В пам'ять про молодшого сержанта Сергія Павліченка

Ліра, виготовлена майстерним майстром, завжди звучатиме у художньому фільмі "Довбуш".

Молодший сержант Сергій Павліченко загинув у бою 5 вересня 2024 року поблизу села Журавка в Донецькій області.

Сергій активно залучався до культурного відновлення, будучи членом Київського кобзарського цеху та учасником історичного клубу "Чорні Запорожці". Його, відомого як "Грицько" Павліченко, знали практично всі, хто брав участь у патріотичних заходах, фестивалях та інших подіях, що мали на меті відродження української історії та культури — від Холодного Яру в Черкаській області до київського Майдану.

Відомий кобзар, лідер гурту "Хорея козацька" Тарас Компаніченко згадує: "Ми називали його в нашому колі старих друзів Грицько. Грицько Папуга - таке нове козацьке ім'я дали йому друзі в часі відродження нашого щирого Вільного Козацтва.

Щирий козак, справжній гайдамака, майстер музичних інструментів (бандури, кобзи, ліри та гуслі). Братчик "Щирого брацтва", братчик Кобзарського цеху був в колі історичного клубу "Чорні Запорожці". Активний учасник усіх Майданів та Революцій. Під час протистояння з силовиками вночі з 18 на 19 лютого був поранений.

Я є співавтором першого фільму, присвяченого "Холодноярським гайдамкам-повстанцям", та одним із творців кобзи, на якій я найчастіше граю. З перших днів повномасштабного вторгнення став добровольцем. Спочатку служив у добровольчому формуванні територіальної громади, а потім перейшов до бойової бригади. Під час служби отримав три поранення.

Сергій народився 8 листопада 1968 року у Корсунь-Шевченківському. У школі захоплювався історією, яку продовжував вивчати протягом життя. Після школи відслужив в армії, а згодом поїхав до Києва, бо планував вступати до будівельного інституту. У столиці познайомився з однодумцями, разом із якими створили братство "Трахтемирівський кут". Його учасники займалися етнографічною, історичною та реконструкторською діяльністю. У 1990-1991 роках разом зняли перший фільм про отамана Холодного Яру Василя Чучупаку. Для цього Сергій відновив стрій Чорних Запорожців і брав участь у першому козацькому поході Черкащиною, пише "Меморіал героїв".

Дід Сергія працював проводирем для незрячого лірника. Про це він розповів своїм близьким лише в 1990-х, після того як Україна здобула незалежність. У цілому, дідусь суттєво вплинув на формування інтересу онука до історії рідної країни.

Сергій створив свій перший музичний інструмент, бандуру, у 1992 році. Підрахувати, скільки таких інструментів він виготовив за своє життя, надзвичайно важко. Проте відомо, що вони розкидані по різних куточках планети.

Для Батуринського музею був виготовлений торбан, що належав Мазепі, на основі креслень, які збереглися в Німеччині. Відомий британський музикант із "Бітлз", Пол Маккартні, придбав у українського майстра два інструменти: бандуру та кобзу. Крім того, бандуру замовив ірландський блюз-рок-гітарист Гері Мур.

Людмила, донька Сергія, ділиться спогадами про його майстерню, яка, на жаль, не збереглася до сьогодні. Вона була заповнена різноманітними заготовками та інструментами. "Для нас все виглядало досить безладно, але для нього це була система, - згадує Людмила. - Сергій ніколи не прагнув слави в сучасному розумінні. Він цінував те, щоб його інструменти створювали найкращий звук і відтворювали думи та псалми, відновлюючи спадщину автентичного кобзарства. Тому було дивно, що в його рідному місті його знали лише кілька людей, тоді як за його межами він користувався популярністю серед кобзарів, реконструкторів та істориків".

Звук колісної ліри, виготовленої майстром, лунає у художньому фільмі "Довбуш".

"Ти завжди залишався Воїном, завжди був Лицарем," - підкреслює режисер стрічки Олесь Санін.

Сергій писав свої поезії лише в домашніх умовах, коли його охоплювало натхнення, адже основним його захопленням було ремесло. Улюбленою піснею для нього стала "Гей, була в мене коняка". Він також регулярно відвідував церкву і дотримувався всіх українських традицій. Сергій обожнював активний відпочинок разом із родиною, займався підводним полюванням, а взимку заливався холодною водою і не боявся купатися в річці навіть у люті морози.

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну чоловік став на захист своєї країни. Спочатку служив у територіальній обороні, а потім вступив до 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Виговського. Обіймав посаду стрільця-снайпера 3-го відділення 2-го взводу 1-ї мотопіхотної роти. Увесь свій бойовий шлях він пройшов на передовій, завжди був у гарячих точках.

"Сергій завжди випромінював натхнення і ніколи не залишався в тіні. Не можу сказати, як йому вдалося пройти медкомісію, адже в 55 років воювати - це справжнє випробування. Коли ми їхали на похорон, нас переповнювали спогади про щасливі моменти, ми співали його улюблені пісні. Сергій мав характер справжнього козака і пішов з життя, як справжній козак. Для нього це була найбільша честь — загинути в бою", - поділився спогадами друг Руслан Найда.

Сергій Павліченко загинув 5 вересня 2024 року в бою на Покровському напрямку. А 8 листопада захиснику-кобзарю мало б виповнитися 56 років.

Останнє прощання з загиблим відбулося 13 вересня 2024 року в Спасо-Преображенському храмі, розташованому в Корсунь-Шевченківському. Захисника було поховано на Алеї Героїв у центральному кладовищі міста, де він знайшов вічний спокій.

Сяюча пам'ять!