, щоб вони змогли успішно функціонувати в нових умовах по всій країні.

Дуже захоплююча розповідь про Житній ринок! Чи можеш поділитися, як все починалося та що стало поштовхом для створення цього проєкту?

Ідея виникла з усвідомлення того, що з Житнім ринком давно пора щось змінювати. Ми зосередилися на оновленні будівлі та навколишнього простору, прагнучи зберегти його унікальність.

Мене вразила жвава дискусія, що розгорнулася навколо ринку. Здавалося, його доля може стати такою ж сумною, як у Сінного. Саме тоді я усвідомив: створення громадського простору має відбуватися спільно з місцевими жителями. Я написав про це в соціальних мережах і згадав Євгена Клопотенка. Він відреагував, і ми швидко зібрали команду з соціологів, фінансистів, маркетологів та архітекторів. Ми провели низку зустрічей з мешканцями Подолу, щоб спільно визначити основні принципи, яких потрібно дотримуватись. Найголовніше побажання було чітким: зберегти продуктовий ринок, адже це є ключовим запитом громади.

Житній ринок

Щоб ринок не занепадав і мав фінансову стійкість, ми продумали, які комплементарні бізнеси можуть з'явитися поруч: невеликі гастрозони, крамнички, активізація Житніторського провулку. Громада чітко сказала, чого там не хоче -- наприклад, офісів. А от гастрономія, пов'язана зі свіжими продуктами ринку, навпаки доповнює логіку простору.

Які ваші подальші дії?

-- Зараз у нас є повна концепція: архітектурна частина, фінансова модель і модель управління. Наступний крок -- діалог із КМДА та розуміння, як реалізувати проєкт поетапно.

Яким ти уявляєш прогрес міста в найближчому майбутньому?

- Хотілося б, щоб місто розвивалося за чіткими й однаковими для всіх правилами: якщо щось заборонено -- то заборонено для всіх, якщо дозволено -- то однаково доступно всім. Місто має бути зручним для пішоходів і велосипедистів, з великою кількістю зелених зон та скверів. Коли ми навчимося створювати по-справжньому безбар'єрний, продуманий пішохідно-транспортний простір, тоді з цього природно виростатиме й якісна сучасна архітектура.

Павле, підведучи підсумки нашої бесіди, поділися, будь ласка, своїми думками про те, що, на твою думку, є найважливішим у професії архітектора, з огляду на твій досвід і практичні навички?

Архітектор — це творець з уявою. Він проектує споруди, які будуть служити суспільству протягом багатьох років. Ключовим є уявляти, як функціонуватиме простір через 10, 50 або навіть 200 років, водночас усвідомлюючи потреби сучасної громади. Це і є суть професії — поєднання відповідальності та сили.