Паралелі між Бучею та Ходжалим: як запобігти повторенню трагедій.

На четверту річницю масштабного вторгнення світ згадує ще одну трагічну дату – річницю подій у Ходжали, Азербайджан. Зображення зі звільненої Бучі 2022 року вразили багатьох, проте для тих, хто має пам’ять про події у Карабасі 1992 року, це стало болісним дежавю.

Про те, як безкарність за минулі воєнні злочини Росії відкриває дорогу новим злочинам і чому світ не має права на мовчання - у колонці для РБК-Україна журналіста Мубариза Асланова.

Також варто звернути увагу на: Катівня Бучі: виявлено 13 російських командирів, які були залучені до вбивств мирних жителів.

Основное:

4 роки тому цими днями в столиці України Києві та його околицях я став свідком того, що нагадало мені лютий 1992 року в Карабаському регіоні Азербайджану, місці, де я виріс.

24 лютого 2022 року російські війська несподівано нанесли удар по Україні. Унаслідок цього раптового нападу колись мирні та туристичні містечка Східної Європи, такі як Буча, Гостомель, а згодом Маріуполь, Харків, Чернігів і Бахмут, перетворилися на руїни. Особливо вразило місто Буча, де я мав можливість побувати на початку квітня 2022 року, одразу після його звільнення. Видовище трупів цивільних, розкладених рядами на вулицях, та знищені квартали викликали в мені гіркі спогади...

Це абсолютно аналогічний сюжет.

1988 року, скориставшись умовами, створеними Кремлем, вірменські сепаратисти зчинили заколот у Карабаському регіоні Азербайджану, зокрема в місті Ханкенді (в період СРСР перейменованому на "Степанакерт" на честь більшовика Степана Шаумяна). Після розпаду СРСР знищення і вигнання азербайджанців із цього регіону прискорилося за підтримки Москви, яка не вивела свої військові частини з регіону, зокрема і з Ханкенді.

У ніч з 25 на 26 лютого 1992 року вірменські сепаратисти здійснили несподівану атаку на азербайджанське місто Ходжали, використовуючи підтримку 366-го мотострілецького полку Росії, що розташовувався в Ханкенді. Цей жорстокий напад призвів до повного знищення міста за одну ніч.

Біженці, які втекли на потязі після трагедії в Ходжали, 1992 рік (wikipedia.org)

Мирне населення було безжально знищено. Загалом було вбито 613 осіб, їхні тіла зазнали наруги. 1275 осіб було взято в заручники, доля 150 з них досі невідома. Серед убитих були 63 дитини, 106 жінок і 70 літніх людей. Вісім сімей було повністю знищено. Деякий час світ не тільки мовчав про це, а й більшість країн навіть не знали про те, що сталося.

Лише після 1993 року, коли Гейдар Алієв вдруге повернувся до влади в Азербайджані, почали висуватися вимоги дати міжнародно-правову оцінку подіям у Ходжали.

Після запуску кампанії "Справедливість для Ходжали" у 2008 році під керівництвом Лейли Алієвої, віцепрезидента Фонду Гейдара Алієва, світ почав звертати увагу на цю трагедію. У результаті цієї ініціативи 18 країн та 24 штати США офіційно визнали ці події геноцидом.

Отже, поки азербайджанці не зібралися з силами і не почали вимагати справедливості, інші залишалися мовчазними щодо цього військового злочину. У цей час подібні акти агресії продовжувалися в різних куточках світу, зокрема на території колишнього Радянського Союзу.

Зазначу, що після звільнення Ходжали від окупації 2023 року під час розкопок на території міста було виявлено місця масових поховань. Наразі проводиться експертиза людських останків. Це свідчить про те, що кількість жертв Ходжалинської різанини може ще зрости...

Незважаючи на те, що як місцеві, так і міжнародні засоби масової інформації зафіксували цю подію, а глобальні організації прийняли відповідні резолюції, на жаль, головні винуватці досі залишаються без покарання.

Один із васалів Кремля, що пізніше деякий час очолював Вірменію, Серж Саргсян в інтерв'ю для книги "Карабах", написаної британським автором і журналістом Томасом де Ваалом, зазначив: "Перед подіями в Ходжали азербайджанці вважали, що ми жартуємо. Вони думали, що вірмени не здатні завдати шкоди мирному населенню. Нам вдалося зруйнувати цей міф".

Однак, на жаль, ані Серж Саргсян, ані офіцери та солдати 366-го мотострілецького полку Росії досі не понесли покарання.

Після звільнення територій Азербайджан ініціював великий судовий процес проти лідерів бандитського режиму в Карабаху. Серед підсудних виявилися й ті, хто мав відношення до геноциду в Ходжалі, і вони отримали належне покарання. Проте, головні організатори та учасники цієї трагедії все ще залишаються на свободі.

Світ повинен надати юридичну оцінку окупації та злочинам проти людяності. Інакше ці дії можуть стати прикладом для інших націй.

Ми перебуваємо в XXI столітті, проте акти злочинів проти людства продовжують відбуватися в Східній Європі, навіть у спокійних містах України...

Тридцять років після трагедії в Ходжалі Азербайджан відновив контроль над своїми територіями, звільнившись від окупації. Я глибоко вірю, що українська армія, яка вже тривалий час бореться за свою незалежність, також досягне своєї мети незабаром. Відплата за масові вбивства мирних жителів у Бучі, Бородянці, Гостомелі, Маріуполі, Бахмуті, Харкові та інших містах неодмінно станеться. Щоразу, коли я, як журналіст, відвідую прифронтові райони України і спостерігаю за незламною рішучістю Збройних сил, у мене виникає ще більше переконання в цьому.

Світ нарешті повинен надати правову оцінку окупації та злочинам проти людяності. Ті, хто сьогодні є байдужими спостерігачами подій у сусідніх країнах, завтра можуть відчути наслідки у своїх власних домівках. В іншому випадку немає жодних гарантій, що трагедії, як у Ходжали чи Бучі, не повторяться в інших містах. Безкарність відкриває шлях до нових насильств, з якими ми стикаємося щодня в Україні.