У спадок музикознавця та дослідника Івана Кузьмінського (позивний "Доцент")

Іван Кузьмінський був відомий в науковому колі та світі музики. Тонко розбирався у своїх темах, за що його любили на конференціях та лекторських залах. Адже його присутність означала, що тема буде розкрита до деталей.

Іван Кузьмінський з'явився на світ 5 жовтня 1983 року в місті Бердичів, що в Житомирській області. З юних років він мав величезну пристрасть до музики. Під час навчання у Десятій середній школі паралельно відвідував уроки в Бердичівській музичній школі.

Пізніше він оволодів професією хорового диригента у Житомирському державному музичному училищі, яке носить ім'я В. С. Косенка. Вищу освіту отримав у Київській консерваторії, яка сьогодні відома як Національна музична академія імені Петра Чайковського.

Протягом певного часу працював викладачем у своєму рідному музичному училищі, а також здобував знання в аспірантурі. У 2014 році успішно захистив дисертацію на тему "Партесне багатоголосся: витоки, теоретичні аспекти та виконавські традиції", що дало змогу отримати звання кандидата мистецтвознавства.

Іван Кузьмінський, у співпраці зі старшим науковим співробітником Національного музею історії України Владиславом Безпальком, займався вивченням історії української музики. Його перша стаття, що стала результатом цього дослідження, була присвячена музичному побуту Волині в XVI – на початку XVII століття.

"Ця праця встановила для нас надзвичайно високу планку. Після цього ми продовжили наполегливо працювати над численними дослідженнями, які стали основою для наших спільних наукових публікацій. Наш тандем, що складається з історика та музикознавця, виявився надзвичайно продуктивним: ми по-різному підходили до однакових питань, і в рамках цієї міждисциплінарної роботи виникали та реалізовувалися чудові ідеї," - ділиться спогадами Владислав Безпалько.

Історик підкреслює, що Іван мав мрію відновити справжнє музичне надбання України.

"Так склалося, що тривалі періоди без власної державності давалися взнаки на сприйнятті того, що є нашим, і що насправді є нашим, а не нав'язаним. Так, у нас забирали кращих людей, навіть якісь наші архіви знаходяться не в Україні. Натомість для нас писали вигідну іншим "нашу" історію, нав'язували певні наративи, що не завжди є правдивим. Іван це відчував та хотів змінити такий стан речей у своїй галузі", - пояснює Безпалько.

У 2019 році завдяки Іванові сталася знакова для становлення української історичної музикології подія: в експозиції Національного музею історії України він виявив раніше не відомий рукопис музично-теоретичного трактату XVIII століття.

Окрім ґрунтовної наукової роботи, Іван Кузьмінський працював режисером на дитячому телеканалі "МаляткоTV".

"Усе, що виходило в ефір на телеканалі 'Малятко', пройшло через руки та вуха Івана. Він створив анімаційні кліпи до всіх моїх пісень та багатьох інших, які там показуються. Іван навчав, як правильно озвучувати мультфільми, допомагаючи актором зануритися в образ і знайти потрібну інтонацію. Мільйони українських дітей у різних куточках світу спостерігають за цим телеканалом, який з самого початку був україномовним і зосередженим на українських цінностях", - ділилася своїми враженнями співачка та композиторка Леся Горова.

З початком повномасштабної агресії Іван Кузьмінський приєднався до Сил оборони України. Оскільки у нього не було попереднього військового досвіду, його призначили на службу в охоронну роту Дарницького ТЦК. Проте, після того як російські війська відступили до Києва, він активно прагнув потрапити до бойового підрозділу. У грудні 2022 року старший солдат Іван Кузьмінський перевівся до 2 батальйону "Росомахи" 67-ї окремої механізованої бригади, де брав участь у бойових діях на Харківщині та в районі Бахмута.

"Підрозділ Івана тримав оборону протягом тривалого часу, але зрештою змушений був відступити. Іван залишився на своїй позиції разом із кількома сусідніми підрозділами. Провівши ніч під інтенсивним артилерійським вогнем противника, він зміг вижити та повернутися до свого підрозділу. Це сталося на початку березня 2023 року", - розповідає товариш Івана та директор Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка Мирон Гордійчук.

Іван був талановитим розвідником, який створив розвідвзвод у своєму батальйоні та планував очолити його після здобуття офіцерського звання. На жаль, 17 травня 2023 року він загинув від снайперської кулі під час виконання бойового завдання в околицях села Діброва на Луганщині.

Вічний спочинок знайшов у Бердичеві. Посмертно удостоєний ордена "За мужність" III ступеня.

Вічна пам'ять захиснику!

Джерела: The Claquers, Українська прес-академія, "ЦН.Блоги"