Вшанування пам'яті телеоператора, сержанта ТрО Олексія Андреєва, який мав позивний "Коваль".

Мав намір створити повнометражний фільм та композувати для нього саундтрек.

Олексій Андреєв виріс у Маріуполі, де провів свої дитячі та юнацькі роки. У 2014 році він став свідком окупації рідного міста, а згодом і його звільнення українськими військовими. Після цих подій переїхав до Чернівців, рідного міста своєї дружини. Саме звідти, 25 лютого 2022 року, він вступив до лав територіальної оборони. Під час виконання одного з завдань на Бахмутському напрямку зв'язок з його групою обірвався. Олексій майже рік вважався зниклим безвісти, поки в результаті ДНК-експертизи не було підтверджено його загибель.

Дружина загиблого героя, Наталія Ікім, ділиться спогадами про те, як зустріла свого майбутнього чоловіка під час навчання у Київському національному університеті культури та мистецтв, де вони обидва вчилися на факультеті режисури.

Він був нестандартним, шалено захоплювався тяжким роком і грав на барабанах в одному з маріупольських колективів. Однак, після того, як отримав численні переломи руки, його кар'єра музиканта закінчилася. Коли ми вперше зустрілися, у нього було довге світле волосся, він носив джинси, футболки з рок-групами та кирзові чоботи. Він мав надзвичайні знання про рок-музику і справив на мене дуже позитивне враження, - згадує жінка.

За її словами, на той момент Олексій вже мав технічну освіту і встиг попрацювати на одному з промислових підприємств, але усвідомив, що це не його шлях. У 1991 році він відслужив строкову військову службу, здобувши звання сержанта в період незалежності України, і присягнув на вірність українському народу. Пізніше він зізнався, що ця присяга мала для нього глибокий сенс, і ще до повномасштабного вторгнення, коли приєднався до Збройних Сил України, був морально готовий до цього кроку.

Під час своїх студентських років Олексій і Наталія прийняли рішення переїхати до столиці. Вони отримували досвід, працюючи на кіностудії свого наставника, режисера Олександра Столярова, і водночас завершували навчання в університеті.

Наш майстер звернув увагу, що Олексію найбільше пасує робота оператора. Він мав здатність помічати деталі, які залишалися непоміченими для інших. Особливо ж його вражала поведінка людей, і він з задоволенням спостерігав за ними. Його жанрові зйомки виходили насправді вражаючими, адже він умів створювати унікальні кадри, - ділиться думками дружина.

За декілька років київська студія припинила своє існування, і пара вирішила перебратися до Маріуполя. Олексій Андреєв отримав роботу оператором у телекомпанії "Сігма", тоді як Наталія займала посаду режисерки на телеканалі "МТБ".

Згодом їй довелося переїхати до Чернівців, щоб піклуватися про свого хворого батька, який залишився сам. Водночас Олексій залишався в Маріуполі поруч зі своїми хворими батьками. Коли Маріуполь окупували, а згодом звільнили, Олексій Андреєв опинився в центрі всіх ключових подій, що відбувалися в місті.

Він ділився зі мною спогадами про те, як під час зйомок мітингів зустрічався з російськими провокаторами. Це були спеціально навчені особи, які кричали антиукраїнські гасла. Він все це бачив, фіксував на відео і дуже емоційно переживав ці події, адже з раннього віку був справжнім патріотом України. Одного разу до їхньої студії вломилися озброєні чоловіки, які представилися як представники ДНР. Вони погрожували співробітникам, фактично взявши їх у заручники, і вимагали вийти в прямий ефір, щоб оголосити про "зміни у владі". Олексій, виконуючи роль оператора, був змушений вивести їх в ефір, на щастя, все обійшлося без постраждалих, - згадує Наталія про ті нелегкі часи.

Також Олексій Андреєв знімав в'їзд у місто української важкої техніки. Його тоді трохи присипало уламками, та все обійшлося.

Після визволення міста Андреєв неодноразово вирушав на зйомки до зони бойових дій, де неодноразово зазнавав обстрілів. Під час однієї з таких експедицій він зустрівся з командиром "Азову" Андрієм Білецьким і попередньо обговорив можливість приєднання до підрозділу в ролі бійця.

- У нього тоді була дуже хвора мама, яку він любив понад усе на світі. Вона вже майже осліпла. І коли батько дізнався про його намір, то сказав, що це рішення одразу вб'є маму. Олексій тоді вирішив відмовитись від своєї ідеї. Так коли він остаточно переїхав до мене у Чернівці після смерті своїх батьків, то одразу заявив: "Коли почнеться щось масштабніше, я піду воювати". Це був ще 2017 рік. Він тоді знав, що рано чи пізно буде повномасштабний наступ росіян, - пригадує Наталія.

О 5-й годині ранку 24 лютого 2022 року Олексію зателефонував друг із Маріуполя. Він повідомив, що почалася повномасштабна війна, заїхали ворожі танки. Наступного дня Олексій Андреєв долучився до українського війська.

Досить довго тривало навчання, його готували на розвідку. Але так сталося, що через нестачу на фронті сержантів Олексія перевели на посаду в 107 бригаду ТрО. Він взяв собі позивний "Коваль".

- Це було дівоче прізвище його матері. Таким чином, Олексій вважав, що навіть після смерті у 2016 році його мама буде його оберігати на фронті. Та не довго працював цей оберіг..., - зі сльозами пригадує дружина Олексія.

Після переведення їхнього підрозділу на напрямок Харкова, який межує з Російською Федерацією, позиції Олексія стали мішенню для обстрілу з боку двох ворожих танків. Вибухова хвиля викинула його на дерев'яні дошки, що призвело до серйозних травм: забою хребта, контузії та перелому ребер. З метою лікування та реабілітації Олексій деякий час провів удома, а згодом повернувся до своїх товаришів по зброї.

Восени того ж року їхній підрозділ перевели на Бахмутський напрямок. Там під час одного з ворожих штурмів зв'язок із групою Олексія було втрачено. Про нього майже рік не було жодної інформації, він вважався зниклим безвісти. Була надія, що Олексій із побратимами потрапив у полон. Та експертиза підтвердила збіг ДНК одного із тіл, які вдалося повернути із Росії.

Олексій творив музику, писав короткі оповідання та вірші, які супроводжував мелодіями. Це були його захоплення у час, вільний від роботи. Він був справжньою творчою особистістю, захоплювався живописом. Його душа була чутливою, він ніколи не міг завдати болю іншим. Це була людина з гідністю, здатна на щиру любов. Він обожнював своїх батьків, був відданим своїй країні, любив мене... І коли він любив, це завжди було по-справжньому, - ділиться спогадами дружина воїна.

Олексія Андреєва було поховано 2 листопада 2024 року на Алеї Слави Центрального цвинтаря в Чернівцях.

У 2025 році Олексій Андреєв посмертно був удостоєний почесної відзнаки "За заслуги перед Буковиною". Дружина Наталя Ікім і друг та колега Макс Грабовський планують опублікувати пісні, створені Олексієм, щоб зберегти музику, яка наповнювала його кожного дня.

Слава і пошана Герою!