Вшанування пам'яті морського піхотинця, старшого сержанта Олексія Половка.

Після перемоги мені дуже хотілося знову вирушити в море.

Олексій з'явився на світ 12 грудня 1975 року в селищі Вугляр, неподалік від Макіївки, розташованої в Донеччині. Незабаром його родина вирушила в Фастів, де він завершив навчання в школі в 1991 році. У своїй юності Олексій активно займався спортом, захоплювався читанням книг і переглядом фільмів про морські пригоди. Його найбільша мрія полягала в тому, щоб стати капітаном судна.

Молодий чоловік завершив навчання в Київському річковому училищі, отримавши спеціальність "Технічна експлуатація електрообладнання та автоматизації суден", ставши фахівцем у галузі електромеханіки.

Олексій мав досвід роботи на пасажирських кораблях, які здійснювали рейси по Дніпру. У період 1996-1997 років він служив у прикордонних військах, де пройшов курс навчання в школі сержантів і здобув звання старшого сержанта.

Після служби в армії він повернувся до судноплавства й вирішив продовжити освіту, щоб здійснити дитячу мрію. У 2004 році Олексій закінчив коледж морського і річкового флоту Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного за спеціальністю "Судноводіння", а ще через чотири роки випустився з рідної академії вже бакалавром за напрямом "Судноводіння і енергетика суден".

Працюючи в міжнародному судноплавстві, я мав змогу відвідати безліч країн по всьому світу. Мій професійний шлях розпочався з посади моториста, а згодом я досягнув рівня помічника капітана. Залишався лише один крок до реалізації моєї дитячої мрії...

Але у перший же день повномасштабного вторгнення Олексій сказав рідним, що не буде жити в окупації. Чоловік добровільно став на захист України, вступивши до лав 114-ї окремої бригади ТрО. Неодноразово виконував бойові завдання на лінії фронту, отримував контузії, переніс операцію на нозі - однак ніколи не скаржився.

Брати по духу були впевнені, що на Олексія завжди можна покластися — він завжди прийде на допомогу. Чоловік підтримував зв’язок із друзями та однокурсниками, серед яких були ті, хто живе за кордоном і працює в міжнародних судноплавних компаніях. Вони неодноразово питали його, коли він зможе до них приєднатися, а він завжди відповідав: "Після нашої перемоги обов’язково вирушимо в подорож разом".

У квітні 2024 року батальйон під командуванням Олексія був перекинутий на Покровський фронт, де його інтегрували до складу 47-ї окремої механізованої бригади "Магура". 29 квітня, на периферії села Соловйове, він разом із товаришами по службі відбивав атаку російських військ. Українські захисники проявили справжній героїзм, але сили були явно нерівні: Олексій та його побратими загинули в бою.

Протягом кількох днів Сили оборони здійснили контрнаступ, відвоювавши позиції у загарбників. Вони також змогли повернути тіла наших героїв.

Олексія Половка поховали на Алеї Героїв Інтернаціонального кладовища в Фастові. Цей захисник був удостоєний нагрудного знака "Ветеран війни", хреста "Честь і Слава", а також посмертно отримав відзнаку "Почесний громадянин Фастівської територіальної громади".